Міжнародні конференції і параорганізації

Міжнародна конференція – загальне (родове) поняття для визначення періодичного зібрання держав для врегулювання певної сфери міждержавних відносин. Розглядається в доктрині як тимчасовий орган держав-учасників, що діє з метою обговорення наперед визначеного кола питань міжнародного співробітництва і приймає багатосторонні міжнародні договори та інші погоджені рішення.

Назва конференцій у сучасному міжнародному праві може бути різна і, зазвичай, не має юридичного значення. Термін «конференція» зберігся переважно за кодифікаційними конференціями (Віденська конференція з дипломатичних зносин 1961 р., Конференції з міжнародного морського права та ін.). Такі конференції скликаються з метою укладення міжнародних договорів – одного або багатьох – для кодифікації міжнародно-правового регулювання певної сфери міжнародних відносин. Частіше ж предмет діяльності конференції виходить за межі лише укладення договорів і охоплює весь комплекс переговорів і рішень на їх основі – з приводу врегулювання певного напрямку міжнародних відносин. Такі конференції можуть називатися саміти, наради, консультативні наради, раунди та ін., наприклад: Саміт «великої вісімки»; Нарада з безпеки і співробітництва у Європі; Консультативна нарада держав-членів Договору про Антарктику, Уругвайський раунд з Генеральної угоди про торгові тарифи (ГАТТ) та ін.

Конференції нерідко трансформуються у міжнародні організації, прикладом чого може слугувати Гаазька конференція з міжнародного приватного права, що діяла впродовж 1893-1951 рр. як конференція, а прийнявши у 1951 р. Статут з відповідними закріпленими повноваженнями діє як міжнародна організація, залишивши при цьому без змін свою назву «конференція». З-поміж спеціалізованих установ ООН – також є інституції з назвою «конференція» (Конференція Об’єднаних Націй з торгівлі і розвитку – ЮНКТАД). Регіональним прикладом трансформації конференції в організацію можуть слугувати: Організація Ісламська конференція, що зберегла попередню назву і Нарада з безпеки і співробітництва в Європі (НБСЄ), перетворена у 1995 р. на Організацію з безпеки і співробітництва в Європі (ОБСЄ).

Конференції можуть мати досить складну організаційну структуру: голову, комітети й підкомітети, робочі групи, секретаріат, навіть механізм врегулювання спорів. Наприклад в системі ГАТТ[15] основні організаційні питання вирішував Генеральний комітет, що складався з голови конференції й голів комітетів. Особливий комітет займався перевіркою повноважень представників держав-членів; редакційний комітет – формулюванням рішень, що мали прийматися.

Крім укладення багатосторонніх міжнародних договорів, конференції можуть приймати ще дві категорії рішень: рішеннязустрічей обмеженого складу мають зазвичай форму Спільних заяв або Комюніке. Більш широкі й масштабні конференції видають Заключні акти, що містять підсумки роботи й тексти ухвалених рішень які підписуються учасниками. Саме такі акти визначають як «багатосторонні акти держав недоговірного характеру». Рішення конференцій не є юридично обов’язковими. Але в силу принципу сумлінного виконання зобов’язань, учасники розглядають ці рішення як морально-політичні зобов’язання.

Параорганізації

Це недостатньо інституціалізовані установи міжурядового співробітництва з вузько спеціальних питань. Параорганізації діють без міжнародної правосуб’єктності. Функції ПО: взаємні консультації, обмін інформацією, програмні експертні розробки з вивчення і організації ринків і т.п.

 

Найбільш відома і поширена діяльність параорганізацій, створених на основі «сировинних» угод. Параорганізації з сировинидіють як:

· Міжнародні консультативні комітети (наприклад, з бавовни),

· групи експертів (напр. з вольфраму),

· міжнародні дослідницькі групи (свинець, цинк, нікель, мідь),

· а також як міжурядові робочі групи (наприклад ФАО має такі групи з бананів, цитрусових, зернових, рису, чаю, м’яса, риби, рослинних олій і жирів, жорстких волокон, шкіри).

 

В зв’язку з активізацією в рамках СОТ співробітництва з регулювання торгівлі с/госп. товарами і створенням Комітету з сільського господарства СОТ, виникла потреба встановлення на постійній основі взаємодії СОТ з міжнародними організаціями і параогранізаціями по с/госп сировині. Найпершою така координація відбулася з організаціями по зерну і робочими групами ФАО.

 

Вассенаарський консультативний механізм – за своїм правовим статусом також розглядається як параорганізація.

Для регулювання торгівлі зброєю та військовими технологіями у 1949 р. в рамках НАТО було створено за ініціативою США Коорди наційний комітет з експортного контролю (КОКОМ). В КОКОМ входили не лише країни-члени НАТО (крім Ісландії), але також Японія й Австралія. Весною 1995 р. КОКОМ було формально розпущено.

Але в грудні 1995 г. в Вассенаарі – пригороді Гааги (Нідерланди) було досягнуто принципових домовленостей 28 країн, які 12 липня 1996 р. завершилися підписанням у Відні 33-ма країнами «Вихідних положень» про специфічний механізм експорту звичних озброєнь, а також товарів і технологій подвійного призначення. Механізм цей отримав неформальну назву – Вассенаарські домовленості (ВД).

Членство в ВД мають всі колишні учасники КОКОМ, ЄС; Росія, Україна та деякі інші держави колишні члени Варшавського договору – Угорщина, Польща, Румунія, Чехія, Словаччина; а також Швейцарія, Аргентина, південна Корея.

Участь в цьому механізмі теоретично відкрита для всіх інших держав, при умові,що вони:

· Дотримуються політики (і відповідних угод) щодо нерозповсюдження зброї масового знищення

· Виробляють і експортують озброєння чи відповідне обладнання;

· Забезпечують ефективний експортний контроль над торгівлею зброєю, яка ними виробляється.

 

Діяльність Васенаарського консультативного механізму:

Періодичні пленарні засідання держав-членів відбуваються не рідш одного разу на рік.

Головування: щорічна ротація. Створення робочих груп. Всі рішення приймаються на основі консенсусу.

Функціонує постійний Секретаріат у Відні.

Мета співробітництва – забезпечення прозорості і відповідальності звичних озброєнь та товарів і технологій подвійного призначення.

Особливе застереження: Домовленості не діють проти яких-небудь окремих держав чи проти добросовісних контактів, відповідних умовам ст. 51 Статуту ООН (право держав на індивідуальну і колективну самооборону).

Держави-учасники узгоджують контрольні («довідкові» за пропозицією Росії) списки: окремо по звичним озброєнням; окремо по товарам і технологіям подвійного використання. Списки регулярно переглядаються.

Держави члени обмінюються інформацією про видані ліцензії по здійсненим трансферам (оплатним чи безоплатним) – на основі яких уповноважені підприємства цих держав здійснюють торгівлю зброєю,

А також про відмови на надіслані запити.

Зведена інформація передається 2-чі на рік, а по «особливо важливим позиціям» – щоразу коли трансфер здійснено.

Вся інформація надається post factum і має конфіденційний характер.

Здійснення самих поставок (трансферів) а також відмови в поставках залишаються в компетенції виключно держав учасників. Передбачено,що держави-експортери будуть запитувати у імпортерів з країн, не членів Вассенаарських домовленостей, особливі «імпортні сертифікати» і будуть в окремих випадках мати можливість перевіряти кінцеве призначення військових товарів и технологій.

[1] Наприклад, Дунайська комісія має лише секретаріат, а от Рада держав Балтійського моря розрослася і має Раду міністрів іноземних справ, комітет вищих посадових осіб, комісара з прав людини, робочі групи.

[2] Міжнародні організації / За ред. О.С. Кучика – К.: Знання, 2007. – С. 34

[3] Статут міжнародної організації в сенсі основних положень стосовно її діяльності, може бути як частиною установчого акту, так і самим таким актом, останній в свою чергу може називатися по-різному, зокрема й Статутом.

[4] Зазвичай критерієм регіону є, як правило, географічний показних рівня континенту чи материка (Європа, Азія, Африка, тощо), проте деякі дослідники цим не обмежуються, включаючи в нього соціально-політичний іноді «цивілізаційний» зміст.

[5] Додамо, що заборгованість, яка досить часто є проблемою для країн зі слабкою економікою, позбавляє їх права голосу і у вищих органах при прийняття стратегічних рішень

[6] Починаючи, з1963 р. ООН застосовувало передбачені Статутом заходи до ПАР. Резолюцією РБ № 919 від 25травня 1994р. санкції були скасовані і урядам держав було рекомендовано переглянути відносини з ПАР.

[7] Така згода може надаватися трьома способами, відповідно до ст. 36 Статуту МС ООН (див. Розділ 8).

[8] http://www.unctad.org/

[9] http://www.undp.org

[10] http://www.wfp.org

[11] http://www.unep.org

[12] http://www.unfpa.org

[13]Австралія, Австрія, Бельгія, Великобританія, Греція,Данія,Естонія, Іспанія, Ісландія, Ірландія, Італія, Ізраїль, Канада, Корея, Люксембург, Мексика, Німеччина, Норвегія, Н.Зеландія, Нідерланди, Польща, Португалія, Словаччина, Словенія, США, Туреччина, Угорщина, Фінляндія, Франція, Чеська Республіка, Чилі, Швейцарія, Швеція та Японія

 

[14] Відповідно до Угоди про Європейський економічний простір (на­брала чинності у 1994 р.) країни ЄАВТ (за винятком Швейцарії) є його учасниками

[15] Генеральна угоди з торговельних тарифів діяла як конференція, припинила діяльність з заснуванням СОТ (Маракеська угода про заснування Світової організації торгівлі від 15 квітня 1994 р.).