Діалектика становлення і розвитку студентського колективу: академічної групи, курсу, факультету, ВНЗ

Виховання особистості в колективі — важлива закономірність українського національного виховання. Дитина народжується в сім'ї і розвиток дитини (фізичний, психічний, соціальний) відбу­вається в колі членів родини: батька й матері, дідуся, бабусі, стар­ших братів і сестер. Першими джерелами соціального успадку­вання є соціальне багатство (мова, норми поведінки та ін.) членів родини. Дитина відчуває духовну єдність з цим соціальним осе­редком і залежність від нього. А згодом юна особистість виходить за рамки своєї сім'ї і потрапляє у своєрідну духовну залежність від соціуму. Упродовж усього життя людина відчуває себе част­кою певної спільноти. Колектив є невичерпним джерелом мораль­но-духовного збагачення особистості й одночасно її захисником. Тому в менталітеті українського народу було і залишається по­важне ставлення до колективу, відчуття залежності від нього. В українському фольклорі, як джерелі народної мудрості, шануєть­ся авторитет і сила громади, значимість одностайності і єдності людської спільноти ("громада — великий чоловік", "більший чоловік громада, ніж пан"). Підкреслюється, що громада, її дум­ка — це велика сила, яку аж ніяк не можна ігнорувати ("на чу­жий роток не накинеш платок", "раз на віку спіткнешся, та й то люди бачать"). Діяльність людини певною мірою пов'язана з іншими членами громади. Тому кожна нормальна особистість відчуває відповідальність перед громадою, остерігається осуду

своїх дій співгромадянами ("хоч ганьба очі не виїсть, але не дає між людьми показатися", "стид, хоч і не дим, а очі виїсть").

Одним із найтяжчих покарань для людини є вилучення з грома­ди, залишення її наодинці за межами колективу. Пригадаймо ле­генду з повісті М. Горького "Старуха Изергиль", коли громада, роз­думуючи про міру покарання Ларри за егоїстичну підступну пове­дінку, виносить рішення про його відокремлення від громади.

Народна педагогіка, вбачаючи в колективі могутню силу ви­ховного впливу на особистість, зосереджує увагу на тому, щоб соціальний колектив був джерелом всебічного розвитку його членів, виступав надійним захисником їхніх інтересів і прав. Ос­кільки характерними рисами менталітету українців є гуманізм, демократизм, не допускається використання колективу як інструмента для утиску його членів, розпалювання конфліктів між членами громади.

Розвиваючи ідеї народної педагогіки, В.О. Сухомлинський писав: "Багатство індивідуальності — інтелектуальне, ідейне, моральне, естетичне, творче, емоційне, громадянське — визна­чається багатством її стосунків і зв'язків з навколишнім світом, а навколишній світ — це насамперед люди, їх відносини і зв'яз­ки. Гармонія щасливої праці, повноцінного духовного життя людей, які об'єднуються у найрізноманітніші спілки — від сім'ї до всього нашого суспільства, залежить від гармонії індивідуаль­ності й колективу"2.

Останніми роками у педагогічній літературі розгорнулася дискусія стосовно доцільності застосування принципу колекти­візму у вихованні, у суспільних відносинах взагалі. Критики ко­лективістських форм виховання заперечують позитивність макаренківської теорії і практики, оскільки на їхню думку, колектив є чинником пригнічення, нівелювання особистості. Принцип ко­лективізму нібито є породженням тоталітарної системи, а колек­тив — інструментом авторитарної педагогіки.

Виходячи з аналізу загальнолюдських і національних мораль­но-духовних цінностей, навряд чи можна погодитися з прихиль­никами цієї думки, яка грунтується на концепції екзистенціалі­зму. Справді, якщо використовувати колектив як інструмент нівелювання, утиску особистості, як це було властиво радянській тоталітарній системі, то такий підхід є неприйнятним для демо-

 

кратичного, гуманістично орієнтованого суспільства. Колектив має бути соціальним утворенням, яке сприяє всебічному розвит­ку особистості і є інструментом її захисту, підтримки. Ідея ко­лективного виховання є соціально вмотивованою як з позицій української народної педагогіки, так і з позицій сучасних вихов­них завдань.

