Основні фактори організації й проведення фінансово-господарського контролю

На організацію і здійснення фінансово-господарського контролю впливають різноманітні фактори. Умовно їх можна розділити на зовнішні (безпосередньо не пов’язані з фінансово-господарським контролем, проте визначають основні умови його організації та здійснення), і внутрішні (безпосередньо пов’язані з фінансово-господарським контролем, визначають особливості, технологію і алгоритми його організації та здійснення фінансово-господарського контролю) (рис.).

Зовнішні фактори:

· особливості системи господарювання (у т.ч. економічні відносини власності);

· рівень розвитку системи управління (мікро- та макро- аспекти);

· соціально-економічна ситуація;

· рівень розвитку правової системи;

· рівень розвитку системи обліку та звітності.

Внутрішні фактори:

· рівень розвитку теорії, методології і технології фінансово-господарського контролю;

· рівень організації, матеріально-технічного, методичного забезпечення фінансово-господарського контролю;

· рівень розвитку системи підготовки і перепідготовки кадрів, професійно-кваліфікаційний рівень спеціалістів з проведення фінансово-господарського контролю.

 

Система господарювання визначає організацію різних видів фінансово-господарського контролю − державного, муніципального, незалежного і контролю власника. Ідеологічна спрямованість господарської діяльності за командно-адміністративної системи означала підпорядкованість усіх сфер і функцій побудові комуністичного суспільства на основі єдиної форми власності − загальнонародної (державної), яку охороняла держава. У таких умовах вирішення господарських проблем відбувалось з позицій державних інтересів. У сучасних умовах, коли єдина форма власності змінена на господарську багатоукладність, держава виступає власником частини коштів і майна на рівні з іншими власниками − окремими громадянами, колективами, групами тощо. Кожний власник може на свій розсуд організовувати контроль за своєю власністю. Суб’єкти господарювання отримали економічну свободу, багато раніше заборонених операцій у сфері підприємницької діяльності стали звичними. Ліквідація адміністративно-командної системи, що характеризувалась тотальною регламентацією господарської діяльності з боку держави, вплинула на організацію контролю. Пер ехід до ринкових відносин, різноманітність форм власності і економічна свобода дозволили вивести зі сфери державного фінансового контролю чимало господарських дій, зорієнтувати його на кінцеві показники господарської діяльності, достовірність їх обліку. У приватних підприємствах ризик появи багатьох видів зловживань зведено до мінімуму, а контроль став частиною діяльності самих суб’єктів господарювання. Зростає роль внутрішнього оперативного контролю власником або керівником господарської діяльності безпосередніх виконавців та взаємного контролю учасників господарського процесу.

Реорганізація і часткова ліквідація складних вертикальних керівних галузевих структур звужує сферу відомчого контролю (внутрішній контроль у державному секторі економіки), оскільки економічна свобода зростає.

В умовах переходу до ринкових умов відбувається поглиблення та удосконалення усіх видів фінансово-господарського контролю.

Планово-розподільча система сприяла розкраданню майна, безгосподарності, низькій продуктивності праці на основі нічиєї власності, демотивувала будь-які заходи з підвищення економічної ефективності господарської діяльності. Ринкові відносини на основі приватної власності значною мірою усувають такі негативні явища, проте посилюють прагнення до збагачення, створюють небезпеку недобросовісного підприємництва і нечесної конкуренції, зумовлюють інші негативні явища. У ринкових умовах існують можливості для великих економічних злочинів, моделі і технології здійснення яких є надзвичайно складними, ретельно продуманими і тяжко піддаються виявленню, а їх наслідки масштабні.

В умовах планової системи господарювання економічні злочини здебільшого мали локальний характер, здійснювались у межах окремого підприємства, натомість сьогодні частішими стали фінансові махінації, інші порушення, вчинені представниками різних господарських організацій, різних районів, країн особливо у сфері розрахункових операцій та банківсько-кредитній системі.

Як свідчить досвід країн з розвинутою економікою, не зважаючи на посилену боротьбу правоохоронних органів, криміногенність не зменшується, а лише змінює свої форми, навіть удосконалюється. Зміна форм власності, розвиток відносин приватної власності послаблює одні кримінальні фактори, але посилює інші та створює нові.

Для соціалістичного періоду розвитку України були характерні такі форми і методи отримання тіньових доходів, як:

· приписки, значне розкрадання державних матеріальних, технічних, фінансових ресурсів, дрібні крадіжки на виробництві, підпільна підприємницька і виробнича діяльність;

· невідображення в обліку фактично випущеної продукції й наданих послуг на державних підприємствах;

· зловживання і порушення у роздрібній торгівлі й громадському харчуванні;

· перепродаж дефіцитних товарів;

· неофіційне, а тому й нелегальне надання побутових послуг;

· корупція;

· кримінальний промисел.

В умовах ринкових перетворень, зростанню економічної злочинності сприяють такі фактори, як низький рівень правової свідомості вітчизняних підприємців, нестабільність податкового законодавства, злочини у сфері оподаткування та інші.

Одним із видів зловживань є “перекачування” коштів державного бюджету, державних організацій на користь приватних підприємницьких фірм, незаконна приватизація державної власності. Розвиток ринкових відносин веде до появи таких видів економічних злочинів, як зловживання капіталовкладеннями, спекуляції з цінними паперами, зловживання депозитними коштами, хибні банкрутства, маніпуляції з кредитними ресурсами, порушення прав споживачів (необ’єктивна реклама, збут недоброякісної продукції тощо); злочини, пов’язані з фінансовою системою (приховування прибутку, ухилення від сплати податків, махінації з державними фінансовими ресурсами), комерційні хабарі, комп’ютерна злочинність, незаконне вивезення капіталу за кордон та багато інших.

Цим негативним явищам необхідно протиставити вдосконалення системи фінансово-господарського контролю на основі розвитку його методологічних засад, методичного забезпечення контрольно-ревізійної роботи, поліпшення організації й координації дій контролюючих органів.

Соціально-економічний розвиток країни визначає умови господарської діяльності та отримання доходів громадян і відповідно їх рівень життя. Чим вищим є рівень соціально-економічного розвитку країни, тим сприятливішими є умови для належного, законного здійснення фінансово-господарської діяльності, оскільки немає потреби у приховуванні фінансових операцій та отриманні тіньових доходів. За таких умов основною функцією фінансово-господарського контролю є фінансово-економічне регулювання, суть якого полягає у забезпеченні стабільності та розвитку економічної системи як на мікро-, так і на макрорівнях. У протилежному випадку люди шукають і використовують усі можливі, доступні засоби поліпшення свого соціально-економічного становища. Тут фінансово-господарський контроль виконує переважно фіскальну функцію, тобто спрямований на виявлення зловживань та повернення незаконно отриманих доходів. Це, у свою чергу, стримує формування реальних механізмів стабілізації та прогресивного розвитку економіки.

Фінансово -господарський контроль є складовою економічної системи. Тому його ефективність залежить від рівня її організації, тобто визначеності і оптимальності розподілу функцій між її складовими, а також ефективності її функціонування. Стабільна економічна система формує реальні умови для реалізації всіх функцій та можливостей фінансово-господарського контролю в системі управління економікою на усіх рівнях.

Фінансово -господарський контроль здійснюється відповідно до чинного законодавства. Тому повнота і досконалість відображення у нормативно-правових актах повноважень, прав та обов’язків контролюючих органів, форм і напрямів фінансово-господарського контролю, порядку їх здійснення забезпечує ефективність та дієвість контрольних заходів. Рівень правового оформлення фінансово-господарського контролю прямо залежить від рівня розвитку правової системи держави загалом.

Фінансово -господарський контроль здійснюється переважно на основі даних бухгалтерському обліку й звітності. Відтак правильність, достовірність і повнота відображення фінансово-господарських операцій у бухгалтерському обліку безпосередньо визначають умови, можливості та результативність фінансово-господарського контролю.

Теоретико-методологічною основою розвитку та підвищення ефективності фінансово-господарського контролю у практичному аспекті є, насамперед, теорія і методологія контролю. Правильне та чітке формулювання сутності фінансово-господарського контролю, його типів, видів і форм, мети, завдань, функцій, принципів, з’ясування ролі у системі управління, а також розробка способів і методичних прийомів методів проведення контрольних дій визначають рівень його організації, результативність та дієвість.

Ускладнення господарської діяльності та зростання обсягу інформації про діяльність суб’єктів господарювання унеможливлює здійснення достовірного об’єктивного фінансово-господарського контролю без використання сучасних інформаційних систем і технологій.

Чітке визначення об’єктів фінансово-господарського контролю, розподіл повноважень і координація діяльності (тобто організація контролю) зумовлюють повноту та ефективність здійснення контрольних заходів, унеможливлюють їх дублювання, дозволяють раціонально використати наявні у розпорядженні суб’єктів контролю час, матеріальні, фінансові, трудові ресурси.

Якість фінансово-господарського контролю також залежить від професійно-кваліфікаційного рівня спеціалістів, які його організовують і здійснюють. Забезпеченість такими спеціалістами можлива лише за умови належної організації системи підготовки та перепідготовки кадрів для роботи у сфері фінансово-господарського контролю, яка може відбуватись на базі закладів вищої економічної освіти, спеціалізованих закладів підвищення кваліфікації працівників системи фінансово-господарського контролю, у рамках програм навчання, проведення курсів, семінарів, нарад, конференцій тощо.