Принципи імунотерапії, иммунокоррекции і імуномодуляції

Методична розробка

практичного заняття для студентів 3 курсу медичних факультетів

з теми:“ Імунотерапія.

Імунореабілітація. Вакцинація з метою імунореабілітації. ”

 

Затверджено

на методичній нараді кафедри

“25” травня 2012 р.

Протокол № 1

Зав. кафедрою__________ М.І. Голубятников

 

 

Одеса – 2012 р.

Методична розробка до практичного заняття на тему: “ Імунотерапія.

Імунореабілітація. Вакцинація з метою імуноребілітації. ”

І. Актуальність теми.

Імунотропнідії чинників зовнішнього середовища, бактерій вірусів приводять до тимчасових імуномодуляцій у здорових людей і викликають стійкі імуномодуляції у хворих, що реалізовуються як иммунодефициты, алергія, аутоіммунні захворювання. У хворих з первинними і вторинними імунодефіцитами подібні воздейстия приводять до важких клінічних проявів і, навіть, смертельних результатів. Тому розробка методів корекції функцій иммуной системи з допомогою помощью імунотропних лікарських препаратів є основним напрямом клінічній імунології. Імунізація населення з метою створення імунітету проти інфекцій дозволила попередити їх розвиток у багатьох людей. У зв'язку з цим вивчення методів вакцинації і застосування антисироваток є важливим завданням клінічного імунолога. Разом з тим, широке застосування иммунотропных препаратів привело до появи побічних реакцій і ускладнень, при проведенні імунотерапії, що збільшило необхідність імунологічного обстеження і моніторингу контингенту того, що піддається вакцинації. У зв'язку з цим значно зросла роль лікаря-імунолога у визначенні видів вакцин і індивідуальних термінів проведення щеплень при відхиленнях у функціонуванні імунної системи. Погіршення екологічної обстановки в місцях мешкання міського і сільського населення зажадало розробки методів імунореабілітації населення.

 

II. Навчальна мета.

Студент повинен знати:

1. Поняття про імунотерапію, її завдання, види, клінічні критерії призначення.

2. Види специфічної і неспецифічної імунотерапії.

3. Класифікацію имунотропних препаратів, механізм дії, побічні ефекти.

4. Характеристика основних груп імуномодулюючих препаратів, їх дії і показань до призначення.

5. Механізм дії, показання і схеми застосування нормального імуноглобуліну людини.

6. Побічні реакції і ускладнення при проведенні імунотерапії.

7. Знайомство з поняттям і видами імунореабілітації.

 

Студент повинен вміти:

· розподіляти дітей на групи здоров'я.

· оцінювати стан імунної відповіді.

· адекватно вибирати з основних видів імуномодуляторів.

· своєчасно діагностувати побічні реакції і ускладнення при проведенні імунотерапії.

· підібрати імунобіологічні препарати для певних вікових категорій дітей та дорослих;

III. Виховна мета.

На занятті необхідно:

1. Оволодіти вміннями встановлювати психологічний контакт з батьками дітей, які підля­гають лікуванню.

2. Визначити відповідальність лікаря за правильне і своєчасне проведення імунокорекції та імунореабілітації.

3. Визначити відповідальність лікаря за правильну тактику в підготовці дітей з “груп ри­зику” до профілактичних щеплень.

з

IV. Міждисциплінарна інтеграція. Дисципліни Знати Вміти 1) Попередні'. мікробіологія 1. Фази імуногенезу та імунну від­повідь організму. 2. Види імунітету та їх характерис­тику. 3. Способи отримання вакцин, іму­нних сироваток і гамаглобулінів. Види вакцин. 1. Правильно підібрати препа­рат для специфічної профілак­тики інфекційних захворю­вань. 2. Визначати придатність іму- нопрепарату до застосування. 2)Фармакологія 1. Класифікацію імунотропних препаратів, механізм дії, побічні ефекти. 2. Класифікацію інтерферонів. Показання до їх застосування.   1)Правильно підбирати препарат для проведення імунотерапії та імунореабілітації. 2) Наступні: Інфекційні хвороби ! 1. Інфекційні хвороби, які керують­ся імунопрепаратами. 2. Терміни та методи введення їх, можливі реакції та ускладнення. 3. Значення щеплень для попере­дження виникнення і розповсю­дження інфекційних хвороб. 1. Провести термінову імуно­профілактику.

V. Зміст теми заняття.

 

1. Принципи імунотерапії, імунокоррекції і імуномодуляції

2. Специфічна імунотерапія

3. Неспецифічна імунотерапія

4. Іммунотропні лікарські засоби

5. Характеристика імуномодуляторів

6. Препарати, що отримуються з кліток і органів системи імунітету

7. Класифікація інтерферонів

8. Основні критерії призначення іммуномодулюючих препаратів

9. Іммунотропні лікарські засоби, дозволені до медичного застосування в Україні і Росії

10. Правила призначення імунотропних препаратів

11. Хвороби і ускладнення, обумовлені імунотерапією і імунопрофілактикою

12. Види імунореабілітації

 

VI. План і організаційна структура заняття.   Основні етапи заняття, їх функції та зміст Мета в рівнях засвоє ння Методи навчання та контролю Матеріали та ме­тодичне забезпе­чення Розподіл часу             Підготовчий етап 1. Організаційні заходи.       2 хв. 2. Постановка навчальної мети та мотивація.       3 хв. 3. І Контроль вихідного рівня знань: ❖ види імунітету а-II тестовий контроль II рівня тести II рівня 10 хв.

	Види специфічної і неспецифічної імунотерапії. Класифікацію имунотропних препаратів, механізм дії, побічні ефекти. Характеристика основних груп імуномодулюючих препаратів, їх дії і показань до призначення. Механізм дії, показання і схеми застосування нормального імуноглобуліну людини. Побічні реакції і ускладнення при проведенні імунотерапії
Основний етап
4.	Формування професійних на­вичок та вмінь: · ^ адекватно вибирати з основних видів імуномодуляторів. · своєчасно діагностувати побічні реакції і ускладнення при проведенні імунотерапії. · підібрати імунобіологічні препарати для певних вікових категорій дітей та дорослих;	а-III	Методи форму­вання навичок - практичний тренінг. Вміння - професійний тренінг у вирішен­ні задач з органі­зації та проведен­ня активної та пасивної імуно­профілактики	Професійний ал­горитм Інструктивно- методичні матеріали, задачі III рівня, біопрепарати.	45 хв.
Заключний етап
5.	Контроль та корекція рівня професійних навичок та вмінь.	а-III	Індивідуальний контроль прак­тичних навичок	Опитування, перевірка протоколів занят­тя.	20 хв.
6.	Підведення підсумків, оголо­шення оцінок.				5 хв.
7.	Домашнє завдання.			Орієнтовна карта для самостійної роботи 3 літературою.	5 хв.
Всього:	90 хв.

VII. Матеріали методичного забезпечення заняття.

 

7.1. Матеріали контролю для підготовчого етапу заняття

Тести.

11. Завданнями імунотерапії є

A) стимулювання пониженої иммунореактивности;

B) ослаблення підвищеної иммунореактивности;

C) заміщення бракуючих чинників иммунореактивности;

D) Жодна з вище перерахованих.

 

12. Клінічними критеріями призначення імуностимулюючої терапії є

A) хронічна гнійна інфекція;

B) низька ефективність лікування основного захворювання (запального процесу) загальноприйнятими засобами;

C) лікування високими дозами імунодепресантів

D) тривала глюкокортикостероидная, антибактеріальна, променева терапія.

E) Жоден з вище перерахованих.

 

13. Іммунотропниє препарати можна розділити по дії на імунну систему на

A) імуносупресори;

B) імуностимулятори;

C) імуномодулятори;

D) тимические;

E) Синтетичні;

F) Рослинні.

 

14. Які імуномодулятори відносяться до препаратів бактариального походження?

A) имунофан

B) циклоферон

C) бронхомунал

D) нуклеинат натрію

E) тималин

F) ронколейкин

G) виферон

H) иммунал

 

15. Які імуномодулятори відносяться до синтетичних препаратів?

A) имунофан

B) циклоферон

C) бронхомунал

D) нуклеинат натрію

E) тималин

F) ронколейкин

G) виферон

H) иммунал

 

16. Які імуномодулятори відносяться до препаратів інтерферону?

