double arrow

Принципи правової держави

По-перше, принцип розподілу влади. Принцип — це не просто висновок прикладної політичної науки, а методологічна основа. Суть в тому, що де б і як би не функціонувала державна влада, її демократичності завжди протистоїть політичний монополізм в усіх його проявах. Тільки принцип розподілу влади створює гарантії проти узурпації, зосередження влади в руках однієї особи або органу влади. Кожна з трьох влад: законодавча, виконавча і судова відносно самостійні та врівноважують одна одну.
По-друге, панування права, його пріоритет над державою. Держава забезпечує торжество права, вимогам якого воно саме підкоряється. Громадянський правовий стан ґрунтується на свободі кожного члена суспільства як людини, рівності його з кожним іншим як підданим, самостійності кожного члена суспільства як громадянина. Громадяни і держава взаємно відповідальні та рівні перед законом. Верховенство закону припускає вираження соціальних інтересів і волі народу.
По-третє, забезпечення гарантій і прав громадян, високий рівень захищеності особи. Ці права забезпечуються через суспільний договір з державною владою в формі конституції, що ставить всі без винятку державні органи в повну залежність від волі суверенного народу, тому що тільки народ і тільки народ є законним джерелом влади. Природні та невід'ємні права людини полягають в тому, що людина має право на життя і гідне існування; право на батьківщину, на національну (етнічну) самоіндентифікацію, тобто встановлення тотожності. Звідси, природність права на самовизначення. Крім того, право на свободу політичну, свободу слова, друку, зборів, демонстрацій, вибір представників у державні органи та органи політичних партій і суспільних організацій. Людина вільна у виборі світогляду, віровизнання, культурних пріоритетів, місця проживання та ін. Природні права людини полягають в рівності перед законом, праві на працю, на творчість, відпочинок. Особливе місце належить праву приватної власності. Без економічної свободи немає свободи політичної, немає громадянського суспільства.
По-четверте, виходячи з теорії природного права та суспільного договору, компетенція громадянина — первинна, природна, тобто не вимагає обґрунтування, тоді як можливість відправлення державної влади — вторинна, похідна і тому неможлива без спеціальної санкції, яку надає лише суспільний інтерес. Важливий суверенітет народу і високорозвинене громадянське почуття. Громадянське суспільство, як щось більш високе ніж просто людське суспільство, формується в процесі перетворення підданих в громадян, тобто таких жителів держави, що є членами співтовариства, набувають почуття власної гідності та спроможність робити політичний вибір. Це відбувається разом з перетворенням етнічної спільності в суверенний народ, що усвідомлює себе нацією, де правосвідомість піднімається до розуміння необхідності визнати і реалізувати природні та невід'ємні права людини та громадянина. Ці права забезпечуються через суспільний договір з державною владою в формі конституції, що ставить всі без винятку державні органи в повну залежність від волі суверенного народу, тому що тільки народ є законне джерело влади.
По-п'яте, принцип самостійності, незалежності суду, підлеглого тільки закону. Головну роль у вирішенні колізій, що виникають в різноманітних сферах суспільного життя, відіграє суд. Це й зрозуміло. Адже суд будує свою діяльність згідно з такими демократичними принципами: незалежність, колегіальність, гласність, презумпція невинності, змагання і рівність сторін, право оскарження рішень тощо. В ході багатовікової історії судочинства вироблено ряд фундаментальних положень, що мають і в сучасних умовах важливе практичне значення: не можна бути суддею у власній справі; один свідок -не свідок; відмова в правосудді недопустима; кожний громадянин має право на розгляд його справи компетентним, незалежним і неуперед-женим судом, створеним на підставі закону. Процедури судової діяльності тісно залежать від політичного режиму, рівня демократії в суспільстві.






 






Сейчас читают про: