Підстави виникнення, змін і припинення сімейних правовідносин. Види сімейних правовідносин

1.Сімейні правовідносини. Загальні засади регулювання сімейних правовідносин.

Сімейні відносини регулюються цим Кодексом та іншими нормативно-правовими актами. Сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Вони регулюються лише у тій частині, у якій це є допустимим і можливим з точки зору інтересів їх учасників та інтересів суспільства. Регулювання сімейних відносин здійснюється з урахуванням права на таємницю особистого життя їх учасників, їхнього права на особисту свободу та недопустимості свавільного втручання у сімейне життя.

Особливе значення для регулювання сімейних відносин мають норми розділу II Конституції.

Згідно зі ст. 24 Консти­туції громадяни мають рівні конституційні права та свободи. Ч. З цієї статті передбачає рівність прав жінки й чоловіка та її гарантії. Вкрай важливе значення для регулювання сімейних відносин мають положення статей 51 і 52 Конституції, які встановлюють основні принципи регулювання сімейних відносин в Україні. Так, відповідно до ст. 51 шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка, кожен із подружжя має рівні права та обов'язки у шлюбі та сім'ї, батьки зобов'язані утримувати дітей до їх повноліття, а повнолітні діти — піклуватися про своїх непрацездатних батьків. Згідно з цією статтею сім'я, дитинство, материнство та батьківство охороняються державою. Ст. 52 Конституції передбачає рівність прав дітей незалежно від їх походження, від того, народилися вони у шлюбі чи поза ним, а також переслідування за законом будь-якого насильства над дитиною та її експлуатації. Відповідно до ч. З ст. 52 утримання та виховання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, покладається на державу, яка заохочує та підтримує благодійницьку діяльність щодо дітей.

Для регулювання сімейних відносин в Україні велике значення мають Конвенція про права дитини та Декларація про загальні засади державної політики України стосовно сім'ї та жінок. Деякі положення цих документів дістали відображення в окремих статтях СК. Проте ними не вичерпується перелік нормативних актів, що регулюють сімейні відносини.

Важливе значення для регулювання сімейних відносин між батьками та дітьми мають Закон України від 11 липня 2001 р. "Про дошкільну освіту" та Закон України від 23 травня 1991 р. "Про освіту" в редакції Закону від 23 березня 1996 р. Під час регулювання майнових сімейних відносин у субсидіарному порядку можуть застосовуватися норми ЦК (див. коментар до ст. 8). Для правильного та однакового застосування норм сімейного, як й інших галузей, права велике значення мають постанови Пленуму Верховного Суду України, наприклад, постанова від від 15.05.2006 № 3"Про застосування судами деяких норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів".

Однак не всі сімейні відносини регулюються нормами права. Так, побудова цих відносин на любові та повазі, довірі між членами сім'ї не може забезпечуватися правовими нормами. Вони можуть лише сприяти розвитку цих відносин. Зазначені відносини регулюються нормами моралі. Тому відповідно до ч. З коментованої статті сімейні відносини регулюються лише у тій частині, у якій це є допустимим і можливим з точки зору інтересів їх учасників та суспільства. При регулюванні сімейних відносин інтереси їх учасників можна враховувати лише у тому разі, якщо вони не суперечать нормам моралі та інтересам суспільства. Окремі учасники сімейних відносин можуть узгоджувати свої інтереси шляхом укладання між собою договорів.

2.Суб’єкти сімейних правовідносин.

Однією із особливостей сімейних правовідносин є те, що їх суб`єктами можуть бути тільки громадяни. Ця обставина також підкреслює відмінність сімейного права від цивільного, суб`єктами якого, як відомо, можуть бути не лише громадянини, а й юридичні особи. Звідси випливає, що правовідносини, які виникають між громадянинами і організаціями, навідь якщо вони врегульовані нормами Сімейного кодексу, не можуть розглядатись як сімейні. До таких належать, наприклад, правовідносини які виникають між громадянами і органами ЗАГСу з приводу реєстрації актів громадянського стану. Ці відносини відносяться до різновиду адміністративних правовідносин.

