Основні напрями державного регулювання у сфері економіки

Тема: Адміністративно-правове забезпечення управління у сфері економіки

План:

Загальна характеристика економіки як об’єкта адміністративно-правового регулювання

Суб’єкти адміністративно-правового регулювання у сфері економіки

Основні напрями державного регулювання у сфері економіки

1. Економіка як об`єкт адміністративно-правового регулювання

Термін "економіка"утворився від грецьких слів "oikos", що означає у перекладі будинок,господарство і "nomos" — правило, закон. Сукупність цих слів у буквальному значенні означає "правила ведення домашнього господарства".

Сучасні економічні словники визначають "економіку" як господарство, сукупність засобів, об'єктів,процесів, використовуваних людьми для забезпечення життя, задоволення потреб шляхом створення необхідних людині благ, умов і засобів існування із застосуванням праці.

Таким чином, у сьогоднішньому розумінні "економіка " — це системний господарський комплекс, що містить у собі взаємозв'язані і взаємозалежні ланки, по-перше, суспільного виробництва, по-друге, розподілу і, по-третє, обміну зробленого продукту в масштабах усієї держави.

Економіка — складна поліструктурна система, яка функціонує з метою задоволення матеріальних потреб суспільства. Основними складовими цієї системи є галузі, підгалузі та Їхні комплекси. Не є в даному розумінні винятком й економічна система України. При цьому необхідно зауважити, що термін "галузь економіки" нормативне закріплюється на законодавчому рівні. Так, у ст. 1 Закону від 16 жовтня 1997 p. "Про електроенергетику" фіксується, що електроенергетика — галузь економіки України, яка забезпечує споживачів енергією.

Найбільшими складовими економічної системи України є: промисловість; енергетичний комплекс; агропромисловий комплекс; будівельний комплекс; транспорт і дорожнє господарство; зв'язок;торговельний комплекс;

житлове господарство; побутове обслуговування населення; сфера використання й охорони природних ресурсів.

Усі перелічені галузі й комплекси перебувають у тісній взаємодії і пройняті багатьма інтегративними зв'язками. Кожна з них складається з кількох підгалузей. Підгалузі відрізняються, з одного боку, значною самостійністю, а з другого боку — взаємозалежністю й інтегрованістю з економічною системою в цілому.

Так, промисловість чітко поділяється на машинобудівну, хімічну, металургійну тощо. Транспорт — на залізничний,повітряний, водний, автомобільний, трубопровідний. Зв'язок — на поштовий,телефонний, радіозв'язок. Будівельний комплекс — на промислове будівництво,цивільне будівництво, дорожнє будівництво.

У кожній з перелічених галузей і підгалузей є специфічні матеріальні умови виробництва, технологічні процеси,структура і чисельність підприємств, інженерно-технічний та управлінський персонал тощо. Всі ці чинники визначають їх місце і призначення в економічній системі, а також особливості міжгалузевих зв'язків.

Стан економіки, рівень її розвитку,ефективність прямо залежать від спроможності держави управляти виробництвом і обертанням виробленого тут матеріального продукту.

Регулювання економіки є найважливішою функцією держави в умовах ринкового господарювання, а тим більше в умовах переходу до нього. Саме держава встановлює правові основи для прийняття управлінських рішень, захищає інтереси національної економіки, формує її інфраструктуру, контролює процеси грошового обігу, встановлює і розвиває економічно вигідні для суспільства і держави правовідносини.

Практика вже засвідчила, якщо покладатися тільки на суто ринкові механізми у розвитку соціально-економічної системи, то, як це, на перший погляд, не парадоксально, перехід до цивілізованого суспільства з ринковою економікою стане справою віддаленого майбутнього, причому без гарантій виникнення оптимальних пропорцій як у структурі самої економіки, так і в структурах управління.

Організаційно-правові структури — це суб'єкти державного управління економікою. Організаційно-правові методи і форми — це ті засоби і прийоми, що використовуються суб'єктами управління для реалізації своїх повноважень, тобто методи і форми їх управлінської діяльності.

2. Суб`єкти адміністративно-правового регулювання у сфері економіки

Основними суб'єктами адміністративно-правового регулювання в сфері економіки є: Президент України; Кабінет Міністрів України; профільні міністерства, комітети, відомства; місцеві державні адміністрації; виконавчі органи сільських, селищних, міських рад.

Кожний з перерахованих суб'єктів здійснює адміністративно-правове регулювання в сфері економіки у межах своєї компетенції, що встановлюється Конституцією України, законами, іншими нормативними актами.

Найбільш значущим за юридичною силою обсягом повноважень щодо управління економічними процесами в державі володіє Президент України. Вони встановлені Конституцією України (ст. 106) і насамперед полягають у тому, що Президент визначає основні напрями зовнішньої і внутрішньої, у тому числі й економічної, політики, впливає на розстановку кадрів і утворення управлінських структур у даній сфері. Відбувається це в результаті того, що Президент України:

• забезпечує державну незалежність,національну безпеку і правонаступництво держави;

• звертається з посланнями до народу та із щорічними і позачерговими посланнями до Верховної Ради України про внутрішнє і зовнішнє становище України;

• представляє державу в міжнародних відносинах, здійснює керівництво зовнішньополітичною діяльністю держави, веде переговори та укладає міжнародні договори України;

• призначає за згодою Верховної Ради України Прем'єр-міністра України; припиняє повноваження Прем'єр-міністра України та приймає рішення про його відставку;

• призначає за поданням Прем'єр-міністра України членів Кабінету Міністрів України, керівників інших центральних органів виконавчої влади, а також голів місцевих державних адміністрацій та припиняє їхні повноваження на цих посадах;

• призначає на посади та звільняє з посад за згодою Верховної Ради України Голову Антимонопольного комітету України, Голову Фонду державного майна України;

• утворює, реорганізовує та ліквідовує за поданням Прем'єр-міністра України міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, діючи в межах коштів, передбачених на утримання органів виконавчої влади;

• скасовує акти Кабінету Міністрів України та акти Ради Автономної Республіки Крим;

•- підписує закони, прийняті Верховною Радою України;

• має право вето щодо прийнятих Верховною Радою України законів із наступним поверненням їх на повторний розгляд Верховної Ради України.

З метою найбільш ефективної реалізації свої повноважень Президент України, згідно з п.28 ст.106 Конституції України створює різні допоміжні структури.

Насамперед до них належить Адміністрація Президента України, у складі якої функціонує управління економічної та соціальної політики. Вона утворена Указом Президента від 14грудня 1996 p. як постійно діючий орган для забезпечення здійснення конституційних повноважень Президента.

Крім Адміністрації Президент України використовує для аналітичної роботи і підготовки пропозицій управлінського характеру можливості створюваних ним комісій і рад.

У системі органів управління економікою найвищим є Кабінет Міністрів України. Його правовий статус у системі органів виконавчої влади визначається Конституцією України (статті 113-117). Згідно з нею Кабінет Міністрів України:

• забезпечує державний суверенітет і економічну самостійність України, здійснення внутрішньої і зовнішньої політики держави, виконання Конституції і законів України, актів Президента України;

• вживає заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина;

• забезпечує проведення фінансової,цінової, інвестиційної та податкової політики; політики у сферах праці й зайнятості населення, соціального захисту, освіти, науки і культури, охорони природи, екологічної безпеки і природокористування;

• розробляє і здійснює загальнодержавні програми економічного розвитку України;

• забезпечує рівні умови розвитку всіх форм власності;

• здійснює управління об'єктами державної власності відповідно до чинного законодавства;

• розробляє проект закону про Державний бюджет України і забезпечує виконання затвердженого Верховною Радою України Державного бюджету України, подає Верховній Раді України звіт про його виконання;

• здійснює заходи щодо забезпечення обороноздатності і національної безпеки України, громадського порядку, боротьби зі злочинністю;

• організує і забезпечує здійснення зовнішньоекономічної діяльності України, митної справи;

• спрямовує і координує роботу міністерств, інших органів виконавчої влади;

• здійснює інші повноваження,визначені Конституцією та законами України, актами Президента України.

Важливе місце серед органів Кабінету Міністрів посідає Валютно-кредитна рада Кабінету Міністрів України. Вона є постійно діючим міжвідомчим органом, створеним для впорядкування залучення,використання та погашення іноземних кредитів, забезпечення співробітництва з міжнародними фінансовими організаціями у цій сфері, здійснення контролю за станом погашення зовнішньої заборгованості України, координації діяльності органів виконавчої влади, підприємств та організацій усіх форм власності щодо здійснення валютно-фінансових зв'язків з іноземними державами.

Основними завданнями Валютно-кредитної ради є:

• забезпечення здійснення заходів щодо реалізації державної валютно-кредитної політики;

• координація роботи органів виконавчої влади з міжнародними фінансовими організаціями та іноземними державами щодо залучення іноземних кредитів;

• керівництво діяльністю міністерств та інших центральних органів виконавчої влади на світових ринках позикового капіталу щодо залучення додаткових валютних кредитних ресурсів;

• розгляд і подання Кабінету Міністрів України пропозицій щодо визначення лімітів зовнішнього державного боргу України, а також щодо управління його обслуговуванням і реструктуруванням;

• аналіз діяльності органів виконавчої влади щодо здійснення єдиної валютно-кредитної політики, виконання підприємствами та організаціями всіх форм власності зобов'язань, які випливають з міжнародних договорів України, з питань позики та кредиту, використання валютних коштів і іноземних кредитів, що залучаються під гарантії або інші зобов'язання Кабінету Міністрів України;

• здійснення контролю за цільовим використанням та своєчасністю погашення іноземних кредитів, що залучаються українськими юридичними особами під гарантії або інші зобов'язання Кабінету Міністрів України;

• розгляд пропозицій щодо розширення можливостей валютного кредитування України.

Безпосереднє управління конкретними комплексами, галузями і підгалузями у сфері економіки здійснюють профільні міністерства, комітети, відомства. В їх системі особлива роль належить Міністерству економіки. Даний орган виконавчої влади є вузловою ланкою системи управління економікою і виступає координуючим центром відносно діяльності всіх інших управлінських структур даної сфери і застосування заходів, спрямованих на реалізацію економічної політики держави. Його основними завданнями є:

• участь у розробці державної економічної політики;

• визначення пріоритетних напрямів соціально-економічного розвитку України, розробка короткострокових,середньострокових і довгострокових прогнозів та індикативних планів, пропозицій щодо структурної перебудови економіки;

• підготовка проектів комплексних державних програм з економічних проблем, координація діяльності.центральних органів державної виконавчої влади, пов'язаної з виконанням цих програм;

• розробка за участю зацікавлених міністерств, комітетів та відомств України балансів національної економіки;

• розробка пропозицій щодо формування інвестиційної політики за програмним принципом, виходячи із визначених напрямів структурної перебудови економіки;

• забезпечення узгодженості у здійсненні економічної та науково-технічної політики, координація вкладень ресурсів у наукову інфраструктуру;

• розробка і використання методів регулювання розвитку економіки, її галузевої та територіальної структури;

• створення фінансово-економічних передумов для ефективного використання науково-технічного, виробничого,енергетичного, трудового потенціалу і природних ресурсів;

• розробка пропозицій та участь у формуванні державних замовлень;

• створення організаційно-економічного механізму поглиблення економічної реформи, участь у формуванні разом з іншими центральними органами державної виконавчої влади і Національним банком України товарного та фінансового ринків, пропозицій щодо податкової політики, регулювання грошового та кредитного обігу;

• забезпечення разом з іншими центральними органами державної виконавчої влади розробки й здійснення заходів для підтримки підприємницької діяльності, розвитку різних форм власності, нових господарських структур і конкуренції у сфері виробництва та реалізації продукції;

• участь у формуванні регіональної політики, комплексного розвитку областей та районів, раціонального розміщення продуктивних сил і найважливіших об'єктів загальнодержавної власності;

• аналіз і прогнозування соціально-демографічних змін (разом з відповідними органами управління і науково-дослідницькими установами);

• участь у формуванні та реалізації,разом з іншими центральними органами державної виконавчої влади, стратегії зовнішньоекономічної політики, оптимізації міждержавних економічних зв'язків;

• розробка пропозицій щодо режиму ліцензування і квотування експорту та імпорту;

• участь у формуванні економічного механізму природокористування і охорони навколишнього природного середовища;

• розробка заходів щодо забезпечення збалансованості обсягу матеріальних ресурсів, товарів і послуг з фінансовими ресурсами та грошовою масою на внутрішньому ринку;

• участь у формуванні та здійсненні державної цінової політики, застосування різних методів цінового регулювання;

• складання прогнозів соціально-економічних наслідків впровадження ринкових відносин, підготовка пропозицій щодо регулювання ринку праці та соціального захисту населення.