2017-12-16
1166
Баро́ко— стиль у європейському мистецтві та архітектурі кінця 16 — кінця 18 ст. Він висловлює бажання насолоджуватись дарунками життя, мистецтва і природи.
Засновником бароко в Італії вважають Мікеланджело Буонаротті. Скульптурні та архітектурні твори генія й досі справляють враження скорботи, напруги, нервовості, хоча зберігають чітку побудову, симетрію і потойбічну, майже неможливу красу.
Представниками є Пітер Пауль Рубенс, Антон ван Дейк (Фландрія), в живописі: Кортона, Караваджо, в архітектурі Л. Берніні (Італія), Бартоломей Растреллі (Росія), в літературі: Феліпе Кальдерон (Іспанія), А. д'Обіньє (Франція), Михайло Ломоносов (Росія), в музиці період бароко тривав з 1600 до 1750, представниками якого є Клаудіо Монтеверді, Антоніо Вівальді, Йоґанн Себастьян Бах, Ґеорґ Фридерик Гендель.
Почавши свою скульптурну творчість із статуй і двохфігурних композицій («Давид», мармур, 1623, «Аполлон і Дафна», мармур, 1622—1625, - в Музеї і галереї Боргезе Рим), Берніні виступає надалі і як майстер скульптурного портрета, що гостро виявляє індивідуальність моделі, складний образ, що створює психологічно, в його мінливості і становленні (бюст Шипіоне Боргезе, мармур, 1632, Музей і галерея Боргезе; бюст Констанци Буонареллі, мармур, близько 1635, Національний музей, флоренція).
Свою архітектурну діяльність (будував тільки в Римі) Берніні почав із створення балдахіна з витими колонами в соборі святого Петра (бронза, 1624-33); повністю особливості його манери виявилися в 1650-60-х рр. Пластичність і динамізм, своєрідний ілюзіонізм додають архітектурі Берніні урочистість і величність. Головне творіння Берніні — грандіозний ансамбль площі святого Петра (1657-63). Овальна площа з двома фонтанами і обеліском охоплена могутніми 4-рядними колонадами, владно організуючими простір, і перетворена на величезний атрій перед собором, до якого веде урочистий багатоступінчатий підйом.
Творчість Берніні, що вражала його сучасників грандіозністю задумів і сміливістю їх здійснення, зробила великий вплив на все європейське мистецтво XVII—XVIII вв.
42) Стиль бароко. Характерні риси, його представники і видатні архітектурні пам’ятки.Баро́ко (від порт. barroco і далі ісп. barrueco та фр. baroque — перлина неправильної форми) — стиль у європейському мистецтві (живопису, скульптурі, музиці, літературі) та архітектурі кінця 16 — кінця 18 ст. Хронологічно бароко слідує за Ренесансем, йому спадкує Класицизм. За естетичним визначенням, бароко — стиль, що виникає на хвилі кризи гуманізму і народження маньєризму. Він висловлює бажання насолоджуватись дарунками життя, мистецтва і природи. Якщо ренесанс мав незначне поширення в країнах за межами Західної Європи, то з доби бароко почалася справжня поширення європейської цивілізації на інші континенти.Батьківщиною бароко вважається Італія та її такі визначні мистецькі центри, як Рим, Мантуя, в меншій мірі Венеція і Флоренція — де зберігаються перші зразки бароко в архітектурі, скульптурі, живописі. Характерні риси динамізм, рухливість; у скульптурі й архітектурі це пере важання хвилястої із завитками лінії, на відміну від простої лінії та гострого кута чи півкола середньовіччя й ренесансу; в літературі це змалювання руху, мандрівки, змін, трагічного напруження, катастроф, сміливих авантюр; митець бароко вбачав своє надзавдання в тому, щоб зворушити, вразити, звідси захоплення гіперболами, гротеском, антитезами. В епоху бароко простоту форми твору замінюють вигадливістю, надуманістю, пишномовністю. Тепер мистецтво часто сприймається як забава, гра розуму. Розвивається інтерес до алегорій, з’являються алегоричні рами, поеми, вірші. Важливого значення набуває зовнішній вигляд твору: вірші пишуть у вигляді хреста, чaри, ковадла, колони, ромба; стають популярними акровірші та мезостихи. Яскраві представники європейського бароко: письменники Педро Кальдерон(испанский драматург и поэт, чьи произведения считаются одним из высших достижений литературы золотого века. «Саламейский алькальд», «Врач своей чести», «Живописец своего бесчестья».), Джон Мільтон(англійський поет, прозаїк та політичний діяч., відомий насамперед епічною поемою «Втрачений рай»); художники Мікеланджело Караваджо(талійський живописець періоду раннього бароко, засновник європейського реалістичного живопису 17 століття. Мучеництво святого Матвія), Пітер Пауел Рубенс(фламандський живописець, один з найвизначніших представників епохи бароко. Автопортрет з Ізабеллою Брант), Ґарменс Рембрандт(нідерландський художник, офортист доби бароко. «Сіндики» (1662, Амстердам), і «Заколот батавів проти Риму»(1655, Стокгольм), і "Єврейська наречена "(1665, Амстердам), і "Повернення блудного синa "(1669, Петербург)), Дієго Родріґес Веласкес(іспанський художник. («Сніданок», близько 1617-1618; «Стара куховарка», близько 1620; «Сніданок двох юнаків», «Водонос», близько 1621); композитори Йоганн Себастьян Бах(німецький композитор, органіст і скрипаль, представник стилю бароко. «Феб і Пан», «Селянська», «Кавова»), Ґеорґ Фрідріх Ґендель(композитор німецького походження епохи бароко, який жив у Великобританії. Найвідоміший твір — «Месія»,). Архітектор Віньола, перший двір вілли Джулія в Римі. Фонтан аква Феліче в Римі на замовлення папи римського Сикста V арх. Доменіко Фонтана (1543-1607). Cад монстрів у містечку Бомарцо, доба маньєризму, Італія. Турин, Італія, мисливський замок Ступініджі біля Турину. алдштейнський палац, садовий фасад(Valdštejnský palác), Прага. Собор святого Юра у Львові. Головний вхід у храм.
43)Вплив ідей Просвітництва на подальший розвиток культури Західної Європи в 18 ст.У XVII ст. на всій культурі Європи позначився просвітницький вплив, який виявився у прищепленні європейській культурі ідеології постійного соціального прогресу.У XVIII ст. воно поступово охопило всі країни континенту, але проявилося в них із різною масштабністю й радикальністю, що залежало, насамперед, від соціально-політичного становища тієї або іншої країни. Хронологічно — це приблизно друга половина XVII—XVIII ст. Період характеризується подальшим зростанням і зміцненням національних держав Європи, докорінними економічними зрушеннями, бурхливим розвитком промисловості та напруженими соціальними конфліктами1.Батьківщиною Просвітництва вважається Англія, де в другій половині XVII ст. під впливом буржуазної революції зародилось багато ідей, характерних для всієї епохи Просвітництва. Свого розквіту Просвітництво досягає в середині XVIII ст., а завершенням Просвітництва стала Французька буржуазна революція, на знаменах якої були написані його гасла: свобода, рівність і братерство. Французька революція провела межу між минулим і майбутнім, прискоривши хід історії. Ідеї, народжені європейською культурою епохи Просвітництва, поширилися у світі, стали частиною його надбання. Серед них — ідея нації як людської спільноти, що складається історично на основі єдиної території, економічних зв´язків, мови, особливостей культури й характеру.У Німеччині культура Просвітництва розгорталася на тлі феодальної роздробленості, збереження старих форм життєдіяльності й організації суспільства. Просвітительство за таких умов звернулося до проблем духу, критики, формування теорій і форм відносин людини з природою, суспільством і пізнанням. Хоча епоха Просвітництва тут була у своєму прояві пасивнішою, Німеччина стала батьківщиною багатьох геніальних ідей, насамперед знаменитої класичної німецької філософії, біля джерел якої стояв Імануїл Кант.Розвиток культури в окремих країнах американського континенту у XVIII ст. відбувається в умовах виняткових контрастів. Далеко вже була «епоха відкриттів», підходив до кінця «колоніальний період». У два останні десятиліття XVIII ст. Північна, Центральна і Південна Америка пережили серйозні політичні події. Першими в низці численних національно-визвольних рухів були революційні повстання в тринадцяти англійських колоніях (1776—1789) і у французькій колонії Гаїті (1790—1803).
44)Творчість Харменса ван Рембрандта.З 1629 до 1669 майстер написав близько 60 автопортретів. Спадок майстра близько 600 картин, 300 офортів, 2000 малюнків. Аналіз деяких творівРембрандт писав портрети родичів, близьких та друзів (портрет Я. Сікса, 1654, аб. Сікса, Амстердам; братової дружини, 1654, Музей образотворчого мист. ім. Пушкіна, Москва) Рембрандт перетворював на психологічні етюди або жанрові й міфологічні картини («Автопортрет з Саскією», близько 1634 — 35 років, Дрезденська картинна галерея; «Флора», 1634, Ермітаж, Ленінград; «Вірсавія», 1654, Лувр, Париж). Євангельські сюжети часто трактував як сцени з життя народу («Притча про робітників на винограднику», 1637; «Свята родина», 1645, — обидві в Ермітажі). Йдучи з життєвих спостережень, Рембрандт досяг високих митецьких узагальнень, які зберігають за його шедеврами значення неминущих цінностей ("Вечеря в Еммаусі"Лувр, «Даная», 1636, Ермітаж;«Зречення Апостола Петра» Амстердам, «Ассур, Аман і Есфір», 1660, Музей образотворчих мистецтв ім. Пушкіна;«Яков благославляє синів Йосипа» Кассель, «Єврейська наречена» Амстердам, «Повернення блудного сина», близько 1668-69, Ермітаж). Улюбленим засобом моделювання образів стало застосування ефектів світлотіні, її нюансів та контрастів, за допомогою яких він досягав великої матеріальності та спрямовував увагу глядача на найголовніше в композиції. Стримана золотаво-червона гама, лаконічний малюнок і мерехтіння світла надавали живописній манері Рембрандта специфічності та емоційної виразності. Рембрандт зробив великий внесок у розвиток світового реалістичного мистецтва.Вплив на культуру.Провідні музеї світу пишаються картинами Рембрандта в своїх збірках-Лувр, Метропопітен в Нью-Йорку, Кассель, Мадрид,Берлін, Національна галерея в Лондоні, Амстердам, Петербург, Стокгольм, Дрезден.Визначним явищем в тетрі стала п'єса Дмитра Кедріна (1907–1945) «Рембрандт» (по віршованій поемі 1940 р.).Вплив Рембрандта мало й українське мистецтво починаючи з кінця 17 сторіччя (портрети Тимоша Хмельницького та його дружини Розандри, Львівський історичний музей; козацького полковника Солонини, не зберігся). Тараса Шевченка називали «російським Рембрандтом» за темні фарби. Його захоплювало і «рембрандтівське освітлення», і блискуча техніка офортів, які він дбайливо копіював (офортна копія з олійної картини Рембрандта «Притчи про робітників на винограднику», замальовки окремих постатей з офорту Рембрандта «Смерть Марії»).
45)Класицизм та його представники. Класицизм (від лат. Classicus — "взірцевий", "довершений") — літературний напрям, що виник у XVII столітті у Франції й набув поширення в країнах Європи до початку XIX століття. Сама назва "класицизм" підкреслювала той факт, що представники напряму наслідували античну "класику". Проте, не слід забувати, що за часів Відродження теж шанували античність. Відмінність у наслідуванні та відродженні античного мистецтва полягала в тому, що за часів Ренесансу цінувалося почуття, а класицисти, навпаки, надавали перевагу розуму. Основні правила класицизму:1. Класицисти утверджували вічність ідеалу прекрасного, що спонукало їх наслідувати традиції античних майстрів. Вони вважали, якщо одні епохи створюють зразки прекрасного, то завдання митців наступних часів полягає в тому, щоб наблизитися до них. Звідси— встановлення загальних правил, необхідних для художньої творчості.2. У літературі простежувався чіткий розподіл за певними жанрами:— високі (ода, епопея, трагедія, героїчна поема);— середні (наукові твори, елегії, сатири);— низькі (комедія, пісні, листи у прозі, епіграми). 3. Важливим елементом в естетиці класицизму були вчення про розум як головний критерій художньої правди і прекрасного в мистецтві. Класицисти вважали, що античні майстри творили за законами розуму. Письменникам нового часу теж слід дотримуватися цих законів. Звідси походили майже математична точність правил мистецтва класицизму (ієрархія жанрів, єдність у драматургії тощо). Це накладало відбиток холодної безпристрасності, надмірної логічності на твори класицистів.4. Із ученням про абсолютність ідеалу прекрасного і з раціоналізмом було пов'язане твердження про універсальність типів людських характерів. Спираючись на "Характери" Теофраста, класицисти стверджували незмінність людських характерів. Тому створені ними образи відрізнялися абстрактністю й універсальністю, втіленням лише загальних рис, а не індивідуальних ознак. Персонажі здебільшого були схематичні, — будували навколо зображення якоїсь провідної риси характеру (честь, обов'язок, хоробрість, лицемірство, жадібність тощо).5. Характери чітко поділялися на позитивні і негативні.6. Драматичні твори (трагедія, комедія) підпорядковувалися правилу трьох єдностей— часу, місця і дії. П'єса відтворювала події, які відбувалися протягом одного дня і в одному місці.7. Чітка композиція твору мала підкреслювати логіку задуму автора і певні риси персонажів.8. Для класицизму загалом характерні аристократизм, орієнтація на вимоги, смаки вищої суспільної верстви, хоча деякі представники класицизму порушували це правило (наприклад, Мольєр)9. Естетичну цінність для класицистів мало лише вічне, непідвладне часу, як твори античності. Наслідуючи давніх авторів, класицисти самі створювали "вічні" образи, які назавжди увійшли до скарбниці світової літератури (Тартюф, Сід, Гора-цій, Федра, Андромаха, міщанин-шляхтич, скнара тощо). Представники: (Корнеля, д'Обіньяка, Буало, Драйдена, П'єр Корнель, Жан Расін, Мольєр, Марія-Мадлена де Лафайєт.
Скульптура 19. Скульптура. Якщо раніше скульптуру в основному пов'язували з культовими потребами, то на початку XIX ст. вона почала слугувати й світським запитам. У тісному взаємозв'язку з архітектурою розвивалося паркове будівництво, що зумовлювало потребу в садово-парковій скульптурі. У зв'язку з поширенням історичного світосприйняття розвивалася монументальна скульптура. Витвори цього жанру увічнювали історичні події, військові перемоги, видатних діячів. Так, на Контрактовій площі Києва було встановлено композицію-алегорію «Самсон роздирає пащу леву». Володимирську гірку в 1853 р. прикрасив бронзовий пам'ятник князю Київської Русі Володимиру. Значний внесок у розвиток російської та української скульптури зробив Іван Мартос — уродженець м. Ічні, що на Чернігівщині, виходець із козацької сім'ї, ректор Петербурзької академії мистецтв із 1814 р. Сучасники називали його «Фідієм XIX століття». Іван Мартос належить до числа кращих представників світової скульптури і по праву вважається творцем стилю класицизму в цьому виді мистецтва. Його твори відіграли значну роль і в художньому процесі України. Прикладом творчої спадщини І. Мартоса є надгробок К. Розумовському в Батурині, пам'ятник першому градоначальнику Одеси А.-Е. Рішельє. Відомим скульптором у Галичині був Г. Красуцький, барельєфами й скульптурами якого прикрашені будинки Львова.
46)Прояви стилю класицизму у літературі і архітектурі. Література Засновником поетики класицизму вважається француз Франсуа Малерб (1555-1628), який провів реформу французької мови і вірша і розробив поетичні канони. Провідними представниками класицизму в драматургії стали трагіки Корнель і Расін (1639-1699), основним предметом творчості яких був конфлікт між громадським обов'язком і особистими пристрастями. Високого розвитку досягли також "низькі" жанри - байка (Ж. Лафонтен), сатира (Буало), комедія (Мольєр 1622-1673).Нікола Буало. Бюст роботи Ф. Жирардона. Париж, ЛуврБуало прославився на всю Європу як "законодавець Парнаса", найбільший теоретик класицизму, який висловив свої погляди у віршованому трактаті "Поетичне мистецтво". Під його впливом у Великобританії знаходилися поети Джон Драйден та Олександр Поуп, які зробили основною формою англійської поезії Александріна. Для англійської прози епохи класицизму (Аддісон, Свіфт) також характерний латинізований синтаксис. Класицизм XVIII століття розвивається під впливом ідей Просвітництва. Творчість Вольтера (1694 - 1778) направлено проти релігійного фанатизму, абсолютистського гніту, наповнене пафосом свободи. Метою творчості стає зміна світу на краще, побудова відповідно до законів класицизму самого суспільства. З позицій класицизму оглядав сучасну йому літературу англієць Семюел Джонсон, навколо якого склався блискучий гурток однодумців, що включав есеїста Босуелл, історика Гіббона і актора Гарріка. Пам'ятник П'єру Корнелю на Площі Часів в Авіньйоні, Франція У России класицизм зародівся в XVIII столітті, після перетворення Петра I. Ломоносовим Була проведена реформа російського вірша, розроблено теорія "Трьох штілів", Яка стала по суті адаптацією французьких класичних правил до російської мови. Образи в класіцізмі позбавлені індівідуальніх рис, так Як поклікані в Першу Черга запам'ятовуваті стійкі родові, не переходять з часом ознайо, Що віступають Як втілення будь-яких соціальніх чи духовних сил.Класицизм в России розвівався под великим впливим Просвітніцтва - Ідеї рівності и справедлівості Завжди булі у фокусі УВАГА російськіх пісьменніків-класіцістів. Тому в російській класіцізмі отримавших великий розвиток жанри, Що пріпускають обов'язкову авторсько оцінку історічної дійсності: комедія (Д. І. Фонвізін), сатира (А. Д. Кантемир), байка (А. П. Сумароков, І. І. Хемніцер), ода (Ломоносов, Г. Р. Державін). В.Л. Боровиковський. Портрет Г.Р. Державіна У зв'язку з проголошенім Руссо Заклик до блізькості до природи и пріродності в класіцізмі кінця XVIII Століття наростають крізові явищем, на зміну абсолютізації розуму приходити культ ніжніх почуттів - сентіменталізм. Перехід від класицизму до предромантизму найяскравіше відбівся у німецькій літературі епохи "бурі и натиску", представленої іменамі І. В. Гете (1749-1832) и Ф. Шиллера (1759 - 1805), які Слідом за Руссо Бачили в містецтві головну силу виховання людини.Головною рисою архітектури класицизму було звернення до форм античного зодчества як до еталону гармонії, простоти, суворості, логічної ясності і монументальності. Архітектурі класицизму в цілому притаманна регулярність планування і чіткість об'ємної форми. Основою архітектурної мови класицизму став ордер, в пропорціях і формах близький до античності. Для класицизму властиві симетрично-осьові композиції, стриманість декоративного оздоблення, регулярна система планування міст. Архітектурний мова класицизму був сформульований в кінці епохи великим венеціанським майстром Палладіо і його послідовником Скамоцці. Принципи античного храмового зодчества венеціанці абсолютизували настільки, що застосовували їх навіть при будівництві таких приватних особняків, як вілла Капра. Ініго Джонс переніс палладіанство на північ, до Англії, де місцеві архітектори- палладіанци з різним ступенем вірності слідували заповітам Палладіо аж до середини XVIII століт. Найбільш значні інтер'єри в стилі класицизму були розроблені шотландцем Робертом Адамом, який повернувся на батьківщину з Рима в 1758 році. Величезне враження на нього справили як археологічні дослідження італійських вчених, так і архітектурні фантазії Піранезі. У трактуванні Адама класицизм поставав стилем, по вишуканості інтер'єрів чи поступався рококо, що здобуло йому популярність не тільки у демократично налаштованих кіл суспільства, а й серед аристократії. Подібно своїм французьким колегам, Адам проповідував повна відмова від деталей, позбавлених конструктивної функції.
