Митний суверенітет та митна юрисдикція держави

 

Під сферою дії міжнародного митного права розуміється місце застосування міжнародно-правових засобів впливу на об’єкт регулювання.

 

Митний простір - це сфера, де спостерігається взаємодія норм національного і міжнародного права, при якому обидві правові системи держав, зберігаючи свою незалежність, маючи властивий їм об’єкт регламентації, покликані повніше забезпечувати властивими їм засобами правового впливу встановленого державами порядку перетинання їхніх митних кордонів і розвиток міжнародного співробітництва держав у галузі митної справи.

 

Митний простір це сфера дії міжнародного митного права, тобто сфера застосування міжнародно-правових засобів впливу на порядок перетинання митних кордонів, товарами, транспортними засобами, іншими предметами між державами чи об’єднаннями держав світу.

 

Відповідно митний простір може розглядатися як сфера, пов’язана з державною територією чи з частиною території однієї держави, чи використовуваною, для здійснення митної юрисдикції, іншою державою - за згодою між ними й у межах допустимих міжнародним митним правом.

 

Митний простір поняття, тісно пов’язане з такими політико-правовими категоріями, як:

- суверенітет,

- суверенні права,

- митна юрисдикція держави.

 

Розглянемо послідовно всі три групи питань митного характеру, пов’язаних з поняттями „суверенітет”, „суверенні права” і „юрисдикція держави”. Але спочатку коротко про суть питання в кожній з трьох названих груп.

 

У першій групі випадків (де ключовим поняттям є - „суверенітет”) митний простір порівнюється тільки з територією держави і не виходить за її межі. Як правило, це сухопутна, водна територія держави і повітряний простір над ними, тобто простір, окреслений кордонами цієї держави, на якому воно здійснює, зокрема, і свій митний суверенітет.

Іноді митний простір складається з територій двох і більше суверенних держав, що утворюють за угодою між собою митний союз або зону вільної торгівлі. Зараз вже вкрай рідкісними є випадки, коли єдиний митний простір утворюється за рахунок приєднання до територій держав, які несуть відповідальність за управління залишилися ще колоніальними володіннями їх територій.

Нарешті, митний простір в межах державної території може не тільки розширюватися, як у попередньому випадку, але і скорочуватися, „стискуватися” за рахунок виключення з митної території держави на підставі її законодавства просторів, де створені вільні митні зони і вільні склади, при тому, що названі простору залишаються в складі державної території і перебувають під повним суверенітетом відповідної держави.

 

Друга група випадків охоплює ситуації, при яких митний простір розширюється для даної держави за рахунок здійснення ним окремих суверенних прав (у тому числі митного характеру) за межами території держави, в міжнародному просторі, наприклад в морській прилеглій зоні, в морської виняткової економічної зони і на континентальному шельфі, де суверенні права і здійснення юрисдикції прибережної держави в митних справах визначаються в порядку, передбаченому його законодавством на цей рахунок, але головним чином - нормами міжнародного права, що встановлюють якісь параметри для цього законодавства.

 

Третя група випадків регламентується виключно нормами міжнародного права. Такий варіант можливий, наприклад, тоді, коли митне простір однієї держави утворюється на території іншої або в силу мовчазного визнання історично сформованих умов, оформленого в якості звичайної норми міжнародного права, або ж в результаті явно вираженого спеціальної угоди з цього приводу.

Крім того, такі „острівці” митної території одної держави на території іншої можуть бути і у вигляді стаціонарних зон митного контролю, і у вигляді тимчасових митних постів або пересувних груп митного контролю, що діють на основі угоди на іноземній території, але у здійснення юрисдикції своєї держави в тих межах, які в цих випадках передбачає для неї міжнародне право.

 

Зупинимося спеціально на співвідношенні понять „митний суверенітет” і „митна юрисдикція”, відштовхуючись від таких основоположних у юридичній науці та практиці категорій, як суверенітет і юрисдикція держави.

 

Суверенітет держави - це властиве йому особливе політико-юридична властивість, означає верховенство державної влади на даній державно-організованої території та незалежність цієї влади в міжнародних правовідносинах.

Суверенітет спочатку належить державі, якщо останнім дійсно таким є, тобто відповідає існуючим критеріям або ознаками справжньої державності.

 

Можна назвати принаймні п’ять ознак, що характеризують наявність суверенної держави:

1) певна територія;

2) постійно проживає на території держави населення;

3) уряд ефективно здійснює контроль і суверенну владу на території даної країни;

4) здатність держави вступати і підтримувати офіційні зовнішні зносини з іншими державами та іншими суб’єктами міжнародного права, здійснюючи тим самим свою міжнародно-правову суб’єктність;

5) дійсне здійснення права народу держави на самовизначення і вибір своєї долі.

 

Якщо говорити про міжнародну правосуб’єктність, то нею можуть володіти, як уже зазначалося в попередньому розділі, і полусуверенние або знаходяться в тій чи іншій формі залежності держави, на відміну від деяких формально декларують якість суверенності утворень.

 

Митний суверенітет - це верховенство та незалежність держави в регламентації митних правовідносин, тобто правовідносин, пов’язаних з переміщенням товарів та транспортних засобів через митний кордон.

 

або

 

Митний суверенітет - це єдність митної території, митного законодавства, системи митних органів.

 

При цьому митна регламентація є монополією держави.

 

У митному суверенітеті держави можна визначити:

- внутрішню складову;

- зовнішню складову.

 

Внутрішня складова митного суверенітету держави включає верховенство державної влади в регламентації митних правовідносин, у визначенні митно-тарифної політики та засобів її реалізації.

 

Юрисдикція це влада держави, а саме:

- сфера, на яку поширюється таке право;

- право чинити суд, розглядати і вирішувати правові питання, прерогативи;

- коло питань, що належать до відання установи або держави;

- область застосування можливостей суб’єктом компетенції;

- повноваження держави давати правову оцінку фактам, розв’язувати ті чи інші правові питання.

 

Митна юрисдикція:

- у національному праві - це частина суверенітету держави, прояв владних повноважень держави в галузі митної справи;

- у міжнародному праві - повноваження держави давати правову оцінку фактам, розв’язувати ті чи інші правові питання.

 

Територіальна й екстериторіальна юрисдикція:

 

1). Територіальна юрисдикція держави формально є повною або абсолютною: це означає, що держава на своїй території здійснює всю повноту влади всіма законними й доступними їй засобами.

 

2). Екстериторіальна юрисдикція держави є переважно особистою, тобто поширюється на певні категорії осіб (фізичних і юридичних). Вона також поширюється на транспортні засоби, інші речі, майнові права, що перебувають за межами території держави, але з якими держава зберігає правовий зв’язок.

Екстериторіальна юрисдикція обмежена, оскільки діє за межами території держави: держава може приписувати певну поведінку суб’єктам, із якими зберігає правовий зв’язок, але не має повноти влади, необхідної для забезпечення виконання своїх приписів на території іншої держави.

Отже, екстериторіальна юрисдикція здійснюється державою на території іншої держави (держави перебування) лише з огляду на добру волю цієї держави перебування: так, екстериторіальна юрисдикція „держави А” можлива настільки, наскільки „держава Б” дозволяє на своїй території діяти юрисдикції „держави А”.

Конкретно здійснення екстериторіальної юрисдикції „держави А” пов’язане:

по-перше, з колізійними нормами міжнародного митного права, які „держава Б” вводить своїм законом про міжнародне митне право, дозволяючи іноземним нормам (зокрема „держави А”) діяти на своїй території;

по-друге, - з огляду на визнання імунітету „держави А”, що також закріплюється відповідним законодавством „держави Б”: в обох випадках законодавство „держави Б” є, зазвичай, імплементацією певних міжнародних норм у цій сфері.

 

Таким чином, будучи похідним від міжнародної правосуб’єктності держави, її право на екстериторіальну юрисдикцію зберігається на території інших держав відповідно до певних міжнародних звичаїв чи домовленостей.

 

Митний суверенітет і митна юрисдикція держави, якщо розглядати їх з точки зору сфери дії, і складають разом узяті те, що іменується митним простором, а останнє, в свою чергу, нерозривно пов’язане з такими політико-правовими категоріями, як митна територія і митна межа.

 

Митна юрисдикція - це частина суверенітету держави, прояв владний повноважень держави в митній сфері.

 

Таким чином, у кореляції понять митний суверенітет і митна юрисдикція слід звернути увагу на те, що з одного боку, митна юрисдикція є частиною такої всеосяжної в масштабах держави категорії, як митний суверенітет і можна вважати, що юрисдикція є однією із форм прояву суверенітету, як повновладдя даної держави в митних питаннях на її території.

З іншого боку, митна юрисдикція держави може розглядатися і як більш широке в порівнянні із митним суверенітетом прояв владних повноважень держави в реалізації митної справи, оскільки юрисдикція може поширюватись, як було відзначено, не тільки на територію держави, але і за її межами.

Отже, митний суверенітет і митна юрисдикція держави, якщо розглядати їх з погляду сфери дії, то в сукупності вони складають те, що називають митним простором, а останній, у свою чергу, нерозривно пов’язаний з такими політико-правовими категоріями, як митна територія і митний кордон.

 

ТРЕТЄ ПИТАННЯ: