Домогосподарства як постачальники ресурсів

Згідно з простою схемою кругопотоку, домогосподарства в ринковій економіці є власниками усіх чотирьох видів ресурсів -землі, капіталу, праці та підприємницького хисту, і постачають ці ресурси фірмам. Водночас реальна картина складніша. Навіть у країнах із розвинутою ринковою економікою частина матеріальних ресурсів (землі й капіталу) перебуває у власності держави. З іншого боку, більшість фірм самі володіють капітальними благами, які використовують, а домогосподарства часто володіють капіталом лише опосередковано через власність на підприємства.

В умовах перехідної економіки України ситуація дещо інша, що зумовлено особливостями її історичного розвитку. За командно-адміністративної системи колишнього СРСР домогосподарства могли певною мірою розпоряджатися тільки людськими ресурсами. Усі матеріальні ресурси перебували в так званій загальнонародній власності.

За ринкової трансформації економіки в Україні було відновлено право приватної власності. Процеси роздержавлення і приватизації дали змогу домогосподарствам претендувати на частину колишньої загальнодержавної власності. Проте, наприклад, частка основних засобів виробництва, яка перебувала у приватній власності на кінець 2003 року, становила лише 4,2 %, тоді як на державну, комунальну та колективну власність припадало відповідно 29,9, 24,8 та 40,7 %.

Подібна ситуація складається і стосовно власності домогосподарств на природні ресурси. Згідно з Конституцією України, природні надра (корисні копалини), лісові та водні ресурси належать народові України. Значним кроком уперед стало реформування сільського господарства країни, яке уможливило приватну власність на землю. Орні землі колишніх колгоспів розпаювали і поділили між селянами. Проте досі зберігається мораторій на право купівлі-продажу сільськогосподарських земель. До того ж, ефективність використання нових сприятливих можливостей низька, оскільки культуру господарювання на землі, якою завжди славилася Україна, за понад сім десятиріч культивування соціалістичних методів ведення господарства значною мірою втрачено.

Отже, на сучасному етапі ринкової трансформації економіки України, масштаби власності домогосподарств на матеріальні ресурси значно нижчі, ніж у країнах з розвиненою економікою.

Низка серйозних проблем пов'язана і з використанням людських ресурсів домогосподарств. Пропозиція ресурсу праці істотно перевищує попит на нього в абсолютній більшості регіонів країни, за винятком, можливо, столиці. Натомість офіційно зареєстрований рівень безробіття на початок 2006 р. не перевищує 3% (за даними Міжнародної організації праці - близько 7 %). Відтак можна говорити про значні масштаби прихованого безробіття в Україні. За різними оцінками, цей показник може сягати третини працездатного населення. Унаслідок неможливості знайти роботу в Україні, мільйони українських громадян подаються на заробітки, передовсім до Росії, Італії, Португалії, Греції, Іспанії, Польщі, Чехії. А це, як не прикро, призводить до руйнації соціальних основ домогосподарств.

Уже впродовж багатьох десятиліть в Україні складається драматична ситуація з таким непересічним ресурсом домо­господарств, як підприємницький хист, що зазвичай притаманний незначній частині населення (за оцінками - лише близько 5%). Українське селянство, багато кращих представників якого володіли справжнім даром господарювання на землі, зазнало непоправних втрат у першій половині минулого сторіччя унаслідок двох світових і громадянської воєн, селянських антибільшовицьких повстань 1920-х років, штучного голодомору 1933 року.

Водночас і в інших сферах економіки можливості для вияву і розвитку схильності до підприємництва були вкрай обмеженими. Адміністративно-командна система потребувала здебільшого не ініціативи чи нестандартних виробничих рішень, а мовчазного виконання строго визначених функцій та планових завдань. Люди, які намагалися ефективніше використати альтернативні підходи або здійснити звичайні (у загальноприйнятому розумінні) ринкові операції, часто опинялися поза законом.

І сьогодні, на етапі ринкових перетворень економіки України, створення сприятливого середовища для реалізації підприємницьких здібностей домашніх господарств ще далеко не завершено. Досі не усунуто серйозних перешкод до розвитку малого та середнього бізнесу. Підприємницький хист українських громадян загартовується у спартанських умовах човникової торгівлі, у боротьбі з недосконалістю законодавства та системи оподаткування і свавіллям чиновників різних рангів. Водночас успіхи багатьох українських підприємств, і на міжнародних ринках також, свідчать про високий потенціал вітчизняного людського капіталу.