Наукові засади теорії колективу свого часу розробив А.С. Макаренко, і саме він обґрунтував випробувану часом технологію розвитку і формування дитячого колективу. Поставленому в жорсткі умови, які вимагали займатися перевихованням ма­лолітніх правопорушників, педагогічно занедбаних дітей, А.С. Ма-каренку доводилося йти від потреб практики до теорії, а потім уже в практичній діяльності перевіряти свої теоретичні відкрит­тя. Треба зважати на те, що у 20-х роках минулого століття через соціальні та економічні негаразди в Україні було багато педаго­гічно занедбаних дітей, схильних до правопорушень, дітей-сиріт. Серед більш ніж 40 дитячих колоній, які займалися перевихован­ням таких дітей, виділялася передусім колонія ім. Горького, якою керував А.С. Макаренко. В основу перевиховання він по­клав концепцію виховання особистості в колективі, через колек­тив і для колективу шляхом включення кожної особистості в активну продуктивну працю з дотриманням вимог принципу: якомога більше поваги до особистості й вимогливості до неї.

Зрозуміло, що діяльність колективу Ковалівської (Курязької) колонії, а потім колективу комуни ім. Дзержинського відбува­лася на соціальному фоні становлення тоталітарної системи. Про­те запропонована А.С. Макаренком концепція колективістсько­го виховання витримала випробування часом, оскільки спрямо­вана на формування соціально сильної особистості. Вона отрима­ла схвалення у світовій педагогіці (Японія, Німеччина та ін.). Тому безпідставно заперечувати, відкидати її немає сенсу. А що натомість? Концепція колективізму має діяти з урахуванням вимог епохи становлення громадянського суспільства.

Варто зважити і на той факт, що розроблена А.С. Макаренком концепція виховання особистості в колективі має сенс не лише у системі виховання школярів, а й студентської молоді, зрештою стосується соціальної діяльності дорослого населення.

Колектив — це соціально значуща група людей, які об'єднані спільною метою, узгоджено діють у напрямі досягнення постав­леної мети і мають органи самоврядування. А.С. Макаренко підкреслював: "Колектив — це соціальний живий організм, який через те і організм, що він має органи, що там є повноваження, співвідношення частин, взаємозалежність, а якщо нічого цього немає, то немає і колективу, а є просто юрба або зборище"3.

Колектив як соціально діюча система має виконувати такі функції.

Організаторську: спрямовану на об'єднання членів колективу з метою виконання певних соціально-педагогічних завдань.

Виховну: спрямовану на створення оптимальних умов для
розумового, морального, фізичного, трудового й естетичного ви­
ховання, що забезпечує умови для психічного й соціального роз­
витку особистості.

Стимулювальну: вона сприяє формуванню морально-
ціннісних стимулів діяльності особистості у всіх сферах; регулює
поведінку членів колективу, впливає на формування позитивних
якостей особистості — волі, гуманності, працьовитості, совісності,
чесності, справедливості, цілеспрямованості, гідності та ін. Ч

Педагогічні засади формування і розвитку колективу є загаль-ноохопними. Тому, говорячи про види колективів, особливості їх функціонування, не можна обмежуватися лише означенням дитячих колективів. Це колективи молоді, що навчається у про­фесійних навчальних закладах, об'єднання людей на вироб­ництві, в установах, військових підрозділах та ін.

У загальному аспекті функціонування колективів варто ви­значити такі види: первинний (клас, академічна група); колектив навчального закладу, підприємства, установи, організації; тим­часовий, сімейний, виробничий.

