Сутність, завдання та види контролінгу

Тема 10. Фінансовий контролінг на підприємстві

Контролінг, будучи на перетині обліку, інформаційного забезпе­чення, контролю та координації, займає особиве місце в управлінні підприємством: він інтег­рує та координує їх, причому не підмінюючи собою управлін­ня підприємством, а лише підіймає його на якісно новий рі­вень. Тому вважається, що контролінг є своєрідним механізм саморегулювання на підприємстві. Його основна мета - орієн­тація управлінського процесу на досягнення усіх цілей, що стоять перед підприємством.

Більшість фахівців з управління підприємством під контролінгом розуміють функціональну систему планування, контролю, ана­лізу відхилень, координації, внутрішнього консалтингу та загально­го інформаційного забезпечення керівництва підприємством. Інакше кажучи, контролінг – це спеціальна саморегулююча система ме­тодів та інструментів, яка спрямована на функціональну підтрим­ку менеджменту підприємства і включає інформаційне забезпечен­ня, планування, координацію, контроль і внутрішній консалтинг..

Підкреслимо, що служби контролінгу безпосередньо не при­ймають рішення, а здійснюють їх підготовку, функціональну та інформаційну підтримку і контроль за реалізацією. Інформаційне забезпечення менеджменту повинно здійснюватись у зрозумілій для користувачів формі. З цією метою відповідна інформація спочатку обробляється, узагальнюється, аналізується і подається користувачам у формі рапортів, звітів, доповідних записок, ре­зюме, рекомендацій, прогнозів тощо.

Фінансовий контролінг як складову контролінгу підпри­ємства пов'язують безпосередньо із забезпеченням мети фі­нансового менеджменту – оптимізації фінансових результа­тів за гарантованої ліквідності і платоспроможності. Вважа­ється, що фінансовий контролінг вирішує такі завдання:

· збір та аналіз внутрішньої та зовнішньої інформації, яка стосується об'єкта контролінгу;

· забезпечення постійного аналізу і контролю ризиків у фінансово-господарській діяльності;

· аналіз відхилень фактичних показників діяльності від запланованих і усунення перешкод на шляху їх виконання;

· контроль за повнотою та надійністю ведення бухгал­терського обліку;

· надання методичного забезпечення для організації дія­льності підприємства і його структурних підрозділів;

· проведення внутрішнього аудиту та координація своєї діяльності з незалежними аудиторськими фірмами.

Перелічені вище завдання контролінгу мають важливе значення в умовах перебування підприємства у фінансовій кризі, коли є нагальна потреба у виявленні причин кризових явищ, обґрунтуванні та проведенні адекватних заходів для їх усунення.

Фінансовий контролінг поділяють на: стратегічний, фун­кціями якого є стратегічне планування та раннє попереджен­ня зміни фінансового стану підприємства і оперативний, пов'язаний з організацією бюджетування на підприємстві.

Під стратегічним фінансовим контролінгом розуміють комплекс функціональних завдань, інструментів і методів довго­строкового (три і більше років) управління фінансами, вартістю та ризиками. Вважається, що часовий горизонт стратегічного контролінгу необмежений.

У рамках стратегічного фінансового контролінгу зусилля фі­нансових служб підприємств концентруються на виконанні таких основних завдань:

· визначення стратегічних напрямів діяльності підприємства;

· визначення стратегічних факторів успіху;

· визначення стратегічних цілей і розробка фінансової страте­гії підприємства;

· впровадження дійової системи раннього попередження та реагування (перманентний аналіз шансів і ризиків, сильних та слабких сторін);

· визначення горизонтів планування;

· довгострокове фінансове планування: планування прибут­ків та збитків, балансу, основних фінансових показ­ників;

· довгострокове управління вартістю підприємства та прибут­ками його власників;

· забезпечення інтеграції довгострокових стратегічних цілей та оперативних завдань, які ставляться перед окремими праців­никами та структурними підрозділами.

Найважливішим завданням стратегічного контролінгу є забезпечення життєздатності підприємства в довгостроко­вому періоді на основі управління існуючим потенціалом та створення додаткових факторів успіху.

Головною метою оперативного фінансового контролінгу є організація системи управління досягненням поточних (коротко­строкових) фінансових цілей підприємства. Такі цілі можуть зна­ходити свій вираз у показниках виручки від реалізації, прибутку, постійних і змінних витрат, рентабельності капіталу тощо.

