Трехконусний завантажувальний пристрій

Починаючи з 1950 г у СРСР кількість доменних печей з підвищеним тиском газів безупинно зростало й у наступні 25 років практично всі радянські доменні печі були переведені на роботу з високим тиском газу під колошником. Високі темпи освоєння нової технології доменної плавки пояснювалися значним поліпшенням показників роботи доменних печей. Однак, перехід на підвищений тиск різко знизив стійкість завантажувальних пристроїв, тому що збільшення різниці тисків із двох сторін великого й малого конусів побільшало ймовірність продуву брудного колошникового газу через контактні поверхні. Погіршилися й умови роботи чепцевих ущільнень розподільника шихти. Ці обставини додали новий імпульс інженерної думки в пошуках нових конструкцій засипних апаратів.

В 1959 році на заводі «Запоріжсталь» була задута доменна піч із трьоїхконусним завантажувальним пристроєм (рис. 5.7). Кілька таких апаратів були закуплені Японськими фірмами й в 1963 році на одній з доменних печей Японії були проведені дослідження аналогічного завантажувального пристрою, а незабаром там же з'явилося й чотирьохконусне обладнання. Два малі конуси виконували функції газового затвора, утворюючи шлюзову камеру, у якій містилася вся подача цілком. Великий конус виконував тільки функцію накопичувача шихти й завантаження її на колошник. Тиск над більшим конусом підтримувалося постійним і більш високим, чому тиск колошникового газу за рахунок подачі чистого газу в нижнє міжконусне обладнання. Функції обертового розподільника виконував верхній малий конус зі своєю лійкою, обладнаної, природно, чепцевим ущільненням.

У чотирьохконусному завантажувальному пристрої (один великий конус і три малі) два нижні малі конуси виконували функції газового затвора, а верхній малий – функції обертового розподільника. Необхідність у чепцевому ущільненні відпала. Досить оригінальної була конструкція малих конусів: кожний з них мав не один, а кілька контактних поверхонь у вигляді контактних кілець, які вводилися послідовно в роботу з мері їх зношування без заміни самого конуса.

У багатоконусних засипних апаратах збільшувалася, висота падіння й кількість перевантажень матеріалів і це не могло не вплинути на якість шихти. Ці апарати не знайшли широкого застосування ні в Росії ні в Японії, оскільки японські металурги, як і всі європейські доменники, віддали перевагу розбудовувати свою галузь, вкладаючи капітал винятково в підготовку сировини й одержали на цьому шляху найвищу рентабельність капіталовкладень.