Визначення розміру аліментів на батьків

1.Позбавлення одного з подружжя права на утримання.

Відхилення від загальних правил аліментування може мати місце, якщо суд упевниться у відсутності підстав для стягнення аліментів. Незважаючи на наявність формальних обставин, які дозволяють стягувати аліменти із одного з подружжя на користь іншого, законодавець передбачає вичерпне коло обставин, коли суд може позбавити одного з подружжя права на утримання або обмежити його строком (ст. 83 СК):

1) Перебування в шлюбних відносинах нетривалий час.

Нетривалість перебування в шлюбі може бути підставою для звільнення одного з подружжя від стягнення аліментів. Це правило неможливо застосувати щодо того з подружжя, який перебуває в шлюбі, оскільки шлюб існує і визначити термін, протягом якого подружжя ще буде перебувати в шлюбі, неможливо.

При стягненні аліментів із колишнього чоловіка (дружини) час відіграє істотне значення. Не може бути справедливою норма, згідно з якою особа, котра перебувала в шлюбі, зобов'язана потім утримувати колишнього з подружжя упродовж кількох десятиліть. Якщо при тривалих шлюбних відносинах можна вести мову про виникнення якихось моральних зобов'язань між особами, які разом вчилися, працювали, виховували дітей, будували житло, набували майно, то при незначній тривалості подружнього життя, коли особи через кілька років взагалі не згадують одна одну, - це є несправедливим. У такому разі в стягненні аліментів потрібно або взагалі відмовляти, або обмежити їх сплату певним строком.

Аналогічна норма містилася і в КпШС України, але поняття "нетривалий час" було настільки оціночним, що суди по-різному його тлумачили. В одному випадку в рішенні обґрунтовувався термін 15-20 років, у іншому - 10-15 тощо.

У ст. 76 СК законодавець пов'язує право колишнього чоловіка (дружини) на аліменти у разі, коли на момент розірвання шлюбу йому (їй) до досягнення пенсійного віку залишилося не більш як 5 років, за наявності додаткової умови - перебування у шлюбі не менше десяти років. Вважаємо, що доцільно застосовувати цей термін і в даному випадку.

2) Якщо непрацездатність одного з подружжя виникла в результаті вчинення ним умисного злочину.

Аліментування особи, непрацездатність якої настала внаслідок вчинення нею умисного злочину, суперечило б нормам моралі. Обвинувальний вирок суду, який набув законної сили, або припинення кримінальної справи з нереабілітуючих підстав можуть бути підставою для того, щоб позбавити позивача права на утримання (ст. 83 СК). Зазначимо, що водночас у п. 4 ст. 75 СК підкреслюється, що права на утримання не має той із подружжя, хто став непрацездатним у зв'язку із вчиненням ним умисного злочину.

3) Якщо непрацездатність або тяжка хвороба того з подружжя, хто потребує матеріальної допомоги, була прихована від другого з подружжя при реєстрації шлюбу.

Для осіб, які укладають шлюб, важливою є поінформованість про стан здоров'я одне одного. Якщо один із подружжя свідомо приховав наявність тяжкої хвороби від іншого, це може спричинити тяжкі наслідки: можливість зараження тяжким інфекційним захворюванням, зокрема вірусом імунодефіциту, народження хворої дитини тощо.

Невиправдано також покладати на одного з подружжя обов'язок щодо утримання іншого, непрацездатного з подружжя, який приховав свою непрацездатність.

Суд, розглядаючи справу, повинен з'ясувати:

а) чи дійсно непрацездатність позивача настала до укладання шлюбу або чи дійсно позивач захворів на тяжку хворобу до укладання шлюбу;

б) чи хвороба позивача відноситься до тяжких;

в) чи дійсно позивач знав про свою тяжку хворобу чи непрацездатність;

г) чи дійсно позивач приховав цю обставину від іншого з подружжя.

Якщо ж відповідач після укладання шлюбу дізнався про тяжку хворобу (інвалідність) іншого подружжя, але не ініціював питання щодо визнання шлюбу недійсним, то відсутні й підстави для його звільнення від обов'язку щодо утримання того з подружжя, хто є непрацездатним.