Оперативний фінансовий контролінг (на відміну від стратегіч­ного) спирається переважно на внутрішні джерела інформації, зо­крема дані рахунків прибутків і збитків, руху грошових коштів тощо. Основна увага при цьому концентрується на дослідженні таких співвідношень, як «доходи – затрати» та «грошові надхо­дження – грошові видатки», у той час як стратегічний контролінг зорієнтований на аналіз шансів і ризиків, сильних і слабких сторін.

 

Функції контролінгу

Вказані вище завдання вирішуються в ході виконання службами контролю таких функцій:

1. Інформаційне забезпечення: збір та обробка зовнішньої та внутрішньої інформації. В основі інформаційного забезпе­чення є показники виробничого та фінансового обліку.

2. Координаційна: узгодження діяльності різних підрозді­лів підприємства з наявними ресурсами; приведення у відпо­відність стратегічних, поточних і оперативних планів; коор­динація функції контролю та планування ін.

3. Вироблення стратегії розвитку підприємства: форму­вання концепції адаптування підприємства до змін як зовні­шніх, так і внутрішніх, та коригування його загальної страте­гії розвитку (активізація використання наявного потенціалу у напрямку розширення діяльності та ринків збуту; залучення зовнішніх фінансових ресурсів; кооперація з іншими підпри­ємствами тощо);

4. Бюджетування. Управління виробничо-фінансовою ді­яльністю підприємства ґрунтується на системі бюджетів під­приємства, які мають високий рівень конкретизації, тісно пов'язані з контролем та аналізом відхилень.

В умовах фінансової кризи вважається доцільним вико­ристовувати нуль-базис-бюджетування, яке дає можливість обрахувати планові показники на підставі розроблених нових норм та нормативів витрат, їх складу та структури. Такий підхід до бюджетування, у першу чергу, спрямований на оптимізацію витрат виробництва на підприємстві за попередні періоди.

5. Контроль та аналіз відхилень. Як правило, на практиці здійснюють факторний аналіз відхилень, за допомогою якого визначають та оцінюють усі фактори, що зумовили зміни усіх важливих планових показників. Результати аналізу є підставою для прийняття оперативних рішень щодо уточнення існуючих планів.

6. Внутрішній аудит. Встановлення достовірної інфор­мації про результати фінансово-господарської діяльності, збереження майна, дебіторів і кредиторів, оптимальне вико­ристання наявних ресурсів та управління ризиками.

Методи контролінгу

До основних специфічних методів контролінгу належать: опитування; бенчмаркінг; вартісний аналіз; портфельний аналіз; АВС-аналіз; аналіз точки беззбитковості та інші.

Коротко їх можна охарактеризувати так:

1. Опитування. Оброблення інформації від працівників різних підрозділів підприємства щодо виявлення резервів, необхідних для покращення фінансового стану.

2. Бенчмаркінг. Безперервний процес порівняння параме­трів діяльності підприємства з іншими підприємствами чи структурними підрозділами. Розрізняють такі види бенчмаркінгу: внутрішній – порівняння показників діяльності струк­турних підрозділів підприємства; зорієнтований на конкуре­нтів – рівняння на ринкового лідера; функціональний – порі­вняння окремих процесів, методів тощо.

3. Факторний аналіз відхилень. Оцінка причин відхилень фактичних показників витрат від нормативних або планових. Основними факторами вважаються: зміна обсягів виробництва товарної продукції; зміна рівня цін на ресурси; зміна норм матеріальних і нематеріальних витрат на одиницю про­дукцію. Відхилення обчислюють у центрах прибутковості.

4. Вартісний аналіз. Дослідження функціональних харак­теристик продукції з точки зору еквівалентності їх вартості та корисності. Основним завданням аналізу є зменшення ва­ртості компонентів продукції без втрати функціональних па­раметрів продукції.

Виокремлюють два основні завдання вартісного аналізу:

· зменшення вартості окремих компонентів продукції без зменшення обсягів її виробництва та реалізації;

· поліпшення функціональних параметрів продукції за мінімальних затрат.

Виходячи із згаданих завдань, вартісний аналіз зосереджує свою увагу на мінімізації затрат при перегляді функціональних параметрів у разі:

а) зменшення вимог до якості продукції (якщо споживачі нехтують підвищеним рівнем якості продукції або не готові сплачувати більшу ціну за кращу якість);

б) підвищення вимог до якості (якщо споживачі виражають готовність сплачувати вищу ціну за якіснішу продукцію).

Функціонально-вартісний аналіз значною мірою спрямований на те, щоб виявити зайві з по­гляду їх вартості та корисності для споживачів параметри про­дукції. Стосовно організації системи фінансового контролінгу це означає, що ця система повинна забезпечувати менеджмент найко­риснішою і потрібною інформацією, яка порівняно з вартістю її отримання приносить значний управлінський ефект.

5. Портфельний аналіз. Оптимізація портфеля цінних па­перів інвестора. Вважається, що за аналогією можна прово­дити аналіз портфеля продукції. Продукція "бізнес-одиниця" з рівнем прибутковості та ризиком виробництва.

6. Аналіз точки беззбитковості. Аналіз зводиться до встановлення беззбиткового обсягу виробництва за наявності у підприємства: постійних витрат, величина яких не зміню­ється залежно від зміни обсягів виробництва; змінних затрат, що прямо або опосередковано пов'язані з процесом вироб­ництва; відповідного обсягу продукції за умови, якщо чистий дохід дорівнюватиме сумі постійних і змінних витрат.

Аналітичний метод визначення критичних співвідно­шень полягає у розв'язанні рівняння з урахуванням того, що при збільшенні обсягів виробництва продукції питома вага змінних витрат стосовно одиниці продукції залишається не­змінною, а постійних знижуються. Тобто, рівень валових ви­трат на виготовлення продукції коригується на розмір по­стійних витрат.

7. АВС-аналіз Даний метод контролінгу використовується при селективному відборі найцінніших для підприємства постачальників і клієнтів, найважливіших видів сировини і матеріалів, найвагоміших еле­ментів затрат, найрентабельнішої продукції, найефективніших напрямів капіталовкладень.

АВС-аналіз полягає у виявленні та оці­нці незначного числа кількісних величин, які є найціннішими та мають найбільшу питому вагу у загальній сукупності вартісних показників. Згідно з цим методом досліджувана сукупність, на­приклад запаси сировини та матеріалів, ділиться на три частини:

група А – запаси, які є найціннішими з погляду їх вартості, однак можуть використовуватися підприємством у незначній кількості в натуральному виразі;

група В – середні за величиною запаси як у кількісному, так і в грошовому виразі;

група С – запаси з найбільшою часткою в натуральному виразі, однак незначні з погляду їх вартості.

Основна увага в процесі управління товарно-матеріальними запасами приділяється запасам, віднесеним до групи А, меншою мірою – групи В та С. Концентрація уваги на найпріоритетніших напрямах управління запасами та дебіторською заборговані­стю, зниження собівартості продукції, найреальніших шляхах збільшення обсягів реалізації дозволяє підвищити ефективність управління фінансами підприємства в цілому.

Аналіз можна здійснювати в розрізі окремих постачальників або окремих видів сировини і матеріалів. В останньому випадку в ході аналізу відбираються види сировини (матеріалів, комплек­туючих), на які у вартісному виразі припадає найбільша питома вага у структурі собівартості за даним елементом затрат. З метою проведення ефективного АВС-аналізу сировини та матеріалів у зарубіжній практиці рекомендується застосовувати таку класифікацію окремих їх видів:

1) А-сировина – види сировини (матеріалів), на які припадає понад 50 % затрат у загальній структурі;

2) В-сировина – види сировини (матеріалів), питома вага яких у загальній структурі закупок перевищує 25 %;

3) С-сировина – інші, незначні види сировини (матеріалів).

Зрозуміло, що найбільші резерви зниження затрат за елементом «сировина та матеріали» можуть бути виявлені при аналізі А-сировини. Для встановлення даних резервів підбирається відповідний каталог заходів:

· детальніша оцінка втрат сировини на кожній стадії виробництва;

· мінімізація втрати якості сировини;

· обрахунок норм витрат;

· оптимізація запасів;

· переговори з постачальниками на предмет зниження закупівельних цін;

· пошук альтернативних постачальників;

· більш жорсткий контроль за збереженням сировини.

АВС-аналіз можна використовувати для пошуку резервів зниження собівартості в розрізі окремих центрів затрат, інвестиційних проектів чи видів продукції.