Основні тенд. розвитку США на етапі інф-тех. реолюції та її відображення в сучасній економічній думці

В умовах кризових явищ і до початку 90-х років у США здійснюється перехід до неоконсервативної моделі економічного зростання. Неокейнсіанська концепція була доповнена цим варіантом розвитку. В 70-і рр. стала очевидною дисфункціональність механізмів державно-монополістичного регулювання, які склались ще в 30-х роках, в період “нового курсу” Ф.Д. Рузвельта. Підтвердженням цього є ряд економічних криз структурного порядку, що завдали удару по капіталістичній економіці. Кризи 1973 – 1975 та 1980 – 1982 рр. негативним чином вплинули і на корінні інтереси монополістичної буржуазії.

За таких обставин капіталістична економічна думка стала перед необхідністю зміни системи парадигми. Вибір неокласичної теорії в якості однієї із основ сучасного консерватизму багато в чому обумовлений необхідністю пристосування ринкових механізмів, їх модифікації у відповідності з потребами НТР.

Саме сучасна науково технічна чи технолого-інформаційна революція виявила досить складний і суперечливий вплив на процес капіталістичного відтворення, що знайшло своє відображення і в динаміці норми прибутку у повоєнний період. Суттєво змінилася структура суспільного капіталу на користь працезберігаючих технологій, капіталоємного виробництва, відбувалося “вимивання” галузей з традиційно низькою органічною будовою капіталу (вугільна, текстильна промисловість). Структурна перебудова капіталістичного відтворення, що здійснювалася в 60 – 70-і рр. під впливом НТР та складних умов економічного росту, була досить болісною і супроводжувалася певним зниженням темпів росту продуктивності праці, в цілому ефективності капіталістичної економіки.

Все це викликало необхідність суттєвої переорієнтації державної економічної політики, в цілому переоцінки ролі тогочасної капіталістичної держави в регулюванні капіталістичного виробництва. В 1970-і рр. чітко виявилася неефективність подальшого акценту на кейнсіанські та неокейнсіанські механізми державно-монополістичного регулювання господарських процесів. Хоча в арсеналі кейнсіанства є достатньо дієві засоби підвищення ефективності виробництва за допомогою активної податкової та амортизаційної політики, державних закупок товарів та послуг, в цілому його теоретичні засади виявилися прийнятними лише для часів “великої депресії” 1929 – 1933 рр. та наступного періоду, коли у вимушеній бездіяльності знаходилися величезні виробничі потужності. За тих обставин акцент було зроблено на регулюванні перш за все сукупного платоспроможного попиту, і не в останню чергу за допомогою інфляційної політики.

Новий курс здійснювала республіканська адміністрація президента Р. Рейгана (1981 – 1988 рр.). Так звана “рейганоміка” була одним із варіантів неоконсервативної політики, що впродовж 80-х – на початку 90-х років застосовувалася у багатьох розвинених капіталістичних країнах.Ця політика стала відповіддю на погіршення умов капіталістичного відтворення. На перший план вийшли завдання раціоналізації виробництва, поліпшення його структури, технологічної перебудови, інтернаціоналізації капіталу.

Щодо тогочасної ек. думки то від 80-х років XX ст. у розвинених капіталістичних країнах нєоконсереатизм охоплює три основні напрями нової неокласики:

1) монетаризм (М. Фрідмен) — центральна теорія неоконсерватизму. Монетаризм пов'я­заний з регулюванням економіки через сферу грошово-кредит­ного обігу.

2) теорія економіки пропозиції (А. Лаффер), згідно з якою надмірне підвищення податків позбавляє підприємців стимулів до інвестування та призводить, таким чином, до падіння виробництва й підриву фінансової бази оподаткування;

3) нова класична макроекономіка — теорія раціональних очі­кувань (Р. Лукас, Т. Сарджепт), згідно з якою економічні агенти в будь-якому разі не виправдовують надії владних структур, бо заздалегідь враховують наміри влади й ней­тралізують своїми заходами (підвищенням чи зниженням цін)політику уряду.