Право концесійного землекористування

У Статті 94 Земельного кодексу зазначено: Право концесіонера на земельну ділянку:

Для здійснення концесійної діяльності концесіонеру надаються в оренду земельні ділянки у порядку, встановленому цим Кодексом.

Види господарської діяльності, для яких можуть надаватися земельні ділянки у концесію, визначаються законом.

Концесія як форма підприємницької діяльності в сучасних умовах відроджується. Тому ЗК України передбачає можливість концесійного використання земельних ресурсів.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про концесії" від 16 липня1999 р. концесія визначається як надання - з метою задоволення суспільних потреб уповноваженим органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування на підставі концесійного договору на платній та строковій основі юридичній або фізичній особі (суб'єкту підприємницької діяльності) права на створення (будівництво) та управління(експлуатацію) об'єктом концесії (строкове платне володіння), за умови взятгя суб'єктом підприємницької діяльності (концесіонером) на себе зобов'язань щодо створення (будівництва) та управління (експлуатаціі)об'єктом концесії, а також майнової відповідальності й можливого підприємницького ризику.

Цим законом закріплено і перелік сфер господарської діяльності,для здійснення якої суб'єкти права державної чи комунальної власності можуть надаватися в концесію. До них, зокрема, відносяться: водопостачання; відведення та очищення стічних вод; надання послуг міським громадським транспортом; збирання та утилізація сміття; надання послуг, пов'язаних з постачанням споживачам тепла; будівництво та експлуатація автомобільних доріг, об'єктів дорожнього господарства, інших дорожніх споруд; будівництво та експлуатація шляхів сполучення; будівництво та експлуатація вантажних і пасажирських портів; будівництво та експлуатація аеродромів; надання послуг у сфері кабельного телебачення; надання послуг зв'язку; транспортування та розподіл природного газу; виробництво або транспортування електроенергії; будівництво жилих будинків; використання об'єктів соціально-культурного призначення; створення комунальних служб паркування автомобілів тощо.

Серед об'єктів права державної чи комунальної власності, що можуть надаватися в концесію, закон називає майно підприємств, які є цілісними майновими комплексами, законсервовані об'єкти, що можуть бути добудовані з метою їх подальшого використання для надання послуг,пов'язаних із задоволенням громадських потреб, тощо.

Якщо у зазначених випадках для здійснення концесійної діяльності необхідні земельні ділянки, то вони надаються на умовах оренди на строк дії концесійного договору. Використання на умовах оренди земельної ділянки фактично обслуговує концесійний договір, а сама земельна ділянка не є об'єктом концесіі. У зв'язку з цим ч. 1 коментованої статті ЗК передбачено, що порядок надання концесіонеру в оренду земельної ділянки встановлений саме нормами земельного законодавства, зокрема ст. 124 ЗК. Згідно з вимогами даної статті передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

Дещо інший зміст зафіксовано у ч. 2 коментованої статті, якою встановлено, що виключно законами мають визначатися види господарської діяльності (яка є значно ширшою, ніж концесійна діяльність), для яких земельні ділянки можуть надаватися у концесію. У цих випадках об'єктом концесіі виступає конкретна земельна ділянка.

Серед видів господарської діяльності ст. 3 Закону України "Про концесіі" називає, зокрема, будівництво та експлуатацію автомобільних доріг, об'єктів дорожнього господарства, інших дорожніх споруд; будівництво та експлуатацію шляхів сполучення; будівництво і експлуатацію вантажних і пасажирських портів; будівництво та експлуатацію аеропортів тощо.

На розвиток Закону "Про концесії" був прийнятий спеціальний Закон України "Про концесіі на будівництво та експлуатацію автомобільних доріг" від 14 грудня 1999 р. Ним встановлено, що об'єктом концесії є автомобільна (позаміська) дорога загального користування, що перебуває у державній власності.

Додаткові питання:

1. Чим обумовлене існування інституту прав на землю невласників земельних ділянок?

крім права власності як основної організаційно-правової форми використання земель, земельне законодавство передбачає також інші права на земельні ділянки, на підставі яких особи – невласники земельних ділянок вправі їх використовувати. Всі ці титули похідні від права власності на землю.

Правовими підставами виникнення таких прав на землю, як правило, є юридичні факти, що стосуються розпорядження власником землі своїм майном. В одних випадках йдеться про розпорядження земельною ділянкою, яка перебуває у приватній власності, в інших – публічній. Характерною рисою прав на землю осіб – невласників землі, є їх нерозривний зв’язок з правом власності на ту чи іншу земельну ділянку

2. Сформулюйте визначення та розмежуйте наступні поняття: «права на землю», «речові права на землю», «речові права на чужу земельну ділянку», «обмежені речові права на земельну ділянку».

Право власності на землю — це врегульовані нормами земельного та інших галузей права суспільні відносини щодо володіння, користування й розпорядження земельними ділянками, суб'єктами яких є громадянин України, юридичні особи, територіальні громади та держава.

