2017-12-16
787
Коефіцієнти рентабельності капіталу характеризують його здатність генерувати необхідний прибуток в процесі його господарського використання та визначають загальну ефективність формування капіталу підприємства. Для здійснення такої оцінки використовують наступні основні показники:
а) коефіцієнт рентабельності інвестованого капіталу;
б) коефіцієнт рентабельності власного капіталу;
в) коефіцієнт рентабельності залученого капіталу.
Перший показник характеризує рівень валового прибутку, що генерується сукупним капіталом підприємства. Розрахунок цього показника здійснюється за формулою:
,
де ВП – загальна сума валового прибутку;
- величина інвестованого (загального) капіталу.
Другий показник характеризує рівень прибутковості власного капіталу, вкладеного в підприємство. Для розрахунку цього показника використовується наступна формула:
,
де ЧП – загальна величина чистого прибутку;
ВК – величина власного капіталу [1, с.111-112].
Неважко помітити, що рентабельність власного капіталу та рентабельність сукупного капіталу тісно пов’язані між собою:
|
|
|
Даний взаємозв’язок відображає залежність між ступенем фінансового ризику та прибутковістю власного капіталу. Очевидно, що по мірі зниження рентабельності сукупного капіталу підприємство повинно збільшувати ступінь фінансового ризику, щоб забезпечити бажаний рівень доходності власного капіталу.
Розширити факторну модель рентабельності власного капіталу можна за рахунок розкладу на складові частки показника рентабельності сукупного капіталу:
Перший фактор – рентабельність продажу 
характеризує ефективність управління витратами і ціновою політикою підприємства.
Другий фактор – коефіцієнт оборотності капіталу (
) відображає інтенсивність його використання та ділову активність підприємства.
Третій фактор – фінансова структура підприємства (
) проявляє обрану підприємством політику в галузі фінансування. Чим вище його рівень, тим вище ступінь ризику банкрутства підприємства, але разом з цим вище доходність власного капіталу.
Розглянемо вплив факторів на рентабельність власного капіталу на базі умовного прикладу:
| № п/п | Показник | Минулий рік | Звітний рік |
| 1. 2. 3. 4. 5. 6. 7. 8. 9. | Балансовий прибуток, г.о. Податки та прибуток, г.о. Прибуток після сплати податків, г.о. Обсяг реалізації продукції, г.о. Середньорічна сума сукупного капіталу, г.о. в т.ч. середньорічна сума власного капіталу, г.о. Рентабельність продажу, % Коефіцієнт оборотності капіталу Фінансова структура | 3966,0 1190,0 2776,0 16330,0 9773,0 5614,0 17,0 1,671 1,74 | 7196,0 2159,0 5037,0 34980,0 14948,0 8729,0 14,4 2,34 1,712 |
| 10. | Рентабельність власного капіталу, % | 49,4 | 57,7 |
Загальна зміна рентабельності власного капіталу:
|
|
|
в тому числі за рахунок змін:
а) рентабельність продажу:
б) оборотність капіталу:
в) фінансової структури:
відповідно, доходність власного капіталу зросла в основному за рахунок прискорення оборотності капіталу. Негативно вплинули на досліджуваний показник зниження рентабельності продажу та збільшення (на 1 %) частки власного капіталу у складі його загальної величини.
Вивчення подібних залежностей має велику доказову силу для оцінки фінансового стану підприємства, оцінки важелів для покращення результатів своєї діяльності. З цієї залежності випливає, що при інших рівних умовах віддача власного капіталу підвищується при збільшенні частки залучених коштів у складі сукупного капіталу.
Але безмежно збільшувати суму залученого капіталу підприємство не може, оскільки діють певні обмеження у виді коефіцієнта поточної ліквідності та коефіцієнта забезпеченості підприємства власними оборотними коштами, які при заміщенні частки власного капіталу залученим слід обов’язково врахувати.
Розглянемо взаємозв’язок, що існує між рентабельністю власного капіталу і названими коефіцієнтами.
Для того, щоб привести алгоритм розрахунку цих трьох показників в залежність від одних величин, здійснимо деякі перетворення:
1. Коефіцієнт поточної ліквідності розраховується за наступною формулою:
,
де ОА – оборотні активи;
КП – короткострокові пасиви
Враховуючи його орієнтовне нормативне значення (1,5-2,0) запишемо:
ОА = 2 (1,5)КП
2. Рентабельність власного капіталу:
Представимо ВК як: ВК = ОА + НА – КП – ДЗ, де
НА – необоротні активи;
ДЗ – довгострокові зобов’язання,
Тоді вихідна формула прийме вид:
Якщо врахувати результати попередніх перетворень (ОА=2 (1,5)КП), то
3. Коефіцієнт забезпеченості підприємства власними оборотними коштами
,
де ВОК – власні оборотні кошти.
Враховуючи алгоритм розрахунку величини власних оборотних коштів
ВОК = ОА – КП,
формулу розрахунку коефіцієнта представимо в наступному виді і здійснимо деякі перетворення:
Якщо врахувати, що:
ОА = 2 (1,5)КП,
то формула буде мати наступний вид:
або
Тобто:
КП = 0,7ОА
Розглянемо умовне підприємство А, що має наступну структуру майна:
| · необоротні активи · оборотні активи | - 4000 г.о. - 6000 г.о. |
| Валюта балансу | - 10000 г.о. |
Враховуючи офіційно встановлені мінімальні значення вищерозглянутих показників, можна визначити, що величина короткострокових пасивів становитиме:
г.о.
При валюті балансу 10000 г.о., величина власного капіталу дорівнюватиме 5800 г.о., тобто структура пасиву підприємства А буде наступною:
| · власний капітал · короткострокові зобов’язання | - 5800 г.о. - 4200 г.о. |
| Валюта балансу | - 10000 г.о. |
Якщо розмір прибутку 1044 г.о., то рентабельність власного капіталу 18%.
Отже, для того, щоб підвищити рентабельність власного капіталу (при незмінній структурі активів) необхідно зменшити його величину. Але оскільки діє обмеження КП=0,7ОА, то це зробити можна лише за рахунок збільшення величини довгострокових зобов’язань.
Якщо припустити, що величина довгострокового залученого капіталу складатиме 2000 г.о., підприємство А буде мати наступну фінансову структуру:
| · власний капітал · короткострокові зобов’язання · довгострокові зобов’язання | - 3800 г.о. - 4200 г.о - 2000 г.о.. |
| Валюта балансу | - 10000 г.о. |
В цьому випадку (при незмінній величині прибутку) рентабельність власного капіталу зросте і складе 27,5 %.
Таким чином, даний приклад дозволяє зробити висновок, що рентабельність власного капіталу (при збереженні коефіцієнтів поточної ліквідності та забезпечення підприємства власними оборотними коштами на мінімальному рівні) можна підвищити за рахунок збільшення величини залучених коштів у складі пасиві на довгостроковій основі.
|
|
|
Однак, при залученні довгострокових джерел фінансування слід враховувати вартість та напрямки їх використання. Якщо підприємство планує за рахунок довгострокових зобов’язань формувати поточні активи, навряд чи таке залучення буде виправданим. Отже, не в усіх випадках можливі зміни у фінансовій структурі.
Досягти збільшення рентабельності власного капіталу можна й іншим шляхом – за рахунок змін у структурі майна. Для цього необхідно знизити величину необоротних активів, що дозволить збільшити величину поточних активів, а значить й короткострокових пасивів.
Тобто, якщо структура активів підприємства А зміниться наступним чином:
| · необоротні активи · оборотні активи | - 2000 г.о. - 8000 г.о. |
| Валюта балансу | - 10000 г.о., |
то структура пасивів буде мати вид:
| · короткострокові пасиви (0,7 ОА=0,7*8000) · власний капітал | - 5600 г.о. - 4400г.о. |
| Валюта балансу | - 10000 г.о., |
а рентабельність власного капіталу (при величині прибутку 1044 г.о.) буде складати 23,7 %.
Однак, такі зміни в структурі майна можливі лише в деяких сферах діяльності. В промисловості ж, сільському господарстві, а також інших галузях, що займаються безпосередньо виробництвом продукції, структура активів характеризується суттєвим (в декілька разів) перевищенням частки необоротних активів на оборотними. Тому в більшості випадках зміни в структурі активів більш теоретичні, ніж практичні.
Отже, повертаючись до факторної моделі розрахунку рентабельності власного капіталу і враховуючи результати розгляду наведених прикладів, можна стверджувати, що підвищити рівень результативного показника лише за рахунок зміни фінансової структури не можливо. Очевидно, що для цього необхідне зростання обсягів реалізації і прибутку. Це означає, що третій фактор моделі носить підпорядкований характер відносно першого та другого факторів. Іншими словами, збільшувати величину залученого капіталу для підвищення рентабельності власного капіталу можна лише коли економічна рентабельність перевищує рівень ставки банківського відсотку.
|
|
|
Щоб кількісно визначити, на скільки відсотків підвищиться рентабельність власного капіталу за рахунок залучення позикового, використовують модель ефекту фінансового важеля, яка має наступний вид:
,
де PIK (1-Kon) – рентабельність інвестованого капіталу після сплати податків;
КН – коефіцієнт оподаткування (відношення суми податків до величини валового прибутку);
СВ – ставка відсотку за кредит (відношення величини загальної суми витрат, пов’язаних з обслуговуванням боргів, до їх середньорічної суми)
Ефект фінансового важеля складається з двох компонентів:
1) різниці між рентабельністю інвестованого капіталу та ставкою відсотків за кредит:
[PIK(1-Kon)-CB];
2) плече фінансового важеля:
Позитивний ефект фінансового важеля виникає, якщо [PIK(1-Kon)-CB]>0. Різниця між економічною рентабельністю і ставкою відсотків за кредит вказує на доцільність збільшення плеча фінансового важеля, тобто частки залученого капіталу, оскільки це призводить до підвищення рентабельності власного капіталу. Якщо [PIK(1-Kon)-CB]<0, створюється від’ємний ефект фінансового важеля, в результаті чого відбувається “проїдання” власного капіталу, що може стати причиною банкрутства підприємства.
Ситуація дещо змінюється з ефектом фінансового важеля, якщо при розрахунку оподаткованого прибутку враховуються фінансові витрати по обслуговуванню боргу. Тоді за рахунок податкової економії реальна ставка відсотку за кредит зменшується порівняно з розрахованим ревенем. Вона дорівнюватиме:
СВ (1 - Коn)
В таких випадках ефект фінансового важеля рекомендується розраховувати наступним чином:
