Загальні властивості феромагнетиків

Якщо помістити речовину в магнітне поле, вона намагнічується. По її поверхні і в об’ємі починають циркулювати додаткові так звані молекулярні струми. Магнітне поле молекулярних струмів, складаючись із зовнішнім магнітним полем, змінює магнітну індукцію. Речовини, які після внесення в магнітне поле самі стають джерелами додаткового поля, називаються магнетиками.

Розрізняють три основні групи магнетиків – діамагнетики, парамагнетики і феромагнетики.

Діамагнетики. При включенні зовнішнього магнітного поля виникає явище електромагнітної індукції. Електрорушійна сила індукції змінює рух електронів в атомах і молекулах, з’являються додаткові замкнуті струми і пов’язані з ними додаткові магнітні моменти. За правилом Ленца ці моменти направлені так, що речовина намагнічується супроти зовнішнього поля, виникає діамагнетизм. Діамагнетизм притаманний усім речовинам.

Парамагнетики. Магнітні моменти молекулярних струмів намагаються орієнтуватися у просторі вздовж зовнішнього магнітного поля. Тому, якщо атом або молекула має сумарний магнітний момент, то цей момент намагається орієнтуватися за полем, а речовина намагнічується в цьому ж напрямку. Речовини, що намагнічуються за полем, називають парамагнетиками. Явище парамагнетизму подібне до орієнтаційної поляризації діелектриків, молекули яких мають власний електричний дипольний момент. Очевидно, що тепловий рух перешкоджає орієнтації магнітних моментів вздовж зовнішнього поля. Парамагнітний ефект протилежний за знаком діамагнітному, а за величиною значно його переважає. Тому, хоча діамагнетизм притаманний усім речовинам, у парамагнетиків він не проявляється. Діамагнетиками є ті речовини, в яких сумарний магнітний момент атомів або молекул дорівнює нулю, і парамагнетизм відсутній.

Феромагнетики. В деяких речовинах магнітні моменти сусідніх атомів сильно взаємодіють один з одним. В результаті навіть за відсутності зовнішнього поля виникає спонтанне намагнічування, магнітні моменти сусідніх атомів виявляються орієнтованими паралельно (або антипаралельно) один одному. Це спостерігається у феромагнетиках. Зовнішнє поле змінює розміри областей спонтанної намагніченості (магнітних доменів). В результаті речовина намагнічується за полем (подібно до парамагнетику), але ефекти намагнічування виражені значно сильніше, ніж в діа- і парамагнетиках. Це ефекти, аналогічні поляризації сегнетоелектриків в електростатичному полі. До феромагнетиків відносяться як тверді кристалічні речовини (наприклад, магнітні діелектрики, магнітні напівпровідники, рідкоземельні магнетики), так і деякі аморфні магнетики та металічні стекла, а також металічні рідини.

Кількісною характеристикою намагнічування феромагнетика (як і будь-якого магнетика) є вектор намагнічування , який являє собою магнітний момент одиниці об'єму, що виникає у зовнішньому магнітному полі . Він пов’язаний із напруженістю магнітного поля , як

, (1)

де – магнітна сприйнятливість феромагнетика. Магнітна сприйнятливість ферромагнетиків , на відміну від інших магнітних речовин (пара- та діамагнетиків), є дуже великою і може сягати значень 10⁴ – 10⁵.

Якщо ферромагнетик помістити в магнітне поле , то магнітна індукція у ньому буде виражатися співвідношенням:

, (2)

де Гн/м – магнітна стала. Перший доданок праворуч у співвідношенні (2) відповідає магнітній індукції, створеній магнітним полем у вакуумі, а другий – магнітній індукції у магнетику, обумовленій його намагнічуванням .

Оскільки має місце співвідношення (1), вектор магнітної індукції можна записати у вигляді

, (3)

де – магнітна проникність феромагнетика.

Основною характерною особливістю феромагнетиків є складна нелінійна залежність вектора намагніченості від напруженості магнітного поля і вектора магнітної індукції від . Це означає, що магнітна сприйнятливість і магнітна проникність не є константами, а залежать від напруженості магнітного поля

і .

У полях ~ 10^–4–10^–2 А/м намагніченість може досягати магнітного насичення, що характеризується значенням . Величина залежить також від "магнітної передісторії" зразка, що призводить до неоднозначності функції – магнітного гістерезису.

Всі монокристали феромагнетиків в магнітному відношенні анізотропні, тому і магнітна сприйнятливість , і магнітна проникність є тензорними величинами. У різних кристалографічних напрямках намагнічування відбувається по-різному, тобто різною є швидкість збільшення вектора намагніченості при збільшенні напруженості магнітного поля . Говорять, що в кристалах є напрямки легкого намагнічування і важкого намагнічування. У типовому феромагнетику, яким є залізо, найлегше намагнічування відбувається у напрямку [100], а найважчим для намагнічування є напрямок [111].

Магнітні та інші фізичні властивості (електричні, теплові, гальваномагнітні, магнітооптичні) феромагнетиків залежать від температури. Намагніченість феромагнетика за відсутності зовнішнього магнітного поля має максимум при К та монотонно спадає до нуля при (рис.1), де – температура Кюрі. Магнітна проникність (або магнітна сприйнятливість) має різко виражений максимум поблизу .