Речові права в земельному праві – одна зправових форм реалізації відносин земельної власності. Їх володільцю вони дають можливість безпосередньо впливати на земельну ділянку шляхом

панування на нею

Цивільне законодавство зазначає, що до речових прав на чуже майно належать: • право володіння;• право користування (сервітут);• право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис);• право забудови земельної ділянки (суперфіцій).

До обмежених речових прав щодо використання земельних ділянок відносяться:
1) належить громадянам право довічного успадкованого володіння землею (по суті - безстрокового оренди);
2) право постійного (безстрокового) користування землею,
3) сервітути (сервітутні права),

4) право забудови чужої земельної ділянки

3. Визначте перелік речових прав на землю.

 

4. Визначте поняття та види зобов’язальних прав на землю.

На жаль, у законодавстві відсутнє визначення зобов’язальних прав.

Дослідження зобов’язальних прав на землі дає можливість розглядати ці права як правовий інститут, як суб’єктивне право та як правовідношення, правова природа якого визначена у ст. 509 ЦК.

Як правовий інститут зобов’язальні права на земельні ділянки включають сукупність правових норм, що визначають підстави виникнення, зміни і припинення прав на землю, права й обов’язки осіб щодо здійснення відповідного зобов’язального права.

Як суб’єктивне право зобов’язальні права на землю можна розглядати як забезпечену законом або договором можливість здійснення певних дій, а також як право на звернення до контрагента вимоги про необхідність здійснення ним певних дій.

Отже, як випливає з аналізу правової природи нематеріальних (зобов’язальних) прав громадян на земельні ділянки, та їх співвідношення із речовими, зобов’язальні права на землю – це забезпечена законом або договором можливість здійснення певних дій, а також можливість звернення до контрагента вимоги про необхідність здійснення ним певних дій.

До числа зобовязальних прав відносяться право оренди (оплатне термінове користування) і право безоплатного термінового користування.

 

5. Як розмежовуються права на землю невласників земельних ділянок за обсягом повноважень користувача?

 

6. У чому полягають причини істотного звуження сфери застосування права користування земельними ділянками?

Паралельне застосування інститутів права постійного користування землею та право приватної власності на землю як альтернативні було припинене 1 січня 2002 р., коли набув чинності новий Земельний кодекс України, прийнятий 25 жовтня 2002 р. Згідно з цим Кодексом громадяни та приватні юридичні особи можуть отримувати земельні ділянки у власність або в оренду, але не у постійне користування. Сфера застосування інституту права постійного користування землею новим Кодексом істотно звужена. Як було встановлено у ст. 92 Земельного кодексу, права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності можуть набувати лише підприємства, установи та організації, що належать до державної або комунальної власності. Це означає, що з 1 січня 2002 р. ні громадяни, ні приватні (недержавні та некомунальні) юридичні особи не мали права на отримання земельних ділянок у постійне користування. Взамін Кодекс надав їм право набувати земельні ділянки у власність та оренду.

 

7. З якого моменту виникають права на землю невласників земельних ділянок?

 

8. У чому полягає значення державної реєстрації прав на землю?

Реєстрація земельних ділянок — це правова сторо­на земельного кадастру. Вона забезпечує дотримуван­ня принципів недоторканості земельного фонду краї­ни й охорону прав землевласників і землекористува­чів на надані їм в установленому порядку землі. Зе­мельну реєстрацію слід розглядати як державний за­пис землеволодінь і землекористувань, за допомогою якого юридично оформляється право землевласників і землекористувачів на земельні ділянки. Вона має юридичний, правовий характер, який підтверджує за­конність володіння і користування землею. Державна реєстрацію земельних ділянок є засобом охорони прав землевласників і землекористувачів від різного роду порушень. Вона забезпечує сталість землеволодіння і землекористування, використання земель відповідно до цілей і призначень, до яких вони надані землевласни­кам і землекористувачам. Таким чином, земельна ре­єстрація досить добре забезпечує вивчення земель у правовому відношенні і визначає їхнє господарське положення.

9. Як змінювався суб’єктний склад права постійного користування земельними ділянками в процесі розвитку земельного законодавства?

Слід відмітити, що, крім постійного користування землею, в радянський період громадяни та юридичні особи отримували земельні ділянки і в тимчасове землекористування. Останнє відрізнялося від постійного, по-перше, заздалегідь обмеженим строком, на який надавалася ділянка, наприклад, на строк до 3 років (короткострокове тимчасове землекористування) та на строк від 3 до 25 років (довгострокове тимчасове землекористування) та, по-друге, істотним обмеженням у законі випадків (підстав) застосування.

З початком проведення земельної реформи соціально-економічне значення та роль інституту права постійного користування землею почали знижуватися. Так, прийнятим 18 січня 1990 р. Земельним кодексом УРСР поруч з інститутом права постійного користування землею був введений інститут права довічного успадковуваного володіння землею, суб”єктами якого могли бути лише громадяни. З набранням чинності цим Кодексом громадянам України земельні ділянки надавалися у переважній більшості випадків не у постійне користування, а у довічне успадковуване володіння землею, яке відрізнялося лише тим, що надавало громадянам право передачі земельних ділянок у спадщину як за законом, так і за заповітом.

