Держава і право України в період НЕПу

Після закінчення Громадянської війни внутрішнє становище України було надзвичайно складним. Воєнні дії завдали економіці УСРР величезних збитків і шкоди. Розруха вразила машинобудування, залізорудну і вугледобувну промисловість, металургію. У стані глибокого занепаду були легка і харчова промисловість.У скрутному становищі опинилось і сільське господарство. Намагаючись не допустити втрати своєї влади, більшовицьке керівництво змушене було вдатися до інших методів подолання кризи. Відмова від політики «воєнного комунізму» пов'язана з рішенням X з'їзду РКП(б) у березні 1921 р. про заміну продрозкладки продовольчим податком, розмір якого був удвічі менший за продрозкладку і заздалегідь був відомий селянам. Після здачі продовольчого податку селяни отримували право розпоряджатися надлишками своєї продукції. Заміна продрозкладки стала першим кроком нової економічної політики(НЕПу).У промисловості почалася здача в оренду націоналізованих дрібних і середніх підприємств їх колишнім власникам. Була проведена децентралізація управління промисловістю (замість главків підприємства об'єднувались в трести, яким надали господарську самостійність). Багато підприємств були переведені на господарський розрахунок, тобто їх діяльність мала на меті отримання прибутку. Скасовувалась загальна трудова повинність, створювався ринок робочої сили. Було здійснено перехід від зрівняльної заробітної плати до заробітної плати, що залежала від результатів праці.
Була дозволена торгівля, яка замінила притаманний «воєнному комунізму» простий товарообмін. У великих містах почали діяти торгові біржі. В економіку активно залучались іноземні інвестиції у формі концесій. 1924 р. внаслідок грошової реформи в обіг була введена конвертована валюта — червонець, який дорівнював 10 золотим карбованцям. Джерелом постійного поповнення держбюджету стали податки. В Україні НЕП був упроваджений пізніше — з 1922 р. і його введення було ускладнене значними труднощами, більшими, ніж у районах Росії. Затримало введення НЕПу те, що у 1921 р. в українських селян залишався борг з продрозкладки за 1920 р., який був перенесений на наступний.

46.Держава і право України в період тоталітарно-репресивного режиму (1929-1941 рр.). Для України 1929-1941 роки стали часом важких випробувань, жахливих злочинів тоталітарної системи проти українського народу. Форсована індустріалізація і суцільна колективізація сільського господарства означали відмову від нової економічної політики і початок волюнтаристського курсу Сталіна та його однодумців на здійснення "великого стрибка" в розвитку країни.Значний вплив на економічну та соціальну структури українського суспільства мала індустріалізація країни. З одного боку, перший п'ятирічний план розвитку народного господарства щодо промислового будівництва був сприятливим для України, яка отримала близько 20 % загальних капіталовкладень. Як наслідок цього у 1940 р. промисловий потенціал республіки збільшився в кілька разів порівняно з 1913 р. Водночас "стрибок" в індустріалізацію завдав Україні, як і Союзу PCP загалом, багато шкоди. Головним лихом було те, що фінансування індустріалізації здійснювалося за рахунок "ножиць" цін, тримання до кінця п'ятирічки занижених цін, за якими держава купувала хліб у селян, тобто за рахунок вилучення селянських коштів.

Правовий статус України, її місце у складі союзної держави-Союзу PCP - були законодавчо закріплені в Конституції СРСР 1924 р. і Конституції УСРР 1929 р. Проте подальший процес формування командно-адміністративної системи управління, основою якої стала реставрація воєнно-комуністичних методів та військових наказів, руйнував зафіксовані Конституцією УСРР 1929 р. принципи взаємовідносин між загальносоюзними і республіканськими органами. Звідси - невпинне зростання ролі центру і обмеження прав республіки. Україна поступово втрачала елементи своєї суверенності. Усе це позначалося настановищі як центральних, так і місцевих органів влади УСРР.

Місцеві органи влади: Щоб забезпечити проведення політики форсованої індустріалізації та суцільної колективізації, правляча комуністична партія здійснила суттєву перебудову роботи місцевих органів влади.Першочергова увага приділялася сільським Радам, які повинні були очолити боротьбу за суцільну колективізацію та ліквідацію куркульства як класу. Таку орієнтацію визначили рішення Пленуму ЦК ВКП(б), що відбувся у листопаді 1929 р.

47.Держава і право УРСР в роки Великої Вітчизняної війни. Порушивши норми міжнародного права, фашистська Німеччина 22 червня 1941 р. без оголошення війни напала на Радянський союз.Реорганізація державного механізму УРСР в роки війни. Вся влада в державі зосередилася в руках Державного комітету оборони (з 30 червня 1941 р.), на чолі зі Сталіним, а на місцях – у місцевих комітетів оборони. Верховна Рада та Раднарком УРСР виконували розпорядження ДКО. Військові, промислові та оборонні наркомати дістали додаткові повноваження. Створені з міліції, внутрішніх військ та армії спецпідрозділи проводили акції з депортації населення, евакуації, мобілізації, тиловому забезпеченні армії.Окупаційний режим на Україні. Окуповану до кінця 1941 р. територію України німці розділили на 4 зони окупації. Перша, найбільша, називалася „Рейхскомісаріат України” (Волинь та Наддніпрянщина). Тут знаходилася ставка рейхскомісара – Еріха Коха. Галичина ввійшла до складу генерал-губернаторства Польщі (з центром у Кракові) як „дистрикт Галичина”. Південно-Західна Україна під назвою „Трансністрія” відійшла в зону окупації Румунії. Режимокупації полягав у забороні населенню вільно переміщатися; суворій системі реєстрації; впровадженні німецького цивільного та воєнного законодавства; введенні трудової повинності; експлуатації місцевих ресурсів; вивезенні населення на примусові роботи до Німеччини.

Право УРСР у роки війни. Зміни і доповнення у галузі права вносилися розпорядженнями та постановами РНК, директивами, наказами та деклараціями Ставки, ДКО, Верховної Ради. Окрім норм загальносоюзного законодавства, діяли і нормативні акти республіканського значення.Норми цивільного права продовжували захищати державну власність, охороняли інститут соціалістичної власності, але в умовах війни виникла необхідність законодавчого захисту приватної власності громадян (житла, худоби, майна). Директивами було заборонено виселяти з житла військовослужбовців та їхні родини. У сімейному праві – було збільшено матеріальну допомогу вагітним жінкам, багатодітним та одиноким матерям, організована допомога дітям-сиротам тощо.Кримінальне право часів війни стало особливо репресивним щодо захисту держави. Посилено відповідальність, аж до вищої міри, за ухилення від призову в армію, за дезертирство. Суворе покарання передбачалося за розповсюдження паніки, за крадіжки майна під час пожежі, нападів авіації.