double arrow

Калькулювання в системі бухгалтерського обліку

2

Калькуляція — це науково обґрунтована система обчислення собівартості одиниці продукції, виконаних робіт, послуг, матеріаль­них цінностей та основних засобів за елементами витрат.

Одночасно потрібно встановити коло витрат, що включаються до собівартості продукції, розмежувати їх між одержаною продукцією і незавершеним виробництвом, оцінити супутню та побічну про­дукцію, розподілити непрямі витрати між конкретними об'єктами калькуляції.

Розрізняють такі види калькуляції:

- планова — складається на основі планових витрат і плано­вого обсягу виходу продукції;

- кошторисна — складається на основі кошторисних витрат і планового обсягу виходу продукції;

- нормативна — складається на основі існуючих норм вико­ристання засобів виробництва та робочого часу і нормативного об­сягу виходу продукції;

- звітна — складається на основі фактичних витрат за звітний період і фактичного обсягу виходу продукції.

Калькуляція продукції може здійснюватися по підприємству або по його структурних підрозділах. Для проведення калькуляції потрібно обліковувати всі витрати на виготовлення продукції, а також кількість продукції, що пов'язана зцими витратами. Поділивши витрати на кількість продукції, визнача­ють собівартість її одиниці. Це загальне правило при калькулюванні.

Перелік і склад статей калькулювання собівартості продукції встановлюється підприємством самостійно.

З метою обчислення собівартості продукції проводиться ряд етапів:

1) групування витрат;

2) розподіл витрат між об’єктами калькулювання;

3) обчислення собівартості окремих виробів;

4) визначення результатів роботи та виявлення резервів по зниженню собівартості.

За способом включення до собівартості витрати поділяють на прямі і непрямі.

Прямі витрати безпосередньо відносять на собівартість виробу (заробітна плата виробничих робітників, сировина і матеріали).

Непрямі витрати не відносять прямо на собівартість того або іншого виду продукції, оскільки вони мають загальне призначення (витрати на управління виробництвом).

Витрати виробництва в залежності від його типу можуть калькулюватися декількома методами:

- позамовним;

- попередільним;

- комбінованим.

Позамовний метод застосовують в основному на індивідуальних та дрібносерійних виробництвах. Об’єктом обліку є окреме індивідуальне замовлення, окремий контракт або партія (авіабудівне, меблеве виробництво). Всі прямі виробничі витрати відносять на конкретне замовлення на підставі первинних документів. Загально виробничі витрати щомісяця розподіляються між замовленнями. Собівартість одного замовлення визначається як сума всіх витрат, зібраних в картці обліку витрат по конкретному замовленню від моменту її відкриття до моменту завершення робіт.

Попередільний метод використовується у виробництвах, де продукція одержується внаслідок послідовної переробки вихідної сировини по окремих стадіях (переділах) на безперервній основі (Хімічна, харчова промисловість).

Комбінований метод використовується в основному в серійних автоматизованих виробництвах, де готова продукція має багато загальних та індивідуальних характеристик. Наприклад, одночасний випуск на одній технологічній лінії декількох марок телевізорів, комп’ютерів, автомобілів. При цьому облік витрат на виробництво будь-яких окремих ідентичних деталей (наприклад, корпусів до телевізорів) можна вести використовуючи позамовний метод, а облік витрат на технологічній лінії (збирання або конвеєр), де із сировини одержується готовий продукт – попередільний.

Таким чином, для визначення собівартості одиниці продукції використовується елемент методу бухгалтерського обліку – калькуляція. Калькуляція базується на обліку виробничих витрат, який повинен забезпечити угрупування витрат не тільки за видами діяльності; видами виробництва (основне, допоміжне); підрозділами (цехи, виробництва, ділянки і т.п.); виробами, видами вироблюваної продукції; економічними елементами витрат, але також за статтями калькуляції.

Типова номенклатура статей калькуляції (рис. 7.1):

Рис. 7.1. Типова номенклатура статей калькуляції

 

Питома вага окремих видів витрат у собівартості продукції залежить від особливостей техніки, технології та організації виробництва відповідної галузі. Наприклад, для хімічної, металургійної галузей промисловості, даний перелік статей калькуляції доповнюється статтями "Попутна продукція", "Напівфабрикати власного виробництва"; для нафтохімічної, деревообробної галузей промисловості з наведеного вище переліку статей калькуляції не використовується стаття "Попутна продукція".

7.3. Взаємозв'язок між оцінкою і калькуляцією

Між оцінкою і калькуляцією існує прямий взаємозв'язок. Ціна — грошовий вираз вартості. В основі ціни лежить виробнича собівартість. Придбані матеріальні цінності оцінюють за сумою придбання, включаючи витрати, пов'язані з придбанням. Вартість покупки плюс витрати на придбання, поділені на кількість куплених матеріалів, ста­новлять собівартість їх одиниці.

Приклад. Куплено 1000 листів шиферу за ціною 3 грн. за лист. Загальна вартість покупки 3000 грн. (З грн. х 1000 штук = 3000 грн.). Транспортно-заготівельні витрати становили 500 грн. Звідси со­бівартість 1 листа шиферу 3,50 грн. [(3000 грн. + 500 грн.): 1000 штук = = 3,50 грн.]. Отже, ціна покупки була 3 грн. за штуку, а собівартість, розрахована шляхом калькуляції, становила 3,50 грн. за штуку.

Таким чином, ціна використовується для проведення кальку­ляції, а калькуляція — для вирахування нової ціни. Точна калькуля­ція забезпечує правильну оцінку, яка є передумовою точного об­числення собівартості. Оцінка і калькуляція є складовими елемента­ми методу бухгалтерського обліку, які забезпечують вартісне вимі­рювання господарських засобів, їх джерел, господарських процесів і результатів.


Понравилась статья? Добавь ее в закладку (CTRL+D) и не забудь поделиться с друзьями:  


2

Сейчас читают про: