Сутність кредитоспроможності та необхідність її оцінювання

 

Кредит виник на певному етапі розвитку людського суспільс­тва. Його поява була явищем невипадковим, зумовленим особли­вими взаємовідносинами між товаровиробниками, тобто виникнення кредитних відносин мало закономірний, об’єктивний характер.

В сучасних умовах кредит став обов'язковим атрибутом господарювання, без нього неможливе нормальне функціонування товарного виробництва.

Серед вчених не існує єдиного погляду щодо визначення суті кредиту. Це пояснюється, передусім, складністю економічних від­носин, що виникають з приводу кредиту. Ми приєднуємося до такого визначення, що «кредит — це економічні відносини між юридичними та фізичними особами і кредитними установами, державою з приводу пере­розподілу вартості на засадах повернен-ня і у строк, як правило, з випла­тою процента».

Необхідність існування кредиторів, як джерела фінансових ресурсів у підприємства, - це закономірне явище ринкової економіки, притаманне нормальному, ефективному функціонуванню суб’єктів господарювання. Так, з одного боку, у кожного підприємства періодично з’являється об’єктивна необхідність в залученні фінансових ресурсів у кредиторів, з другого – у нього, в силу ряду обставин, виникають наявні тимчасово вільні грошові кошти, якими можуть користуватися інші суб’єкти господарювання. У позичальників тимчасове залучення активів кредиторів відбувається для формування окремих об’єктів та забезпечення господарських процесів, зокрема:

· необоротних активів;

· запасів;

· здійснення розрахунків за зобов’язаннями.

Іноді підприємства, споживачі ресурсів, із настанням моменту плати за них, не завжди мають достатні кошти, що може зупинити нормальний процес господарської діяльності.

Водночас, коли рух грошових потоків випереджає потребу в ресурсах, то у підприємства нагромаджуються тимчасово вільні кошти. Отже, виникнення кредитних відносин є об’єктивною необхідністю.

Метою кредитора є одержання прибутку (відсотків), а метою позичальника – задоволення потреби у додаткових грошових ресурсах. До кредиторів відносять не тільки банки та спеціальні кредитні установи, які сприяють організації та обслуговуванню руху позикового капіталу, але і підприємства, які здійснюють торгівельні поставки своєму покупцеві з відстрочкою платежу.

Провідним видом кредиту є банківський. Саме банки акумулюють переважну частину кредитних ресурсів і виступають головною ланкою кредитної системи. Вони одночасно виступають у ролі покупця і у ролі продавця існуючих у суспільстві тимчасово вільних грошових коштів.

Процес надання кредиту, який включає сукупність механізмів реалізації кредитних відносин – це кредитування, основними принципами якого є:

· принцип строковості, який передбачає економічно обґрунтоване встановлення як строків користування кредиту, так і строків його погашення;

· принцип цілеспрямованості, який передбачає використання кредитних коштів тільки на економічно доцільні витрати, що мають поворотну основу;

· принцип платності, тобто своєчасна сплата відсотків за користування кредитом;

· принцип своєчасного і повного повернення кредитних ресурсів, для чого використовуються різні форми забезпечення цього повернення. Надані кредити передбачають не тільки матеріальне забезпечення. Головною умовою забезпечення повернення кредиту є фінансовий стан позичальника, його кредитоспроможність.

Під кредитоспроможністю розуміють наявність у позичальника передумов для одержання кредитів, своєчасної сплати процентів за користування ними і здатність повністю та в установленні терміни розрахуватися з банком за своїми зобов’язаннями.

У практиці як вітчизняних, так і зарубіжних банків ще до теперішнього часу немає детально розроблених однозначних правил оцінки кредитоспроможності.

Найбільш відомими системами показників для оцінки фінансового стану підприємства-позичальника є:

· система Ліббі;

· методика CART;

· модель «нагляду за позиками» (модель Чесара);

· модель Z-аналізу;

· метод складного диференційного аналізу(МДА) та ін.

Незалежно від того, який метод для визначення ступеня надійності платоспроможності застосовується, він повинен включати оцінку найважливіших напрямів, які у світовій банківській практиці через перші літери назв (англійською мовою) склали абревіатуру САМРАRI:

С — character — характеристика клієнта, особисті якості;

A — ability – здатність до повернення позики;

M – margin – маржа (дохідність);

P – purpose — мета, на яку витрачатиметься позика;

A – amount – розмір позики;

R – return – умови погашення позики;

I – insurance – страхування ризику непогашення позики.

Такий методологічний підхід використовується і комерцій­ними банками України в оцінці кредитоспроможності пози­чальника. Відповідно до Положення про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків, затвердженого Постановою №279 Правління НБУ від 06.07.2000р., критерії оцінки фінансового стану позичальника встановлюються кожним банком самостійно. При цьому, ними мають бути визначені обгрунтовані критерії економічної оцінки фінансової діяльності позичальника на підставі аналізу їх балансів та звітів про фінансові результати в динаміці тощо.

Тобто, кредитоспроможність — це такий фінансовий стан підприєм­ства, який дає змогу отримати кредит і вчасно його повернути.

Прийняття рішення про кредитування – це результат сприятли­вої чи несприятливої оцінки кредитоспроможності клієнта.

Думка кредитора щодо ступеня кредитоспроможності пози­чальника формується під впливом трьох самостійних аналітич­них блоків;

— загальне уявлення про клієнта;

— аналіз фінансового стану клієнта;

— аналіз ефективності кредитної угоди або інвестиційного проекту.