Характеристика неврозоподібної форми заїкання

ТЕМА 5. КЛАСИФІКАЦІЯ ЗАЇКАННЯ, ЕТІОЛОГІЯ ТА СИМПТОМАТИКА

План:

1. Характеристика неврозоподібної форми заїкання.

2. Характеристика невротичної форми заїкання.

 

Література:

1. Белякова Л. И., Дьякова Е.А. ЗАИКАНИЕ. Учебное пособие для студентов педагогических институтов по специальности «Логопедия» — М.: В. Секачев, 1998. — 304 с: ил.

2. Заикание /Под ред. Н.А. Власовой, К.-П. Беккера. Совместное издание СССР – ГДР. – 2-е изд., перераб. и доп. – М.: Медицина, 1983. – 256с., ил.

3. Заикание у подростков: Кн. для логопеда: Из опыта работы /Е.В. Богданова, М.И. Буянов, Т.В. Колошина идр.: Сост. М.И. Буянов. – М.: Просвещение, 1989. – 175с.

4. Миссуловин Л.Я. Патоморфоз заикания. Изменение картины возникновения и тичения заикания, особенности коррекционной работы: Учеб. пособие. – Спб., Издательство «Союз», - 2002. – 320с. – (Коррекционная педагогика»).

5. Селиверстов В.И. Заикание у детей: Психокоррекционные и дидактические основы логопедического воздействия: Учеб. пособ. – 4-е изд., доп. – М.: Владос, 2001. – 208с. – (Коррекционная педагогика).

 

Починаючи з 70-х років у вітчизняній літературі з'являються нові трактування класифікації заїкання. Дослідники виділяють 2 клінічні форми заїкання невротичну та неврозоподібну, зумовлені різними патогенетичними механізмами.

Характеристика неврозоподібної форми заїкання.

Зовнішньо схожий на невроз, цей розлад має не психогенне походження (в межах шизофренії, епілепсії, олігофренії, внаслідок органічного ураження центральної нервової системи), частіше всього неврозоподібний синдром виникає

внаслідок органічного ураження ЦНС у ранньому дитинстві. Після травм голови, струсу головного мозку, менінгоенцефалітів, часто спостерігається неспецифічний комплекс залишкових явищ, подібних ураженню головного мозку. У ньому комплексі поєднуються універсальні загальномозкові синдроми та ознаки ураження тієї чи іншої функціональної системи.

До універсальних синдромів, які виникають практично у всіх, хто переніс подібне ураження, відносять церебрастенічний синдром. Він проявляється у негативному перенесенні спеки, перебуванні у транспорті, у підвищеній млявості та втомлюваності при інтелектуальному або фізичному навантаженні, діти з церебрастенічним синдромом швидко втомлюються, тому їх потрібно викликати до дошки не в кінці уроку, а спочатку, не на останніх уроках а на перших. Ці хворі погребують суворо дозованих навантажень; маснім чергуванням періодів інтелектуальної діяльності та відпочинку. Наявність церебрастенії, з одного боку, завжди підсилює вже наявну патологію головного мозку, а з другого сприяє виникненню різних нових порушень. Тож, церебрастинічний фон не є безпечним. Виділяють п'ять основних клінічних варіантів церебрастенічного синдрому: гіпердинамічний варіант: людина втомлюється, стає метушливою, розсіяною, гіперрухливою; динамічний варіант: хворий бажає спокою, спостерігається гіподинамія; апатичний варіант: хворий нічого не хоче робити; дистонічний варіант: хворий роздратований, плаксивий, нудний, його не потрібно втішати, йому потрібен відпочинок; з мішаний варіант: в його проявах с різні симптоми, що впливають, і цим приховують прояви хвороби.

Хворим із церебрастенією потрібно суворо дозувати навантаження переходити на іншу. Іншою ознакою раннього органічного враження ЦНС є синдром рухового розгальмування (гіпердинамічний синдром). Він виявляється у надмірній метушливості, хаотичній рухливості, нездатності бути цілеспрямованим, дисциплінованим. Пацієнти запальні, роздратовані.

Неврозоподібна форма заїкання частіше всього розпочинається у дітей у віці 3-4 року поступово, без суттєвих зовнішніх причин.

Заїкання збігається з періодом формування фразового мовлення. У початковому етапі має місце хвилеподібний тип плину, але вільних від періодів судом немає. Якщо у цей період була відсутня логопедична допомога, мовленнєве порушення поступово обтяжується. Заїкання «обростає» супутніми рухами, емболофразіями, і судомні зупинки посилюються при фізичній або психічній втомі, соматична ослабленість погіршує якість мовлення.

Їх фізичний розвиток протікає в межах низької вікової норми або з невеликою затримкою. Вони відрізняються від здорових дітей поганої координацією рухів, моторною незручністю, поведінка характеризується розгальмованістю, збудливістю. Вони погано переносять жару, задуху, їзду в транспорті.

У дітей цієї групи спостерігаться підвищена виснажуваність і стомлюваність при інтелектуальній і фізичному навантаженні. Їх увага нестійка, вони швидко відволікаються. Нерідко такі діти надмірно метушливі, непосидючі, з труднощами підкоряються дисциплінарним вимогам, можуть бути запальними і роздратованими. Психоневрологічний стан таких дітей оцінюється клініцистами як церебрастенічний синдром.

Особливо яскрава різниця від норми спостерігається в мовленнєвому розвитку. Так, перші слова нерідко з'являються лише до 1,5 року, елементарна фразове мовлення формується до 3-х років, розгорнені фрази спостерігаються лише до 3,5 років життя. Разом із затримкою розвитку мовлення наявні порушення вимови багатьох звуків, повільне накопичення словникового запасу, пізнє і неповне освоєння граматичної будови мовлення. Початок заїкання збігається з періодом формування фразового мовлення, тобто в 3-4 роки.

У початковому періоді заїкання, який продовжується від 1 до 6 місяців, заїкання протікає як би хвилеподібно, проте періодів, вільних від судомних запинок мовлення, зазвичай не спостерігається. За відсутності логопедичної допомоги мовленнєве порушення поступово ускладнюєтьтся. Заїкання швидко «обростає» рясними супутніми рухами і емболофразією.

Для даної форми заїкання типова відносна монотонність і стабільність проявів мовленнєвого дефекту. Судомні запинки посилюються при фізичній і психічній втомі дітей, в період соматичних захворювань, але зазвичай мало залежать від зовнішніх ситуаційних чинників.

При обстеженні моторики у дітей з неврозоподібною формою заїкання звертає на себе увагу патологія моторних функцій, виражена різною мірою: від недостатності координації і рухливості органів мовленнєвої артикуляції до порушення статичної і динамічної координації рук і ніг.

М'язовий тонус при цій формі заїкання нестійкий, рухи напружені і невідповідні. Є порушення координації рухів рук і ніг, тонкої моторики рук, моторики артикуляції. Найбільш виражені порушення спостерігаються в мімічній, артикуляції і тонкій моториці рук. При неврозоподібній формі заїкання особливо страждає динамічний праксис. Заїки насилу запам'ятовують послідовність рухів, насилу переключаються з однієї серії рухів на іншу. Велика частка тих, що заїкаються цієї групи з труднощами відтворюють і утримує в пам'яті заданий темп і ритм. Як правило, у них погано розвивається музичний слух.

У більшості з тих, що заїкаються цієї групи рухові помилки не виправляють самостійно. Словесна інструкція за руховими завданнями є недостатньою, при навчанні необхідні наочні зразки.

Клінічне обстеження таких дітей свідчить, як правило, про нерізко виражене органічне ураження мозку резидуального характеру, причому крім загальномозкових синдромів (церебрастенічний, гіпердинамічний синдроми та ін.), у них виявляються залишкові явища ураження моторних систем мозку.

При логопедичному обстеженні виявляється зазвичай нормальна будова мовленнєвого апарату. Все рухи органів артикуляції характеризуються деякою обмеженістю, нерідко спостерігається малорухливість нижньої щелепи, спостерігається недостатня рухливість язика і губ, погана координація артикуляційних рухів, утруднений пошук артикуляційних поз. Нерідко є порушення тонусу м'язів язика, його «рухливість», недиференційований кінчик. Часто у дітей з неврозоподібною формою заїкання реєструється підвищена салівація не лише в процесі мовлення, але і у спокої.

Відрізняється від норми і організація просодичної сторони мовлення: темп мовлення або прискорений, або різко уповільнений, голос мало модульований. Як правило, спостерігається різке порушення мовленнєвого дихання: слова вимовляються під час вдиху або у момент повного видиху.

У всіх дітей з неврозоподібною формою заїкання виявляється кореляція відхилень від норми в психомоторному і мовленнєвому розвитку.

Для дітей з легким ступенем відхилень в психомоторному і мовленнєвому розвитку характерні деякі труднощі в динамічній координації всіх рухів (від спільних до тонких артикуляцій). Лексико-граматична сторона мовленняи не має істотних відхилень від норми. Порушення звуковимови носять, головним чином, фонетичний характер (міжзубний сигматизм, губно-зубна вимова і тому подібне).

У дітей з середнім ступенем відхилення в психомоториці мовлення, є порушення статичної і динамічної координації рухів (загальних, тонких і артикуляційних). У таких дітей спостерігається деяке відставання у формуванні лексико-граматичної будови мовлення. Порушення звуковимови носить фонетико-фонематичний характер (велярне або увулярна вимова звука «р», змішування шиплячих і свистячих і тому подібне).

У дітей з важким ступенем відхилень в психомоториці і мовленні, разом з розладом статичної і динамічної координації рухів, є різні порушення рухової сфери в цілому. У таких дітей спостерігається недорозвиток мовлення, виражений в різному ступені (від фонетико-фонематичного до спільного недорозвитку мовлення III рівня).

Психічний стан дітей з неврозоподібною формою заїкання характеризується підвищеною збудливістю, вибуховістю, в одних випадках, і млявістю, пасивністю — в інших. Увага таких дітей зазвичай нестійка, вони не виявляють стійкого інтересу до творчої ігрової діяльності, нерідко зниження пізнавальної активності.

Для ілюстрації приводимо наступне спостереження:

Приклад 4: А. Ф., 5,5 років.

Із слів батьків, хлопчик страждає заїканням, порушеннями звуковимови, дратівливістю, впертістю, непосидючістю.

Спадковість психічними захворюваннями і мовленнєвими розладами не обтяжена. Дитина народилося від першої вагітності, що протікала з токсикозом в першій половині. Пологи в строк із стимуляцією. Народився в асфіксії невеликого ступеня. До грудей був прикладений на треті сутки, смоктав активно. До одного року ріс неспокійним. Ранній фізичний розвиток в межах вікової норми: голову тримає з 2-х місяців, сидить з 6-ти місяців. Ходити почав після року. Окремі слова з'явилися незабаром після року, короткі фрази — після 2,5 років, розгорнена фраза лише до чотирьох років. Мовлення завжди було невиразним. До року ні на що не хворів. З 1 р. 1 міс. почав відвідувати ясла, потім дитячий садок. З того часу часто хворів на застуду. Майже весь час виховувався на п’ятидневному режимі дитячих виховних установ. З дітьми легко вступав в контакти. Проте дитячий садок відвідував неохоче, обтяжувався перебуванням там, багато плакав, що понеділка не хотів йти з будинку. Заїкання батьки помітили в 3 роки. Початок заїкання був поступовим. З часом судомна активність мовленнєвих м'язів посилилася, почала виявлятися постійно. Мовленнєвий стан: будова артикуляційного апарату без особливостей. Рухи артикуляційних органів скуті, перехід від одного артикуляційного руху до іншого утруднений. Голос гучний, мало модульований.

Темп мовлення дещо прискорений. Артикуляція нечітка. Звуковимова різко порушена: ш-с, р-в, ч-ть, ц-т, л-немає. Відсутні йотовані звуки і звук «и». Заїкання виявляється в запитально-розповідній і спонтанній формах мовлення у вигляді артикуляцій тонічних і клонічних судом, змикаючої судоми губ, вокальних тонічних судом, які частіше виникають на початку мовленнєвого потоку на явні звуки.

Комплексна медико-педагогічна дія надавалася впродовж 6 місяців. Поставлені і введені в мову звуки З, Ч, Щ, але їх вимова недостатньо автоматизована. Темп мовлення залишається нестійким з тенденцією до прискорення. Збільшився словниковий запас, зменшилися явища аграматизму. Заїкання стало менш вираженим, проте судомні скорочення артикуляційних і дихальних м'язів залишаються, особливо яскраво виявляючись у запитально-розповідній і спонтанній формах мовлення. При огляді через 4 місяці після закінчення логопедичних занять хлопчикові 6 р. 4 міс в мовленні залишається заїкання, що виражене в легкому ступені, виявляється в запитально-розповідному і спонтанному мовленні. У грі наодинці з собою в мовленні спостерігаються легкі судомні запинки. Рекомендований повторний курс медико-педагогічної дії. Після повторного курсу коректувальної дії спостерігалася позитивна динаміка: введені в мову і автоматизовані всі звуки. Одиничні судомні запинки залишаються тільки в спонтанному мовленні. Залишаються нерізко виражені явища аграматизму. Усне спонтанне мовлення характеризується короткими фразами, складні частки вживаються рідко. Спостерігається низький рівень розвитку монологічного мовлення.

Неврозоподібна форма заїкання характеризується тим, що мовленнєві спотикання проявляються в різних ситуаціях: як наодинці з самим собою, так і в колективі. Активна увага заїкуватих до пронесу мовлення полегшує мовлення, воно стає кращим.

За умови хронічного перебігу неврозоподібної форми заїкання у дорослих, мовлення нерідко характеризується тяжкими тоно-клонічними судомами у відділах мовленнєвого апарату. Мовлення супроводжується різкими рухами пальців рук, притоптуванням, хитанням голови, співдружніми рухами, які нагадують гіперкінези — насильницькі скорочення м'язів, які не мають маскуючого характеру.

В осіб з неврозоподібною формою заїкання у віці 14-17 років деколи з'являються особистісні переживання у зв'язку з дефектом мовлення. Вони носять зредукований характер і не мають рис глибокого, емоційно яскраво забарвленого переживання своєї мовленнєвої малоцінності, як це буває у підлітків і дорослих осіб, які страждають невротичною формою заїкання.

Для підлітків і дорослих з неврозоподібною формою заїкання найбільш характерне пасивне відношення до свого мовеннєвого дефекту. Вони звертаються за допомогою, як правило, за побажанням своїх рідних або близьких знайомих. В процесі корекційної роботи дії цієї групи осіб, що заїкаються недостатньо активні і ініціативні.

При хронічному перебігу неврозоподобної форми заїкання у дорослих осіб із заїканням мовлення характеризується нерідко важкими тоно-клонічними судомами у всіх відділах мовленнєвого апарату. Як правило, спостерігається різке порушення дихання в процесі мовлення: тривала затримка, уривчастість, судомність і так далі. Мовлення зазвичай супроводжується різноманітними рухами пальців рук, притопуванням, рухами голови, розгойдуванням тулуба і іншими рухами співдружності, що нагадують гіперкінези, тобто насильницькі скорочення м'язів, що не носять маскуючого або емоційно-виразного характеру.

При важкій формі заїкання мовленнєве спілкування втомлює дорослих осіб із заїканням. Незабаром після початку бесіди вони починають відповідати односкладово, скаржитися на почуття фізичної «втоми до знемоги». Для психічного стану дорослих характерні труднощі адаптації до нових умов, зниження пам'яті і уваги, виснажуваність. Більшості з них заняття з логопедом приносять полегшення в мовленні, в тих випадках, якщо корекційна педагогічна робота носить регулярний і тривалий характер.

Неврозоподібна форма заїкання характеризується тим, що мовленнєві запинки виявляються в будь-якій ситуації, як наодинці з самим собою, так і в суспільстві. Активна увага тих, що заїкаються до процесу говоріння полегшує мовлення, запинок стає менше. В той же час спостереження доводять, що фізичне втома, тривале психічне напруження, перенесення соматичних захворювань погіршують якість мовлення.

Таким чином, для неврозоподобної форми заікання характерні:

1) судоромні запинки з'являються у дітей у віці 3-4 роки;

2) поява судомних запинок збігається з фазою розвитку фразового мовлення;

3) початок заїкання поступовий поза зв'язком з психотравмуючою ситуацією;

4) відсутність періодів плавного мовлення і мала залежність якості мовлення від мовленнєвої ситуації;

5) залучення активної уваги в осіб із заїканням до процесу говоріння полегшує мовлення;

6) фізичне або психічна втома, соматична ослабленість погіршують якість мовлення.

Досить часто в практиці зустрічаються заїки, клінічна картина мовленнєвої патології яких буває змішаною.

Так, реактивний психогенний початок заїкання може спостерігатися і у дітей з органічною неповноцінністю мозку. У таких випадках на тлі затримки психомоторного і мовленнєвого розвитку, недосконалості вимовної сторони мовлення буває достатньо «незначної» психогенної дії, щоб порушилася хитка координація мовленнєворухового акту і з'явилися судомні запинки. Таке невротичне за своїм походженням заїкання має складну клінічну картину, в якій поєднуються симптоми різних рівнів ураження діяльності центральної нервової системи: функціонального і органічного.

У інших випадках неврозоподібна форма заїкання може ускладнюватися цілим комплексом вторинних невротичних реакцій, пов'язаних з особливостями особистісного реагування на мовленнєвий дефект, що «маскує» дійсну природу мовленнєвої патології. Такі форми мовленнєвої патології є змішаними і важче піддаються коректувальним діям.

Характеристика невротичної форми заїкання. Невротична форма заїкання загострюється у віці від 2 до 6 років, коли фразове мовлення вже сформоване. Переважає психогенний початок мовленнєвої патології (психічна гостра або хронічна травматизація).

З анамнестичних даних випливає, що у дітей з цією формою заїкання відсутня патологія внутрішньоутробного розвитку та пологів. Ранній психофізіологічний розвиток відбувається у межах норми. Моторні навички формуються своєчасно.

У мовленнєвому онтогенезі спостерігається ранній розвиток мовлення (перші слова з'являються в 10 місяців). Фразове мовлення формується в 16-18 місяців життя. В короткий період часу діти починають розмовляти розгорнутою фразою, словниковий обсяг швидко поповнюється, темп мовлення прискорений. Діти начебто „захлинаються” мовленням, недомовляють закінчень слів, речень; спостерігається велика кількість ітерацій — повторення складів, слів, словосполучень, отже, артикуляційні механізми мовлення в них несформовані, але лексико-граматичний аспект випереджає норму.

При обстеженні виявляється нормальний розвиток загальної моторики. Вони добре переключаються з одного руху, ритму на інший. Дрібна моторика розвивається у межах норми

У дітей з невротичною формою заїкання часто спостерігається рецидив у 7 років, у зв'язку зі збільшенням емоційного й фізичного навантаження, зумовленого вступом до школи.

У 10-12 років діти починають усвідомлювати свій дефект. У дітей формується логофобічний синдром. Логофобія може поєднатись із невротичними тиками та сінкінезіями.

Окрім логофобічного варіанту неврозів, виявляють істеричний механізм. При цьому, внаслідок психічної травми шокуючого характеру, паралізуються центральні механізми мовлення, виникає істеричний мутизм, хворий мовчить не тільки під час психотравмуючої ситуації, але й за будь-яких обставин. Після зникнення істеричного мутизму нерідко спостерігаються істерики заїкання (під впливом психотравмуючих хвилювань знову паралізується мовленнєва функція, але у менш вираженому ступені).

При невротичній формі заїкання динаміка порушення має рецидивний характер. Тимчасово мовлення стає плавним, судомні зупинки можуть бути відсутніми, але при емоційному напруженні, соматичному захворюванні, перевтомі заїкування з'являється знову.

Відмінною особливістю цієї форми є те. що у спокійному стані, внаслідок відволікання від процесу мовлення, наодинці з собою — мовлення чітке, плавне.

У практиці трапляються хворі, клінічна картина мовленнєвої патології яких буває мішаною. Такі форми називаються мішаними та важко піддаються коректнішим впливам

Виникненню заїкання невротичної форми у дітей зазвичай передує психогенний вплив у вигляді переляку або у вигляді хронічної психологічної травматизації. Заїкання виникає гостро у віці 2-6 років.

Анамнестичні дані показують, що у дітей з цією формою заїкання зазвичай відсутні вказівки на патологію внутрішньутробного розвитку і пологів. Ранній психофізичний розвиток, як правило, проходить у відповідності з віковою нормою. Моторні навички (сидіння, стояння, хода) формуються своєчасно.

У таких дітей часто спостерігається велика кількість ітерацій, що нерідко привертають увагу оточуючих. Якщо в нормі найбільша кількість ітерацій збігається з інтенсивним періодом формування розгорненого фразового мовлення і обмежене в часі 2-3- місяцями, то в дітей даної групи кількість ітерацій може залишатися значною впродовж довшого часу. Таким чином, артикуляторні механізми усного мовлення залишаються у них функціонально незрілими на більш тривалий термін, ніж в нормі, тоді як лексико-граматична сторона істотно випереджає норму.

До появи заїкання у таких дітей спостерігаються характерологічні особливості за типом підвищеної вразливості, тривожності, боязкості, образливості, зміни настрою, частіше у бік пониженого, раздратованого, плаксивість, нетерплячість. Біля деяких з них у віці 2-5-ти років спостерігаються страхи (страх темноти, страх за відсутності в кімнаті дорослих, невротичний енурез і так далі).

Ці діти важко звикають до нової обстановки, стають більш дратівливими, плаксивими. Заїкання виникає найчастіше гостро на тлі розвиненого фразового мовлення після перенесеної психічної травми.

Окрім гострої і хронічної психічної травматизації невротична форма заїкання у більшості дітей розвивається в результаті активного введення в спілкування іншої мови в 1,5-2,5 роки життя. Це буває у дітей, які ще в силу вікових особливостей не оволоділи достатньою мірою рідною мовою. У цей період розвитку мовної функції оволодіння іншою мовою пов'язане з великим психічним напруженням, що для низки дітей є патогенним чинником.

Приклад 1. Рая Ф., 3,6 років.

Скарги на заїкання, яке з'явилося 2 місяці тому. Анамнестетично не виявляється патології внутршньутробного розвитку і пологів. Фізичний і психомоторний розвиток дитини протікав в межах норми. Перші слова з'явилися до 1 року. Розгорненими фразами почала говорити до двох років. До теперішнього часу вважає за краще користуватися лівою рукою під час їди. Мати дівчинки за національністю татарка, батько — росіянин. Удома спілкуються російською мовою. Два місяці тому до сім’ї дівчинки приїхав дідусь, який наполягав на тому, щоб з дівчинкою почали говорити на татарській мові. Дитина швидко запам'ятовувала нові слова і охоче використовувала їх в мовному спілкуванні з родичами. Приблизно через 1,5 місяця спілкування з використанням слів татарської мови мати помітила спочатку рідкі, а потім частіші судомні запинки в мовленні дитини. Після звернення до фахівця мати отримала рекомендації використовувати в спілкуванні з дівчинкою тільки російську мову. Спостереження за дівчинкою протягом року показали, що в наступні 2 місяці після переходу на єдину мовну систему у дитини поступово зникли судомні запинки і плавність мовлення повністю відновилася.

Інколи до появи заїкання, услід за перенесеною дитиною гострою психічною травмою якийсь час (від декількох хвилин до діб) спостерігається мутизм. Дитина раптово перестає говорити, на її обличчі нерідко «застигає» вираз страху. Одночасно з появою заїкання діти стають ще дратівливішими, спостерігається руховий неспокій, гірше сплять. У ряді випадків з'являється хвороблива упертість, капризи, порушення дисциплінарних вимог, у деяких дітей при появі заїкання спостерігається короткочасний період, коли вони в процесі мовлення прикривають рот рукою, як би побоюючись появи запинок, або обмежують мовне спілкування.

Динаміка мовленнєвого порушення при невротичній формі заїкання характеризується рецидивуючим протіканням, часом мовлення стає абсолютно плавним, судомні запинки повністю відсутні, але при найменшому емоційному напруженні, соматичному захворюванні або втомі заїкання з'являється знову.

Невротична форма заїкання може мати як вдале, так і невдале (прогредієнтне і рецедивуюче) протікання. При сприятливому протіканні вираженість заїкання не буває тяжкою. Зміна оточуючої обстановки в кращий бік, оздоровлення організму дитини, адекватні лікувально-педагогічні заходи сприяють достатньо швидкій зворотній динаміці мовленнєвого порушення.

Нерідко заїкання поступово набуває хронічного протікання, при якому й надалі повних і тривалих ремісій вже не спостерігається, і мовленнєве порушення стає все більш важким.

У випадках несприятливого перебігу заїкання чаші має місце спадкова обтяженість заїканням і патологічними рисами характеру. У сім'ях дітей із заїканням, нерідко переважають неправильні форми виховання, які сприяють хроніфікації мовленнєвої патології.

У дітей з несприятливим перебігом заїкання в 6-7 років може спостерігатися вже ситуаційна залежність в прояві частоти і тяжкості судомних затинань, зниження мовленнєвої активності в новій ситуації або при спілкуванні з незнайомими людьми.

При обстеженні дітей дошкільного віку з невротичною формою заїкання частіш за все спостерігається нормальний розвиток загальної моторики. Загальні рухи як у дітей, так і у дорослих достатньо граціозні і пластичні. Вони добре переключаюся з одного руху на інший, відчуття ритму розвинене достатньо добре. Вони легко вступають в ритм музики і переклчаються з одного ритму на іншій. Рухові помилки можуть виправляти самостійно. Для правильного виконання більшості рухових завдань буває достатньо словесної інструкції. Рухи рук і ніг добре скоординивані. Дрібна моторика рук розвивається відповідно до віку. Жести, міміка і пантоміміка емоційно забарвлені. В той же час, в порівнянні з нормою, для тих, що хто заїкається характерне те, що вони не завершують елементів руху до кінця, млявість, підвищена рухова стомлюваність, у частини спостерігається незначний тремор пальців рук. В процесі логоритмічних занять у цієї групи легко поєднують рухи під музику з мовою вголос, що має позитивний вплив на якість їхнього мовлення.

Звуковимова у дітей з невротичною формою заїкання або не має порушень, або відповідає вікові, або набуває рис функціональної дислалії. Темп мовлення зазвичай швидкий, голос достатньо модульований.

У таких дітей є спостерігається ситуаційна залежність тяжкості заїкання. Варто також зазначити, що в стані емоційного комфорту, в процесі гри або наодинці з собою мовлення у них зазвичай вільне від судомних затинань.

Для ілюстрації приводиться наступний приклад:

Приклад 2: Маша Г., вік — 3 р. 2 міс.

Скарги матери при зверненні: заїкання, підвищена вразливість, зниження апетиту, погіршення сну і посилення дратівливості після початку заїкання. Анамнестичні відомості: спадковість мовленнєвою патологією не обтяжена. Вагітність і пологи протікали нормально. Період новорожденност і— без патології. До року дівчинка росла спокійною, ні на що не хворіла. Спостерігався ранній моторний і мовленнєвий розвиток: сидить з 4,5 міс, ходить з 9 міс, окремі слова почала говорити до 11 міс, фразове мовлення з 18 міс. Словниковий запас поповнювався швидко, за короткий період часу почала вживати в активному мовленні багато слів, розгорнені, граматично оформленні фрази. У віці 2 р. 3 міс. захворіла бронхітом у важкій формі і лікувалася в стаціонарі, де багато плакала, звала матір, відмовлялася від їжі. Через 9 днів вона була виписана з лікарні додому, де батьки відразу помітили в мовленні поява судомних затинань. Дівчинка стала вередливою, не спала одна, вимагала вночі включити світло, погано їла. Батьки звернулися за допомогою до психоневрологічного відділення, де їй рекомендували ліки, що знижують збудливість центральної нервової системи. Загальний стан покращився: дівчинка стала спокійніша, запинок в мовленні спостерігалося менше. Заїкання виявлялося головним чином в обстановці емоційного напруження: при відвідуванні поліклініки, розмові з новими людьми, сварках між батьками та інш. Логопедичні заняття почала відвідувати в 2 р. 10 міс. Психічний стан дівчинка активна, легко вступає в контакт, з цікавістю відноситься до обстеження, детально відповідає на питання і задає їх сама. Мовленнєвий стан: будова органів артикуляції правильна, рухи в повному об'ємі. Всі звуки, окрім «Р», вимовляє правильно. Голос гучний. Темп мовлення прискорений. Мовленнєве дихання напружене, преривесте. Заїкання виявляється у вигляді легких запинок клонічного типу, головним чином в запитально-розповідному і спонтанному мовленні. Утруднений вступ до мовлення, по 2-3 рази повторює початковий звук в слові. При емоційному збудженні заїкання значно посилюється. У грі наодинці з собою мовлення плавне, запинок не спостерігається. Інтелектуальний розвиток відповідає віковий нормі. Під час занять активна, уважна, посидюча. Комплексна медико-педагогічна дія надавалася впродовж 4-х місяців. Спостерігалося поліпшення спільного психосоматичного стану і мовлення. Покращивсявся сон, покращав апетит, дівчинка стала спокійніша. Заїкання виявлялося інколи у вигляді легких запинок в спонтанному мовленні. Звук «Р» на стадії автоматизації. При спостереженні через рік дівчинці 4 р. 2 міс. Дівчинка спокійна, легко вступає в контакт. Темп мовлення трохи прискорений. Всі звуки вимовляє чисто. Заїкання спостерігається рідко і лише в періоди сильного емоційного напруження. Рекомендований повторний курс медико-педагогічних заходів.

У дошкільному віці наявність заїкання, як правило, не робить помітного впливу на соціальну поведінку дітей. Їх контакти з ровесниками і дорослими особами залишаються практично звичайними.

У багатьох дітей з невротичною формою заїкання, не дивлячись на сприятливе його протікання і глибоку ремісію, в 7 років спостерігається рецидив заїкання при вступі до школи. Рецидиву заїкання в цей час сприяє як збільшення емоційного і фізичного навантаження, так і підвищення психічної і мовленнєвої напруженості. Різко зміняється поведінка тих, хто заїкається до 10-12-ти років життя. У цей період з'являється усвідомлення свого дефекту мовлення, страх справити на співбесідника несприятливе враження, звернути увагу сторонніх на мовленнєвий дефект, не зуміти виразити думку унаслідок судомних запинок і так далі.

Саме у цьому віці у дітей із заїканням невротичної форми починає яскраво проявлятись патологічна особистісна реакція на мовленнєве порушення. Формується стійка логофобія — страх мовленнєвого спілкування з нав'язливим очікуванням мовленнєвих невдач. У таких випадках утворюється своєрідний замкнене коло, коли судомні затинання в мовленні обумовлюють сильні емоційні реакції негативного забарвлення, сприяюючи, у свою чергу, посиленню мовленнєвих порушень.

Підлітки починають випробовувати відчувати труднощі під час відповідей в класі, хвилюються при розмові з незнайомими особами. Поступово збільшується потреба в мовленнєвому спілкуванні, ускладнення взаємин з однолітками, наростання вимог, що пред'являються до мовленнєвої комунікації в підлітковому віці, приводять до того, що для більшості підлітків із заїканням мовлення стає джерелом постійної психічної травматизації. Це в свою чергу викликає підвищену виснажуваність (як психічну, так і власне мовленнєву), стомлюваність, і сприяє розвитку патологічних рис характеру.

Поступово одні підлітки з невротичною формою заїкання починають уникати мовленнєвих навантажень, різко обмежують мовленнєві контакти (пасивна форма компенсації), інші, навпаки, стають агресивними, нав’язливими в спілкуванні (явище гіперкомпенсації). У школі ситуація ускладнюється недостатнім ступенем знання учбового матеріалу, відчуттям невпевненості в своїх силах, очікуванням невдачі або неприємності, несприйняттям з боку товаришів по навчанню. Все це часто сприяє тому, що підлітки просять вчителів опитувати їх письмово, або після уроків.

З віком логофобія в частини випадків набуває особливо значущого місця в спільній клінічній картині невротичної форми заїкання, носить нав'язливий характер, і виникає при одній думці про необхідність мовленнєвого спілкування або при спогадах про мовленнєві невдачі у минулому. У цьому стані підлітки із заїканням часто вимовляють не те, що їм хотілося б сказати, а лише те, що легко вимовити. Вираженість логофобії може бути непропорційною до тяжкості мовленнєвих судом. Нерідко при слабкому, а інколи ледве помітному для тих, хто оточує мовленнєвому дефекті, страх мовлення може бути яскравим, вираженим. Емоційне життя людини із заїканням заповнюється цими переживаннями.

При особливо несприятливому протіканні невротичної форми заїкання у дорослих нерідко формується складна клінічна картина, що характеризується дисгармонійним розвитком особистості. У дорослих із заїканням це виявляється у відчутті соціальної неповноцінності зі своєрідною системою думок, постійно пониженому фоні настрою, ситуаційному страху перед мовленням, який нерідко генералізуєтся, поєднуючись з відмовою від мовленнєвого спілкування взагалі. Ефективність комплексного медико-педагогічного впливу на таких осіб буває низьким.

Відмітною особливістю даної групи осіб із заїканням є те, що в спокійному стані, при відверненні уваги від процесу артикуляції (наприклад, при великій зацікавленості темою розмови), а також наодинці з собою мовлення у них стає вільнішим, часто абсолютно позбавлене судомних запинок. Значне поліпшення експресивного мовлення спостерігається в осіб в процесі логоритмічних занять, аутогенного тренування, під впливом психотерапії, гіпнозу.

Таким чином, для невротичної форми заїкання характерні наступні особливості:

1. Заїкання може з'явитися у віці від 2-х до 6-ти років.

2.Наявність розгорненого фразового мовлення до появи порушення.

3. Переважно психогенний початок мовленнєвої патології (психічна гостра або хронічна травматизація).

4. Велика залежність ступеня судомних запинок від емоційного стану особи із заїканням і умов мовленнєвого спілкування.

5. Можливість плавного мовлення при певних умовах (мовлення наодинці з собою, в умовах емоційного комфорту, при відверненні активної уваги від процесу говоріння і ін.).