2017-12-14
12157
Відмінність між фонемою і звуком полягає в тому, що:
1) фонема - соціальне явище, тобто це те спільне в звуці, що робить його впізнаваним незалежно від особливостей його вимови різними людьми; звук - індивідуальне явище;
2) фонема - мовна одиниця; звук - мовленнєва;
3) фонема - абстрактна одиниця (вона існує в уяві мовців); звук - конкретна одиниця, фізичне явище, яке сприймається на слух і може бути записане на магнітну стрічку тощо;
4) фонема - величина стала; звук - величина залежна (у слові боротьба звук [т*] під впливом сусіднього
[д] вимовляється як [д'], однак цей звук [д' ] представляє фонему <т>).
Про те, що фонема і звук - різні речі, засвідчують також такі факти:
1) у ролі однієї фонеми можуть виступати різні звуки. Так, у словах просити і просьба [проз'ба] фонему <с> представляють звуки [с] і [з'], а в російських словах вол [вол], волы [валы], валовой [въллво£] фонема <о> представлена трьома звуками - [о], [л], [ъ];
2) у ролі однієї фонеми можуть виступати два звуки разом (за умови, коли дифтонги трактувати як поєднання двох голосних у межах одного складу, а не один складний голосний звук): англ. boy [bol] "хлопець", house [haus] "будинок", time [taim] "час", note [nout] "записка", beer [Ьіз] "пиво"; нім. Eisen ['aezen] "залізо", heute ['hoete] "сьогодні", Haus [haus] "будинок". Тут дифтонги [oi], [au], [ai], [ои], [із], [ае], [ое] є окремими фонемами, бо кожне слово протиставляється всім іншим дифтонгом, а не якоюсь його частиною. Наприклад: boy [bol] "хлопець", by [bal] "при, біля", bay [bei] "бухта", be [bi:] "бути", bar [ba:] "хвіртка", bow [bau] "кланятися". Фонеми, які складаються з двох звуків, завжди належать до одного складу, характеризуються однією артикуляцією, не перевищують довготи монофтонгічної фонеми. Така фонема функціонує як одне ціле, хоч і складається з двох звуків;
3) в одному звукові можуть збігатися дві фонеми. Так, у слові сміється [с'м'цец'а] звук [ц*] представляє фонеми <т"> і <с'>, а в російському слові сшить [Й1ыт'] звук [пі] представляє фонеми <с> і <ш>;
4) крім сегментних фонем, за деякими теоріями, зокрема теорією фонем американської фонологічної школи, існують суперсегментні фонеми - фонеми тону і наголосу. У словах мука і мука, скажімо, сегментні фонеми одні й ті самі, однак ці слова різняться значенням, і єдиним засобом розрізнення є наголос, що дає підставу інтерпретувати його як фонему.
Фонетична транскрипція – спосіб передавання на письмі усної мови з усіма її звуковими особливостями.
Застосовуються такі діакритичні (розрізнювальні) знаки:
[а] скісна рисочка над голосним позначає словесний наголос
[С] скісна рисочка справа біля приголосного позначає його м’якість: [бс'ін'], [рад'іс'т'], [украйін'с кий]
[б'] знак (апостроф) передає пом’якшеність (напівм’якість) приголосного: [зб'ір], [б'урб], [оп'івноч'і]
[н:] двокрапка з правого боку букви позначає довготу звука при його подовженні [знан':а], [т'ін':у] та подвоєння приголосних при їх збігу: [ваша], [шчодён:б]
[дж], [дз] для позначення злитих звуків (африкатів) використовують дві літери, що з’єднані вгорі дужкою: [джм'іл'], [ґедз]
[є"], М, и для позначення нечіткого голосного звука вгорі справа ставиться маленька літерка, що вказує на звук, до якого наближається основний у слабкій (ненаголошеній) позиції: [ве"сёлка], [жиет':а], [розумний]
[/] одна скісна риска позначає коротку паузу (на місці розділових знаків у реченні)
[//] дві скісні риски показують тривалу паузу, зокрема на межі речень
Фонологічні школи
Представники Щербівської фонологічної школи при встановленні фонемної незалежності виходять з реального звучання конкретної словоформи. Наприклад, у слові просьба виступає фонема /з'/, що є наслідком асимілятивного чергування перед наступним дзвінким [б).
