Форми, порядок та способи захисту від інформаційних правопорушень

Із змісту права на захист випливає, що управнена особа може його реалізувати самостійно (у неюрисдикційній формі) або шляхом звернення до спеціальних юридичних органів (у юрисдикційній формі). Серед юридичних заходів примусового впливу виокремлюють самозахист, заходи оперативного впливу та можливість особи звернутися з вимогою про захист до повноважних державних органів; допустимість окремого способу визначається змістом порушеного права, вони в різних поєднаннях складають право на захист в конкретному випадку.

Право на самозахист належить усім ФО і ЮФ, чиї права порушені в інфомраційних відносинах. Право на самозахист може бути делеговане іншим особам; ознаки та умови його правомірності закріплені у ст.19 ЦК.

Засоби самозахисту можуть обиратися самою особою, або визначатися договором, законом чи іншим нормативно-правовим актом, а їх використання має межі, окреслені правами та інтересами третіх осіб. Шкода, заподіяна незабороненими законом засобами при здійсненні права на самозахист, не підлягає відшкодуванню. В усіх інших випадках вона відшкодовується особою, що вчинила протиправні дії (ст.1169 ЦК).

Інформаційний характер порушень звужує можливість застосування самозахисту (оскільки є розрив у часі між порушенням і застосуванням заходів захисту, а самозахист повинен здійснюватися одночасно із загрозою або заподіянням порушення).

В порядку самозахисту особа, чиї права порушені, може без жодного звернення до державних органів скористатися правом на надання відповіді та самостійний виступ із спростуванням інформації у відповідному ЗМІ на підставі ч.1 ст.277 ЦК. Ст.ст.40, 43 Закону “Про телебачення та радіомовлення” передбачають обов’язкове надання громадянам чи представникам організацій, інтересам яких заподіяно шкоди розповсюдженою інформацією, права спростовувати розповсюджені телерадіоорганізацією дані, що не відповідають дійсності або принижують честь і гідність громадян, права на відповідь чи власне тлумачення обставин справи, та передбачає, що в разі розповсюдження в телерадіопередачі відомостей, що принижують честь і гідність громадян або не відповідають дійсності, вони повинні бути на прохання зацікавлених осіб в місячний строк спростовані телерадіоорганізацією, яка розповсюдила ці відомості. Зміст і час спростування визначаються за угодою сторін.

У інформаційній сфері захист здійснюється переважно у юрисдикційній формі, що охоплює судовий (спірний, у формі позовного або окремого провадження,), нотаріальний (безспірний, у формі вчинення виконавчого або посвідчу вального напису) і адміністративний порядки реалізації передбачених законом засобів захисту; для цього є відповідне матеріально- та процесуально-правове підґрунтя.

Судовий порядок може реалізуватися у рамках цивільного, господарського, адміністративного кримінального судочинства.

У тих випадках, коли йдеться про фіксацію юридичного факту, вдаються до нотаріального порядку захисту, що передбачає вчинення виконавчого напису на борговому документі, або посвідчу вального напису нотаріуса в порядку ст.ст. 32-34 Закону України «Про нотаріат» від 02.09.1993.

Особа може захистити порушене право і у адміністративному порядку, відповідно до ч.ч.2-4 ст.17 ЦК на підставі положень ст.40 ГК, а щодо споживачів – і ст.39 ГК, ст.18 Закону “Про захист прав споживачів”. Державні органи в межах повноважень можуть втручатись у інформаційні відносини, звертатись до суду з вимогою припинити або заборонити порушення, накладати адмінштрафи.

Вибір форми, способу та засобів захисту в кожному конкретному випадку здійснюється особою самостійно, і лише уточнюється судом, виходячи із характеру скоєного правопорушення та змісту порушеного інформаційного права.

4. Санкції в інформаційній сфері.

Для захисту цивільних прав та інтересів учасників інформаційних правовідносин суд може використовувати матеріально-правові способи, передбачені ст.ст.16-23: визнання права, припинення дій, що порушують право, відновлення попереднього становища, примусове виконання обов’язку в натурі, зміна та припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної шкоди, визнання незаконними рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади (в нашому випадку – органів адміністративної юстиції). Суд має право звернутися до іншого способу захисту, передбаченого законом чи договором. Зокрема, ч.2 ст.275 ЦК передбачає захист особистих немайнових прав особи також іншими способами, ніж передбачені ст.16 ЦК, відповідно до змісту цього права, способу його порушення та наслідків, які спричинило порушення.

Кримінальна відповідальність – стст. 109-111, 114, 132, 145, 163, 168, 176, 177, 182, 199, 215-216, 224, 229, 231, 232, 238, 259, 300, 301, 318. 328. 330, 358, 366, 381, 387. 422, 436 та ін. Кримінального Кодексу України. (ознайомитись самостійно).

У Кримінальному кодексі виділеноокремі види комп’ютерних злочинів (кіберзлочинів) в окремий розділ VI Особливої частини – Злочини у сфері використання електронно-обчислювальних машин (комп’ютерів), систем та комп’ютерних мереж (ст. 361, 361, 363). Окремі види злочинів, у яких комп’ютерні продукти визначено як засіб злочину, розміщені в інших розділах Особливої частини: Розділ V – Злочини проти виборчих, трудових та інших особистих прав і свобод людини і громадянина (ст. 163, 176, 177); Розділ VII – Злочини у сфері господарської діяльності (ст. 200). Комп’ютерні засоби можуть виступати предметом злочинного посягання і предметом вчинення злочинів і в інших окремих видах злочинів, об’єктом (предметом) суспільних відносин яких є інформація, наприклад ст. 109–111, 113–114, 120, 129, 132, 138, 142, 145, 156–162, 168, 170–172, 172, 182, 183, 185–199, 201–212, 215–236, 238, 255, 256, 258, 259, 266, 276, 277, 279–285, 290, 292–296, 300, 301, 304, 306, 312, 313, 318,319, 328–330, 338, 340, 343–347, 349–360, 364–370, 373, 374, 376–378, 380, 381, 383–387, 396–399, 401, 405, 409–413, 422–424, 426, 427, 435, 435–437, 439, 440, 445.

Підставою для такого підходу є застосування законодавцем у КК таких категорій, як “майно”, “власність”, “інформаційна безпека”, “таємниця”, “конфіденційна інформація”, “відомості”, “дані”, “знання”, “документи”, “гроші”, “приватизаційні папери”, “засоби зв’язку”, “незаконні дії”, “інші дії”, а також – положень теорії кримінального права щодо застосування бланкетності у нормах кримінального законодавства та посилань на кримінальну відповідальність в іншому галузевому законодавстві України.

Особливості: склади злочинів, що закріплені в КК і мають характер інформаційних (посягають на цілісність, достовірність, законну приналежність інформації або її матеріальних носіїв, на інформаційні права громадян, або вчинені за допомогою інформації) розміщені в різних розділах КК, а тому і родові об’єкти різні. Теоретично можна виділити такі 3 групи:

- злочини у сфері охорони державної таємниці або конфіденційної інформації;

- несакнкціоноване перехоплення комп’ютерної інформації та інформації з каналів зв’язку;

- у яких дії з інформацією є підготовчими до іншого злочину.