Види міжнародних комерційних судів

Міжнародні комерційні арбітражні суди за постійністю функціонування поділяються на: інституційні (постійнодіючі) та випадкові (разові). Інституційні суди створюються при недержавних установах (палатах, торгово-промислових палатах) та діють на основі регламенту. В Україні функціонує Міжнародний комерційний арбітражний суд та Морська арбітражна комісія при Торгово-промисловій палаті України, місцезнаходженням яких є: м. Київ, вул. Велика Житомирська, 33.

Серед міжнародних арбітражних установ можна назвати: Міжнародний арбітражний суд при Міжнародній торговельній палаті (ICC), Лондонський міжнародний арбітражний суд (LCIA), Арбітражний інститут торгової палатиСтокгольма (SCC),Міжнародний арбітражний центр при Австрійській Федеральній Економічній Палаті (International Arbitral Center of the Austrian Federal Economic Chamber), Суд по арбітражу і медіаціі Швейцарської торгової палати (Swiss Chambers’ Court of Arbitration and Mediation), Вільнюський комерційний арбітражний суд тощо.

Випадкові, разові суди, на певний випадок суди(ad hoc) створюються для розгляду лише однієї справи, процесуально діють на основі норм, визначених самими сторонами, після розгляду справи суд припиняє свою діяльність. Суди ad hoc можуть взаємодіяти з інституційними судами у питаннях вибору та призначення арбітрів, сплати арбітражних зборів тощо. Прикладом, такої взаємодії може слугувати Правила з надання сприяння Міжнародним комерційним арбітражним судом України арбітражу відповідно до Арбітражного регламенту ЮНСІТРАЛ.

До джерел міжнародного комерційного арбітражу можна віднести:

1. Міжнародні договори:

а) універсальні міжнародні договори, які укладаються на глобальному рівні: Конвенція про визнання та виконання іноземних арбітражних рішень від 10.06.1958 р. (м. Нью-Йорк) (набрання чинності для України 08.01.1961 р.), Конвенція про порядок вирішення інвестиційних спорів між державами та іноземними особами від 18.05.1965 р. (м. Вашингтон) (ратифіковано Законом від 16.03.2000 р.);

б) регіональні, які укладаються на рівні певного регіону земної кулі: Європейська конвенція про зовнішньоторговий арбітраж 1961 р.; Міжамериканська конвенція про міжнародний комерційний арбітраж від 30.01.1975 р. (м. Панама); Угода про порядок вирішення спорів, пов’язаних із здійсненням господарської діяльності від 20.03.1992 р. (м. Київ) (ратифіковано Постановою ВРУ від 19.12.1992 р. № 2889-XII) тощо.

2. Внутрішнє законодавство держав.

Закони, які регулюють в конкретній державі діяльність міжнародного комерційного арбітражу: у Великобританії – Закон «Про арбітраж» (діє з 1889 р. з доповненнями та виправленнями); у США – Федеральний арбітражний закон (діє з 1947 р.); у Китайській народній республіці – Закон «Про арбітраж», який набрав чинності з 01.09.1995 р.; у Російській Федерації – Федеральний закон «Про міжнародний комерційний арбітраж», прийнятий у 1993 р. тощо.

В Україні до законів, які врегульовують діяльність міжнародного комерційного арбітражу, слід віднести:

· Конституція України від 28.06.1996 р. (ст. 9, 55);

· Закон України «Про міжнародний комерційний арбітраж» від 24.02.1994 р.;

· Закон України «Про міжнародне приватне право» від 23.06.2005 р. (Розділ XII «Підсудність та виконання іноземних судових доручень», Розділ XIII «Визнання та виконання рішень іноземних судів»);

· Цивільний процесуальний кодекс України від 18.03.2004 р. (Розділ VII-1 «Провадження у справах про оскарження рішень третейських судів та про видачу виконавчих листів на примусове виконання рішень третейських судів», Розділ VIII «Про визнання та виконання рішень іноземних судів в Україні»);

· Господарський процесуальний кодекс України від 06.11.1991 р. (ст. 12);

· Закон України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 р.

Базовим нормативно-правовим актом є Закон України «Про міжнародний комерційний арбітраж», який виходить з корисності арбітражу (третейського суду) як методу, що широко застосовується для вирішення спорів, які виникають у сфері міжнародної торгівлі, і необхідності комплексного врегулювання міжнародного комерційного арбітражу в законодавчому порядку; враховує положення про такий арбітраж, які є в міжнародних договорах України, а також в типовому законі, прийнятому в 1985 р. Комісією ООН з права міжнародної торгівлі. Закон України «Про міжнародний комерційний арбітраж» складається з восьми розділів.

Міжнародний комерційний арбітражний суд вирішує спори за допомогою норм матеріального права. Порядок укладення, зміни або припинення зовнішньоекономічного договору контракту, міжнародного комерційного договору має свої особливості, які виявляються, наприклад, у застосуванні звичаїв торгового або ділового обороту.

Відповідно доЗакону України «Про міжнародний комерційний арбітраж» до міжнародного комерційного арбітражу можуть за угодою сторін передаватися:

- спори з договірних та інших цивільно-правових відносин, що виникають при здійсненні зовнішньоторговельних та інших видів міжнародних економічних зв'язків, якщо комерційне підприємство хоча б однієї із сторін знаходиться за кордоном, а також

- спори підприємств з іноземними інвестиціями і міжнародних об'єднань та організацій, створених на території України, між собою, спори між їх учасниками, а так само їх спори з іншими суб'єктами права України.

Розгляд спору міжнародним комерційним арбітражем можливий лише за наявності арбітражної угоди.

Арбітражна угода (arbitration agreement, convention arbitrale, Schiedsfereinbarung) – це угода сторін, яка є результатом їх взаємної домовленості про передачу спору, об’єктом якого є міжнародний комерційний договір, на розгляд до міжнародного комерційного арбітражу.

Основні вимоги до арбітражної угоди (поняття, форма, наслідки недійсності) визначаються Нью-Йоркською конвенцією 1958 р.:

- письмова форма арбітражної угоди (однак на сьогодні ця вимога не є імперативною у законодавстві низки держав);

- передача усіх або певних спорів, які виникли або можуть виникнути між сторонами;

- спір виникає із договірних або інших правовідносин;

- об'єкт правовідносин може бути предметом арбітражного розгляду (арбітрабельність комерційного договору);

- сторони арбітражної угоди повинні бути дієздатними відповідно до законодавства, яке до них застосовується;

- арбітражна угода має бути дійсною за законом, якому її підпорядкували сторони, а за відсутності такої вказівки, за законом держави, де було винесено арбітражне рішення.

- арбітражна угода має бути такою, щоб сторони могли її виконати.

Арбітражна угода – угода сторін про передачу до арбітражу всіх або певних спорів, які виникли або можуть виникнути між ними у зв’язку з будь-якими конкретними правовідносинами, незалежно від того, мають вони договірний характер чи ні (ст. 7 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж»). Арбітражна угода – це угода, яка свідчить про узгоджену волю сторін про передачу спору, який виник між ними до арбітражу.

У науці міжнародного комерційного арбітражу розрізняють три різновиди арбітражної угоди:

Арбітражне застереження (clause compromissoire) – угода сторін міжнародного комерційного договору, яка безпосередньо включена в текст договору щодо арбітражного розгляду спорів, які можуть виникнути в майбутньому з цього договору.

Третейський запис (compromis) – окрема від контракту угода сторін про арбітражний розгляд спору, який вже виник між ними.

Арбітражний договір – самостійна, окрема від основного тексту договору угода між сторонами про арбітражний розгляд спорів, які можуть виникнути між ними в майбутньому або у зв'язку з групою контрактів.

Закон України «Про міжнародний комерційний арбітраж» розрізняє два види арбітражної угода, при чому не розкриваючи їх сутності: – арбітражне застереження в контракті; – окрему угоду.

Арбітражна угода може укладатися в письмовій та усній формі. При чому переважаючою є письмова форма, яка визначається на рівні законодавства окремої держави. Однак на сьогодні спостерігається ліберизація торгівельних відносин, яка торкнулася і форми арбітражної угоди. Наприклад, поважна міжнародна організація ЮНСІТРАЛ змінила свою позицію щодо форми арбітражної угоди і згідно з переглянутим Регламентом 2010 р. допускається і усна форма арбітражної угоди.

Відповідно до ст. 7 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж») арбітражна угода укладається в письмовій формі. Угода вважається укладеною в письмовій формі, якщо вона міститься в документі, підписаному сторонами, або укладена шляхом обміну листами, повідомленнями по телетайпу, телеграфу або з використанням інших засобів електрозв'язку, що забезпечують фіксацію такої угоди, або шляхом обміну позовною заявою та відзивом на позов, в яких одна із сторін стверджує наявність угоди, а інша проти цього не заперечує. Посилання в угоді на документ, що містить арбітражне застереження, є арбітражною угодою за умови, що угода укладена в письмовій формі і це посилання є таким, що робить згадане застереження частиною угоди.

До змісту арбітражної угоди входять такі елементи:

1. Вибір арбітражного способу вирішення спорів.

2. Вибір виду арбітражу: інституційний або ad hoc. Якщо сторони обрали інституційний арбітраж, то необхідно чітко вказати його назву.

3. Місце проведення арбітражу. При звернені до інституційного арбітражу проводить за офіційним місцезнаходженням арбітражної інституції, тому якщо сторони бажають провести арбітраж в іншому місці, то повинні прописати цю вимогу. Зазначення місця обов’язкове при арбітражі ad hoc.

4. Вибір мови провадження. Сторони можуть домовитися про мову та мови, які будуть використовуватися при проведення арбітражного розгляду.

5. Визначення складу арбітражу (числа арбітрів). При інституційному арбітражі не має потреби визначати порядок обрання арбітрів, однак їх кількість сторони можуть обумовити. При арбітражі ad hoc вказаний елемент є обов’язковим.

6. Визначення процедури арбітражного розгляду є важливим для разових арбітражів. В інституційних арбітражах затверджені процедурні регламенти.

7. Вибір права, яке підлягає застосуванню. Сторони можуть обрати на основі автономної волі сторін матеріальне право держави, на основі якого буде відбуватися розгляд спору.