Склад і структура побудови страхових тарифів

Актуарні розрахунки є основою визначення страхових тарифів. Страховий тариф визначається як ставка страхового внеску з одиниці страхової суми за визначений період страхування, яка забезпечує страховику формування страхових резервів, достатніх для виплати страхових відшкодувань і страхових сум, та коштів, необхідних для розвитку страхової компанії. Страховий тариф, за яким укладається договір страхування, називається тарифом-брутто. Він складається з двох частин:

1) нетто-ставки;

2)навантаження (надбавки).

Нетто-ставка виражає ціну страхового ризику (пожежі, повені, вибуху тощо) і є основною частиною страхового тарифу, що призначена для виплати страхового відшкодування та страхових сум і яка формує страхові резерви.

Навантаження призначене для відшкодування витрат страховика, пов'язаних з проведенням страхування (по-іншому їх називають витратами страхових компаній на ведення справи), а також для забезпечення одержання страховиком прибутку. Така структура страхового тарифу є характерною для тарифів зі всіх видів страхування.

Конкретний розмір страхового тарифу вказується у договорі страхування. Розмір страхової премії (страхового платежу, страхового внеску) встановлюється під час укладання договору страхування і залишається незмінним упродовж строку його дії, якщо інше не визначено умовами договору страхування.

За добровільними видами страхування структуру тарифної ставки визначає сам страховик (як правило, норма витрат на ведення справи складає не більш 50 %), а при проведенні обов'язкових видів страхування існують певні обмеження. Кабінетом Міністрів України установлено, що розрахунки страхових тарифів за обов'язковими видами страхування в Україні ведуться зі застосуванням нормативу витрат на ведення страхової справи. При цьому він не повинен перевищувати 20 % розміру тарифу.

Окремо прийнято положення "Про затвердження розміру базового страхового платежу за договорами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" № 3099 від 16 грудня 2004 p., затверджене Розпорядженням Держфінпослуг.

З упровадженням нових положень (стандартів) бухгалтерського обліку Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг України було затверджено "Методику визначення звичайної ціни страхового тарифу" № 3259 від 30 грудня 2004 р.

Для розрахунку страхових тарифів використовують методи, які базуються на:

—теорії ймовірності та математичній статистиці;

—експертних оцінках;

—математичній статистиці та розрахунку доходності;

—методі аналогій та ін.

Найбільш поширеним є метод, що базується на теорії ймовірності та математичній статистиці, тому за основу побудови страхових тарифів приймають ймовірність настання страхових випадків.

Методика розрахунку тарифної ставки на основі теорії ймовірності включає:

—визначення вірогідності настання страхового випадку;

—розрахунок нетто-ставки зі 100 грн страхової суми;

—розрахунок ризикової надбавки з використанням статистичних рядів;

—визначення можливого інтервалу змін показника з певною мірою вірогідності;

—розрахунок брутто-ставки, виходячи із планової рентабельності;

—визначення структури брутто-ставки та питомої ваги кожного елемента в ній.

Ймовірністю (Р) події А — позначається Р(А) — називається відношення кількості позитивних для нього випадків М до загальної кількості всіх рівно можливих випадків N. Оскільки ймовірність події виражається правильним дробом, тобто тим, в якому чисельник менший знаменника (М завжди менше або дорівнює N), зрозуміло, що 0 < Р(А) < 1. Якщо Р(А) дорівнює 0, то подія А вважається неможливою, а якщо дорівнює 1, то це — достовірна подія.

Отже, ймовірність події знаходиться в межах від 0 до 1. Якщо вона досягла своїх крайніх меж, то страхування на випадок настання цієї події проводитися не може.

Нетто-ставка визначається за такою формулою:

Т_н=Р(А)*К*100,

де Т_н — тарифна нетто-ставка; Р(А) — ймовірність страхової події; А — страховий випадок; К — коефіцієнт співвідношення середньої виплати до середньої страхової суми на один договір страхування, 100 — одиниця страхової суми (100 грн).

Отже, ймовірність збитку визначають як добуток ймовірності страхової події Р(А) на коефіцієнт К.

Подамо формулу для розрахунку нетто-ставки зі 100 грн страхової суми в розгорнутому вигляді:

де К_В — кількість виплат за той чи інший період (за рік); К_Д — кількість укладених договорів страхування у цьому році; С_В — середня виплата на один договір; С_С — середня страхова сума на один договір.

У результаті формула для розрахунку нетто-ставки зі 100 грн страхової суми набуває вигляду:

АБО

В — загальна сума виплат страхового відшкодування; С — загальна страхова сума застрахованих об'єктів.

Після розрахунку нетто-ставки визначають розмір сукупної тарифної ставки, або брутто-ставки. Для обчисленнябрутто-ставки до нетто-ставки додають навантаження.

Витрати на ведення справи, зазвичай, розраховують на 100 грн страхової суми (аналогічно до нетто-ставки), інші складові навантаження визначають у відсотках до брутто-ставки. Загальна методика розрахунку брутто-ставки має такий вигляд:

де Т_БР — брутто-ставка; Т_Н — нетто-ставка; Н — навантаження; Н_С — статті навантаження, що встановлюються в абсолютній сумі; Н_О — статті навантаження, закладені в тариф у відсотках до брутто-ставки.

Звідси, якщо всі елементи навантаження визначено в абсолютній сумі, то:

Якщо ж усі елементи навантаження визначено у відсотках до брутто-ставки, то величину брутто-ставки вираховують за такою формулою:

Розрахунки конкретних розмірів тарифів додаються до правил страхування.

При визначенні тарифної ставки може враховуватися ризикова надбавка, яка передбачає виплату при підвищених ризиках. Вона розраховується на основі показника середньоквадратичного відхилення ()(сігма):

де q — кількість страхових подій кожного року (місяця); - середня кількість страхових подій; n — тарифний період.

Головний елемент навантаження — витрати на ведення справи. До них належать витрати, пов'язані з укладанням та обслуговуванням договору страхування.

В страховій практиці розрізняють витрати на ведення справи внутрішньою службою страхової організації та витрати на ведення справи відокремленими підрозділами страхової організації. Виділяють також постійні та змінні витрати на ведення справи страховиком.

Змінні витрати на ведення справи відносять на окремий вид страхування (окремий страховий поліс). Постійні витрати розподіляють на весь портфель укладених договорів страхування.

Визначаючи страхові тарифи, доцільно брати до уваги той факт, що страховими внесками треба покривати не тільки страхові суми та відшкодування, а й витрати на утримання страхової організації. З огляду на це, витрати на ведення справи можна класифікувати таким чином: аквізиційні, інкасаційні, ліквідаційні, організаційні, управлінські.

Аквізиційні витрати— виробничі витрати страхової організації, пов'язані зі залученням нових страхувальників та укладанням нових договорів страхування за посередництвом страхових агентів.

Інкасаційнівитрати — витрати, пов'язані з обслуговуванням готівкового обороту надходження страхових платежів. Це витрати на виготовлення бланків квитанцій про прийом страхових платежів та облікових реєстрів (відомостей, довідок тощо).

Ліквідаційнівитрати — витрати з ліквідації збитків, нанесених страховою подією (заробітна плата осіб, які займаються ліквідацією збитків,

судові витрати, поштово-телеграфні витрати та витрати, пов'язані з виплатою страхового відшкодування).

Організаційні витрати пов'язані зі заснуванням страхового товариства, їх відносять до активів страховика, бо вони є інвестиціями.

Управлінські витрати поділяють на загальні витрати управління та витрати управління майном.

Складовою частиною навантаження є прибуток від страхових операцій. З метою зниження вартості страхової послуги та розширення страхового поля страховик може не закладати прибуток у вартість тарифу. Це, насамперед, стосується тарифів з обов'язкових видів страхування.