Структура витрат підприємства

Структура активів підприємства з позиції їх ліквідності

Підприємства, у яких обсяг активів, що важко реалізуються, в складі оборотних фондів значний, повинні мати більшу частку власного капіталу.

Нехай підприємство Б має наступну структуру майна та джерел їх утворення (%):

Баланс
Актив	Пасив
Основні засоби та інші необоротні активи	- 30	Власний капітал	- 65
Незавершене виробництво	- 30	Короткострокові залучені кошти	- 35
Витрати майбутніх періодів	- 5
Готова продукція	- 14
Дебіторська заборгованість	- 20
Грошові кошти	- 1
Баланс	- 100	Баланс	- 100

В його пасивах переважає частка власного капіталу. При цьому обсяг позикових коштів, залучених на короткостроковій основі, в 2 рази менше, ніж сума поточних активів (70% = 30% + 5% + 14 % + 20% + 1%).

У відповідності з правилом забезпечення фінансової стійкості формування поточних активів за рахунок короткострокових пасивів і частки власного капіталу допустиме.

Однак, при більш детальному дослідженні структури майна підприємства В виявляється, що більше 60 % активів – це ті, що важко реалізуються. Якщо врахувати, що в складі готової продукції є та, що не користується попитом, а в складі дебіторської заборгованості – сумнівна заборгованість, то навіть при такому значному перевищенні власного капіталу над залученим може виникнути загроза фінансовій стійкості підприємства.

У зв’язку з цим, суб’єкти господарювання, у яких обсяг активів, що важко реалізуються, значний, повинні мати більшу частку власного капіталу [8, с.85-86].

Швидкість одного обороту коштів

підприємство. Швидкість обороту коштів у якого вище, може мати більшу частку залучених джерел в сукупних пасивах без загрози для власної платоспроможності і без збільшення ризику для кредиторів. Підприємство з високою оборотністю капіталу здатне забезпечити притік грошових коштів в необхідному розмірі і своєчасно розрахуватися по своїм зобов”язанням. Тому такі підприємства є більш привабливими для кредиторів та інвесторів.

Співвідношення тривалості виробничо-комерційного циклу і строку погашення кредиторської заборгованості

Чим більший період виробничо-комерційний цикл обслуговується капіталом кредитора, тим менша частка власного капіталу може бути у підприємства.

Структура витрат підприємства

Відомо, що до складу витрат будь-якого підприємства належать змінні та постійні витрати. До числа останніх відносять амортизацію, орендну плату, заробітну плату адміністративно-управлінського персоналу тощо. Чим вище рівень умовно-постійних витрат у структурі собівартості продукції, тим вище ризик неплатоспроможності підприємства, якщо по деяким причинам його доходи зменшилися. Відповідно, підприємства, у яких питома вага постійних витрат у загальній їх сумі витрат значна, повинні мати більший обсяг власного капіталу.

Необхідну підприємству (теоретичну) величину власного капіталу визначають, виходячи з прямої пропорційної залежності, яка існує між кредитним обсягом реалізації та власним капіталом і виражається наступним співвідношенням:

,

де П – сукупні пасиви;

ВК_Т – теоретична величина власного капіталу

V_P^k – критичний обсяг реалізації;

V_P – фактичний обсяг реалізації за період.

Звідси теоретична величина власного капіталу дорівнюватиме:

Отже, якщо в балансі підприємства величина наявного власного капіталу лише його розрахованої величини, то робить висновок про те, що в умовах фактичного співвідношення доходів і витрат частка власного капіталу дуже мала, а сама структура джерел коштів небезпечна для кредиторів.

Для більш повного аналізу джерел формування капіталу досліджують структуру власного і залученого капіталу, з’ясовують причини зміни окремих його складових та надають оцінку цим змінам.

В процесі здійснення аналіз власного капіталу визначають питому вагу його окремих складових, а також оцінюють динаміку його складу і структури за останні періоди.

Необхідність окремого розгляду статей власного капіталу пов’язана з тим, що кожна з них є характеристикою правових та інших обмежень здатності підприємства розпоряджатися своїми активами.

До складу власного капіталу відносять:

1. Статутний капітал. Він характеризує початкову суму власного капіталу підприємства, інвестовану в формування активів на початку його створення. Його розмір визначається уставом підприємства. Для суб’єктів господарювання окремих сфер діяльності та організаційно-правових форм (акціонерне товариство, товариство з обмеженою відповідальністю) мінімальний розмір статутного капіталу регулюється законодавством [1, с. 223].

2. Додатковий капітал являє собою приріст вартості майна підприємства в результаті його дооцінки у відповідності з встановленим порядком, безоплатно отримання майна в процесі здійснення капітальних вкладень, отриманого емісійного доходу [9, с. 318].

3. Резервний капітал формується у відповідності з встановленим законом порядком, за рахунок прибутку підприємств і має суворо цільові призначення. Він являє собою зарезервовану частину власного капіталу, що призначена для внутрішнього страхування господарської діяльності підприємства.

Інформація про величину резервного капіталу в балансі підприємства має важливе значення для зовнішніх користувачів бухгалтерської звітності, які розглядають резервний капітал як запас його фінансової міцності. В країнах з розвинутими ринковими відносинами відсутність резервного капіталу або його недостатня величина розглядається як фактор додаткового ризику вкладення коштів у підприємство, оскільки свідчить або про незначну величину прибутку, або про використання резервного капіталу на покриття збитків. І той, і інший факт для кредиторів є негативним в оцінці надійності потенційного позичальника або партнера.

4. Нерозподілений прибуток. Він характеризує частину прибутку підприємства, отриманого в попередньому періоді і не використаного на споживання власниками і персоналом. Ця частина прибутку призначена для капіталізації, тобто для реінвестування на розвиток виробництва. За своїм економічним змістом він є однією з форм резерву власних фінансових коштів підприємства, що забезпечують його виробничий розвиток в наступному періоді [1, с. 224-225].

Джерелами формування власного капіталу є власні фінансові ресурси, які поділяються на: внутрішні і зовнішні.

У складі внутрішніх джерел формування основне місце належить прибутку, що залишається в розпорядженні підприємства, - він забезпечує приріст власного капіталу, зростання ринкової вартості підприємства. Певну роль у складі внутрішніх джерел відіграють амортизаційні відрахування, особливо на підприємствах з високою вартістю власних основних засобів та нематеріальних активів; однак, суму власного капіталу підприємства вони не збільшують, а лише виступають коштами його реінвестування. Інші внутрішні джерела не відіграють помітної ролі в формуванні власного капіталу.

У складі зовнішніх джерел формування основне місце належить залученню підприємством додаткового пайового (шляхом додаткових внесків коштів у статутний капітал) або акціонерного (шляхом додаткової емісії та реалізації акцій) капіталу. Для окремих підприємств одним з зовнішніх джерел формування власного капіталу є надана їм безоплатна фінансова допомога. До числа інших зовнішніх джерел входять матеріальні та нематеріальні активи, що безкоштовно передані підприємству і включені до складу його балансу.

З метою вивчення причин зміни величини та складу власного капіталу за період складемо і розглянемо наступну аналітичну таблицю (табл. 2).

Із таблиці видно, що в цілому за досліджуваний період величина власного капіталу зросла на 3115 г.о., або на 55,5 %. Дане зростання, в першу чергу, було обумовлене збільшенням статутного капіталу на 72,7 %, резервного капіталу – на 50,3 %, додаткового капіталу – на 35 %.

Збільшення величини складових елементів власного капіталу: статутного – на 2184 г.о., додаткового – на 377 г.о., резервного – на 306 г.о., нерозподіленого прибутку – на 160 г.о., призвело до змін в структурі власного капіталу.

 

 

Таблиця 2.