A) имунофан

B) циклоферон

C) бронхомунал

D) нуклеинат натрію

E) тималин

F) ронколейкин

G) виферон

H) иммунал

 

17. Які імуномодулятори відносяться до препаратів интерфероногенам?

A) имунофан

B) циклоферон

C) бронхомунал

D) нуклеинат натрію

E) тималин

F) ронколейкин

G) виферон

H) иммунал

 

18. Які імуномодулятори отримують з органів імунної системи?

A) имунофан

B) циклоферон

C) бронхомунал

D) нуклеинат натрію

E) тималин

F) ронколейкин

G) виферон

H) иммунал

 

19. Які імуномодулятори є аналогами цитокинов?

A) имунофан

B) циклоферон

C) бронхомунал

D) нуклеинат натрію

E) тималин

F) ронколейкин

G) виферон

H) иммунал

 

20. Які імуномодулятори відносяться до препаратів рослинного походження?

A) имунофан

B) циклоферон

C) бронхомунал

D) нуклеинат натрію

E) тималин

F) ронколейкин

G) виферон

H) иммунал

 

21. Проведення імунотерапії обгрунтоване в ситуаціях:

A) Особам, що мають клінічні ознаки порушення імунітету і зміни імунологічних показників.

B) Особам, що мають клінічні ознаки порушення імунної системи за відсутності змін імунологічних показників, що виявляються за допомогою звичайних лабораторних тестів.

C) Особам, що мають тільки зміни імунологічних показників без клінічних ознак недостатності імунної системи.

D) Особам, що не мають змін імунологічних показників і без клінічних ознак недостатності імунної системи.

 

22. Які імуномодулятори переважно призначати при поразці кліток моноцнтарно-макрофагальной системи

A) полиоксидоний

B) тималин

C) миелопид

D) імуноглобулін людський нормальний

 

23. Які імуномодулятори переважно призначати при дефектах клітинної ланки імунітету

A) полиоксидоний

B) тималин

C) миелопид

D) імуноглобулін людський нормальний

 

24. Які імуномодулятори переважно призначати при порушенні синтезу антитіл В-лімфоцитами

A) полиоксидоний

B) тималин

C) миелопид

D) імуноглобулін людський нормальний

 

25. Які імуномодулятори переважно призначати при порушенні гуморального імунітету (агамаглобулінемії)

A) полиоксидоний

B) тималин

C) миелопид

D) імуноглобулін людський нормальний

 

 

7.2. Матеріали методичного забезпечення основного етапу.

1) Інструктивно-методичні матеріали:

а) Постанова Кабінету Міністрів України № 288 від 21.03.93 р. Про затвердження Національної програми імунопрофілактики населення на 1993-2000 рр.

б) Приказ М3 СССР N 654 от 13.12.89 г. Об усовершенствовании системы отчета отдельных инфекционных и паразитарных заболеваний.

в) Наказ МОЗ України № 48 від 03.02.2006 р. Про порядок проведення профілактичних щеп­лень в Україні.

д) Наказ МОЗ України № 207 від 17.04. 2008 р. Про затвердження змін до наказу МОЗ України від 03.02.2006р. №48.

2} Табличне забезпечення:

1. Види імунітету

2. Види щеплень

3. Організація щеплень

4. Календар профілактичних щеплень

5. Строки розвитку поствакцинальних реакцій та ускладнень

6. Критерії оцінки імунітету проти деяких інфекційних захворювань

7.3. Матеріали контролю забезпечення основного етапу.

VIII. Література.

1. Навчальна література.

а'.) Основна:

1. Інформаційний матеріал.

2. Матеріал лекцій.

3. Беляков В.Д., Яфаєв Р.Х. Эпидемиология: Учебник.- М.:Медицина, 1989,- 416 с.

4. Епідеміологія/ За ред. К.М.Синяка, В.М.Гиріна. - K.: Здоров’я., 1998.- 480 с.

5. Шляхов Э.Н.Практическая эпидемиология,- Кишинев: Штиинца, 1991.- 567 с.

6} Додаткова:

1. Касьяненко А.М., Синяк K.M., Павлов A.B. Справочник по эпидемиологии.- К: Здоров’я, 1989.- 300 с.

