Прибуток від реалізації продукції (валовий прибуток) та фактори, які

Впливають на нього

Отримання прибутку від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) залежить від здійснення основної діяльності суб’єктів господарювання. Прибуток є складовою частиною виручки від реалізації. Однак на відміну від виручки, надходження якої на поточний рахунок підприємства фіксується регулярно, обсяг отриманого прибутку визначається тільки за певний період (квартал, рік) на підставі даних бухгалтерського обліку.

Реально формування прибутку на підприємстві відбувається в міру реалізації продукції.

Згідно з положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 15 “Доходи” прибуток від реалізації продукції (валовий прибуток) визначається таким чином:

ВП = ЧД – Ср.п.

ЧД = В – НП – Іп.д. – Ів.,

де ЧД – чистий дохід; Ср.п. – собівартість реалізованої продукції; В – виручка від реалізації продукції за відпускними цінами; НП – непрямі податки; Іп.д. – інші податки та збори, що сплачуються з виручки; Ів. – інші відрахування з виручки (на користь торгової бази, комітента, довірника і т.д.).

Прибуток від реалізації продукції безпосередньо залежить від двох основних показників: обсягу реалізації продукції та її собівартості.

На зміну обсягу реалізації продукції впливає зміна обсягу виробництва, залишків нереалізованої продукції, частки прибутку в ціні продукції (рентабельність продукції) (рис. 1).

 

 

 

 

Виручка від реалізації у відпускних цінах

Обсяг реалізації в оптових цінах

Собівартість Прибуток Акцизний збір ПДВ

Рис. 1. Структурно-логічна схема формування прибутку від реалізації продукції

 

Собівартість продукції (робіт, послуг) – це виражені в грошовій формі поточні витрати підприємства на їх виробництво (виконання).

Відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку, що набули чинності з 2000 року (зокрема за положенням бухгалтерського обліку 9 „Запаси”, 16 “Витрати”), собівартість реалізованої продукції обчислюється так:

 

Ср.п. = (СВв + СВтп – СВвх) + Нпзв + Нвв,

 

де СВтп – виробнича собівартість товарної продукції; СВв, Свах – виробнича собівартість непроданої товарної продукції на початок і кінець року; Назв – нерозподілені постійні загальновиробничі витрати; Нвв – наднормативні виробничі витрати.

До виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) включають:

· прямі матеріальні витрати;

· прямі витрати на оплату праці;

· інші прямі витрати;

· загальновиробничі витрати.

Загальновиробничі витрати розподіляються на кожен об’єкт витрат з використанням бази розподілу (годин праці, зарплати, обсягу діяльності прямих витрат) при нормальній потужності.

Нерозподілені постійні загальновиробничі витрати включаються до складу собівартості проданої продукції у періоді їх виникнення.

Наднормативні виробничі витрати виникають за фактом при наявності відхилень від встановлених норм списання матеріальних цінностей у виробництво.

Перелік і склад статей калькулювання виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) установлюється підприємством.

Витрати, пов’язані з операційною діяльністю, які не включаються до виробничої собівартості реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг), поділяються на:

· адміністративні витрати,

· витрати на збут;

· інші операційні витрати.

4. Методи планування прибутку від реалізації продукції

На виробничих підприємствах можуть використовуватись три методи розрахунку (планування) прибутку від реалізації продукції: прямий, економічний (аналітичний) та метод затрат на одну гривню реалізованої продукції.

При застосуванні прямого методу прибуток розраховується окремо за кожним видом продукції, яку планується виготовити та реалізувати, у вигляді різниці між оптовою ціною та собівартістю, яка множиться на кількість реалізованої продукції. Цей метод розрахунку застосовується за відносно невеликого асортименту продукції. Метод достатньо точний, але надто трудомісткий, особливо коли реалізується великий асортимент продукції. Крім того, він не дає можливості визначити вплив на прибуток окремих факторів.

Економічний (аналітичний) метод передбачає розрахунок прибутку окремо за порівнянною та непорівнянною продукцією. Порівнянна – це продукція, що вироблялася в попередньому періоді, непорівнянна – продукція, яку планується вперше виробляти в плановому періоді.

Алгоритм розрахунку прибутку за порівнянною продукцією такий:

1) визначається базова рентабельність як відношення базового прибутку (прибутку за звітний період) до базової собівартості;

2) порівнянна продукція планового періоду перераховується за фактичною собівартістю звітного періоду;

3) розраховується плановий прибуток як добуток базової рентабельності та собівартості порівнянної продукції планового періоду;

4) визначається вплив різних чинників на плановий прибуток, що очікуються у плановому періоді.

Розрахунок базового прибутку здійснюється на підставі звітних або очікуваних даних за попередній період. Базовий прибуток – це прибуток від випуску (реалізації) продукції в періоді, що передував плановому. За його розрахунку здійснюється коригування звітного, очікуваного прибутку з урахуванням чинників, що на нього вплинули тоді, але не діятимуть у періоді, що планується: зміна оптових цін, припинення випуску окремих видів продукції, зміна рентабельності окремих видів продукції, зниження їх собівартості. Від точного розрахунку базового прибутку зале­жить точність усіх наступних розрахунків.

Прибуток від випуску непорівнянної продукції визначається прямим методом або з використанням показника середньої рентабельності продукції по підприємству.

Варто зазначити, що в тому разі, коли розрахунок прибутку розглянутим вище методом здійснений щодо загального випуску продукції, окремо розраховується прибуток від реалізації продукції. При цьому враховується обчислена сума прибутку від випуску продукції, а також зміна прибутку в залишках нереалізованої продукції. Може бути використана така формула розрахунку:

Прп = П₁ + Пвп – П₂,

 

де Прп – прибуток від реалізації продукції; П₁ – прибуток у залишках нереалізованої продукції на початок планового періоду; Пвп – прибуток від випуску продукції; П₂ – прибуток у залишках нереалізованої продукції на кінець планового періоду.

Прибуток у залишках нереалізованої продукції можна розраховувати за методом прямого розрахунку, якщо є відповідні вихідні дані. Проте, як правило, буває дуже складно визначити асортимент, перелік виробів у залишках, особливо на кінець періоду, що планується.

Тому прибуток у залишках нереалізованої продукції розраховується за показником рентабельності продукції. При цьому прибуток у залишках нереалізованої продукції на початок планового періоду обчислюється множенням собівартості цих залишків на середню рентабельність продукції на підприємстві в попередньому періоді (або в четвертому кварталі попереднього року).

Прибуток у залишках нереалізованої продукції на кінець планового періоду можна розрахувати множенням їхньої собівартості на середню рентабельність продукції на підприємстві в періоді, що планується (або в четвертому кварталі планового року).

При застосуванні методу розрахунку прибутку на підставі показника затрат на одну гривню реалізованої продукції, який розраховується діленням собівартості продукції на обсяг реалізації в оптових цінах, використовуються дані про виробничі витрати та реалізацію продукції за попередній період, а також очікувану їх зміну у плановому періоді. Як і попередній, згаданий метод відноситься до укрупнених тобто, дає змогу визначати плановий прибуток від реалізації продукції загалом по підприємству.

Найбільш відомим підходом до розрахунку прибутковості в ринкових умовах є метод встановлення критичних співвідношень. Застосування методу „критичних співвідношень” дає змогу встановити зусилля підприємства, докладені для отримання прибутку. Його осно­вою є механізм встановлення беззбиткового рівня виробництва за наявності у підприємства:

· постійних витрат, величина яких не змінюється залежно від зміни обсягів виробництва;

· змінних затрат, що прямо або опосередковано пов’язані з процесом виробництва;

· відповідного обсягу продукції за умови, що чистий дохід дорівнюватиме сумі постійних і змінних витрат.

Аналітичний метод визначення критичних співвідношень полягає у розв’язанні рівняння з урахуванням того, що при збільшенні обсягів виробництва продукції питома вага змінних витрат стосовно одиниці продукції залишається незмінною, а постійних – знижується. Тобто рівень валових витрат на виготовлення продукції коригується на розмір постійних витрат.

У формалізованому вигляді визначення прибутку методом критичних співвідношень має такий вигляд:

 

ПО = ЧД – ЗВ – ПВ,

ЧД = О × Цв,

ЗВ = О × Зв,

або ПО = О × (Цв – Зв) – ПВ,

 

де ПО – прибуток операційний; О – обсяг продажу виробів; ПВ – постійні витрати; ЗВ – змінні витрати; Цв – оптова ціна одиниці виробу; Зв – змінні витрати на одиницю продукції; ЧД – чистий дохід від продажу продукції.

Беззбиткову суму чистого доходу від продажу продукції можна розрахувати за формулою:

 

 

Відповідно, кількість продукції, що відповідає беззбитковому рівню чистого доходу, визначають так:

.

 

За умови виробництва кількох видів продукції беззбиткова партія окремого виду продукції розраховується:

 

.

 

Таким чином, підприємство може отримати прибуток, коли фак­тична сума чистого доходу перевищить його беззбиткову величину.

Чистий дохід, який перевищує його беззбитковий рівень, називають маржинальним доходом (різниця між чистим доходом і змінними витратами). Маржинальний дохід (валовий прибуток) є джерелом формування операційного прибутку (валовий прибуток зменшений на суму адміністративних витрат, витрат на збут, рекламу тощо).