Індустріалізація в Україні в 20-30 рр. ХХ ст. та її результати

На базі непу промисловий розвиток СРСР у середині 20-х років досяг довоєнного (1913р.) рівня, однак країна суттєво від­ставала від передових капіталістичних держав: значно менше ви­роблялося електроенергії, сталі, чавуну, добувалося вугілля і наф­ти. Господарство в цілому перебувало на доіндустріальній стадії розвитку. Тому цілком закономірно, що XIV з'їзд ВКП(б) (гру­день 1925 р.) проголосив курс на індустріалізацію. Важливе місце у здійсненні наміченого курсу на індустріалі­зацію відводилося Україні. На IX з'їзді КП(б)У (грудень 1925 р.) вказувалося на принципово важливу роль важкої промисловості республіки для процесу модернізації та реконструкції країни. Проголошений курс на індустріалізацію майже одразу на­штовхнувся на низку об'єктивних труднощів. Заплановану модернізацію необ­хідно було проводити швидкими темпами, щоб, по-перше, оста­точно не відстати від капіталістичного світу, по-друге, для зміц­нення обороноздатності, оскільки в середині 20-х років зовніш­ня загроза, на думку сталінського керівництва, лишалася ще до­сить реальною. На промислових підприємствах у цей час хронічно не виста­чало кваліфікованих кадрів. Серйозною проблемою був і дефі­цит обладнання, крім того, значну частину необхідних для модерніза­ції машин і устаткування своя промисловість взагалі не виробля­ла. Основною перешкодою для успішного здій­снення курсу на індустріалізацію була нестача коштів. Саме тому питання про джерела фінансування намічених економічних пла­нів було одним із центральних у державному і внутрішньопартійному житті. Г. Зінов'єв, Л. Каменєв і Л. Троцький обстоювали курс на інтенсивніше перекачування коштів із села в місто за рахунок підвищення податків і цін на промтовариУ кінце­вому підсумку пропонувалося здійснити один з двох альтерна­тивних варіантів: відправного й оптимального, що майже на 20% перевищував показники відправного.Певною політичною наївністю відзначалась робота над п'яти­річним планом в Україні. Так, стосовно п'ятирічного плану Держплан УСРР сто­яв на таких позиціях: "План має бути: а) науковим прогнозом об'єктивних можливостей; б)

формулюванням завдань, що виз­начають умови оптимального їх використання; в) системою за­ходів, що спрямовані на практичне здійснення політичних праг­нень державної влади". У 1931 р. радянські закупки становили 30% світового експорту машин і обладнання, 1932 р. — майже 50%. Джерелами фінансування цих закупок та індустріалізації були: 1. Перекачування коштів із легкої та харчової у важку промисловість. 2. Податки з населення. 3. Внутрішні позики, спочатку добровільні, а згодом — "під контролем суспільних організацій". Так, протягом 1927—1929 рр. було випущено 3 державні позики індустріалізації, і населення України підписалося на суму понад 325 млн. крб.