4) Якщо одержувач свідомо поставив себе в становище такого, що потребує матеріальної допомоги.

Так, позивач міг потрапити в скрутне матеріальне становище внаслідок марнотратства, зловживання спиртними напоями, наркотичними речовинами, захоплення азартними іграми. Водночас не можна поширити цю норму на випадки, коли особа стала потребувати матеріальної допомоги, оскільки вступила на навчання на платній основі, скористалася платними медичними послугами тощо.

Прийняття судом рішення щодо звільнення одного з подружжя від обов'язку по утриманню іншого з подружжя чи обмеження цього обов'язку певним строком (наприклад, стягненням аліментів протягом шести місяців) є правом, а не обов'язком суду. Тому суд має уважно дослідити конкретні обставини справи, прискіпливо підійти до оцінки доказів, які дозволяють прийняти обґрунтоване рішення. Наведені положення поширюються і на осіб, у яких право на аліменти виникло після розірвання шлюбу.

Відповідно до ст. 75 СК України один з подружжя не має права на аліменти у випадку:

1) Негідної поведінки в шлюбних відносинах того з подружжя, хто потребує матеріальної допомоги.

У нашому суспільстві сімейні відносини будуються на засадах добровільності шлюбу, почуттях взаємної любові чоловіка та жінки, рівності і взаємоповаги. Якщо ж поведінка одного із подружжя не лише не сприяла зміцненню сім'ї, а навпаки, руйнувала її, то покладати на іншого з подружжя обов'язок утримувати його суперечило б засадам моралі та справедливості.

Критерії негідності поведінки подружжя оцінює суд з позицій моральності, але факти, які доводять непривабливість вчинків когось із подружжя в шлюбі, має доводити в суді подружжя-позивач. Мова може йти про ганебну поведінку як до шлюбу, під час шлюбу, так і після його припинення. Але негідна поведінка до укладання шлюбу, якщо надалі вона не мала місця, підставою для відмови у стягненні аліментів бути не може.

Негідна поведінка може полягати в ігноруванні сімейних обов'язків, відсутності піклування про дітей, другого з подружжя, зневажливому ставленні до нього, перебуванні працездатної особи на утриманні без достатніх для цього причин, марнотратстві, зловживанні спиртними напоями чи наркотичними речовинами, подружній зраді тощо.

Не можна погодитися з думкою, що "подружня зрада, як правило, не суперечить загальновизнаним моральним нормам" і що до такої особи не повинні застосовуватися будь-які покарання чи обмеження в сімейних правах.

Шлюб є добровільним союзом, якщо когось з подружжя не задовольняють умови перебування в такому союзі - свобода розірвання шлюбу надає можливість зробити це в будь-який час.

2) Якщо той із подружжя, хто потребує матеріальної допомоги, став непрацездатним у зв'язку з вчиненням ним умисного злочину.

Як уже зазначалося, законодавець допустив конкуренцію норм, оскільки в п. 5 ст. 75 СК зазначено; що такий із подружжя "не має права на утримання", а п. 2 ст. 83 свідчить про те, що "суд може позбавити права на утримання" того з подружжя, непрацездатність якого "виникла в результаті вчинення ним умисного злочину". Звичайно, редакція наведених статей потребує більш чіткого викладу, щоб усунути подвійне тлумачення.

2.Припинення права одного з подружжя на утримання.

Той із подружжя, хто отримує аліменти, втрачає право на їх отримання у такому разі, коли відпали умови, які були підставами для їх стягнення, а саме:

1) одержувач аліментів поновив свою працездатність;

2) непрацездатна особа уклала новий шлюб.

У даному випадку новий шлюб є саме тим юридичним фактом, який припиняє аліментні зобов'язання між колишнім подружжям, оскільки від цього моменту обов'язок піклуватися про непрацездатну особу покладається на нового чоловіка (дружину). Стягнення аліментів у такому разі припиняється лише після укладання зареєстрованого у встановленому порядку шлюбу. Тобто фактичні шлюбні відносини аліментних зобов'язань не припиняють.

Звичайно, недобросовісний із подружжя, хто є непрацездатним, може не реєструвати офіційно фактичні шлюбні відносини, аби продовжувати отримувати матеріальну допомогу від колишніх чоловіка чи дружини. За таких обставин, коли буде доведено в судовому порядку перебування у фактичних шлюбних відносинах того з колишнього подружжя, хто є непрацездатним, суду необхідно надати право за позовом зацікавленої особи припиняти стягнення аліментів.

Якщо допомога надавалася добровільно, то за наведених обставин вона може автоматично бути припинена. Якщо ж підставою для стягнення аліментів було рішення суду, то зацікавлена сторона із подружжя має звернутися до суду з відповідною заявою, і тоді згідно з рішенням суду вона звільняється від обов'язків по утриманню колишнього чоловіка (дружини).

Право на аліменти, які були присуджені за рішенням суду, може бути припинене за рішенням суду, якщо буде встановлено, що:

1) Одержувач аліментів перестав потребувати матеріальної допомоги. Тобто матеріальне становище того з подружжя, хто її потребував, поліпшилося, у зв'язку з чим відпала необхідність його аліментувати. Наприклад, держава підвищила розмір пенсії, одержувач аліментів отримав спадщину, уклав договір довічного утримання, має інші доходи, які дозволяють йому існувати своїм коштом.

2) Платник аліментів неспроможний надавати матеріальну допомогу.

Матеріальне чи сімейне становище того з подружжя, хто надавав допомогу, змінилося настільки, що він уже не може виконувати аліментні зобов'язання щодо утримання іншого з подружжя, що є непрацездатним. Скажімо, батьки платника аліментів стали непрацездатними і потребують матеріальної допомоги, а платник втратив постійну роботу чи отримав травму, яка не дозволяє йому працювати за набутою спеціальністю.

З урахуванням обставин, які були підставою для стягнення аліментів, право одного з подружжя на утримання також припиняється, якщо:

а) у вагітної дружини була перервана вагітність або дитина народилася мертвою;

б) дитина, яка проживала з одержувачем аліментів, померла або передана на виховання іншій особі;

в) у свідоцтві про народження дитини, яка проживала з одержувачем аліментів, за рішенням суду виключені відомості про дружину як матір дитини (чоловіка як батька дитини);

г) подружжя (колишнє подружжя) уклали договір про припинення права на утримання взамін набуття права власності на житловий будинок, квартиру чи інше нерухоме майно або одержання одноразової грошової допомоги. Договір, за яким передається у власність нерухоме майно, має бути нотаріально посвідченим і підлягає державній реєстрації.

3.Обов’язок батька, матері утримувати не повнолітніх дітей.

Сімейне законодавство покладає на батька, матір обов'язок утримувати не лише неповнолітніх, а й повнолітніх дочку, сина (глава 16 СК України).

Так, відповідно до ст. 198 СК України батьки зобов'язані утримувати своїх повнолітніх непрацездатних дочку, сина, які потребують матеріальної допомоги, якщо вони можуть таку матеріальну допомогу надавати.

Повноліття настає з досягненням особою вісімнадцятирічного віку. Непрацездатними вважаються інваліди І, II, III груп. При цьому не має значення, коли настала непрацездатність - до досягнення повноліття або в будь-який інший час. Отже, для утримання батьками повнолітніх дочки, сина необхідні такі підстави:

- повнолітні син, дочка повинні мати статус непрацездатного;

- повнолітні непрацездатні син, дочка потребують матеріальної допомоги.

Необхідною умовою утримання батьками повнолітніх сина, дочки є можливість батьків надавати таку допомогу.

Стаття 199 СК України встановлює обов'язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчання.

Якщо повнолітні дочка, син продовжують навчання і у зв'язку з цим потребують матеріальної допомоги, батьки зобов'язані утримувати їх до досягнення двадцяти трьох років за умови, що вони можуть надавати матеріальну допомогу.

Підставами утримання батьками повнолітніх дітей у цьому випадку є:

- навчання дитини;

- недосягнення дитиною встановленого віку - двадцяти трьох років;

- потреба дитини у наданні їй матеріальної допомоги у зв'язку з навчанням.

Як і в попередньому випадку, виконання обов'язку батьків утримувати повнолітніх сина, дочку залежить від їх спроможності надавати матеріальну допомогу. Якщо батько, мати не мають відповідних коштів, нерухомого майна, які б забезпечили утримання сина, дочки, виконання цього їх обов'язку буде неможливим.

