Структуру політичної системи визначають також через політичні інститути, тому що саме вони організовують політичне життя

Держава – основний політичний інститут, який організує і контролює відносини людей, суспільних груп, класів, асоціацій, груп інтересів. Це політична форма організації суспільства, що здійснює управління суспільством, охорону його економічної та соціальної сфер, культури.

Політичні партії представляють інтереси соціальних груп і ставлять за мету реалізацію їх інтересів шляхом завоювання державної влади або участі в її здійсненні.

Групи інтересів – найбільш організовані групи, спільності людей (профспілки, молодіжні і жіночі рухи, творчі союзи і об’єднання, етнічні і релігійні спільності, організації ветеранів війни, асоціації підприємців і фермерів та ін.).

Політичні інститути забезпечують відтворення, стабільність і регулювання політичноїсистеми.

Виділяють такі функції політичної системи:

1. Функція забезпечення цілісності громадянського суспільства;

2. Владно-політична функція;

3. Функція відтворення політичного життя;

4. Функція демократизації життєдіяльності суспільства;

5. Функція організації й упорядкованості політичного життя;

6. Функція соціально-політичної модернізації;

7. Функція стабілізації соціально-політичного життя.

 

2. Типологія політичних систем. Політична модернізація.

Існує три головні моделі політичних систем:

1. командна;

2. змагальна;

3. соціо-примирлива.

Кожна з цих моделей політичної системи може мати багато модифікацій і не функціонує в абсолютно “чистому” вигляді.

Командна політична система характеризується такими ознаками:

- інтеграція всіх структур системи не шляхом відносин боротьби і співробітництва, а на основі бюрократичної централізації навколо одного центру;

- прийняття центром рішень;

- ліквідація автономії центрів у прийнятті рішень на місцях;

- протистояння політичному плюралізму;

- командний стиль управління всіма сферами суспільного життя;

- адміністрування у вирішенні всіх політичних проблем, усунення політичної опозиції;

- виняткова роль партійне-державного лідера, що відображається у культі його особи;

- обмеження прав і свобод громадянина;

- поступове створення номенклатури (теократичної, королівської, військової або партійно-державної), яка побудована на принципах напівфеодальних рангів з відповідним матеріальним забезпеченням за рахунок суспільства;

- відкрите насильство, яке набирає форми відкритих тиранічних режимів.

Командна політична система пройшла історичний шлях від правління єгипетських фараонів, через панування тиранів Греції, імператорів Риму, феодальних абсолютних монархів до сучасних авторитарних, тоталітарних систем. Різновидами тоталітаризму відповідно до панівної ідеології є комунізм, фашизм і націонал-соціалізм. Командні системи ще існують в Африці, Азії та інших країнах.

Змагальна політична система має такі ознаки:

- політичний плюралізм;

- наявність механізму впливу на державну владу через “групи тиску”, які інституційно відокремлені й змагаються між собою;

- наявність багатьох центрів прийняття політичних рішень;

- визнання рівності й гарантій прав і свободи людини;

- здійснення державного насильства не виключається, але не є основним методом в управлінні;

- захист конституційного ладу та його правових засад.

Змагальна політична система існувала у деяких рабовласницьких державах (наприклад, Афіни), феодальних містах-державах (російський Новгород, Дубровник на Адріатиці, ганзейські міста-держави узбережжя Балтійського моря). Утвердження цієї системи найбільш яскраво проявило себе за умов розвитку капіталізму з його концепціями вільної конкуренції, вільного товарообміну, природних прав людини. Змагальна політична система Італії, Іспанії, Португалії, Греції може добре функціонувати за умов стабільного суспільства як єдиного соціального організму.

Соціопримирлива політична система має такі ознаки:

- висунення на перший план соціальних проблем при вирішенні політичних цілей і завдань;

- використання компромісів у вирішенні політичних та інших проблем;

- професіоналізм політичного управління;

- утвердження політичного плюралізму;

- високий рівень політичної культури;

- прагнення до утвердження соціального миру, соціальної справедливості;

- поступове і постійне здійснення соціальних програм;

- високий рівень захисту прав людини та політична безконфліктність.

Примітивні форми соціопримирливої системи помітні в історичному минулому. Однак справжня соціопримирлива система складається лише в умовах високого рівня економічного розвитку, зміцнюється в процесі переходу людства від конфронтації до співробітництва.

Моделі політичної системи в залежності від особливостей політичної культури запропонував Габріель Алмонд. Він поділив політичні системи на чотири типи:

1. англо-американський (Канада, США, Великобританія, Австралія);

2. континентально-європейський (Франція, Німеччина):

3. доіндустріальний (частково індустріальний) - Африка і Латинська Америка;

4. тоталітарний тип (Кітай, Північна Корея, В'єтнам, Куба).

Політична модернізація є однією з функцій політичної системи. На кожному історичному етапі свого розвитку суспільство ставить за мету соціальну модернізацію. Для країн посткомуністичного суспільства це означає швидкий рух до сучасних цивілізованих структур, високого рівня життя. А цього можна досягти на основі нових технологій і розвинутих демократичних політичних відносин. Суспільство, для якого характерним є процес модернізації, здійснює перетворення на інноваціях, а не на тенденції руйнування попередніх організацій.

 

 

3. Основні напрями, особливості та проблеми розвитку політичної системи України.

Особливості політичної системи сучасної України:

1. відносна стабільність системи може без проблем трансформуватися в нестабільність через загострення конфліктів між основними політичними блоками;

2. система з низьким темпом соціальних процесів. Самостійна політична система сучасної України не має ефективних традицій і досвіду самостійного функціонування;

3. політичній системі України характерні централізованість з певними елементами регіоналізацгї та децентралізації. Система не здійснює повністю комплекс функцій, необхідних для забезпечення нормального функціонування сучасного цивілізованого суспільства;

4. сучасна політична система України – це перехід від неправового до правового типу політичної системи;

5. особливістю політичної системи сучасної України є перехід до впровадження консенсусної моделі вирішення соціальних конфліктів, миролюбність і неагресивність.

Сучасну політичну систему України можна назвати перехідною від соціалістичної до капіталістичної або перехідною від казарменного (недемократичного, негуманного) соціалізму до капіталізму, доповнену деякими рисами неокапіталізму. Не можна говорити про перехід політичної системи України до демократичного соціалізму.

В сучасній Україні існує і специфічний змішаний політичний режим, в якому поєднуються ознаки всіх основних чистих різновидів політичних режимів: демократичного, авторитарного, автократичного, диктаторського, тоталітарного, анархічного, охлократичного.

Процес демократизації сучасного суспільства і політичної системи України зумовлені такими факторами:

- Україна на протязі багатьох століть розвивалась у складі багатонаціональної Російської держави і незалежною стала відносно недавно;

- в умовах унітарного багатонаціонального утворення, Україна позбавлена права і можливості на формування своєї, національно-специфічної державності;

- умови жорстокої експлуатації українського народу на феодально-кріпосницькому та на капіталістичному етапах суспільно-політичного розвитку;

- в сучасних умовах в Україні здійснюється процес передачі влади на місцях органам самоврядування, а всередині органів самоврядування – розмежування законодавчих і виконавчих органів, проходить пошук найоптимальніших структур з урахуванням досвіду інших країн.

Слід зазначити, що в структурі політичних інститутів політичної системи України провідне місце займає держава, яка виступає представником всього суспільства і є сувереном влади.