Принципи імунотерапії, иммунокоррекции і імуномодуляції

 

Порушення імунних механізмів грають вирішальну роль в патогенезі первинних і вторинних иммунодефицитов, атопічних захворювань, хвороб, пов'язаних з утворенням імунних комплексів, аутоимммунных захворювань, лимфопролиферативных процесов. Сушествуют способи виборчої дії на клітки імунної системи, придушення і стимуляції імунних реакцій, які можна використовувати для імунотерапії, иммунокоррекции і імуномодуляції.

• Імунотерапія — лікувальна дія на імунну систему з метою припинення патологічного процесу.

• Імунокоррекція — способи терапії, припиняючі або виправляючі дефекти в імунній системі, тобто корекція дефектних ланок иммуниета.

•Імуномодуляція— це тимчасове підвищення або зниження тих або інших показників імунітету. Імунотерапія може бути місцевою і загальною, комбінованою і монотерапією.

Завдання імунотерапії: стимулювання пониженої иммунореактивности; ослаблення підвищеної иммунореактивности (при алергії, аутоіммунних захворюваннях); заміщення бракуючих чинників иммунореактивности.

У зв'язку з особливостями імунотерапії різних захворювань необхідно виділити наступні її групи:

• Імунотерапія захворювань з підвищеною иммунореактивностью.

• Іммунокоррекция первинних і вторинних иммунодефицитов.

• Імунотерапія пухлин і лимфопролиферативных захворювань.

• Імунотерапія посттрансплантационых реакцій.

• Іммунокоррекция порушень репродукції.

По характеру дії на імунітет розрізняють наступні види ІТ:

- стимулююча - використовується для активації реакцій імунітету в здоровому організмі для попередження інфекційних захворювань і при иммунодефицитах.

- що пригнічує - застосовується для пригноблення імунних реакцій при алергії і аутоаллергических (аутоіммунних) захворюваннях.

- специфічна - використовуються препарати антигенів або антитіл специфічні по відношенню до збудника або антигена.

- неспецифічна включають дії на систему імунітету хімічних речовин, фізичних чинників і антигенів, неспецифічних по відношенню до виниклого патологічного процесу.

• При загальній терапії препарат, що вводиться в організм, рівномірно діє на всю лімфоїдну тканину.

• Місцева терапія (регіонарна) — електрофорез, інгаляції, промивання — впливає саме на осередок ураження. Це дозволяє понизити загальні побічні ефекти і досягти найбільшого впливу на місцеві чинники імунітету, які нерідко грають провідну роль в патологічному процесі.

• Комбінована терапія — застосування декількох препаратів, що діють на різні ланки імунітету і поєднання різних способів загальної і місцевої дії.

Успішна імунотерапія неможлива без застосування імунодіагностики. То або інший терапевтичний засіб призначають тільки після вивчення характеру порушень иммунореактивности. Для імуностимуляції або иммуносупрессиии необхідно заздалегідь випробувати засоби, що призначаються, шляхом шкірних проб або в тестах in vitro на ефективність для даного хворого. Це дозволяє прогнозувати ефективність препарату і уникнути ускладнень. Імунодіагностика також дозволяє коригувати лікування, якщо воно недостатньо ефективно.

Клінічні критерії призначення імуностимулюючої терапії: хронічна гнійна інфекція, низька ефективність лікування основного захворювання (запального процесу) загальноприйнятими засобами; лікування високими дозами імунодепресантів, тривала глюкокортикостероидная, антибактеріальна, променева терапія.

Імунологічні критерії призначення імуностимулюючої терапії (за наявності клінічних ознак імунодефіциту): зниження кількості і порушення функціональної активності лімфоцитів, зниження рівня сироваткових імуноглобулінів, комплементу, активності фагоцитозу (незавершений фагоцитоз) не менше чим на 30—50%.

Клінічними критеріями призначення иммуносупрессирующей терапії: важкі форми алергії з ураженням нирок, трансплантація органів і тканин, системні захворювання сполучної тканини.

Імунологічні критерії призначення иммуносупрессирующей терапії: поява високих титрів аутоантитіл в крові.

При призначенні імунотерапії слід її обгрунтувати і скласти план лікування.