Найбільш поширені теорії політичних систем створили Толкотт Парсонс, Девід Істон і Габріель Алмонд

ПОЛІТИЧНА СИСТЕМА СУСПІЛЬСТВА

1. Сутність, структура та функції політичної системи.

2. Типологія політичних систем. Політична модернізація.

3. Основні напрями, особливості та проблеми розвитку політичної системи України.

 

1. Сутність, структура та функції політичної системи.

До середини XX ст. політологія існувала як сукупність різних знань про політичні явища і процеси, основну частину яких складав емпіричний матеріал, отриманий завдяки розвитку соціологічних та психологічних методів наукових досліджень. Особливо значний матеріал стосовно конкретних політичних процесів було зібрано у США. Розрізнені політологічні знання було об’єднано в єдину науку завдяки створенню, в першу чергу теорії політичної системи суспільства.

Найбільш поширені теорії політичних систем створили Толкотт Парсонс, Девід Істон і Габріель Алмонд.

Американський соціолог Толкотт Парсонс (1902-1979), представник структурно-функціональної школи у праці “Соціальна система” (1951) розглядав суспільство як систему, яка складається з окремих елементів. Такими елементами у структурі кожного суспільства були:

- суспільні цілі;

- норми;

- цінності;

- ролі.

Елементами суспільства як системи є також інститути, кожен з яких виступає підсистемою великої суспільної системи. Кожній суспільній системі (підсистемі) властиві чотири основні функції, які забезпечують збереження й виживання будь-якої системи:

1. адаптація – різновид взаємодії соціальних суб’єктів із середовищем, в результаті і в процесі якої відбувається пристосування вимог суб’єктів до навколишнього середовища;

2. досягнення цілей – забезпечується політичною підсистемою (політика);

3. інтеграція – досягнення стану поєднаності окремих елементів, наявність безконфліктності відносин між соціальними суб’єктами – індивідами, соціальними спільностями, організаціями тощо;

4. підтримання системи – забезпечується віруваннями, мораллю, органами соціалізації – сім’я, школа, мистецтво тощо.

Системний підхід до аналізу політики вперше застосував американсько-канадський політолог Девід Істон (нар. 1917 р.) у праці “Політична система” (1953). Вчений:

- за вихідну модель він використав біологічні системи, які, взаємодіючи між собою та з довкіллям, зберігаються як стабільні системи. Політична система схожа на біологічні системи й існує в навколишньому середовищі, яке складають інші суспільні системи – економічна, соціальна і духовно-ідеологічна;

- політичну систему Істон розглядав як сукупність взаємодій, які здійснюють індивіди, виконуючи свої ролі для розподілу суспільних благ. Головне призначення політичної системи полягає у виконанні функції розподілу цінностей та примушенні більшості членів суспільства погодитися на цей розподіл на тривалий час;

- взаємодія політичної системи з навколишнім середовищем і всередині самої системи відбуваться на вході, всередині й на виході:

1. н а вході – це вимоги й підтримка, які надходять з навколишнього середовища, а на виході – рішення і дії. Вимогами у даній ситуації є запити й потреби, які стосуються розподілу матеріальних благ і послуг. Одні вимоги надходять з оточення політичної системи і є зовнішніми, інші виникають всередині самої системи;

2. всередині політичної системи відбувається обробка введених до неї вимог – вони трансформуються і переробляються. В результаті виходом, тобто продуктом, системи є авторитарні рішення щодо розподілу цінностей у суспільстві та відповідні дії для їх здійснення;

3. на виході системи можуть бути нові закони, субсидії, пільги, інформаційні кампанії, політичні заяви влади або виших посадових осіб тощо.

Габріель Алмонд:

- розглядав політику як цілісну систему зі складною структурою, кожний елемент якої маї певне призначення і здійснює специфічні функції, спрямовані на задоволення потреб системи. Це система взаємодії, яка виконує функції інтеграції і пристосування за допомогою застосування законного або незаконного фізичного примусу. Ці функції політична система виконує як усередині кожного конкретного суспільства, так і за його межами у відносинах з іншими суспільствами;

- політична система виконує дві функцій – вхід і вихід;

- є чотири функції входу і три виходу:

Функції входу здійснюються недержавними формуваннями: політичними партіями, групами тиску, засобами масової інформації, а функції виходу – державними органами.

Функції входу:

1. політична соціалізація й залучення до участі в політичному житті;

2. формування вимог, які відповідають реальним або уявним інтересам;

3. агрегування, тобто поєднання інтересів;

4. політична комунікація.

Функції виходу:

1. розробка норм (органи законодавчої влади);

2. застосування норм (органи виконавчої влади);

3. контроль за їх дотриманням (судові органи).

Таким чином, можна дати таке визначення: політична система суспільства - це сукупність взаємозв’язаних і взаємозалежних політичних інституцій та організацій, за допомогою яких здійснюється завоювання, утвердження і функціонування політичної влади в суспільстві.