4. Випуск паперових грошей, не забезпечених золотом. 5. Форсоване розширення продажу горілки. У 1927 р. завдяки продажу спиртних напоїв бюджет одержав понад 500 млн. крб., 1930 р. — 2,6 млрд., а 1934 р. — 6,8 млрд. крб. 6. Збільшення вивозу за кордон нафти, лісу, хутра та хліба. Небаченого рівня досягла експлуатація селянства та робіт­ничого класу, інших верств населення, багатьох мільйонів в'яз­нів ГУЛАГу. Процес індустріалізації в Україні в принципових рисах збігався із загальносоюзними тенденціями, але мав і свої особливості. Вони зумовлені широким спектром природних багатств, спеціалізацією промисловості республіки, структурою розміщен­ня продуктивних сил. Особливості процесу індустріалізації в Україні: 1. Інвестування в промисловість республіки значної частини коштів. У 1926— 1927 рр. капіталовкладення в індустрію СРСР становили майже 1 млрд. крб., з них 269,4 млн. крб. припадало на промисловість УСРР. Всього ж за роки першої п'ятирічки на промислову мо­дернізацію України виділено понад 20% загальносоюзних капі­таловкладень. 2. Побудова і реконструкція в Україні на початку індустріалі­зації крупних промислових об'єктів. До новобудов належали три металургійні заводи, Дніпробуд, Дніпроалюмінійбуд.Гігант­ськими серед реконструйованих об'єктів були Луганський паро­возобудівний і чотири металургійні заводи (у Макіївці, Дніпрод-зержинську, Дніпропетровську, Комунарську). 3. Нерівномірність процесу модернізації промислового потен­ціалу республіки. Якщо у роки першої п'ятирічки з 1500 промис­лових підприємств, що споруджувалися в СРСР, 400 будувалося в УСРР, то у другій п'ятирічці в Україні будується лише 1000 заводів з 4500, а у третій — 600 з 3000 заводів 4. Поява у республіканському промисловому комплексі но­вих галузей. Зокрема, у харчовій промисловості України виник­ли нові галузі: маргаринова, молочна, маслопереробна, комбі­кормова, хлібопекарська. Коли став до ладу 1932 р. завод "Дніпроспецсталь", у республіці виникла електрометалургія як галузь металургійної промисловості. Після введення в дію 1930 р. Костянтинівського цинкового і 1933 р. Дніпропетровського алюмі­нієвого заводів в УСРР з'явилася також кольорова металургія. 5. Модернізація легкої та харчової промисловості значно від­ставала від важкої індустрії внаслідок менших масштабів капі­тального будівництва і недостатньої сировинної бази. 6. Витіснення приватного сектора в економіці України йшло вищими темпами, ніж в СРСР в цілому. Незважаючи на те, що жодна з перших довоєнних п'ятирічок не була виконана в повному обсязі, все ж індустріалізація вивела Україну на якісно новий рівень промислового розвитку, докорін­но змінивши структуру господарства: зросла частка промисловос­ті у порівнянні з часткою сільського господарства у загальному обсязі валової продукції республіки; у валовій продукції самої про­мисловості дедалі більше домінує виробництво засобів виробниц­тва. Модернізація промислового потенціалу України дала змогу республіці випередити за рівнем розвитку індустрії кілька захід­ноєвропейських країн. Вона посіла 2-ге місце в Європі (після (, Німеччини) за виплавкою чавуну, 3-тє місце за виробництвом сталі (після Німеччини та Англії), 4-те місце в світі за видобут­ком вугілля. Модернізація промисловості сприяла посиленню про­цесу урбанізації. Якщо до індустріалізації в Україні у містах про­живав лише кожен п'ятий житель всього населення України, то перед Другою світовою війною вже кожен третій. Наслідком швид­кого процесу урбанізації стала певна українізація міст. Саме у цей час активно формуються національний український робіт­ничий клас та інтелігенція.

У перші п'ятирічки ставку було зроблено на побудову і ре­конструкцію підприємств-монополістів. Ре­конструйований паровозобудівний завод у Луганську за проектною потужністю дорівнював найбільшому в світі заводу кампанії "Америкен локомотив". Підприємства-монополісти спочатку пог­линали левову частку капіталовкладень у промисловість, а згодом фактично підім'яли під себе всю економіку країни.Так, в Україні у цукро­вій промисловості планом п'ятирічки передбачалося побудувати 11 нових підприємств а було побудовано лише 3 цукрові заводи. Будівницт­во сотень об'єктів було розпочате, але не завершене через неста­чу сировини, палива, обладнання, робочої сили. Тому до кінця 1930 р. 40% капіталовкладень у промисловість СРСР було замо­рожено у незавершених проектах. Протягом перших п'ятирічок остаточно було зламано меха­нізм саморегуляції економіки, і наростаюча централізація еконо­мічного життя врешті-решт призвела до формування командно-адміністративної системи. Отже, процес індустріалізації в Україні, збігаючись із загаль­носоюзними тенденціями, мав низку особливостей: інвестуван­ня у промисловість республіки, особливо у початковий період індустріалізації, значної частини коштів; побудова в Україні у роки перших п'ятирічок більшості запланованих промислових об'єктів; нерівномірність процесу модернізації промислового по­тенціалу республіки; поява у республіканському промисловому комплексі нових галузей, витіснення приватного сектора. Наслідки індустріалізації були суперечливими і неоднознач­ними. З одного боку, це позитивні зрушення: вихід України на якісно новий рівень промислового розвитку. З іншого — форсована індустріалізація стимулювала появу багатьох негативних тенденцій: домінуюче, привілейоване становище виробницт­ва засобів виробництва, побудова і реконструкція підприємств-монополістів, заморожування значних коштів у незавершених об'єктах.