Суб`єкти сімейних правовідносин наділені правоздатністю і дієздатністю.

Правоздатність, як здатність мати сімейні права і обов`язки, виникає з моменту народження, а в деяких випадках- при досягненні громадянами певного віку. В останньому випадку разом з правоздатністю виникає і дієздатність.

Зміст правоздатності складають ті права і обов`язки у сфері сімейних правовідносин, які перераховані в законодавстві про шлюб і сім`ю. В деяких випадках в законі встановлюються умови, з наявностю або відсутністю яких пов`язується неможливість для громадян мати ті чи інші сіцмейні права і обов`язки. Наприклад, не допускається укладення шлюбу між родичами по прямій висхідній і низхідній лінії. Обмеження можливості мати ті чи інші сімейні права або обов`язки встановлюються в інтересах громадян і суспільства.

Дієздатність в сімейному праві, як здатність своїми діями створювати для себе сімейні права і обов`язки, виникає з досягненням певного віку. Як правило, таким віком є вік повноліття. Однак можливість набуття деяких прав виникає і раніше. Так, законодавство про шлюб і сім`ю пов`язує є досягненням дитини 10-ти річного віку наявность давати згоду на усиновлення (ст. 104 КпШС України).

Суб`єктивні сімейні права і обов`язки

Правоздатність і дієздатність – це передомови для виконання особою сімейних прав і обов`язків. Суб`єктивні права і обов`язки реалізуються в сімейних правовідносинах, складаючи їх зміст.

Суб`єктивні права і обов`язки в сфері сімейних відносин за своїм характером можуть бути особистими і майновими. Майнові суб`єктивні права і обов`язки характеризуються тим, що вони тісно пов`язані з колом визначених осіб. Наприклад, подружжя мають взаємні права на матеріальне утримання один одного. Смерть одного з них припиняє такі права і обов`язки, із цього випливає висновок, суб`єктивні права і обов`язки в сфері сімейних правовідносин не передаються іншим особам. Наприклад,не можна передати своє право на отримання аліментів, обов`язок по вихованню дітей, інше. Сімейні права і обов`язки не передаються, Але можна покласти їх здійснення на інших осіб і можливість їх реалізації через своїх представників. Якщо батькі або усиновителі доручають нагляд за дитиною няні, то це не означає передачу батьківських прав іншій особі. Тут мова йде про покладення здійснення прав або виконання обов`язків на цю особу.

Оскільки суб`єктивні сімейні права реалізуються, як правило, в правовідносних, вони по своїй юридичній природі виступають як відносні права. Суб`єкту сімейного права завжди протистоїть інший суб`єкт. Так, батьківське право існує тоді, коли інший суб`єкт, до якого воно звернено – дитина. Будь-яке особисте право подружжя існує лише тоді, коли зареєстрований шлюб. Припинення шлюбу означає припинення і особистого сімейного права. Отже, суб`єктивне сімейне право – це відносне право.

3.Підстави виникнення, змін і припинення сімейних правовідносин. Види сімейних правовідносин.

Підставами виникнення, зміни і припинення сімейних правовідносин є юридичний факт. По своїй природі юридичні факти виступають як дії або події.

В основному дії входять в який-небудь фактичний склад (наприклад, волевиявлення усиновителя, особи, яку усиновлюють, що досягла 10 років і т.п.). Взагалі, закон не тільки визначає, яку юридичну дію потрібно зробити, але і в якій установі (органах ЗАГСу, виконкомі, держадміністрації), а також в загальних рисах її місцезнаходження (наприклад, за місцем проживання неповнолітнього).

Юридичними фактами визнані законодавством як правомірні дії (наприклад, визнання батьківства), так і неправомірні (наприклад, укладення шлюбу з недієздатною особою).

