Охарактеризуйте зміст та значимість реформ: 1848 р. (в межах Австро- Угорщини) та 1861 р. (в межах Російської імперії) для утвердження ринкових форм господарювання в Україні

Реформи 1848 р. в Австро-Угорщині та 1861 р. у Росії малі багато спільного. Як прогресивний крок у суспільному розвиткові, вони в цілому створили умови для генезису підприємницьких відносин, здійснення промислового перевороту та підвищення ефективності аграрної галузі, істотної розбудови залізничної ме­режі та розширення ринків збуту для капіталістичного виробництва. Разом з тим методи запровадження зазначених реформ) економічне життя обох країн обумовлювали довготривале існування пережитків патріархального ладу. Останні суттєво гальму­вали господарську ініціативу селянства та утруднювали процес капіталістичної перебудови сільськогосподарського виробництва. Щодо західних територій України, що входили до складу Ав­стро-Угорщини, то законами Угорського сейму та Віденського парламенту (1848 р.) було скасовано панщину та кріпосні повин­ності селянства Закарпаття, Буковини та Галичини. Селяни стали вільними громадянами, власниками земельних наділів, було роз­ширено їхні політичні права та врегульовано взаємини з поміщи­ками.

Стосовно Селянської реформи 1861 р. в Росії слід зазначити, що вона також помітно прискорила процес трансформації суспіль­ства в бік його капіталістичної диференціації. Реформа стала переломним моментом в історії розвитку країни. Протягом кіль­кох пореформених десятиріч у Росії, а в її складі— і в Україні, виникли та утвердилися нові, ринкові відносини.

Особливістю Маніфесту 1861 р. було те, що він став першим кроком до поетапних, хоча часто непослідовних, змін у суспіль­стві, які відбувалися протягом другої половини XIX — початку XX ст. Економічні зрушення (скасування панщини та позаеконо­мічних форм примусу, перетворення землі на об'єкт купівлі продажу, наділення селян землею) доповнювалися змінами в по­літичному(особиста незалежність селян від поміщиків) й адміністративному (селянське самоврядування, просвітницька діяль­ність земств) механізмах, соціальному житті суспільства.

Адміністративні перетворення після селянської реформи 1861 р. стали важливими віхами на шляху капіталістичної модер­нізації суспільства. Протягом 60-х рр. XIX ст. були проведені та­кож земська і судова реформи, запроваджено селянське самовря­дування. Завдяки військовій реформі (1874 р.) відбулися перетво­рення у військовій справі: були відмінені рекрутські набори ско­рочено строк служби, розроблена система заходів щодо технічно­го переозброєння армії.

Таким чином, з огляду на основні риси модернізації господар­ства України після_ 1861 р., можна говорити про наздоганяючу модель економіки. її характерними ознаками є: по-перше, утілен­ня в життя прогресивних явищ та процесів не завдяки еволюції «знизу», а силовій модернізації— «революції згори»; по-друге, вибіркове, а не системне, запозичення та використання світових досягнень у галузі техніки, технології та організації виробництва; по-третє, пріоритетність окремих галузей, яка в перспективі веде до деформації структури економіки; по-четверте, збереження протягом тривалого часу багатоукладності, паралельного існу­вання нового та попередніх устроїв, а також порушення однорід­ності економічного простору, ускладнення соціальних та полі­тичних проблем, зростання соціальної напруженості в суспільстві.

Розстановка класових сил та формування напрямків суспільно-економічної думки в період підготовки та здійснення реформи в Україні не відрізнялись, по суті, від аналогічних процесів у Росії. Загострення кризи кріпосницької системи, зростання селянських заворушень стали поштовхом для розвитку антикріпосницького руху.

Навколо питання про скасування кріпацтва загострюється ідейна боротьба представників різних напрямів суспільно-економічної думки. Уже в 40-х р. формуються ліберально-дворянський та революційно-демократичний напрями, які відображали інтереси протилежних класів — поміщиків та селян.

68.Розкрийте сутність та дайте оцінку результатам столипінської аграрної реформи. 9 листопада 1906 року цар підписав підготовлений Столипіним указ, за яким кожен домохазяїн, що володів землею на общинному праві, міг в будь який час зажадати закріплення за собою в особисту власність належної йому частини землі. Домохазяїн, що закріпив у приватну власність землю, мав право вимагати від сільської громади звести її в одну ділянку – “відруб”, а якщо селянин переносив на неї хату й переселявся туди, то така ділянка називалася “хутором”.

Нова аграрна політика передб. здіснення 3 груп законів:

- Зруйнування общин й закріплення за селянами землю у приватну власність.

- Насадження на селі хутірського і відрубного господарства.

- Переселення селян.

На закріплених в особисту власність землях вести господарство могли в основному лише заможні селяни – куркулі. Малоземельні, бідні селяни змушені були продавати свої наділи й перетворюватися на безземельних пролетарів. Її скуповували, часто за безцінь, куркулі. Селянський поземельний банк скуповував поміщицькі землі, а потім за більш високими цінами розпродавав їх окремими ділянками селянам. Якщо бідняки й купували в банку землі, то не маючи змоги виплачувати щорічні внески й проценти, зовсім розорялися, а земля поверталася в банк.

