Поняття, суть і значення концепції правової держави

Поняття " правова держава " з'явилося в 19 столітті, коли внаслідок Великої Французької революції 1789 року монархічний, абсолютистський режим було замінено режимом законності, що стало подією не лише дяля Франції, а й для усього людства.З цього моменту практично розпочався поділ влади,народилася ідея правової держави. До того ж часу влада правителя над підданними була безмежною.Про це, зокрема, свідчить й відома формула Людовіка 14: "Держава - це я ".
Взагалі ж, як ідея, концепція, теорія, а потім і практика поняття правової держави бере свій початок ще з античних часів. Воно виникло як контрбаланс автократії та свавіллю. Ще Платон зазначав, що він передбачає близьку загибель держави, де закон не має сили і перебуває у чиїсь владі. Панування ж закону над владарями - це шлях рятування держави. Цю ж ідею поділяв і розвинув Арістотель, який зазначав, що там, де немає влади закону, немає місця для жодної форми державного режиму і що закон має панувати над усім.
З 18 століття ідея правової держави становить головну гарантію прав і свобод громадян. Філософська, а потім і юридична доктрина про " Природні і невід'ємні права людини " (як зазначено в статті 2 програмного документа Великої Французької революції - Декларації прав людини і громадянина) являє собою головне джерело принципів правової держави. Особливо стисло обриси останньої були представлені у німецькій доктрині другої половини 19 століття.
Приоритетна роль в концепції правової держави належить принципу верховенства закону в усіх сферах життєдіяльності держави і суспільства.
Існує лібертарна концепція розрізнення права і закону, яка пояснює, що право - особливий соціальний регулятор, який діє поряд з моральними, етичними, релігійними, політичними та іншими соціальними нормами. За своєю суттю право - історично обумовлена форма, загальна і рівна міра свободи. Правові норми і вимоги описують свободу людей, ступінь, кількість їх свободи. Тому вони повинні формулюватися в законі, закріплюватися його силою, оберігатися державою. Закон повинен служити свободі, праву. Держава і її закони необхідні для права. Але якщо закони не захищають свободи, якщо влада встановлює їх свавільно, то такі закони не є правовими, правом. Сутність права - свобода, а не насилля. Примус в суспільстві необхідний заради захисту прав від порушень, а не для придушення свободи. І закони є правом не тому, що це формально коректні акти, а тому, що вони містять правовий зміст, гарантують свободу людей. Звідси, верховенство, або господство, права передбачає державу, яка дає потрібні гарантії свободи, безпеки і власності, гарантії від свавілля, зокрема, публічно-владного.
Ідеальна поліцейська держава, навпаки, повинна максимально контролювати вільну соціальну активність громадян - регулювати, ліцензувати, квотувати, а також " допомагати " громадянському суспільству вирішувати його проблеми. Поліцейська держава обмежує права і свободи людини законами, прийнятими з міркувань спільного блага, економічної доцільності, моралі, соціальної справедливості, боротьби з злочинністю, охорони державної таємниці, державної безпеки тощо.
Важливо, щоб права і свободи людини були не тільки проголошені, а й надіцно захищені. Паризька Хартія для нової Європи (1991 рік), визначаючи обов'язки держав і урядів щодо прав людини, встановила, що їх захист і підтримка є найголовнішим обов'язком урядів, додержання цих прав - це істотна гарантія недопущення зловживань владою, основа свободи, справедливості та миру.
Досвід засвідчив, що демократична правова держава може бути створена на основі принципу відокремлення державної законодавчої влади від виконавчої та судової. З точки зору логіки правової держави перевага має віддаватися законодавчій владі, оскільки саме вона формулює стандарти права та юридичні норми життя держави і суспільства, визначає основні напрями внутрішньої та зовнішньої політики.
Однак зверхність заканодавчої влади не має абсолютного характеру. Законодавець обмежений правовими конституційними принципами, а також правами людини. До того ж він перебуває під контролем народу (демократичні вибори, проведені народом). Правова держава передбачає й суворий контроль за конституційністю законів, здійснюваний спеціальним органом - Конституційним Судом, який має забезпечувати реалізацію принципу поділу влади.