47)Стиль рококо та його представники.Рококо́ - реверсований стиль щодо бароко, що в другій половині 18 століття дійшов (з Франції і Австрії) в Україну — до Києва, Львова, а звідси у 1760 — 1770-их pp. Творчим рушієм доби рококо у всіх ділянках культури було еспрі («esprit») на противагу чуттєвості («sensibilité») бароко чи рації («raison») класицизму. Стиль рококо створений для жінки й пристосований до її смаків і примх. Майже головним словом доби рококо було слово «примха» (каприз). У мистецтві визначається легкими, нервовими, ніжними та химерними формами («грайливе» рококо). Він виявився насамперед у розплануванні і декорації інтер'єру (палаців, церков, костьолів). В добу рококо скульптура (переважно поліхромна) стала істотною частиною архітектурної композиції, а орнамент (зокрема у різьбі) набрав форм мушлі («rocaille»). У добу рококо широко розвинулося мист. ремесло — ткацтво, ювелірство, порцеляна, меблі, гобелени.Вельможі доби рококо поставили за мету щоденні насолоди. Насолодам повині були сприяти розкішні інтер'єри палаців і церков, розкішні сукні, черга свят в садах бароко і в павільйонах влітку, а взимку в палацах. Надміру використовувалась косметика - білила, пудра, рум'яна, чорна фарба(сурма)для брів, мушки. Косметику рясно використовували як жінки, так і чоловіки. Особливого поширення набуло використання мушок на обличчі - розташування мушок мало своє значення для обізнаних в куртуазних іграх вельмож.В живописі доби рококо переважали свята і театральні вистави, безкінечні закохані пари міфологічних персон. В портретах - всі підкреслено усміхнені, люб'язні, витончені, але це була маска, що приховувала числені недоліки і надзвичайно складні проблеми.Це був банкет посеред чуми - з штучно скасованими проблемами, туберкульозом, сифілісом, бідністю, смертю.Примхливе і чудернацьке мистецтво рококо було скасоване новою і могутньою хвилею класицизму кінця 18 століття і стилем ампір. Представники: Анптуан (Жан) Baммo (1684-1721), який створив у мистецтві свій неповторний образ колориту та театральності ("гри в театр") "перший художник короля" - Франсуа Буше (1703-1770). П'єр Леоне Гецці (італ. Pier Leone Ghezzi 28 червня, 1674 - 6 березня,1755) - популярний італійський художник доби рококо. Робив релігійні композиції, портрети, фрески, але більше уславився як майстер карикатур. Займався графікою.
48)Промисловий переворот.промисловий переворот — перехід від мануфактури з її ручною ремісничою технікою до великого машинного фабрично-заводського вироб-ництва. Батьківщиною першого промислового перевороту була Англія — в останній третині XVIII — середині XIX ст.Причини промислового перевороту в Англії: накопичення капіталу;знищення класу селянства і повний перехід сільського господарства на шлях капіталізму;Англійська буржуазна революція; створення колоніальної імперії (до середини XIX ст.);створення армії найманих робітників. Буремні роки революції і соціальних потрясінь мали безпосередній вплив на розвиток культури: змінювались світоглядні основи, стилі, напрями в мистецтві, реформаційних змін зазнала система освіти, що являла собою ланцюг між різними рівнями духовного життя суспільства. Наприкінці XIX cm. виникає модернізм, як реакція на нездійсненність естетичних ідеалів, що пропонувалися реалістичним мистецтвом. Це спроба відійти від бездіяльного мистецтва і наблизитися до мистецтва «безпосереднього впливу», зачепити хоча б одну із стру людської душі. Проте такі мистецькі пошуки супроводилися розпалол образної форми мислення. Деякі напрями модернізму абсолютизували об'єктивний зміст образу (натуралізм), інші — емоційну насиченість (імпресіонізм), ідею мистецтва як чистої форми розробляли кубісти та ін.Найбільш стійкою літературно-мистецькою течією цієї епохи був символізм (С. Малларме, Е. Мане, Ш. Ж. Гюісманс). Символ — це концентроване відбиття певної ідеї, явища, образу. Символом може бути вчинок, квітка, порух. Об'єктом зображення стає ірреальний світ, світ мрії, таємності. У символістській поезії домінували мелодійні вірші, дуже суб'єктивні і почасти не зрозумілі: Взгрустнулось месяцу. В дымящихся цветах Мечтая, ангелы на мертвенных альтах Играли, а в перстах и взмах, и вскрик смычковый Скользил, как блеклый плач, по сини лепестковой(С. Малларме «Видение»)Досить суперечливу роль у духовному житті Заходу відіграв натуралізм — течія в мистецтві останньої третини XIX ст., що потребувала ретельного відтворення подробиць і фактів життя. Його провідним теоретиком був Е. Золя. у другій половині XIX — початку XX ст. внаслідок стрімкого розвитку науки і техніки виникла своєрідна неповторна ситуація у культурному процесі. Впродовж життя одного покоління сформувалися не тільки нові галузі науки та виробництва, а й нові соціальні верстви населення, значно збільшився інтелектуальний потенціал суспільства. Нові можливості для культурного піднесення створилися внаслідок удосконалення матеріальної бази культури. Епоха породила оригінальні літературно-мистецькі течії, які відбивали сум'яття почуттів, нестабільний характер тогочасного суспільства. У суперництві і співпраці митці шукали істину та високе призначення людини, створюючи підвалини для культури XX ст.
49)Романтизм.Риси: Творча проблематика романтизму в порівнянні з класицизмом була більш складною і не такою однозначною. Романтизм на самому початку являв собою скоріше художній напрямок, чим доктрину визначеного стилю. Тому можна тільки на превелику силу класифікувати його прояву і розглянути послідовно історію розвитку до кінця XIX - початку XX ст. Романтизм спочатку носив живий, мінливий характер, проповідував індивідуалізм і творчу волю. Він визнавав цінність культур, що значно відрізнялися від грецько - римської античності. Велика увага приділялася культурам Сходу, художні й архітектурні мотиви яких пристосовувалися до європейського смаку. Відбувається переоцінка архітектури середніх століть і визнаються технічні і художні досягнення готики. Концепція зв'язку з природою народжує концепцію англійського парку і популярність вільних композицій китайського або японського саду. Будівельні особливості стилю романтизмПоява металевих конструкційРозвиток класицизму і романтизму в архітектурі збіглося з початком використання нових конструкцій, будівельних матеріалів і будівельних методів. Наприкінці XVIII і початку XIX ст. металеві конструкції були найбільш поширені в Англії і у Франції. Спочатку їх застосовували в різних інженерних спорудженнях, що супроводжувалося розвитком наукових теорій у цій області. Питання створення моста з металу розглядався вперше французькими інженерами в 1719 р., а потім знову в 1755 р. Однак широке застосування цієї конструкції стало можливим з появою дешевої технології одержання заліза, спочатку у виді чавуна, а пізніше сталі.Замість простоти і замкнутості архітектурної форми класицизму романтизм пропонує складний силует, багатство форми, волю планувального рішення, у якому симетрія й інші формальні композиційні принципи втрачають пануюче значення. Незважаючи на те що романтизм викликав широкий інтерес до різних культур, що до цього минулого далекі європейці, основним для нього в архітектурі стала готика. При цьому важливим здавалося не тільки вивчити її, але і пристосувати до сучасних задач. Художні мотиви готики використовувалися вже в барокко (наприклад, Я. Сантіні), але тільки в XIX ст. вони одержують велике поширення. Одночасно з'являються паростки свідомого руху за охорону архітектурних пам'ятників і їхню реконструкцію.
50)Критичний реалізм.Крити́чний реалі́зм — художній напрям, в основі якого — принцип історизму, правдивого зображення дійсності. Виник у 20-х роках XIX століття у Європі. Реалістичний напрям виник значною мірою як заперечення художніх принципів романтизму. Для реалізму характерна типізація як засіб розкриття соціальних якостей особи. Реалізм створює типові характери за типових обставин.Критичний реалізм народився насамперед в Англії та у Франції. Його представниками були такі письменники, як Стендаль, О. Бальзак, В. Скотт, Ч. Діккенс. Найбільшого розвитку критичний реалізм набув у літературі XIX ст. У російській літературі його виразниками були М. Гоголь, Л. Толстой, Ф. Достоєвський, А. Чехов та ін. Критичний реалізм по-новому зображує ставлення людини і навколишнього середовища. Людський характер розкривається в органічному зв'язку з соціальними обставинами. Предметом глибокого соціального аналізу став внутрішній світ людини, критичний реалізм тому одночасно стає психологічним. У підготовці цієї якості реалізму велику роль зіграв романтизм, який прагнув проникнути в таємниці людського «Я». Поглиблення пізнання життя і ускладнення картини світу в критичному реалізм XIX століття не означає, однак, якогось абсолютного переваги над попередніми етапами, бо розвиток мистецтва відзначено не тільки здобутками, а й втратами. Втрачена була масштабність образів епохи Відродження. Неповторним залишався пафос твердження, властивий просвітителів, їх ентузіастіческая віра в перемогу добра над злом. Підйом в країнах Заходу робітничого руху, формування у 40-х роках XIX століття марксизму не тільки впливають на літературу критичного реалізму, але і викликають до життя перші художні досліди зображення дійсності з позицій революційного пролетаріату. Критичний реалізм зробив крок вперед на шляху демократизації літератури також у порівнянні з творчістю просвітителів XVIII століття. Він значно ширше захопив сучасну йому дійсність. Кріпосницька сучасність увійшла до твору, критичних реалістів не лише як самоуправство кріпосників, але і як трагічне становище народних мас -- кріпосного селянства, знедоленого міського люду. У творчості Філдінга, Шіллера, Дідро та інших письменників епохи Просвітництва людина середнього стану зображувався головним чином як втілення благородства, чесності і тим самим протистояв розбещеним безчесним аристократам. Він розкривався лише у сфері свого високого моральної свідомості. Його повсякденне життя з усіма своїми бідами, болями й турботами залишалася, по суті, за межами розповіді.
51)Імпресіонізм.Закладена за часів Людовика XIV, Королівська академія живопису і скульптури, з самого початку робила акцент на вишколі майстерності згідно з чітко окресленою академічною доктриною. Одним з чинників, що підготували революційні зміни у відношенні імпресіоністів до живопису був розвиток науки і технікиУ XIX столітті з'явилися нові види пензлів: тверді, пласкі, зміцнені сталевою оправою (раніше застосовувалися тільки круглі пензлі з м'якого волосу), що дозволяли застосовувати міцніші кроки. У продажу з'явилися також значно дешевші синтетичні барви — стали більше застосовувати блакитного кольору, який до тієї пори був дуже дорогим (виготовляли з лазуриту). Почали вживати пленерні мольберти та переносні коробки для фарб і пензлів — це полегшило вихід на природу.Поступ в науковій теорії та практиці приніс більше знань стосовно структури білого світла. Відкриття структури світла завдяки застосуванню призми зробив Ньютон. Наступні важливі кроки в цій галузі були зроблені Буффоном. Завдяки працям французького хіміка Шеврола в 1839 році було сформульовано описано явище одночасного кольорового контрасту: око, бачачи якусь барву, завжди відтворює барву доповнювальну, а наслідком цього явища є те, що покладені на малюнку поруч дві одвільні барви око бачить як взаємно максимально розрізнені. Іншим наслідком є практична настанова: якщо на малюнку поруч зіставлено дві протилежні барви, то вони відрізнятимуться більше за всі інші зіставлення барв. Імпресіоністи використовували лише сім барв кольорового спектру і першими стали змішувати їх безпосередньо на полотні, а не на палітри, як їх попередники.Великий вплив на імпресіоністів мав винахід і поширення фотографії. Оглядаючи фотознімки, вони почали подібно компонувати свої малюнки: їх композиції були відкритими, часто справляли враження випадкових фрагментів цілості. Люди чи дерева, усічені посередині, викликали справжню революцію на салонах. Цей новаторський прорив можна було також приписати впливом японського мистецтва, яке раніше зважилося на такий прорив. З'явившись в образотворчому мистецтві, імпресіонізм заклав фундамент і для аналогічних течій в інших видах мистецтв — музиці, літературі. Зображуючи пейзажі і форми за допомогою кольорових крапок, імпресіоністи піддали сумніву міцність і матеріальність оточуючих речей. Але художник не може задовольнятися одним враженням, йому необхідний малюнок, організуючий цілісну картину. Починаючи з середини 1880-х років нове покоління художників - імпресіоністів, пов'язаних з даним напрямком мистецтва, ставить все нові і нові експерименти у своєму живописі, в результаті яких зростає число напрямів (різновидів) імпресіонізму, художніх груп і місць проведення виставок їхніх робіт. Імпресіоністи надавали великого значення кольору і світла за рахунок малюнка та об'єму. Зникли чіткі контури предметів, контрасти і світлотінь були забуті. Вони прагнули до того, щоб зробити картину подібної відчиненого вікна, крізь яке видно реальний світ.
53)Український театр.Театральне мистецтво України бере початок з глибокої давнини, коли воно проявлялося в народних іграх, танцях, піснях та обрядах. З 11 століття відомі театральні вистави скоморохів. В епоху Київської Русі елементи театру були в церковних обрядах. Про це свідчать фрески Софійського собору в Києві (11 століття).Перші зразки драми прилюдно виголошувалися учнями київських Братської та Лаврської шкіл (16-17 століття). Важливими осередками розвитку релігійної драми у цей час вважалася також Львівська братська школа та Острозька академія.У 17-18 столітті широкого розмаху набули вертепи — мандрівні театри маріонеток, які виконували різдвяні драми та соціально-побутові інтермедії.У 1795 році був відкритий перший в Україні стаціонарний театр у Львові, в колишньому костелі єзуїтів. В Наддніпрянщині, де перші театральні трупи народилися також у 18 столітті, процес відкриття стацінарних театральних споруд просувався повільніше. Так, у Києві перший стаціонарний театр з'явився у 1806 році, в Одесі — в 1809, в Полтаві — в 1810.Становлення класичної української драматургії пов'язане з іменами Івана Котляревського, який очолив театр у Полтаві та Григорія Квітки-Основ'яненка, основоположника художньої прози в новій українській літературі. Бурклеск та експресивність, поряд з мальовничістю та гумором, що характерні для їх творів, надовго визначили обличчя академічного театру в Україні.У другій половині 19 століття в Україні поширився аматорський театральний рух. В аматорських гуртках розпочинали діяльність корифеї українського театру — драматурги і режисери Михайло Старицький, Марко Кропивницький та Іван Карпенко-Карий. Заслуга швидкого розвитку театру належить також і видатній родині Тобілевичів, члени якої виступали під сценічними псевдонімами Івана Карпенка-Карого, Миколи Садовського і Панаса Саксаганського. Кожен із них не лише створив власну трупу, а й був видатним актором і режисером. Провідною зіркою українського театру того часу була Марія Заньковецька.
55)Архітектура 19. В архітектурі XIX століття на зміну пишноті і розкутості українського бароко прийшов стриманий, академічний стиль класицизму. За будівництвом міст наглядали спеціальні комісії і комітети. Громадські споруди будувалися з урахуванням їх призначення — головною метою архітектора стало не створення зовнішньої привабливості, а внутрішній комфорт (висока стеля, вентиляція, освітлення).Перехід від бароко до класицизму відбився і на плануванні міст. Обов'язково виділяється адміністративний центр з площею, на якій розміщувалися помпезні будівлі урядових установ, квартали були прямокутними, композиції ансамблів, окремих архітектурних комплексів, палацово-паркового ландшафту носили відкритий характер.У цей час активно забудовуються нові міста на півдні України і в Криму — Маріуполь, Олександрівськ (Запоріжжя), Катеринослав (Дніпропетровськ), Миколаїв, Одеса. В Одесі за проектом петербурзького архітектора Тома де Томона в 1809 було споруджено оперний театр. Одночасно відбувалася реконструкція старих міст Слобожанщини і Подніпров'я. Архітектурний стиль Києва визначався відомим архітектором А. Меленським. За його проектом споруджені пам'ятник на Честь повернення Києву магдебурзького права, церква на Аскольдовій могилі, ансамбль Контрактової площі на Поділ, який постраждав від пожежі 1812 року. У 1837—1843 роках за проектом Олександра Беретті побудована будівля Київського університету. Упорядковуються такі міста, як Харків, Полтава.У другій половині XIX століття стильова єдність класицизму руйнується. Складна епоха утвердження капіталізму відбилася і в архітектурі: з'являються нові матеріали, нові замовники. Складається напрям, який отримав назву «еклектика» (змішування). У київських фасадах того часу можна побачити і готику, і ренесанс, і романський стиль, багато будівель в «цегельному стилі» (головна прикраса — нештукатурена цегельна кладка). Пошук все більшої різноманітності викликав інтерес і до візантійсько-російських традицій. Вони чітко простежуються у будові найбільшого у Києві кафедрального Володимирського собору, який споруджувався понад 20 років (1862—1886) за проектами І. Штрома, П. Спарро, О. Беретті. Участь у розписах собору В. Васнецова, М. Врубеля зробило собор видатним явищем у монументальному образотворчому мистецтві. Першим проектом у власне українському стилі вважають прийнятий в 1903 році проект будівлі Полтавського земства архітектора В. Кричевського. Розписи цієї будівлі виконав художник Васильківський.Майстерність і талант українського народу виявилися у створенні палацово-паркових ансамблів. Їх автори, як правило, нам невідомі. Народні майстри створили видатні шедеври архітектурного зодчества: палац Розумовського у Батурині в живописній місцевості над Сеймом, палац Галаґана в Сокирницях на Чернігівщині, до якого прилягає лісопарк площею 600 десятин, парк «Олександрія» на березі Росі в Білій Церкві, знаменита «Софіївка» в Умані, де руками кріпаків, без використання якої-небудь техніки були насипані гори, викопані ставки.
54)Шевченко. Неперевершений світоч української культури, геніальний поет, художник,мислитель Тарас Григорович Шевченко відомий в історії України як непохитний борець за її державну незалежність та політичну самостійність, за повне визволення українського народу від національного й соціального гноблення. Його пройняті демократичними ідеями твори набули популярності серед громадськості та широких народних мас. Тарас Шевченко піднісся до вершин людського духу, до вершин вселюдської любові, бо був найбільшим патріотом України, заповідав нам любити свій народ, плекати свою культуру. Забуваються усі лиха важкого Тарасового дитинства, але чомусь назавжди запам’ятовується той епізод, коли він, малий і босий, вийшов за село і пішов до обрію - шукати залізні стовпи,що підпирають небо. Мабуть, ця пригода й була символічним початком життя Великого Кобзаря. "Він поет усього людства, - так сказала про Тараса Григоровича Шевченка відома англійська політична діячка Полін Бентлі.- Тарас Шевченко виходить за межі однієї країни. Його заклик до братерства й любові, до правди й справедливості, а над усе - до волі, має всесвітнє значення". Підтвердженням цьому є той факт, що твори Кобзаря видавались за кордоном понад 300 разів і перекладалися на 147 мов світу. Творчість Т.Шевченка майже вся стала якщо не піснею, то джерелом для створення опер, балетів, кантат, сюїт тощо. Вдивовижу факт, що не має аналога в світовому письменництві: на 240 шевченкових творів, які становлять його "Кобзар", композиторами складено понад 500 музичних творів. У світі зведено більше ніж 450 пам’ятників Тарасу Шевченку, зокрема в США (Вашингтон, Керхомоксон), Канаді(Вінніпег), Італії (Рим), Аргентині (Буенос-Айрес), Франції (Париж, Тулуза-Мірта). Є мала планета "Кобзар" - її відкрив 20грудня 1976 року український астроном Микола Чорних. Т.Шевченко був сином мужика і став володарем в царстві духа. Він був кріпаком і став велетнем у царстві людської культури. Він був самоуком і вказав нові, світлі і вільні шляхи професорам і книжним ученим
58)Література 19. У ситуації рубежу, яка вище вже була охарактеризована, коли українська мова зберігалася тільки в усному мовленні, і пізніше — в умовах урядових заборон і переслідування — процес становлення української літературної мови набув особливої важливості і особливої складності. М. Грушевський писав: «Мова вирішила долю українського відродження, відновивши розірваний зв'язок між інтелігенцією і народом…»Звідси — й особливості української літератури XIX ст. — народні теми творчості, реалізм і демократизм.Першим твором народною мовою, який почав процес її оформлення у сучасну літературну мову, стала «Енеїда» І. Котляревського. Пародія на поему Вергілія, де троянський герой Еней показаний козацьким ватажком, була опублікована у Петербурзі у 1798 без відома автора. Вже після її успіху Котляревський доповнив, розширив свою поему, написав музичні комедії «Наталка-Полтавка», «Москаль-чарівник».Гумористичний і сатиричний тон творів Котляревського був підхоплений іншими письменниками, передусім гуртка, центром якого був Харківський університет. Його ректор Петро Гулак-Артемовський писав вірші українською мовою. Отримали популярність байки Євгена Гребінки. Він брав класичні сюжети і додавав їм виразного українського колориту. Пізніше Євген Гребінка переїхав до Петербурга, писав повісті російською мовою, був серед друзів молодого Тараса Шевченка. У 1841 році видав альманах "Ластівка". З цим періодом пов'язана діяльність Левка Боровиковського (1808-1889) - поета-романтика, байкаря.До харківського гуртка належав також Григорій Квітка-Основ'яненко — основоположник української художньої прози. Його повісті різноманітні: одні — написані з гумором, другі — сентиментальні, треті — дають реалістичні картини (краща — «Сердешна Оксана»), інші просякнуті народними віруваннями і переказами («Конотопська відьма»). Квітка-Основ'яненко перервав традицію використання української мови тільки в комічних жанрах.Безумовно, переломною в становленні української літературної мови і суспільному визнанні української літератури стала творчість Тараса Григоровича Шевченка. «Його творчість, — писав Михайло Грушевський, — це творчість народу, що досягає відразу, без наступних ступенів, високого інтелектуального розвитку й індивідуальної свідомості і поєднує в своїх творіннях безпосередність народної поезії зі свідомістю літературної творчості». Широко відомі основні віхи життєвого шляху Шевченка: народження у сім'ї кріпаків пана Енгельгарда, рання смерть батьків, робота «в наймах» і у пана козачком, переїзд до Петербурга, знайомство з земляком — художником Іваном Сошенком, викуп з неволі на гроші, виручені від продажу портрета В. Жуковського роботи Карла Брюллова, навчання в Академії мистецтв, участь у Кирило-Мефодіївському товаристві, арешт і 10-літня рекрутчина з забороною писати і малювати, смерть незабаром після повернення з заслання. Перший «Кобзар» виходить у 1840 році у Петербурзі, через рік — «Гайдамаки». Геніальний поет, Шевченко вніс в українську літературу новий зміст: рішучий протест проти кріпацтва, захист свободи і гідності особистості, захоплення народними і національно-визвольними рухами, заклик до суспільної справедливості. Особистість і творчість Шевченка — символ всієї української культури.
