Дайте характеристику розвитку господарства та економічної думки Китаю в осьовий час

Осьовий час для Китаю пов'язуємо з іменами Конфуція, Лао-Дзи, Мо-Дзи та ін., які жили у VI—IV от. до н.е. Екон розвиток Китаю цього періоду мав свої особливості. Ще у II тисячолітті до н.е. тут сформувалася жорстка ієрархічна сис­тема поділу на соц-ні верстви, які залежали від верховного властителя. Представники кожної з верств отримували матер блага суворо відповідно до рангу: розміри житла та якість його оздоблення, одяг, харчування, навіть умови поховання -все було різним, чітко регламентованим залежно від соц-го стану. Надходження до держ скарбниці у вигляді результа­тів праці селян, ремісників і торговців перерозподілялися між представниками соц-их станів, що істотно гальмувало розви­ток товарно-грошових відносин.

Конфуцій (551—-479 рр. до н.е.), будучи засновником вчення про етику, ви­сунув таку концепцію: вдосконалення окремої людини веде до вдосконалення суспільства, що, у свою чергу, веде до вдоскона­лення держави. Ці ідеї були спрямовані на посилення держави; дбаючи про її благо. Конфуцій закликав скоротити розміри податків, на­лагодити облік і контроль землеробських робіт, залучити трудове населення до виконання своїх обов'язків. Він вважав, що у народу буде добробут тоді, коли батько народу буде вмілим, а праця стане однаково вигідною як за умов «великої спільноти» (селянської громади), так і приватного володіння спадкової аристо­кратії та не спадкових рабовласників.

Застосування металевих, особливо залізних знарядь праці іс­тотно підвищує рівень виробництва, посилює сусп поділ праці, веде до індивідуалізації ремісничого виробництва. Зростає спеціалізація та професіоналізм ремісників.

У III ст. до н.е. відбувається об'єднання семи царств у єдину імперію, що означало не лише політичне об'єднання. Перший імператор Цинь Шихуан (259—210 рр. до н.е.), провів низку реформ, зокрема відмовився від передачі зем­лі в умовну власність, як це було раніше, і ліквідував привілеї аристократії, чим досяг торжества в Китаї держ форми власності. Адміністр реформа дала йому можливість стати повно­владним володарем країни. Соціальною реформою стало запровадження «Табелю про ран­ги», за яким перші сім рангів могли мати простолюдини, а по­чинаючи з восьмого ранги надавали чиновникам за службу. Най­вищими були 19-—20 ранги. Серед за­ходів, спрямованих настабілізацію натурально-господвідносин, найважливішими вважалися регулювання держа­вою цін на хліб, а також створення державних запасів хліба, ре­формування податкової системи.

Ще одним реформатором цього періоду був Ван Май, який за­хопив трон у 9 р. н.е.. Він закріпив у Китаї лише два види земельних володінь— державні та селянські, за відсутності ве­ликої феодальної власності. Він також проголосив заборону раб­ства, але вона протрималася недовго; а рабство залишалося як патріархальне.

На початку І тисячоліття Китай вступає у затяжний період криз і політичної нестабільності. Набіги кочівників погіршува­ли становище. Але була збережена життєспро-можність китай­ської цивілізації та її державність, продовжувала свій розвиток економіка.