Основи кримінальної відповідальності у сфері доступу до інформації

Кримінальна відповідальність є найсуворішим видом галузевої юридичної відповідальності. Вона настає тільки внаслідок скоєння злочину — суспільно небезпечного діяння, склад якого передбачений у кримінальному законі. До кримінальної відповідальності особа, винна у скоєнні злочину, може бути притягнена лише судом. Ніхто не може бути визнаний у скоєнні злочину, а також покараний інакше, ніж за вироком суду і відповідно до закону. Кримінальні покарання є найбільш суворими і жорсткими формами державного примусу, які впливають переважно на особистість злочинця з метою його перевиховання і попередження скоєння злочинів у майбутньому, істотно обмежуючи його правовий статус: позбавлення волі, виправні роботи, заборона обіймати певну посаду або займатись певною діяльністю, конфіскація майна тощо. Відбуття кримінального покарання тягне настання для злочинця відповідних юридичних наслідків: протягом певного часу за ним зберігається судимість.

Кримінальна відповідальність — це визначена кримінально-правовими нормами специфічна форма реалізації повноважень держави у кримінально-правових відносинах щодо обвинувачуваного у злочині, що встановлює юридичний обов'язок винного вимушено зазнати державного осуду, а також передбачених КК України обмежень особистого, майнового або іншого характеру та правові наслідки вчиненого ним злочину, визначених обвинувальним вироком суду та які покладаються на винного спеціальними органами держави.

Законодавство іноземних країн передбачає низку складів злочину у сфері доступу громадян до інформації. Причому, як і у вітчизняному законодавстві, суб'єктами бувають не лише особи, що порушують права інших осіб щодо доступу до інформації, а й власне громадяни, які перевищують межі власного права на інформацію.

Цікавим є питання, чи має покарання застосовуватися тільки відносно осіб, яким довірено збереження конфіденційної інформації, чи положення про відповідальність поширюються й на журналістів? У багатьох країнах немає ясних відповідей на це питання, хоча в Росії й Таджикистані журналісти не піддавалися подібним покаранням. З іншого боку, у деяких країнах СНД та Прибалтики у кримінальних кодексах право доступу до інформації забезпечується шляхом введення відповідальності для державних посадових осіб, що незаконно відмовили в наданні урядової інформації.

Важливим напрямом розвитку кримінального права є розширення складів злочинів, що вчиняються з використанням новітніх інформаційних технологій.

Комп'ютерні злочини — це суспільно небезпечні, винні, кримінально карані діяння, що завдають шкоди інформаційним відносинам, засобом забезпечення яких є електронно-обчислювальні машини, системи або комп'ютерні мережі.

Провідні вітчизняні дослідники інформаційного права відзначають, що законодавство ФРН про комп'ютерні злочини складається з кількох умовно визначених блоків:

1. Економічне кримінальне законодавство: протиправні
комп'ютерні маніпуляції; комп'ютерний саботаж; комп'ютерне
шпигунство; несанкціонований доступ до комп'ютерних систем
або мереж.

2. Законодавство про охорону прав інтелектуальної власності: протизаконне використання робіт, захищених авторським правом; незаконне виробництво топографій мікроелектронних напівпровідників.

3. Законодавство щодо захисту державної інформації: регулює ступінь відповідальності за злочини, пов'язані з протизаконним розголошенням захищеної державної інформації.

4. Процесуальне законодавство: регламентує склад злочинів, пов'язаних з протиправним втручанням до комп'ютерних систем у зв'язку з проведенням процесуальних дій.

Правопорушення, пов'язані з комп'ютерами та визначені Законом, зібрано в статтях Кримінального кодексу:

—інформаційне шпигунство (нелегальне здобування даних);

—комп'ютерне шахрайство;

—фальсифікація даних і речових доказів;

—обман у правовій діяльності у зв'язку з проведенням процесуальних дій;

—заміна інформації;

—комп'ютерний саботаж.

Класифікувати спеціальні санкції за правопорушення щодо стандартів інформаційної відкритості в кримінальному праві України можна за трьома основними видами правопорушень:

—розголошення державними службовцями інформації з обмеженим доступом;

—незаконні обмеження державними службовцями доступу до інформації інших уповноважених розпорядників;

—незаконні обмеження доступу до інформації про екологічну безпеку.

Система забезпечення права громадян на доступ до екологічної інформації регулюється Кримінальним кодексом України. Приховування або умисне перекручення службовою особою відомостей про екологічний, в тому числі радіаційний, стан, який пов'язаний із забрудненням земель, водних ресурсів, атмосферного повітря, харчових продуктів і продовольчої сировини і такий, що негативно впливає на здоров'я людей, рослинний та тваринний світ, а також про стан захворюваності населення в районах з підвищеною екологічною небезпекою. Передбачено кримінальну відповідальність за неправомірні дії особи, яка зобов'язана забезпечувати право громадян на доступ до інформації про стан довкілля.