Аналіз динаміки структури власного капіталу

Показники	На початок року	На кінець року	Абсолютне відхилення, г.о.	Темп росту, %
Сума, г.о.	Відсоток до підсумку	Сума, г.о.	Відсоток до підсумку
Власний капітал - всього	5614,0	100,0	8729,0	100,0	3115,0	155,5
В тому числі: 1. Статутний капітал	3003,0	53,5	5187,0	59,4	2184,0	172,7
2. Додатковий вкладений капітал	1160,0	20,6	1160,0	13,3	–	–
3. Інший додатковий капітал	1076,0	19,2	1453,0	16,6	377,0	135,0
4. Резервний капітал	608,0	10,8	914,0	10,5	306,0	150,3
5. Нерозподілений прибуток	–	–	160,0	1,8	160,0	–
6. Несплачений капітал	(146,0)	(2,6)	(84,0)	(1,0)	- 62,0	57,5
7. Вилучений капітал	(87,0)	(1,5)	(61,0)	(0,6)	- 26,0	70,1

 

Так, питома вага статутного капіталу, на долю якого припадає більш, ніж половина власного капіталу на кінець звітного року склала 59,4 %, що на 5,9 % більше, ніж на початок періоду. Разом з цим, відбулося зменшення частки додаткового капіталу, який, дивлячись на це, продовжує залишатися другим (за питомою вагою) елементом власного капіталу. На його долю на початок періоду припадало 39,8 % власного капіталу, на кінець періоду – 29 %. Не суттєво (на 0.3 %) зменшилася частка резервного капіталу, яка на кінець періоду склала 10,5 %. Новим елементом в структурі власного капіталу стала стаття “Нерозподілений прибуток”, на долю якого в кінці досліджуваного періоду припало 1,8 % власного капіталу.

Слід зауважити, що оцінку складу та структури власного капіталу підприємства слід здійснювати в динаміці за ряд років, щоб виявити основні тенденції змін. Так, якщо зростання величини власного капіталу пов’язане із збільшенням обсягів виробництва, це свідчить про розширення виробничої та комерційної діяльності підприємства. Це зміцнює економічну самостійність і фінансову стійкість і, відповідно, підвищує надійність підприємства як партнера.

Якщо ж поряд із збільшенням величини власного капіталу відбувається падіння обсягів виробництва і реалізації продукції, то така тенденція обумовлена інфляційними процесами, що підвищує ризик потенційних партнерів.

Якщо ж поряд із збільшенням величини власного капіталу відбувається падіння обсягів виробництва і реалізації продукції, то така тенденція обумовлена інфляційними процесами, що підвищує ризик потенційних партнерів.

Окремо розглядаються динаміка і структура залученого капіталу. Залучений капітал в джерелах формування майна підприємства в сучасних умовах набуває важливого значення для забезпечення ефективної фінансової діяльності, оскільки покриває тимчасову додаткову потребу підприємства в коштах. Залучення позикового капіталу обумовлено характером виробництва, складними розрахунково-платіжними відносинами, необхідністю поповнення нестачі власних коштів та іншими об’єктивними причинами. Використання залученого капіталу дозволяє чуттєво розширювати обсяги господарської діяльності підприємства, забезпечити більш ефективне використання власного капіталу, прискорити формування різних фінансових фондів, а в кінцевому рахунку – підвищити ринкову вартість підприємства.

Залучений капітал, що використовується суб’єктом господарювання, характеризує в сукупності обсяг його фінансових зобов’язань. Ці фінансові зобов’язання в сучасній господарській практиці за строковістю погашення диференціюються наступним чином:

1. Довгострокові фінансові зобов’язання. До них відносяться всі форми функціонуючого на підприємстві капіталу із строком його використання більш одного року. Основними формами цих зобов’язань є довгострокові кредити банку та довгострокові позикові кошти.

2. Короткострокові фінансові зобов’язання. До них відносяться всі форми залученого капіталу із строком його використання до одного року. Основними формами цих зобов’язань є короткострокові кредити банку, короткострокові позикові кошти, різні форми кредиторської заборгованості, а також інші короткострокові фінансові зобов’язання [1, с.290-291].

Для оцінки структури зобов’язань суттєве значення має їх поділ на незабезпечені та забезпечені. Важливість такого групування пов’язана з тим, що забезпечені зобов’язання на випадок ліквідації підприємства і оголошення конкурсного виробництва погашаються з конкурсної маси.

Чим більше покритих (забезпечених) боргів в протилежність незабезпеченим, тим краще кредиторам, вимоги яких забезпечені, але гірше кредиторам, які у випадку оголошення конкурсу повинні задовольнитися майновою масою, що залишилася.

Для здійснення аналізу динаміки і структури залученого капіталу складемо і розглянемо наступну аналітичну таблицю (табл. 3).

Як видно з таблиці, підприємство у своїй діяльності використовує біля 20 % довгострокового залученого капіталу та десь 80 % короткосткового залученого капіталу.

 

Таблиця 3

Динаміка складу і структури залученого капіталу

Показники	На початок року	На кінець року	Абсолютне відхилення, г.о.	Темп росту, %
Сума, г.о.	Відсоток до підсумку	Сума, г.о.	Відсоток до підсумку
Залучений капітал - всього	4159,0	100,0	6219,0	100,0	2060,0	149,5
в тому числі: 1. Довгострокові зобов’язання	850,0	20,4	1120,0	18,0	270,0	131,8
2.Поточні зобов’язання	3309,0	79,6	5099,0	82,0	1790,0	154,1
з них: 2.1. Короткострокові кредити банку	906,0	21,8	1744,0	28,0	838,0	192,5
2.2. Поточна заборгованість за довгостроковими зобов’язаннями	142,0	3,4	113,0	1,8	- 29,0	79,6
2.3. Векселі видані	–	–	–	–	–	–
2.4. Кредиторська заборгованість	2175,0	52,3	3145,0	50,6	970,0	144,6
2.5. Інші поточні зобов’язання	86,0	2,1	97,0	1,6	11,0	112,8

 

Наявність в складі джерел фінансування довгострокових залучених коштів (при певних умовах) розглядається як позитивне явище, оскільки дозволяє підприємству користуватися залученими коштами тривалий час. Але при вирішенні питання про доцільність залучення довгострокових зобов’язань до процесу фінансування виробничо-господарської діяльності суб’єкта господарювання рекомендують враховувати: загальне правило фінансової стійкості, здатність підприємства генерувати грошові кошти, необхідні для покриття існуючих зобов’язань, доходність діяльності тощо.

Порівнюючи темпи росту довгострокових та короткострокових зобов’язань, можна припустити, що підприємство розширює масштаби своєї діяльності, причому більш активно здійснює вкладання коштів в поточні активи, у зв’язку з чим зростання поточних зобов’язань відбувається більш швидкими темпами, ніж зростання довгострокових зобов’язань.

В цілому за досліджуваний період загальна величина залученого капіталу збільшилася на 2060,0 г.о. або на 50 %.

Таке зростання відбулося на рахунок збільшення кредиторської заборгованості на 970 г.о., короткострокових кредитів банку на 838 г.о. та довгострокових зобов’язань на 270 г.о. при незначному зменшенні поточної заборгованості за довгостроковими зобов’язаннями на 29 г.о.

У складі поточних зобов’язань найбільшу питому вагу має кредиторська заборгованість, не дивлячись на те, що за звітний період вона зменшилася на 1,7 % і склала 50,6 %. Разом з цим, на 6,2 % зросла частка короткострокових кредитів банку, яка на кінець періоду склала 28 %. Отже, за досліджуваний період скоротилася частка залучених коштів, якими підприємство користувалося практично безкоштовно, і відповідно зросла питома вага більш дорогих коштів – короткострокових кредитів банку. У зв’язку з цим в контексті даного структурного аналізу необхідно також оцінити доцільність заміни дешевих залучених коштів більш дорогими, оскільки невиправдане збереження такої тенденції може суттєво погіршити фінансовий стан підприємства і призвести його до банкрутства.

Залучення позикових коштів в оборот підприємства – явище нормальне. Це сприяє тимчасовому покращенню фінансового стану при умові, що вони не відволікаються з обороту на тривалий час і своєчасно повертаються. В протилежному випадку може виникнути прострочена кредиторська заборгованість, що в кінцевому підсумку призведе до сплати штрафів та погіршення фінансового положення. Тому в процесі аналізу необхідно вивчити склад, дату, умови виникнення кредиторської заборгованості, терміни її погашення, наявність та причини виникнення простроченої кредиторської заборгованості, визначити період прострочення та суму сплачених за це штрафів. Окремо вивчається середня тривалість використання кредиторської заборгованості в обороті підприємства. Вона розраховується за наступною формулою:

,

де Д – кількість днів досліджуваного періоду;

- середні залишки кредиторської заборгованості;

с/в – повна собівартість виробництва

Для вивчення складу і структури кредиторської заборгованості, її динаміки, доцільно скласти наступну аналітичну таблицю (див. табл. 4).

Дані таблиці свідчать, що величина кредиторської заборгованості зросла на 970 г.о. пбо на 44,6 %. Дане зростання, в першу чергу, було обумовлене збільшенням (майже у 2 рази) авансів, на 85 % - поточних зобов”язань за рахунками з учасниками, на 69 % - кредиторської заборгованості за товари, роботи, послуги. При цьому значно знизилася заборгованість по заробітній платі – на 74 %, поточні зобов’язання за розрахунками з бюджетом – на 38 %, а також на 18 % зменшилася сума боргів зі страхування, на 10 % - з позабюджетних платежів.

Треба зазначити, що найбільшу питому вагу у складі кредиторської заборгованості продовжує займати заборгованість за товари, роботи, послуги, яка на початок періоду склала 52,7 %, на кінець періоду – 61,6 %. Зростання даного елемента кредиторської заборгованості слід вважати об’єктивним, якщо воно обумовлено збільшенням обсягів виробництва.

 

Таблиця 4

Аналіз складу, структури і динаміки кредиторської заборгованості

Показники	На початок року	На кінець року	Абсолютне відхилення, г.о.	Темп росту, %
Сума, г.о.	Відсоток до підсумку	Сума, г.о.	Відсоток до підсумку
1. Кредиторська заборгованість за товари, послуги, роботи, г.о.	1147,0	52,7	1937,0	61,6	790,0	168,9
2. Поточні зобов’язання за розрахунками: - з одержаних авансів - з бюджетом - з бюджетних платежів - зі страхування - з оплати праці - з учасниками - із внутрішніх розрахунків	168,0 274,0   55,0 34,0 193,0 304,0   –	7,7 12,6   2,5 1,6 8,9 14,0   –	346,0 171,0   50,0 28,0 51,0 562,0   –	11,0 5,4   1,6 0,9 1,6 17,9   –	178,0 - 103,0   -5,0 -6,0 -142,0 258,0   –	205,9 62,4   90,9 82,4 26,4 184,9   –
Усього	2175,0	100,0	3145,0	100,0	970,0	144,6

 

Враховуючи те, що кредиторська заборгованість є джерелом покриття дебіторської заборгованості, рекомендується в процесі аналізу порівнювати величину дебіторської заборгованості та кредиторської заборгованості. Якщо дебіторська заборгованість перевищує кредиторську, то це свідчить про іммобілізацію власного капіталу в дебіторську заборгованість. Якщо кредиторська заборгованість значно (наприклад, в 2 раза) перевищує дебіторську, то фінансовий стан підприємства вважається нестабільним.

Крім співставлення абсолютних величин дебіторської та кредиторської заборгованості важливим є порівняння строків їх погашення. Якщо період обороту дебіторської заборгованості перевищує аналогічний показник по кредиторській заборгованості, це вказує на те, що обрані підприємством умови надання товарного кредиту є більш пільговим, ніж умови його отримання, а значить, термін погашення кредиторської заборгованості настане раніше, ніж кредиторська заборгованість настане раніше, ніж надійдуть кошти від дебіторів. Така ситуація або примусить підприємство відшукувати додаткові резерви коштів для своєчасного погашення боргів, або призведе до невиконання платіжних обов’язків, виникнення простроченої кредиторської заборгованості, по якій передбачається сплата штрафних санкцій. І в першому, і в другому випадках це негативно відобразиться на фінансовому стані підприємства. Саме тому рекомендується при заключенні угод з постачальниками враховувати умови надання товарного кредиту покупцям.

Підсумовуючи вищесказане, можна зробити висновок, що аналіз структури власних і залучених коштів необхідний для оцінки раціональності формування джерел фінансування діяльності підприємства та його ринкової стійкості. Цей момент дуже важливий, по-перше, для зовнішніх користувачів інформації при вивченні ступеня фінансового ризику; по-друге, для самого підприємства при визначенні перспективного варіанта організації фінансів та розробці фінансової стратегії.