Сутність та зміст митної політики держави

Як сфера дії норм митного права - національного та міжнародного

(митний суверенітет і митна юрисдикція держави, митна територія, митний

кордон, їх співвідношення з державною територією і державним кордоном)”

 

В С Т У П

 

На даному лекційному занятті ми розглянемо наступні питання:

 

1. Сутність та зміст митної політики держави.

 

2. Митний суверенітет та митна юрисдикція держави.

 

3. Митна територія та митний кордон, їх співвідношення з державною територією і державним кордоном.

 

На лекційне заняття відводиться - 2 години

 

Метою лекційного заняття є:

- з’ясувати сутність та поняття митного простору, митної політики, митного суверенітету, митної юрисдикції, митної території та митного кордону держави;

- розкрити загальну характеристику митного простору, митної політики, митного суверенітету, митної юрисдикції, митної території та митного кордону держави;

- визначити основні елементи митного простору, митної політики, митного суверенітету, митної юрисдикції, митної території та митного кордону держави.

 

ПЕРШЕ ПИТАННЯ:

Сутність та зміст митної політики держави

 

Митна політика держави історично була першою формою державного регулювання зовнішньої торгівлі. Виходячи з цього, сьогодні кожна держава в світі, у тому числі й Україна, має право самостійно:

- визначати власну митну політику;

- створювати свою митну систему;

- здійснювати митне регулювання.

Це означає виключне право держави на розробку засад митної політики і механізму її здійснення.

 

Митна політика держави та основні її елементи в основному збігаються в багатьох державах, що спричинено інтеграційними процесами та розвитком гуманітарного законодавства, відкритістю суспільства, посиленням ролі та значення міжнародних зв’язків.

 

Митна політика держави - це сукупність розроблених державою економічних і адміністративних заходів, митних правил, методів і засобів їх застосування у процесі регламентації руху товарів, капіталів, послуг, інтелектуальних і трудових ресурсів на зовнішній і внутрішній ринки в інтересах розвитку національної економіки, поповнення державного бюджету, зміцнення і розширення зовнішніх зв’язків.

 

Митна політика держави має своєю метою - захист вітчизняного ринку від недобросовісної іноземної конкуренції, від імпорту недоброякісних і небезпечних товарів.

 

Постійно вдосконалюючись, митна політика вимагає відповідної нормативно-правової бази.

 

Основні засади митної політики держави ґрунтуються на принципах встановлених законодавством, в якому зазначається, що суб’єкти зовнішньоекономічної діяльності керуються наступними принципами:

1. Принципом суверенітету держави у здійсненні зовнішньоекономічної діяльності.

2. Принципом свободі зовнішньоекономічного підприємництва.

3. Принципом юридичної рівності та недискримінації.

4. Принципом захисту інтересів суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності.

5. Принципом еквівалентності обміну, неприпустимості демпінгу при ввезенні та вивезенні товарів.

 

Юристи-науковці аналізуючи принципи митної політики держави, дійшли висновку:

Право як сукупність правових норм носить догматичний характер і не здатне еволюціонуватися саме по собі.

Політика, як суспільне явище, навпаки, пов’язана з суспільством, для неї характерна діалектична природа, політика є самодостатньою за своїм змістом і незалежною від державної влади, примусу.

В ситуації, коли, наприклад, в рамках митної політики держава А вживає заходи у відповідь на дискримінаційні дії держави Б., ці дії завдають збитків у першу чергу резидентам держави Б., які юридично не несуть ніякої відповідальності за дії уряду, а вже потім, опосередковано, завдаються збитки економіці держави Б.

Аналогічно поняття національної безпеки і національних інтересів мають пріоритет перед інтересами окремих фізичних та юридичних осіб.

Саме з цих причин можна говорити про правові принципи митної політики з певними застереженнями, оскільки правові норми не можуть відображати динаміки зовнішніх та внутрішніх об’єктивних факторів.

Подібні зміни зовнішніх та внутрішніх об’єктивних факторів викликають зміни в змісті політики взагалі та державної політики зокрема, а ті, в свою чергу, ініціюють законотворчий процес, результатом якого стають зміни в нормах міжнародного митного права.