Ще більшого удару по сфері застосування інституту права постійного користування землею було завдано у 1992 р., коли була прийнята нова редакція Земельного кодексу (редакція від 13 березня 1992 р.). Саме цією редакцією Земельного кодексу України запроваджувався інститут права приватної власності на землю для громадян та інститут права колективної власності на землю для колективних та інших сільськогосподарських підприємств. Оскільки зазначені інститути надавали власникам земельних ділянок значно більше правомочностей, особливо у частині розпорядження земельними ділянками, то, починаючи з 1992 р., громадяни та колективні сільськогосподарські підприємства почали отримувати земельні ділянки у власність, а не у постійне користування. Більше того, громадяни України, яким до чи після 1992 р. земельні ділянки були надані у постійне користування, у більшості випадків отримали право на їх приватизацію, яке досить часто використовували. Водночас, приватизація земельних ділянок була не обов’язком, а правом громадян, які, відповідно, могли, але не зобов’язані були ним скористатися.

 

10. Які особливості характерні для права постійного користування земельною ділянкою?

Зміст права користування полягає у можливості отримання корисних властивостей земельної ділянки, тобто можливості її господарського використання з метою отримання прибутку або задоволення власних потреб.

Насамперед слід зазначити, що право землекористування є не тільки правом, а й обов’язком землекористувача. Усі землекористувачі зобов’язані використовувати земельні ділянки за цільовим призначенням. Землекористувачі мають право: самостійно господарювати на землі; використовувати в установленому порядку для власних потреб наявні на земельній ділянці загальнопоширені корисні копалини, торф, лісові угіддя, водні об’єкти, а також інші корисні властивості землі; споруджувати житлові будинку, виробничі та інші будівлі й споруди тощо.

 

11. Хто може бути постійними користувачами земельних ділянок на землях окремих категорій (сільськогосподарського, лісогосподарського призначення, водного та природно-заповідного фонду тощо)?

 

12. Чи змінюється зміст права постійного користування при зміні власника земельної ділянки?

 

13. Проаналізуйте визначення поняття «концесія», які містяться в нормативно-правових актах України.

концесія - надання з метою задоволення громадських потреб уповноваженим органом виконавчої влади чи органом місцевого самоврядування на підставі концесійного договору на платній та строковій основі юридичній або фізичній особі (суб'єкту підприємницької діяльності) права на створення (будівництво) та (або) управління (експлуатацію) об'єкта концесії (строкове платне володіння), за умови взяття суб'єктом підприємницької діяльності (концесіонером) на себе зобов'язань по створенню (будівництву) та (або) управлінню (експлуатації) об'єктом концесії, майнової відповідальності та можливого підприємницького ризику;

ЗАКОН УКРАЇНИ Про концесії (ст.1) м. Київ, 16 липня 1999 року N 997-XIV

Концесія - надання концесієдавцем на підставі концесійного договору на платній та строковій основі концесіонеру права на будівництво та/або експлуатацію автомобільної дороги за умови взяття концесіонером на себе зобов'язань щодо її будівництва та/або експлуатації.

З А К О Н У К Р А Ї Н И Про концесії на будівництво та експлуатацію автомобільних доріг (Стаття 1) м. Київ, 14 грудня 1999 року N 1286-XIV (В редакції Закону N 891-VІ від 15.01.2009)

Концесія - це надання з метою задоволення суспільних потреб уповноваженим органом державної влади чи органом місцевого самоврядування на підставі концесійного договору на платній та строковій основі вітчизняним або іноземним суб'єктам господарювання (концесіонерам) права на створення (будівництво) та/або управління (експлуатацію) об'єктом концесії за умови взяття концесіонером на себе відповідних зобов'язань, майнової відповідальності і підприємницького ризику.

Сфери господарювання, в яких дозволяється концесійна діяльність, об'єкти права державної або комунальної власності, що можуть надаватися в концесію, а також види підприємницької діяльності, які не дозволяється здійснювати на концесійній основі, визначаються законом.

ГОСПОДАРСЬКИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ (ст.406) м.Київ, 16 січня 2003 року N 436-ІV (Господарський кодекс України набирає чинності з 1 січня 2004 року).

 

14. Виокремте характерні ознаки концесії.

Ознаки концесійної діяльності:

1. Здійснюється зазвичай на базі об'єктів права державної чи комунальної власності відповідно до передбаченого ч. 4 ст. З Закону "Про концесії" переліку, до складу якого включено:

• майно підприємств, які є цілісними майновими комплексами або системою цілісних майнових комплексів, що забезпечують комплексне надання послуг у визначених законом сферах діяльності;

• об'єкти незавершеного будівництва та законсервовані об'єкти, які можуть бути добудовані з метою їх використання для надання послуг по задоволенню громадських потреб у визначених законом сферах діяльності;

• спеціально збудовані об'єкти відповідно до умов концесійного договору для задоволення громадських потреб у визначених законом сферах діяльності.

15. Визначте відмінності концесійного землекористування від орендного землекористування.

Під час дії договору оренди є можливість здійснити приватизацію об’єкта. Договір концесії по своїй суті є близьким до договору оренди. Тільки він є трохи ширшим і дає більші гарантії. Під час існування договору концесії приватизація неможлива.