Проводячи аграрну реформу, царський уряд широко розгорнув переселення селян на окраїни – до Сибіру, Середньої Азії, на Кавказ. Цим він намагався послабити земельну тісноту в центральних районах і “розрідити” атмосферу в Росії, постаратися збути якомога більше неспокійних селян у Сибір. Найбільше переселенців до Сибіру дала Україна. Але царські власті вкрай погано організували переселення: переселенці їхали туди в вантажних вагонах, не були забезпечені харчами, медичної допомоги не було налагоджено, нові місця переселення не були підготовлені тощо. Через що смертність серед переселенців досягла в окремих випадках 30-40 %. У 1911 році на Україну повернулося близько 70 % переселенців.

Важливою рисою селянського землеволодіння була майже повна відсутність общини та перевага подвірної форми, яка в роки реформи полегшувала селянам процес закріплення землі в особисту власність.

Посиливши процеси подальшого розвитку капіталізму, аграрна реформа 1906 р. сприяла перерозподілу певних пропорцій у розвитку окремих галузей, відкриваючи шлях більш ефективним методам ведення господарства та спрямовуючи зусилля селян на можливість покращання свого економічного становища, на пристосування їх до запитів ринку в цьому русі. Підвищення урожайності в селянських господарствах нового типу, заведення нових поліпшених порід свійських тварин, перебудова на прибуткові галузі у розвитку тваринництва, поступове збільшення купівель та використання землеробських машин та знарядь, інших засобів сприяли закріпленню позитивного досвіду і відкривали перспективи дальшої товаризації сільського господарства та посилення його впливу на розвиток інших галузей народного господарства.

Значну роль у процесі забезпечення сировиною українських заводів і фабрик, що переробляли продукцію аграрного сектору економіки, відігравали новоутворені селянські господарства відрубно-хутірського типу.

Iндивiдуалiзацiя селянського землеволодiння на теренах України, прагнення енергiйних сiльськогосподарських працiвникiв поліпшити землеробську культуру стимулювали виробництво продукцiї сiльгоспмашинобудування. Це було головною умовою швидкого розвитку сiльгоспмашинобудування на початку ХХ ст.

Відбувалося значне збільшення обсягів виробництва у тих галузях, які мали прямий або опосередкований зв’язок з аграрними перетвореннями; подальша монополізація цих галузей, акціонування підприємств, втягування промисловості у забезпечення в першу чергу зростаючих потреб внутрішнього ринку та у зв’язку з цим стабільність та перспективи його подальшого розвитку; відчутний взаємозв’язок між розвитком промисловості та процесами, які відбувалися внаслідок столипінської аграрної реформи, простежується через діяльність земств по закупівлі сільгоспмашин, знарядь, покрівельного заліза, черепиці тощо; більш того, своєю антисиндикатською спрямованістю вони змушували відповідні підприємства враховувати інтереси споживачів.

69.Розкрийте внесок Є.Є. Слуцького у розвиток світової економічної науки. Євген Євгенович Слуцький належав до вчених із широким діапазоном творчих

можливостей. Вчений, змістом свідомого життя якого було служіння науці, залишив вагому

наукову спадщину, в якій із цілою низкою досліджень пов’язано слово «вперше».Визнаний у світі внесок у неокласичну теорію Є.Слуцького: його теорія збалансованого бюджету споживача (1915) визнана основоположною в сучасній математичній теорії попиту. єдиним з українських економістів, хто вніс визначний вклад у розвиток теорії ринку, передусім у найменш розроблену на той час і на Заході теорію попиту, став Є.Слуцький. Блискучий економіст-математик, він не тільки переглянув теорію корисності Австрійської школи, сприяв переходу від кардиналістської до ординалістської концепції граничної корисності, але й пішов значно далі неокласиків, зокрема, В.Парето, А.Маршалла, В.Войтинського і ін. Він зумів звільнити функцію корисності від чисто суб"єктивного трактування, використавши категорію віддання переваг споживачем як однієї з детермінант сукупного попиту, в якій виражається корисність товару; зв"язав функцію корисності з рухом цін та доходів; вивів ряд умов, за яких ця функція максимізується, і запропонував способи визначення її параметрів, зробивши висновок про можливість передбачення коливань у попиті. Ідеї вченого широко використовуються на Заході, - від Р.Аллена, Дж.Хікса, К.Ерроу і до сучасних дослідників теорії попиту.

У «теорії граничної корисності» видатного українського економіста-математика Є.Є. Слуцького з позицій маржиналізму проаналізовано сутність ринкового обміну.Учений вважає, що теорія обміну – центральна проблема теоретичної політичної економії, оскільки вона охоплює теорію ціни, теорію виробництва, теорію податків, тарифів, заробітної плати, ренти та капіталу. Він доводить важливість впливу на характер обміну соціальних чинників, аналізує умови встановлення ринкової рівноваги та відхилення від неї. Учений розвинув також теорію попиту і пропонування, витрат виробництва, обгрунтував необхідність динамічного аналізу ринкових процесів, впливу психологічних факторів на поведінку споживача та на формування цін.