Правомірні дії можуть бути юридичними актами і юридичними вчинками. Юридичні акти — дії, які направлені на певні сімейно-правові наслідки. Вони носять вольовий, спрямований характер, наприклад, заява осіб, які вступають у шлюб, вимога про сплату аліментів.

Юридичні вказівки — дії, що породжують сімейно-правові наслідки незалежно від напрямку волі особи, яка їх вчиняє. Так, дії батьків по вихованню дітей мають юридичне значення для виникнення в майбутньому права на отримання ними аліментів за наявності інших юридичних фактів, хоча воля батьків не була направлена при здійсненні виховання на ці наслідки.

За своїми правовими наслідками юридичні факти можна поділити на правопороджуючі (наприклад, укладення шлюбу), правозмінюючі (наприклад, прийняття при вступі в шлюб прізвища іншого з подружжя), правоприпиняючі (наприклад, смерть учасника сімейного правовідношення), право-перешкоджаючі (наприклад, вагітність дружини позбавляє чоловіка права на розлучення без її згоди).

За допомогою правопороджуючих фактів здійснюється звичайно реалізація сімейної правоздатності, з'являються конкретні суб'єктивні права у подружжя, усиновителя і усиновленого і т.д. Так, при укладенні шлюбу виникає можливість набуття в майбутньому тих сімейних прав і обов'язків, які до цього у даної особи взагалі не могли виникнути.

Правоприпиняючі факти одночасно можуть бути для окремих правовідносин правопороджуючими (наприклад, при скасуванні усиновлення відновлюються взаємні права між дитиною і її батьками).

Дії учасників сімейних правовідносин, які направлені на створення, зміну і припинення прав і обов'язків, часто зачіпають права інших осіб (наприклад, дітей) або інші суспільні інтереси. Тому для виникнення сім'ї необхідно також настання певного факту або оформлення події у встановленому законом порядку. Так, для визнання шлюбу дійсним необхідна згода на це осіб, які вступають в шлюб, але разом з цим необхідна і реєстрація шлюбу в органах ЗАГСу.

За своєю природою відносини, що складають предмет сімейного права, поділяються на два види: а) особисті та б) майнові.

Майнові правовідносини виникають щодо спільного та роздільного майна подружжя, батьків та дітей, управління та розпорядження майном, взаємного утримання членів сім’ї та інших родичів тощо.

Можна зазначити, що новий СК містить цілу низку статей, які закріплюють особисті немайнові права учасників сімейних відносин — право подружжя на повагу до своєї індивідуальності, право на фізичний та духовний розвиток, право на розподіл обов’язків у сім’ї тощо. Ці правила не є правовими, вони мають характер моральних, а не юридичних норм. У СК вони знайшли своє закріплення скоріш як певні ціннісні орієнтири.

З точки зору визначеності у правовідношенні зобов’язаної особи сімейні правовідносини поділяються на абсолютні та відносні. Абсолютними є такі сімейні правовідносини, у яких фігура зобов’язаної особи є невизначеною. Наприклад, подружжю на праві власності належить певне майно. Усі інші особи не мають права порушувати право власності подружжя. Таким чином, особа, яка має обов’язок утримуватися від порушення права власності подружжя, заздалегідь не визначена. Такий обов’язок покладається на будь:яку особу, яка в той чи інший спосіб стикається з майном подружжя. Правовідносини такого типу називаються абсолютними.

Відносні правовідносини виникають у випадках, коли обидві сторони сімейного правовідношення є чітко визначеними. Наприклад, один з подружжя, який є непрацездатним і нужденним, має право на отримання аліментів від іншого з подружжя, якщо той може таке утримання надати. З цього видно, що зобов’язана особа — другий з подружжя, є чітко визначеною особою.

Запитання для закріплення та повторення матеріалу:

1.Яким чином здійснюється регулювання сімейних відносин?

2.Хто є суб’єктами сімейних правовідносин і чим вони наділені?

3.Які існують підстави виникнення, змін і припинення сімейних правовідносини? 4.Назвіть види сімейних правовідносин?