Педагогіка, її місце в системі наук

Які ж засоби необхідно застосувати, щоб успішно розв'язува­ти завдання освітньо-виховної парадигми, і яке місце займати­муть у ній питання інтелектуального й морально-духовного роз­витку особистості? І чи взагалі вони існують? Засоби такі є, і вони мають як об'єктивний, так і суб'єктивний характер, залежать від соціальних та економічних чинників. Головне місце серед них посідають вчення про людину. Якщо ми хочемо забезпечити все­бічний гармонійний розвиток людини, треба оволодіти широким спектром знань про її розвиток і виховання. Цими знаннями й оперує педагогіка.

Педагогіка (гр. раіs — дитя і а§о — веду, керую) — наука про навчання та виховання дітей. Щоправда, нині поняття "педаго­гіка" розширилося й охоплює сферу навчання й виховання не лише дітей, а й людини взагалі. Варто зауважити, що із середини XIX ст. вчені виділили як окрему науку про освіту й виховання дорослих — андрагогіку. Андрагогіка (гр. аndros — доросла лю­дина, зрілий чоловік і аgо — веду, керую) — педагогіка дорослих, одна з педагогічних наук, що займається дослідженням про­блем освіти, самоосвіти й виховання дорослих людей. Завданням андрагогіки є окреслення змісту, організаційних форм, методів і засобів навчання дорослих. Уперше в історії педагогічної науки термін "андрагогіка" ввів німецький вчений О. Конт (1833 р.). Проте становлення андрагогіки як самостійної науки відбулося в середині XX ст. й пов'язане з іменами американців М. Ноулза і Р. Сміта, англійця П. Джарвіса, німця Ф. Пьоггелера, голланд­ця Т. Тен Хаве, поляка Л. Туроса та ін.3 Кінець XX і початок XXI ст. характеризуються значним розширенням досліджень проблем андрагогіки.

На наш погляд, педагогіка — це традиційно об'єднувальна наука про освіту й виховання людини. І саме на цій базі ґрунтуєть­ся система педагогічних наук. Педагогіка тісно пов'язана з інши­ми науками, передовсім з анатомією та фізіологією людини, психологією. Ці дисципліни, по суті, становлять засадницькі осноізи педагогіки. К.Д. Ушинський стверджував: "Якщо педагогіка хоче виховувати людину в усіх відношеннях, то вона повинна по­переду пізнати її також в усіх відношеннях"4. Оскільки фізіологія людини і, зокрема, вікова фізіологія досліджує закономірності та особливості фізичного розвитку людини, а психологія — пси­хічного, то набуток цих наук становить надійний фундамент для успішного й ефективного розвитку педагогічної науки взагалі й педагогічної діяльності зосібна.

Російський філософ науковець Б.М. Кедров(1903—1985), си­стематизуючи науки, побудував, як на нас, доцільну їх модель (рис. 1).

Така модель, в якій психолого-педагогічні науки розміщені в центрі, відображає об'єктивний характер взаємозв'язків між різними групами наук. Адже наукові дослідження в тій чи тій галузі є результатом діяльності людини. Відтак пізнання люди­ни, її навчання й виховання — пріоритетний напрям у суспіль­но-економічному поступі. Від нього залежать успіхи в усіх інших сферах життєдіяльності людини.

Педагогічна наука, як й інші науки, перебуває в постійній внутрішній динаміці, збагачуючись розумінням закономірностей

принципів, форм, засобів, методів, прийомів едукації люди­ни. Джерелами розвитку педагогічної науки слугують народна педагогіка, освітній досвід минулих поколінь, науково-практичні надбання сучасних подвижників педагогічної справи.

Суспільні науки

Природничі науки Технічні науки

Рис. 1. Графічна модель взаємозв'язків між групами наук

Оскільки сенс життя людини полягає в продовженні свого роду, в центрі уваги життєдіяльності батьків, інших членів су­спільства є Людина в особі дитини. Народна мудрість вчить, що важливо не лише народити дитину, а й виховати її. Цим завжди переймалися не тільки батьки, а й представники роду, громади. Упродовж багатьох століть набуто величезного досвіду вихован­ня дітей з урахуванням соціально-економічних потреб, суспіль­них завдань, загальнолюдських і національних морально-духов­них цінностей. Склався колосальний пласт знань про вихован­ня, узагальнений народною педагогікою. Видатний український поет Максим Рильський писав:

Немає

Мудріших, ніж народ, учителів;

У нього кожне слово — це перлина,

Це праця, це натхнення, це людина.

Огляд пам'яток народної педагогіки (обряди, думи, легенди, казки, пісні, прислів'я, загадки і т. ін.), афоризмів мислителів усіх століть дають можливість помітити яскраву закономірність: у сфері природознавства, фізики, математики, техніки, медици­ни, мистецтва свої міркування висловлювали лише фахівці відпо­відного наукового профілю. Натомість проблема виховання зав­жди перебувала в полі зору мислителів різноманітних галузей знання: філософів, теологів, а також митців, священнослужи­телів, діячів багатьох інших сфер. Ось чому спадок народної пе­дагогіки дотепер залишається дорогоцінним скарбом, невичерп­ним джерелом подальшого розвитку педагогічної науки.

Наукова педагогіка, що розвивається з початку становлення шкільництва, спираючись на досвід народної педагогіки, узагаль­нювала й обґрунтовувала закономірності, принципи, форми й методи організації освітньо-виховної роботи з урахуванням со­ціально-економічного й культурного контексту. Надбання науко­вої педагогіки є "енергоносієм" розвитку системи освіти й вихо­вання, теоретико-методологічними засадами вдосконалення на­вчально-виховного процесу. Педагогічна думка минулого, зокре­ма таких відомих дослідників, як Я.А. Коменського, А. Дістер-вега, Г. Песталоцці, М.І. Пирогова, П.Ф. Каптєрєва, К.Д. Ушин-ського, О.В. Духновича, Дж. Дьюї, Е. Торндайка, В. Оконя, П.Ф. Лесгафта, М.І. Лобачевського, Д.І. Менделєєва, А.С. Мака-ренка, В.О. Сухомлинського та багатьох інших — це неминущий науковий доробок, без опори на який не можна рухатися вперед.

Ще одне важливе джерело розвитку педагогічної науки — досвід педагогів-практиків. Велика кількість творчих учителів, викладачів вищої школи поповнюють педагогіку своїми напрацюваннями, що є базою для осмислення, вищого теоретичного синтезу. Педагогічні погляди А.С. Макаренка, В.О. Сухомлинсь­кого — це результат їх власної педагогічної практики. В останні десятиріччя XX ст. мав місце спалах творчих педагогічних по­шуків, який теж став вагомим підґрунтям розвитку наукової пе­дагогіки. Вони пов'язані з іменами відомих педагогів Ш.О. Амонашвілі, М.П. Гузика, Є.М. Ільїна, С.М. Лисенкової, О.О. Хмури, В.Ф. Шаталова. Яскравою перлиною новаторського педагогічно­го досвіду стали надбання знаного українського педагога, народ­ного учителя, дійсного члена АПН України, директора Сахнівськоі середньої школи на Черкащині Олександра Антоновича Захаренка, який присвятив своє життя дослідженню проблем ду­ховного відродження сільської школи, впровадженню істинно гуманістичних засад в освітню справу. Певні творчі педагогічні досягнення є й у діяльності вищих навчальних закладів, але вони маловивчені й недостатньо висвітлені.

Педагогічна наука має досить розгалужену структуру, що можна відобразити графічно (рис. 2).

Рис. 2. Структура педагогічної науки

К.Д. Ушинський, розмірковуючи про сутність педагогіки як науки, пише: "Педагогіка — не наука, а мистецтво — найобширніше, складне, найвище й найнеобхідніше з усіх мистецтв. Мис­тецтво виховання спирається на науку. Як мистецтво складне і обширне, воно спирається на безліч обширних і складних наук; як мистецтво воно, крім знань, вимагає здібності й нахилу, і як мистецтво ж воно прагне до ідеалу, якого вічно намагаються до­сягти і який ніколи цілком недосяжний: до ідеалу довершеної людини. Сприяти розвиткові мистецтва виховання можна тільки взагалі поширенням серед вихователів тих найрізноманітніших антропологічних знань, на яких воно ґрунтується"5. І далі про­довжує: "Ми не кажемо педагогам — робіть так чи інакше; але кажемо їм: вивчайте закони психічних явищ, якими ви хочете керувати, і робіть, керуючись цими законами і тими обставина­ми, в яких ви хочете їх застосувати. Не тільки обставини ці без краю різноманітні, але й самі вдачі вихованців не схожі одна на одну. Чи можна ж при такій різноманітності обставин вихован­ня й виховуваних індивідуумів зумовлювати які-небудь загальні виховні рецепти?"6.


Понравилась статья? Добавь ее в закладку (CTRL+D) и не забудь поделиться с друзьями:  



double arrow
Сейчас читают про: