Структура та функції філософського знання

1. Особливості становища людини в світі та необхідність її самовизначення

Вивчення філософії як особливої галузі людського знання та інтелектуальної діяльності починається із питання про людину та її становище в світі. Фундаментальні особливості становища людини у світі.

1. Розумність, здатність усвідомлювати себе і те, що її оточує. В загальному плані розумність постає перед нами як здатність людини не лише жити та діяти, зберігати своє життя та регулювати його, а й як людська можливість не зливатися із дійсністю та власними діями, володіти певними засобами оцінки дійсності.

2. Біологічна неспеціалізованість. Це означає, що в будову людського організму не закладена програма її способу життя та життєвих здійснень. (Коли ми маємо cпpaву з твариною, то можемо піше за особливостями будови її організму визначити, що це за істота і яким може бути спосіб й життєдіяльності (птах літає, риба живе у воді і т. ін.). У тваринному світі досить чітко та однозначно діє закон співвідношення органів та функцій: якщо є певний орган, він повинен виконувати саме такі функції. Коли ж- наро­джується людина, ми можемо прогнозувати можливі варіанти її життя, але ніхто не дасть гарантій щодо здійснення таких прогнозів. Мало того, народжена людина взагалі може "випасти" з людського суспільства і не набути навіть елементарних навичок людської поведінки (пряма хода, користування предметами побуту та ін.). не кажучи вже про опанування культурою, видами людської професійної діяльності та ін. Людина може мати певні завдатки, наприклад, чудовий музичний слух, проте це зовсім не зумовлює того, що вона стане музикантом.

3. Відсутність якоїсь певної (однієї) програми життя робить людину істотою вільною, такою, що має свободу: людина як людина (а не її організм) ні до чого жорстко не прив'язана й однозначно не спонукувана: "Доля людини покладена на неї саму" (Ж.-П.Сартр); "Людина - це передусім проект... "(Ж.-П. Сартр), тобто людина має можливість обирати, певною мірою проектувати своє життя.

4. Універ­сальніст ь людини: якщо людина не призначена однозначно ні до чого конкретного, то вона - потенційно, так би мовити, за суттю, - може бути всім. Програми життя немає, а тому людина сама повинна її знайти, сфор­мулювати. Вона "може бути всім ", але саме тому мож-е бути й нічим. Тому в людській історії, у розвитку окремої людини так гостро стоїть питання про пошуки життєвих орієнтирів, про людський життєвий вибір, людське самовизначення.

5. Людина як Істота розумна є єдиною, хто усвідомлює свою смертність, обмеженість та скінченність свого життя (принаймні свого земного життя). Проблема людського самовизначення, пошуку життєвого сенсу в разі помилки повторити "життєвий експеримент” неможливо.

Людина майже ніде не стикається з природою: її оточують переважно штучні створіння, результати її праці, пізнання, наснаги. Вона прогресує за рахунок удосконалення соціокультурних надбань. Але ці навички не передаються генетично. Людина, для того щоб стати людиною, повинна опанувати способами соціокультурної поведінки, навчитися діяти з допомогою предметів культури. Вона має навчитися прямої ходи, їсти з посуду, розмовляти, писати, водити автомобіль та ін.

Історичне покликання та глибин­не виправдання філософії полягає саме у тому, щоб виробити і надати людині інтелектуальні засоби для свідомого здійснення життєвого вибору.