Інакше відбувається встановлення фонемної належності конкретних звуків представниками Московської фонологічної школи. На їхню думку, на основі однієї тільки словоформи не можна встановити фонемну належність звука, що стоїть у слабкій позиції. Отже, в основі теорії фонеми Московської фонологічної школи лежить морфема І поняття сильної та слабкої позицій. Так, у слові просьба, за Московською фонологічною школою, позиція звука перед [б] є слабкою. У цій позиції звуки [с'] і [з'] не протиставляються, не розрізняються. Щоб установити, якою фонемою є звук слабкої позиції, його треба поставити в сильну позицію • (змінивши положення морфеми). У результаті такої процедури виявляється, що перед [б] стоїть фонема /с'/ у варіанті [з'].
Одним із найвизначніших представників Празької школи і світової лінгвістики взагалі став Микола Сергійович Трубецькой.
Навчаючись у Московському університеті, успадковує традиції школи П. Фортунатова. Підчас проживання в Росії досліджує слов'янські, фінно-угорські й мови Кавказу. Друкується нечасто, до того ж більшість його праць утрачено. 1919 року емігрує з Росії спершу до Болгарії, а з 1922 р. - до Австрії, де працює викладачем Віденського у
ніверситету. У 30-х роках переїздить до Праги. Саме тут підготовлено й видано основні його праці.
Найвагомішою в науковій спадщині М. С. Трубецького стала книга "Основи фонології", в якій уперше запропоновано фонологічну концепцію фонетичної системи мови, визначено предмет фонетики і фонології: фонетиці залишено матеріальне вираження у вигляді звуків, нею вивчається фізично-акустична і звукова системи, артикуляційно-фонологічно аналізується безкінечна кількість звуків; у фонології ж аналізуються чітко усвідомлювані звуки, що виділяються на основі розрізнення і розпізнавання слів; визначено принципи функціонального розрізнення фонем.
Крім конститутивної, сигніфікативної і перцептивної, М. С. Трубецькой визначає ще дві важливі функції фонем: делімітативну (розмежувальну) і кульмінативну.
Делімітативна функція пов'язана з сигнальною вказівкою на межі слів і морфем. Так, зокрема, у чеській мові наголос завжди є сигналом початку слова.
Кульмінативна функція полягає в забезпеченні цілісності та виділеності слова, < що досягається завдяки наголосу і сингармонізмові (всі голосні у слові стають гармонійними за артикуляцією). У тюркських і деяких інших мовах - уподібнення. голосних звуків афіксів голосним звукам кореня-основи: баш - "голова", башлар -, "голови"; теш - "зуб", тешлер - "зуби".
Фонему М. С. Трубецькой визначає на основі опозиції, точніше звукового протиставлення. Якщо за допомогою опозиції розрізняються значення двох слів, то їх називають фонологічними, дистинктивними, смислорозрізнювальними. Вони протиставляються всім іншим, несуттєвим. Таким чином, будь-яке слово постає структурою з кількох фонем. У всякої фонеми можуть виділятися, крім смислорозрізнювальних, ще й численні несуттєві ознаки. Зрозуміло, що фонема реалізується у вигляді звуків, а всякий звук - це варіант фонеми. Основний варіант - то інваріант фонеми. Парадигматично М. С. Трубецькой розрізняє варіанти фонеми, а синтагматично відрізняє фонему від сполучення фонем. Варіанти не розрізняють слова, якщо ж два звуки розрізняють слова - то це дві фонеми. Ученим було звернено увагу на пару протиставлених однією ознакою фонем, що пізніше стали кваліфікуватися корелятивною парою фонем, а явище - кореляцією.
Серед опозиції М. С. Трубецькой розрізняв одновимірні, багатовимірні, у вигляді кількох пар, фонеми, пропорційні (однотипні) для кількох пар, та ізольовані, що не мають інших пар. Найвагомішим у нього виявилися привативні, градуальні й еквівалентні (рівнозначні) опозиції" Привативні - то протиставлення дзвінкого й недзвінкого. Компонент опозиції протиставлення називають немаркованим на відміну від вираженого, маркованого. Названі поняття і терміни стали використовуватися у процесі аналізу інших підсистем мови. Учений запроваджує поняття про архіфонеми у випадку нейтралізації однієї з фонем у певних позиціях. Крім розрізнювальних ознак фонем, M. С. Трубецькой вивчає наголос, інтонацію і т. ін., поглиблено досліджує загальні принципи сполучення фонем, фонологічні системи різних мов.