 

Завдання митної політики держави полягає в прискорені товарообігу, стимулюванню розвитку національної економіки, захисту внутрішнього ринку та власного виробника, а також розвитку митної справи відповідно до норм міжнародного митного права.

 

Митні органи при проведенні в життя митної політики держави розв’язують наступні головні завдання:

- виконання та контроль за додержанням законодавства з питань митної справи;

- захист економічних інтересів держави;

- забезпечення виконання зобов’язань, передбачених міжнародними договорами з питань митної справи, укладених в установленому законом порядку;

- сприяння захисту інтелектуальної власності учасників зовнішньоекономічних зв’язків, інших юридичних та фізичних осіб;

- застосування відповідно до закону заходів тарифного та нетарифного регулювання при переміщенні товарів через митний кордон;

- здійснення митного контролю та митного оформлення товарів і транспортних засобів, що переміщуються через митний кордон, вдосконалення форм і методів їх здійснення;

- контроль за дотриманням правил переміщення валютних цінностей через митний кордон;

- здійснення спільно з іншими уповноваженими органами державної влади заходів щодо захисту інтересів споживачів товарів і додержання учасниками зовнішньоекономічних зв’язків державних інтересів на зовнішньому ринку;

- створення сприятливих умов для прискорення товарообігу та пасажиропотоку через митний кордон;

- боротьба з контрабандою та порушеннями митних правил;

- розвиток міжнародного співробітництва у галузі митної справи;

- ведення митної статистики;

- ведення класифікації товарів зовнішньоекономічної діяльності;

- здійснення верифікації (встановлення достовірності) сертифікатів походження товарів.

 

Аналізуючи сутність митної політики держави можемо виділити наступні базові функції:

- фіскальну;

- регулятивну;

- захисну.

 

Зміст фіскальної функції митної політики держави полягає у наповненні державного бюджету за рахунок стягнення мита, податку на додану вартість, акцизного збору з товарів та інших предметів при переміщенні через митний кордон.

Від перелічених вище стягнень слід відрізняти такі митні платежі, як збір за митне оформлення, плата за зберігання товарів на митних складах, митне супроводження тощо, які не виконують фіскальної функції, а є платою за послуги митниці.

 

Регулятивна функція митної політики держави передбачає вплив з боку держави і її компетентних органів на зовнішньоекономічні відносини за допомогою засобів економічного та неекономічного (адміністративного) характеру з метою регулювання останніх для забезпечення національних інтересів, інтересів національних товаровиробників та створення сприятливих для них умов, забезпечення виконання державної політики у сфері економіки, виконання міжнародно-правових зобов’язань держави. Подібне регулювання здійснюється за допомогою встановлення ставок мита й митних зборів, ліцензування, квотування та встановлення інших нетарифних обмежень.

 

Третьою базовою функцією митної політики держави є захисна функція. Іноді таку функцію ще називають „правоохоронною”, але вона, як функція державної політики, має дещо ширше значення, ніж просто правоохоронна діяльність держави.

Ця функція насамперед спрямована на захист держави від зовнішніх загроз і в широкому розумінні включає:

- забезпечення національної безпеки держави;

- підтримання миру та міжнародної безпеки, суспільного порядку, моральності;

- захист внутрішнього ринку;

- захист інтересів споживачів;

- створення умов для підтримання законності щодо порядку переміщення через митний кордон держави товарів і транспортних засобів;

- ефективну боротьбу з контрабандою та порушеннями митних правил;

- сприяння боротьбі з міжнародним тероризмом, злочинністю тощо.

Велика частина подібних завдань реалізується у процесі виконання митними органами своїх контрольних функцій, а також при виконанні завдань боротьби з контрабандою та порушеннями митних правил.

 

Виходячи з вище викладеного, митна політика держави являє собою певний комплекс заходів, спрямованих на забезпечення ефективного функціонування митних кордонів та забезпечення захисту національних інтересів та національної безпеки держави у зовнішньоекономічній сфері.

 

Митна політика держави виступає складовою внутрішньої і зовнішньої політики, яка визначає зміст діяльності держави та її компетентних органів у сфері регулювання зовнішньоекономічних відносин й організації митної системи, а її головним функціональним завданням є забезпечення захисту національних інтересів і національної безпеки держави в економічній і, опосередковано, у політичній, соціальній, екологічній та інших сферах.

 

З іншого боку, митна політика держави має і суб’єктивний характер, а саме її принципи, мета, функції визначаються умовами розвитку конкретної держави в певний історичний період існування, станом світової загальної та економічної ситуації. Крім того, на неї суттєво впливає політика окремих політичних сил, які мають реальну владу в державі, державні, громадські та бізнесові інституції як у середині держави, так і за її межами, одні з яких є суб’єктами, а інші - об’єктами митної політики держави.

 

Митна політика держави слугує забезпеченню та реалізації зовнішньоекономічних завдань й інтересів держави.

Поміркована та урівноважена, а головне, стабільна митна політика створює умови для функціонування у стабільному стані національної економіки, її зміцнення, сприяння розвитку експортного потенціалу вітчизняної продукції, пришвидшення й поглиблення інтеграції у європейську і світову економічну систему та активізації участі у міжнародних економічних і фінансових організаціях, протидії внутрішнім та зовнішнім загрозам, якщо вони виникають.

 

Формування митної політики держави передбачає необхідність врахування двох важливих підходів її формування це:

- фритредерство;

- протекціонізм.

Якщо перший - політика вільної торгівлі, за якої митні органи виконують переважно реєстраційні функції та не стягують експортні та імпортні мита, не встановлюють також обмеження на зовнішньоторговий обіг.

То другий, навпаки - спрямований на захист власної промисловості та власного товаровиробника від зарубіжних конкурентів на внутрішньому ринку. Для протекціонізму характерні високі митні тарифи та обмеження імпорту.

 

Протекціонізм. Зміст протекціоністської політики полягає в створенні умов для розвитку національної економіки шляхом штучного обмеження конкуренції з боку інших держав та допомозі національним виробникам в освоєнні закордонних ринків збуту, використовуючи зовнішньополітичні позиції держави та державну підтримку експорту.

Політика протекціонізму передбачає завищені ставки ввізного мита, застосування нетарифних, адміністративно-правових обмежень або повної заборони щодо імпорту певних видів товарів, державне субсидування, кредитування, надання податкових пільг національним виробникам-експортерам.

На сьогоднішній день політика державного протекціонізму суперечить міжнародно-правовим актам з питань торгівлі та митної регламентації і в своєму чистому вигляді майже не зустрічається, поступившись місцем політиці вільної торгівлі.

 

Фритредерство. Політика вільної торгівлі в своєму ідеальному варіанті ґрунтується на чотирьох базових свободах вільному русі:

- товарів;

- послуг;

- капіталів;

- людей.

Зокрема передбачає створення рівних умов для національних та іноземних товарів, зменшення ставок імпортного мита та ліквідацію нетарифних обмежень тощо.

Ідеї вільної торгівлі (Free Trade) почали втілюватися в життя приблизно з середини XIX ст., коли в результаті промислової революції та зростання потенціалу буржуазії і почався перехід від політики протекціонізму до політики вільної торгівлі.

Піонером у цьому знов виступила Великобританія, як найбільш індустріально розвинута держава тогочасного світу, яка, крім того, в силу свого географічного становища, існування колоніальної імперії та статусу „володарки морів” значну частину національного прибутку отримувала саме від зовнішньоекономічних відносин.

„На думку англійців, свобода торгівлі повинна була гарантувати найбільший розвиток виробничих сил і найкраще пристосування промисловості та торгівлі до суспільних вимог, тому в інтересах англійської буржуазії в 50-х роках XIX ст. були скасовані навігаційні акти, хлібні закони, привілеї для колоніального цукру, лісу та інші”.

Після цього до проведення подібної політики перейшли і більшість європейських держав, з того ж періоду почалася інтенсивна міжнародна співпраця в митній сфері, в міжнародно-правовій практиці з’явилися поняття принципу найбільшого сприяння, конвенційних тарифів, митних конвенцій тощо.

Саме принципи вільної торгівлі стали головними в розвитку міжнародного економічного співробітництва у XX ст. Слід розуміти, що в даному випадку ми розглядаємо так звані і класичні форми митної політики, які в чистому вигляді існують лише в теорії.

Сучасна світова практика регулювання зовнішньоекономічних відносин іде шляхом поєднання протекціоністських та вільно-торговельних форм задля найбільш повного забезпечення національних інтересів конкретної держави, але все ж таки, як вже було сказано, - загальною домінуючою тенденцією є політика лібералізації.

 

Виходячи з цього, місце й роль митної політики держави у системі загальнодержавної політики визначається багатьма внутрішньо економічними та зовнішньоекономічними чинниками:

 

по-перше - митна політика держави як суспільне явище має комплексний характер, тісно взаємопов’язана з іншими складовими державної політики, перебуває у прямій чи опосередкованій залежності від них, але й сама має істотний вплив на них, фокусує у собі інтереси держави у внутрішньо економічній, зовнішньоекономічній, фінансовій, податковій, валютній, кредитній сферах;

 

по-друге - митна політика держави, виступаючи складовою внутрішньої і зовнішньої державної політики, формується та запроваджується, спираючись на об’єктивний аналіз;

 

по-третє - втілюючи у життя митну політику держави, треба розглядати діяльність державних органів у рамках єдиного інституціонального механізму, спрямувавши їх на виконання конкретних завдань у цій сфері з єдиною метою - забезпечення національної безпеки та захисту національних інтересів;

 

по-четверте - митна політика держави повинна сприяти забезпеченню економічної безпеки держави. Економічна безпека - це такий стан економіки держави, який гарантує достатній рівень соціального, політичного і оборонного існування та прогресивний розвиток держави, незалежність її політичних інтересів від можливих зовнішніх та внутрішніх економічних факторів.

 

Митна політика держави містить елементи гуманітарної, економічної (зовнішньоекономічної), торгової, фінансової, науково-технічної, інвестиційної, природоохоронної та інших видів політики.

 

Митна політика держави підпадає під вплив тих самих соціальних та політичних законів, що і державна політика взагалі. На конкретний зміст митної політики держави впливають певні об’єктивні фактори, серед яких слід визначити наступні:

- економічні - загальний стан економіки країни, особливості її економічної системи, особливості розвитку окремих галузей економіки, існуючі зовнішні економічні зв’язки, стан світових економічних відносин та інші;

- ідеологічні та політичні фактори - програми уряду щодо захисту внутрішнього ринку та окремих його сфер, екологічної безпеки країни, охорони моралі та духовності;

- міжнародні фактори - членство держави у різноманітних міжнародних організаціях, наявність двосторонніх та багатосторонніх міжнародних угод, участь держави у митних та економічних союзах, підтримка певних міжнародно-правових та економічних санкцій, політика уряду щодо надання преференцій окремим державам та інше.

 

Діалектична природа митної політики держави обумовлює наявність крім національних інтересів і національної безпеки взагалі, певних динамічних принципів, які розкривають зміст національних інтересів держави на даному етапі, та якими керуються компетентні органи державної влади при розробці митної політики і проведенні її в життя. Такі принципи можна знайти в законодавчих актах у галузі митної справи та певних програмних документах:

- посланнях Президента;

- програмах діяльності Кабінету Міністрів;

- інших концептуальних документах;

- програмах діяльності політичних партій і рухів та інші.

 

Таким чином, митна політика держави виступає різновидом державної політики, а її головним функціональним завданням є забезпечення захисту національних інтересів та національної безпеки держави в політичній, економічній, соціальній, екологічній та інших сферах.

Митна політика держави базується на базових національних інтересах та відповідних аспектах державної політики національної безпеки і здійснюється шляхом реалізації відповідних доктрин, стратегій, концепцій і програм у різних сферах державної діяльності, як внутрішніх, так і зовнішніх, відповідно до чинного законодавства та міжнародно-правових актів та звичаїв.

В основному, засоби реалізації митної політики держави є задіяними при переміщенні фізичними та юридичними особами товарів через митний кордон держави.

 

ДРУГЕ ПИТАННЯ: