Цивільно-правова відповідальність за правопорушення у сфері доступу до інформації

Відповідно до Конституції України, ЦК України, кожен має право на судовий захист. При цьому основна маса цивільно-правових спорів розглядається судами загальної юрисдикції. Не є винятком і цивільно-правові спори з приводу доступу до інформації або його (доступу) обмеження. Судова влада здійснюється також господарськими судами, які вирішують спори, що виникають у процесі підприємницької діяльності, а також адміністративними судами.

ЦК України відносить інформацію до об'єктів цивільних прав.

Відносини, що виникають з приводу доступу до інформації, досить часто пов'язані з правом власності. Саме тому більшість способів захисту права власності і цивільної відповідальності є актуальними і для відносин щодо доступу до інформації.

Під час розгляду позову про захист прав власника інформації у відносинах щодо доступу до інформації в цивільному судочинстві потерпілий вправі використовувати практично всі основні способи захисту цивільних прав:

—вимагати визнання права;

—припинення дій, які порушують право чи створюють загрозу його порушення;

—визнання правочину недійсним;

—відновлення становища, яке існувало до порушення;

—примусове виконання обов'язку в натурі;

—визнання недійсним акта органу державної влади чи органу місцевого самоврядування, відновлення права;

—відшкодування збитків;

—відшкодування (компенсації) моральної шкоди;

—іншими способами, передбаченими законом.

Важливою гарантією реалізації та захисту прав власника інформації є те, що після використання всіх національних засобів правового захисту учасник інформаційних цивільних відносин може звертатися за захистом своїх прав і свобод до міжнародних судових установ, наприклад, до Європейського суду з прав людини.

Окремі види інформації, до якої реалізується право доступу (наприклад, комерційна таємниця) віднесено цивільним законодавством до об'єктів права інтелектуальної власності. Відповідно ж до ЦК України порушення права інтелектуальної власності, в тому числі невизнання цього права чи посягання на нього, тягне за собою відповідальність, встановлену ЦК України, іншим законом чи договором.

Окремі закони безпосередньо передбачають випадки цивільно-правової відповідальності винних суб'єктів у сфері доступу до інформації. Так, Закон України «Про захист прав споживачів» передбачає, що «у разі коли надання недоступної, недостовірної, неповної або несвоєчасної інформації про продукцію та про виробника (виконавця, продавця) спричинило:

1) придбання продукції, яка не має потрібних споживачеві властивостей, — споживач має право розірвати договір і вимагати відшкодування завданих йому збитків;

2) неможливість використання придбаної продукції за призначенням — споживач має право вимагати надання у прийнятно короткий, але не більше місяця, строк належної інформації. Якщо інформацію в обумовлений строк не буде надано, споживач має право розірвати договір і вимагати відшкодування збитків;

3) заподіяння шкоди життю, здоров'ю або майну споживача — споживач має право пред'явити продавцю (виробнику, виконавцю) вимоги щодо відшкодування шкоди у повному обсязі, а також вимагати відшкодування збитків, завданих природним об'єктам, що перебувають у його володінні на праві власності або на інших підставах, передбачених законом чи договором.

Збитки, завдані споживачеві недобросовісною рекламою, підлягають відшкодуванню винною особою у повному обсязі. Продавець не звільняється від відповідальності у разі неодержання ним від виробника (імпортера) відповідної інформації про товар.

Закон України «Про захист прав споживачів» також визначає, що під час розгляду вимог споживача про відшкодування збитків, завданих недостовірною або неповною інформацією про продукцію чи недобросовісною рекламою, необхідно виходити з припущення, що у споживача немає спеціальних знань про властивості та характеристики продукції, яку він придбаває.

Закон України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» передбачає випадки відшкодування шкоди, завданої громадянинові зокрема внаслідок:

—незаконного проведення в ході розслідування чи судового розгляду кримінальної справи виїмки (у тому числі документів, інформації) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян;

—незаконного проведення оперативно-розшукових заходів, передбачених законами України «Про оперативно-розшукову діяльність», «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю» та іншими актами законодавства (у тому числі, щодо зняття інформації з каналів зв'язку, застосування інших технічних засобів отримання інформації).

Право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених зазначеним законом, виникає у випадках:

—постановлення виправдувального вироку суду;

—встановлення в обвинувальному вироку суду чи іншому рішенні суду (крім ухвали чи постанови суду про повернення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд) факту незаконного притягнення як обвинуваченого, незаконного проведення в ході розслідування чи судового розгляду кримінальної справи обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно та інших процесуальних дій, що обмежують чи порушують права та свободи громадян, незаконного проведення оперативно-розшукових заходів;

—закриття кримінальної справи за відсутністю події злочину, відсутністю у діянні складу злочину або недоведеністю участі обвинуваченого у вчиненні злочину;

—відмови в порушенні кримінальної справи або закриття кримінальної справи;

—закриття справи про адміністративне правопорушення.

У зазначених випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються):

—заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій;

—майно (в тому числі гроші, грошові вклади і відсотки по них, цінні папери та відсотки по них, частка у статутному фонді господарського товариства, учасником якого був громадянин, та прибуток, який він не отримав відповідно до цієї частки, інші цінності), конфісковане або звернене в доход держави судом, вилучене органами дізнання чи досудового слідства, органами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, а також майно, на яке накладено арешт (у тому числі матеріальні носії інформації);

—штрафи, стягнуті на виконання вироку суду, судові витрати та інші витрати, сплачені громадянином;

—суми, сплачені громадянином у зв'язку з поданням йому юридичної допомоги;

—моральна шкода.

Підстави застосування цивільно-правової відповідальності передбачено і окремими підзаконним актами з приводу доступу до інформації. Наприклад, Тимчасовий порядок розповсюдження статистичної інформації і надання органами державної статистики послуг на безоплатній основі або зі знижками передбачає, що «статистична інформація (роботи, послуги), надана користувачам згідно з цим Тимчасовим порядком, не є об'єктом права власності в повному обсязі й належить їм на праві володіння й користування. У разі передання користувачем з будь-яких підстав статистичної інформації (робіт, послуг) третім особам без згоди відповідного органу державної статистики, користувач притягається до відповідальності згідно з чинним законодавством України. Працівники органів державної статистики несуть відповідальність згідно з чинним законодавством за достовірність і повноту статистичної інформації, що надається користувачам. Органи державної статистики не несуть відповідальності за неналежне використання користувачами отриманої статистичної інформації (робіт, послуг) та за наслідки такого використання.