Право на звернення до суду з позовом про стягнення аліментів має той з батьків, з ким проживає дочка, син, а також самі дочка, син, які продовжують навчання.

Право сина, дочки на утримання батьком, матір'ю припиняється у разі припинення навчання.

Наприклад, у зв'язку з навчанням свого двадцятирічного сина Ю. батько, громадянин К., сплачував аліменти на його утримання. Сину виповнилося 22 роки, коли він був виключений з навчального закладу у зв'язку з академічною заборгованістю. З моменту припинення навчання син втрачає право на утримання, батько не зобов'язаний сплачувати аліменти.

Утримання батьками повнолітнього сина, дочки може здійснюватися з ініціативи платника відповідно до вимог ст. 187 СК України шляхом укладення договору між батьками за правилами ст. 189 СК України, договору про передачу права власності на нерухоме майно (ст. 190 СК України).

За рішенням суду аліменти на повнолітніх сина, дочку присуджуються від дня пред'явлення позову.

Зміна розміру аліментів може бути здійснена відповідно до вимог ст.192 СК України.

Розмір аліментів на повнолітніх дочку, сина визначає суд у твердій грошовій сумі і(або) у частці від заробітку (доходу) платника аліментів. При цьому суд враховує: стан здоров'я та матеріальне становище дитини; стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина. Підлягають врахуванню також інші обставини, що мають істотне значення для вирішення справи. Суд обов'язково бере до уваги можливість надання утримання другим з батьків, своїми дружиною, чоловіком та повнолітніми дочкою, сином. Згідно з правилом ст. 182 СК України, розмір аліментів на одну дитину за жодних обставин не може бути меншим за неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

4.Обов’язок повнолітніх доньки, сина утримувати батьків.

Обов'язок повнолітніх дітей піклуватися про своїх непрацездатних батьків встановлений ст. 51 Конституції України. Більш детально це положення регламентується сімейним законодавством.

Так, відповідно до ст. 172 СК України дитина, повнолітні дочка, син, зобов'язані піклуватися про батьків, виявляти турботу про них та надавати їм допомогу. Важливо, що обов'язок піклуватися про батьків може покладатися як на дітей (малолітніх або неповнолітніх осіб), так і повнолітніх сина, дочку. Повнолітні дочка, син мають право звернутися за захистом прав та інтересів непрацездатних, немічних батьків як їх законні представники без спеціальних на те повноважень.

Якщо повнолітні дочка, син не піклуються про своїх непрацездатних, немічних батьків, з них за рішенням суду можуть бути стягнуті кошти на покриття витрат, пов'язаних із наданням такого піклування.

Окремим інститутом (глава 17 СК України) у законодавстві закріплено обов'язок повнолітніх дочки, сина утримувати батьків та регламентується виконання цього обов'язку.

У більшості випадків дорослі діти надають своїм батьку, матері матеріальну підтримку добровільно. Це відповідає вимогам ст. 202 СК України. Повнолітні дочка, син зобов'язані утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги.

Непрацездатними за віком визнаються жінки, які досягли 55 років, та чоловіки, які досягли 60 років (у певних випадках жінки, які досягли 50 років, чоловіки - 55 років), а також визнані у встановленому законом порядку інвалідами. Факт нужденності встановлюється судом залежно від конкретних обставин справи.

Обов'язки батьків та дітей по утриманню є взаємними, тож важливий і факт ставлення батьків та дітей до цього. Розглядаючи питання про утримання дітьми непрацездатних і таких, що потребують матеріальної допомоги, батька, матері, закон вимагає враховувати, як вони свого часу ставились до виконання обов'язку по утриманню своїх дітей. Так, якщо мати, батько були позбавлені батьківських прав, і ці права не були поновлені - обов'язок утримувати матір, батька у дочки, сина, щодо яких вони були позбавлені батьківських прав, не виникає.

В інших випадках, наприклад, коли батько, мати не позбавлялися батьківських прав, але ухилялися від виконання своїх батьківських обов'язків, дочка, син можуть бути звільнені судом від обов'язку їх утримувати, якщо буде встановлено, що мати, батько ухилялися від виконання своїх батьківських обов'язків. Лише у виняткових випадках суд може присудити з дочки, сина аліменти на строк не більше як три роки.

Досить частими є випадки, коли діти не усвідомлюють своїх обов'язків по утриманню батьків. Тому закон припускає можливість примусового здійснення такого обов'язку через суд. Суд визначає розмір аліментів на батьків у твердій грошовій сумі і(або) у частці від заробітку (доходу) з урахуванням матеріального та сімейного стану сторін (п. 1 ст. 205 СК України).

Крім сплати аліментів, дочка, син зобов'язані брати участь у додаткових витратах на батьків, зумовлених тяжкою хворобою, інвалідністю або немічністю. Суд може звільнити їх від цього обов'язку, якщо буде встановлено, що мати, батько ухилялися від виконання своїх батьківських обов'язків.

Обов'язок утримання батьків покладається на всіх повнолітніх дітей сім'ї. При визначенні розміру аліментів та додаткових витрат суд бере до уваги можливість одержання утримання від інших дітей, до яких не пред'явлено позов про стягнення аліментів, дружини, чоловіка та своїх батьків.

Обов'язок по утриманню батьків може покладатися не лише на повнолітніх сина, дочку, а й на малолітніх або неповнолітніх. Щоправда, такі можливості досить обмежені законом. Відповідно до ст. 206 СК України у виняткових випадках, якщо мати, батько є тяжко хворими, інвалідами, а дитина має достатній дохід (заробіток), суд може постановити рішення про стягнення з неї одноразово або протягом певного строку коштів на покриття витрат, пов'язаних з лікуванням та доглядом за ними.

5.Визначення розміру аліментів на батьків.

Статтею 205 Сімейного кодексу України встановлено, що суд визначає розмір аліментів на батьків у твердій грошовій сумі і (або) у частці від заробітку (доходу) з урахуванням матеріального та сімейного стану сторін.

Розмір аліментів визначається в судовому порядку в залежності від матеріального та сімейного становища батьків та дітей. При цьому судом враховуються всі заслуговуючи на увагу інтереси сторін: непрацездатність батьків та їх потреба у матеріальній допомозі, матеріальне становище дітей, догляд дітей за батьками тощо. Також до уваги приймається отримання батьками пенсії, державних пільг, субсидій, наявність в батьків майна, що може приносити дохід тощо.

Таким чином, в кожному конкретному випадку суд враховує всі види заробітку чи доходу як дітей так і батьків. В залежності від цих обставин і визначається розмір аліментів. Суд має право встановлювати розмір аліментів повністю чи частково, як в твердій грошовій сумі, так і в частці від заробітку (доходу). На вибір способу визначення розміру аліментів можуть впливати різні обставини: мінливість і нестабільність доходу, проживання за кордоном, одержання частини доходу в натуральній формі тощо.

Разом з тим, аліменти, що сплачують діти на утримання своїх батьків, безумовно повинні забезпечувати достатній життєвий рівень та необхідні умови для існування. Проте в сучасних умовах тяжка хвороба, інвалідність або немічність батьків потребують значних додаткових витрат, які не покриваються сумами сплачуваних дітьми аліментів. Саме з метою уникнення випадків матеріальної незахищеності батьків, стаття 203 Сімейного кодексу України встановлює обов’язок дітей брати участь у додаткових витратах на батьків.

При невиконанні дітьми обов’язку по сплаті додаткових витрат, батьки мають право звернутися за захистом своїх прав до суду. Суд в кожному конкретному випадку визначає наявність однієї або декількох з перелічених вище обставин на підставі відповідного медичного висновку.

У виняткових випадках, якщо мати, батько є тяжко хворими, інвалідами, а повнолітні дочка (син) мають достатній дохід (заробіток), суд може постановити рішення про стягнення з них одноразово або протягом певного строку коштів на покриття витрат, пов’язаних з лікуванням та доглядом за ними (стаття 206 Сімейного кодексу України).

Запитання для закріплення та повторення матеріалу:

1.Який державний орган визначає розмір елементів на батьків?

2.На яку категорію дітей покладається утримання батьків?

3.З якого віку настає повноліття громадян?