57)Живопис 19. Перехід до реалізму ініціював учень Боровиковського, українець з грецьким корінням з Ніжина Олекса Венеціанов (1779 — 1847). Він мав у своїй майстерні у Петербурзької академії мистецтв значну групу учнів. Але авторитет та блискуча художня манера Карла Брюллова вразила учнів Венеціанова більше й вони перейшли до модного метра. Як представник останньої доби класицизму (часи Бідермайєр), Шевченко уникав великих академічних полотен, а його творчість найкраще виявлялася у невеликих інтимних речах. Правда, він не уникав і більших образів олійними фарбами (наприклад, «Катерина»), особливу ж малярську славу йому здобули портрети — елегантні жіночі, індивідуальні чоловічі. У романтичних картинах «Селянська родина», «Циганка-ворожка» та інших уже помітний відхід від чистого академізму. Різнобічний талант митця відбився і в художній графіці (серія «Мальовнича Україна» тощо). 1860 року Тарасові Шевченку надали звання академіка гравюри Петербурзької академії мистецтв. На жаль, заслання та заборона малювати перешкодили розкритися в повній мірі його живописному таланту.Інший представник класицизму, російський художник Василь Тропінін говорив, що Україна замінила йому Академію. Він багато років жив і працював на Поділлі і присвятив українській темі чимало портретів: «Дівчина з Поділля», «Хлопчик із сокирою», «Весілля в селі Кукавці», «Українець», «Портрет подільського селянина».Тісно пов'язаною з Україною була доля художника-мариніста Івана Айвазовського, який значну частину життя провів у рідній Феодосії і заповів цьому місту свою картинну галерею. Українська тема звучить у його роботах «Очерети на Дніпрі поблизу містечка Алешки» та унікальній для художника жанровій картині «Весілля на Україні».Новаторською для пейзажу стала творчість Архипа Куїнджі, який народився поблизу Маріуполя. Перша ж виставлена ним картина — «Ніч на Дніпрі» — стала сенсацією в Петербурзі. Художник володів неймовірним талантом писати краєвиди та гру світла на хмарах, деревах, скелях.Головна тенденція образотворчого мистецтва другої половини 19 століття — рух до реалізму — головна тенденція творчих зусиль членів Товариства пересувних художніх виставок. Найзнаменитіший живописний портрет Тараса Шевченка написано ініціатором створення та ідейним керівником товариства передвижників українцем з Острогорського на Слобожанщині Іваном Крамським. Багато видатних художників-передвижників були також родом з України: Олександр Литовченко (з Кременчука), Микола Ярошенко (з Полтави), а Микола Ге довгі роки жив на хуторі поблизу Харкова.
Сучасна. Для нової україномовної літератури характерне зниження пафосу типового для соцреалізму. Багато творів відзначені іронією, переоцінкою цінностей та зверненням до тем, що були забороненими за радянських часів. Також завдяки доступу до творів іноземних авторів та до українських творів 1920-1930-х років та до діаспорної літератури в українській літературі значно розширилося стильове різноманіття.Після відміни заборон на публікацію творів письменників доби Розстріляного відродження, їх заново відкриті твори стали впливовими прикладами для сучасних письменників. Наприклад, Сергій Жадан відзначає своє особливе ствлення до поезії Михайля Семенка[3], для Юрія Андруховича таку ж роль відіграв Богдан-Ігор Антонич[4].Однією з особливостей творчості українських поетів 1990-х та 2000-х є застосування мультимедіа та перформансів. Так Юрій Андрухович виконував свої вірші разом з гуртом Карбідо, а Сергій Жадан — разом з гуртом Собаки в Космосі. Для цього періоду характерна також велика кількість фестивалів та слемів. Важливим літературним фестивалем сучасної України став щорічний Форум видавців у Львові.Стилістично сучасні українські письменники користуються низкою стилів та їх комбінаціями. Типовим постмодерністським романом є «Перверзія» Юрія Андруховича. В стилі близькому до магічного реалізму написано роман «НепрОсті» Тараса Прохаська. Оксана Забужко у романі «Польові дослідження з українського сексу» використовує феміністичні та постколоніальні мотиви. Деякі письменники такі як Є. Пашковський, В. Медвідь та К. Москалець пишуть у неомодерністичному стилі.Літературними критиками було запропоновано декілька варіантів класифікації сучасних письменників. Володимир Єшкілєв у Малій українській енциклопедії актуальної літератури (1998) розділив письменників за поколіннями вісімдесятників (Г. Петросаняк, Ю. Винничук, Ю. Андрухович, В. Неборак, Є. Пашковський) та дев'яностиків (Т. Прохасько, І. Андрусяк, І. Ципердюк, Роман Кухарук) та виділив в літературному процесі тестаментально-рустикальний, неомодерний та постмодерний дискурси[5]. Р. Харчук запропонувала класифікувати авторів як «західників» (Ю. Андрухович, Ю. Іздрик, В. Єшкілєв) та «ґрунтівців» (В. Медвідь, Є. Пашковський, О. Ульяненко) відповідно до їхньої ідейної спрямованості[6]. Подібне розділення «нативістів» та «модернізаторів» зробила і польська дослідниця Оля Гнатюк[7]. Володимир Даниленко розділяє письменників територіально на «житомирську» (В. Медвідь, Є. Пашковський, М. Закусило, Ю. Гудзь) та «галицьку» (Ю. Андрухович, Ю. Винничук, Ю. Іздрик, Т. Прохасько) школи. В подібній класифікації Н. Білоцерківець це «галицько-станіславська» та «київсько-житомирська школи». На думку І. Бондаря-Терещенка варто також виділити східно-українську складову представлену С. Жаданом, О. Солов'єм, А. Білою та О. Ушкаловим. Популярними авторами в Україні є Марія Матіос та Люко Дашвар та інші. Численними преміями відзначені твори подружжя письменників-фантастів Марини та Сергія Дяченків. Твори російськомовного українського письменника Андрія Куркова перекладені багатьма мовами та відомі у Європі. При тому, що автор не пише українською, публічно Курков виступає від імені України і саме як український письменник.Великої популярності набули драматичні твори Леся Подерв'янського, які відзначаються широким використанням нецензурної лексики, суржику та написані в гумористично-пародійний спосіб.На поприщі історичних та детективних романів багатьма преміями відмічалися твори Василя Шкляра. Його містично-детективний роман 1999 року «Ключ» витримав понад 12-ть видань (станом на 2009 рік) та перекладено кількома мовами[9]. Розголосу також набув історичний роман 2009 року «Залишенець. Чорний ворон», який піднімає заборонену та замовчувану за радянських часів тему боротьби українських повстанців проти більшовиків в 1920-х роках