Первинний колектив об'єднує людей (школярів, студентів, працівників невеликих виробничих підрозділів, служб і под.), котрі згуртовані в порівняно невелику соціальну групу (20—30 осіб), члени якої перебувають у постійних ділових, дружніх, службових, побутових стосунках. Це може бути колектив класу, академічна студентська група, професійно об'єднана група лю­дей у державній установі, бригада на виробництві, підрозділ в армійських формуваннях.

З погляду доцільності якісного складу в колективі має бути пропорційне співвідношення осіб протилежної статі. Якщо ця

 

 

психолого-педагогічна вимога реалізується в загальноосвітніх навчально-виховних закладах, то у вищих навчальних закладах вона не завжди витримується у зв'язку об'єктивними і суб'єктив­ними причинами, що породжує значні труднощі соціально-пси­хологічного характеру в розвитку колективу.

Традиційно склалося, що первинні колективи професійних навчально-виховних закладів є, як правило, одновіковими. Про­те з погляду ефективності виховного впливу на особистість доці­льніше формувати різновікові колективи. Досвід А.С. Макарен-ка, інших педагогів переконує в доцільності такого підходу. Старші члени колективу турбуються про молодших, своєю пове­дінкою відіграють роль прикладу для них, сприяючи їх самови­хованню. А молодші відчувають відповідальність перед старши­ми. На таких засадах доцільно формувати колективи у дитячих будинках, школах-інтернатах, виробничих підрозділах.

Колектив вищого навчального закладу об'єднує всіх студентів, педагогів, працівників. Помилково думати, що особовий склад ВНЗ треба розглядати як окремі колективи: студентський, ви­кладацький, навчально-допоміжного, технічного персоналу. Лише у спільній діяльності колектив може діяти як ефективне соціаль­не об'єднання. Щодо кількісного складу, то такий колектив має налічувати 600—800 осіб. Це дає змогу членам колективу знати один одного, а особливо керівникові закладу знати кожного чле­на колективу, збиратися разом для розв'язання певних завдань, а педагогам і зокрема керівникам — ефективно взаємодіяти з кож­ним членом колективу. Для повноцінного функціонування тако­го колективу також важливо мати пропорційну кількість осіб чоловічої і жіночої статі.

У сучасному вищому навчальному закладі, як правило, навча­ються тисячі, десятки тисяч студентів, працюють сотні, тисячі педагогів і стільки ж обслуговуючого персоналу. Говорити в та­кому разі про колектив ВНЗ як дієвий виховний чинник не вар­то. У навчальних закладах, які об'єднують понад 1500 осіб, сту­дент фактично не є членом колективу. Він є анонімною особою, що лише епізодично, умовно, штучно прилучає себе до загально­го колективу через свою діяльність у первинному колективі. Та и з якісного погляду такі умовно названі колективи мають значні утруднення у своєму розвитку: в них переважають або представ­ники жіночої статі (наприклад, ВНЗ педагогічного профілю), або чоловічої (ВНЗ військового профілю). Тому виховні функції по винні брати на себе первинні колективи (групи, курсу) і колекти­ви відділення, факультету.

Один із різновидів колективу — тимчасовий — об'єднує лю­дей, які є членами постійних первинних колективів і групують­ся для виконання тимчасових завдань, задоволення своїх пізна­вальних інтересів (наукове об'єднання, гурток, спортивна секція, студентський хор, танцювальний ансамбль, туристська група та ін.). Як правило, тимчасові колективи невеликі, згуртовані на основі спільних інтересів. Вони досить міцні, дієві, активно роз­виваються, ефективно впливають на формування позитивних якостей особистості. Тому у вищих навчальних закладах треба створювати умови для організації і функціонування тимчасових колективів, які б об'єднували якомога більше студентів.

Окреме місце у системі соціальних відносин займає сімейний колектив, який об'єднує членів однієї родини. Він складався істо­рично і був важливим соціальним утворенням у суспільстві. З погляду закономірностей виховання соціальний інститут сім'ї має займати провідне місце у формуванні особистості дитини і не менш важливе — у становленні особистості студента. Оскільки в минулому традиції розвитку української родини характеризува­лися багатодітністю, сім'я була досить міцним колективом, який забезпечував оптимальні умови для фізичного, психічного і соці­ального розвитку особистості. Щоб у сім'ї складалися колек­тивістські стосунки, в ній мають бути мати, батько, щонаймен­ше 2—3 дітей і члени родини старшого покоління. Якщо в сім'ї є лише одна дитина, то тут складаються стосунки на основі парної залежності: батьки — дитина, що здебільшого негативно впли­ває на виховання дитини. "Єдиність дитини, — писав А.С. Мака-ренко, — приводить до концентрації неспокою, сліпої любові, страху, паніки. І в той же час у такій сім'ї нема нічого, що могло б у такому ж природному порядку цьому протистояти. Нема братів і сестер — ні старших, ні молодших, — нема, отже, ні дос­віду піклування, ні досвіду гри, любові й допомоги, ні насліду­вання, ні пошани, нема, нарешті, досвіду розподілу, спільної ра­дості й спільного напруження, — просто нічого нема, навіть су­часного сусідства... Небезпечний шлях виховання єдиної дитини в сім'ї кінець кінцем зводиться до того, що сім'я втрачає якості колективу"4. Сучасні українські сім'ї переважно нуклеарні, ма-

лодітні. Це одна з причин труднощів у вихованні дітей, тому що основні морально-духовні якості мають формуватися до 6—7 років передусім у системі родинного виховання. Неякісне сімей­не виховання має враховуватися педагогами ВНЗ, особливо на молодших курсах. Виховна система закладу покликана надолу­жити, компенсувати втрати, що виникли у сімейному періоді життя студента.

Педагогічне керівництво колективом випливає безпосередньо з діалектичності самої педагогічної науки. Такий підхід зумов­лює необхідність розглядати й аналізувати педагогічні явища і процеси з позицій діалектичного розвитку. Колектив як соціаль­не утворення не є застиглою формою. Він весь час перебуває у русі. Тому, розробляючи теорію і практику колективу, А.С. Макаренко писав: "Яка чудова захоплююча діалектика! Вільний <...> колектив не здатний стояти на місці. Форми існування вільного людського колективу — рух вперед, форма смерті — зупинка"5.

Педагог, який працює з колективом, повинен, по-перше, сти­мулювати його розвиток, по-друге, постійно змінювати тактику, напрями, методи і прийоми впливу на членів колективу, на ак­тив і органи самоврядування, перебудовувати види і стилі спілку­вання залежно від того, на якій стадії розвитку перебуває пер­винний студентський колектив.

Стадійність розвитку колективу — це вираження внутрішньої діалектики його становлення, в основу якої покладено рівень взає­мовідносин між педагогом і вихованцями, між членами колек­тиву зокрема. Особливості розвитку колективу залежать від дії таких чинників, як органи самоврядування і актив. Актив — це група членів колективу, яка усвідомлює вимоги керівника, ви­являє ініціативу і провадить цілеспрямовану діяльність щодо розв'язання завдань, поставлених перед колективом. Члени органів самоврядування є уповноваженими колективу, обрани­ми шляхом демократичних виборів, які допомагають педагогові здійснювати керівні функції, підтримують зв'язки з уповнова­женими інших колективів. Якщо членів органів самоврядуван­ня обирають, то члени активу самовиявляються, самоутверджу­ються. Впливову роль у функціонуванні первинного колективу можуть відігравати неформальні, харизматичні лідери. Лідер — це член колективу, який у нестандартних ситуаціях здатний здійснювати помітний вплив на поведінку членів колективу, ви­являти ініціативу в конкретних діях, брати на себе відпові­дальність за дії колективу. Варто зауважити, що лідер може бути ініціатором як позитивних, так і негативних справ.

У системі виховної роботи зі студентами основну функцію щодо формування колективу має брати на себе декан факульте­ту, його заступники і головне — уповноважені деканату: педаго­ги — куратори студентських академічних груп. Незважаючи на те, що студенти, як правило, дорослі люди, в яких в основному сформовані морально-духовні якості, все ж вони потребують до­помоги педагогів у соціально-професійному становленні. Це зу­мовлено, крім усього, проявами інфантилізму у значної частини сучасної молоді. З цією метою у вищих навчальних закладах України діє інститут педагогів-вихователів студентів. Зазвичай їх називають кураторами. Куратор (лат. curator, від curo — піклу­юсь) має передусім піклуватися про створення оптимальних умов для соціального і професійного становлення особистості студен­та, дбати про формування первинного студентського колективу, створення оптимальних соціально-педагогічних умов для соці­ального розвитку, професійного становлення членів колективу, їх соціальної захищеності.

У своєму розвитку первинний колектив проходить три основні стадії (етапи). Кожна стадія характеризується певними ознака­ми і вимагає від вихователя, членів колективу відповідних дій. Для педагога-вихователя важливо визначити рівень розвитку первинного колективу, обрати лінію поведінки з вихованцями, вміти перебудувати свою діяльність, якщо колектив у процесі розвитку перейшов у іншу стадію. У цьому мають виявлятися його діалектичне мислення, гнучкість і, в кінцевому підсумку, педагогічна майстерність. Тут має діяти принцип "не зашкоди­ти", не загальмувати процес розвитку колективу, змоделювати перспективи його подальшого просування. Розглянемо деталь­ніше етапи розвитку студентського колективу.

Перша стадія. Ознаки: колектив лише складається; його члени недостатньо знають один одного та й куратор мало знає вихованців; студенти не повністю усвідомлюють свої соціальні завдання, цілі діяльності; не виявляється ініціатива в конкретній діяльності членів колективу; не сформовано актив.

Як правило, студенти, зараховані на навчання і згруповані де­канатом в академічні групи (первинні колективи), перебувають на першій стадії розвитку. Певний період куратор сам здійснює ке­рівництво новоутвореним первинним колективом, проводить орга­нізаційні заходи. Адже ще немає активу, немає на кого спиратися.

Зміст роботи куратора:

· вивчає членів колективу шляхом ознайомлення з особови­ми справами, проведення особистих зустрічей, бесід, анкетуван­ня, тестування та ін.;

· забезпечує знайомство членів колективу між собою, вико­ристовуючи ділові ігри, вечори дозвілля, зустрічі-знайомства,
творчі справи і под.;

· ставить перед студентами конкретні завдання, які потребу­ють колективної діяльності для їх розв'язання;

· організовує спільну діяльність, наповнену емоційним,
пізнавальним змістом (туристські походи, відвідування музеїв,
театрів, виставок та ін.);

· сприяє формуванню активу: підтримує активістів, заохочує
студентів у їх діях на користь колективу, дає тимчасові й довго­
тривалі доручення окремим студентам, за допомогою методик со-
ціометрії починає вивчати соціальний статус окремих студентів.

Тривалість перебування первинного студентського колекти­ву на першій стадії розвитку залежить від різних чинників: пе­дагогічно спрямованих дій педагога, соціальної зрілості сту­дентів, рівня та засобів включення членів колективу в конкрет­ну діяльність.

Організація діяльності членів колективу на цій стадії поки що прямолінійна: педагог доводить до всіх студентів завдання, по­ставлені перед колективом, розподіляє обов'язки, інструктує, організовує діяльність, контролює її хід, оцінює результати діяльності кожного студента, аналізує причини труднощів.

Друга стадія. Перехід колективу у своєму розвитку від пер­шої до другої стадії відбувається поступово, ніби непомітно. В надрах першої стадії з'являються зміни, які характеризують якіс­ний рух колективу. Для педагога важливо помітити ці зміни й обрати дещо нову лінію поведінки, стиль взаємин з колективом у цілому й окремими його членами.

Ознаки: сформовано актив, члени колективу усвідомлюють свої завдання; актив починає виявляти ініціативу, готовий бра­ти на себе виконання окремих функцій з організації діяльності колективу; з'являються неформальні, харизматичні лідери.

Куратор здійснює керівництво колективом на демократичних засадах з опорою на актив: радиться з активістами про прийнят­тя тих чи тих рішень, доводить їх до членів колективу. Якщо на першій стадії педагог справляє безпосередній вплив на особис­тість кожного студента, то на другій важливо забезпечити як без­посередній (педагог — студент), так і опосередкований вплив (пе­дагог — актив — студент).

Зміст роботи куратора:

продовжує вивчати особливості соціально-психічного і
фізичного розвитку студентів;

по черзі залучає членів активу до виконання керівних
функцій, вчить їх педагогічно грамотно виконувати доручення;

спільно з активом висуває нові завдання, які б забезпечува­ли діяльність членів колективу;

на демократичних засадах сприяє формуванню в колективі
органів самоврядування, вчить їх членів виконувати керівні
функції, дбає про змінність, ротацію органів самоврядування;

сприяє забезпеченню зв'язків первинного колективу з інши­ми колективами (курсу, факультету, ВНЗ).

У ході безпосереднього діалектичного розвитку, в результаті якісних змін у системі міжособистісних стосунків колектив пе­реходить до третьої стадії становлення. Це рівень повноцінного соціально й психологічно здорового колективу.

Третя стадія. Ознаки: більшість членів колективу свідомо ви­конує вимоги колективу, його керівника; більшість перейшла на позиції активу; колектив усвідомлює свої завдання, готовий підтримати, захистити, допомогти кожному членові колективу; більшість здатна формувати нові завдання, визначати шляхи їх реалізації.

Усі питання життєдіяльності колективу вирішуються коле­гіально на демократичних засадах, формується почуття особис­тої відповідальності кожного члена колективу.

Зміст роботи куратора:

продовжус шіпчати особливості соціальпо-психологічного
розвитку студенті в;

спільно з усіма студентами визначне перспективні лінії роз­
витку колективу;

по черзі залучає членів колективу до виконання ріпних до­
ручень, зокрема виконання керівних функцій.

На цій стадії до особистості ставить певні вимоги не педагог (як це було на 1-й стадії), не актив (на 2-й стадії), а безпосередньо колектив. Це вже вимоги, які складно заперечити і протистоя­ти їм.

Ми говоримо про діяльність куратора академічної студентсь­кої групи щодо формування і розвитку первинного колективу, моделювання взаємин у ньому, моделювання взаємин колективу й особистості. Та все ж педагог-куратор повинен постійно і чут­ливо тримати в полі зору психологічний настрій, душевний стан кожного студента, своєчасно дати пораду, прийти на допомогу, в разі потреби — захистити.

У В.О. Сухомлинського є праця "Сто порад учителеві". Кілька порад присвячені знову-таки проблемам колективу й особистості. В одній із них ставиться запитання: "Що можна й чого не можна обговорювати в колективі?" Педагог підходить до розв'язання цього питання з позицій, що колектив має виступати захисни­ком інтересів особистості.

На успішність розвитку і становлення студентського колек­тиву впливає низка таких соціально-педагогічних чинників:

· знання педагогами-кураторами наукових засад теорії і прак­тики формування та розвитку колективу;

· забезпечення наступності та єдності дій педагогів у роботі з
колективом;

· забезпечення педагогічно доцільної роботи з активом і орга­нами самоврядування;

· володіння технікою створення перспективи розвитку колек­тиву;

 

· створення соціально-педагогічних умов для ефектнішої
діяльності членів колективу;

· наявність традицій у життєдіяльності колективу;

· дотримання належного тону і стилю в керівництві первин­
ним студентським колективом.

Питання теорії і практики розвитку колективу, його впливу на формування особистості досить добре досліджені в психолого-педагогічній літературі, розроблено технології роботи з колекти­вами. Варто лише у процесі практичної роботи впевнено спира­тися на надбання педагогічної науки, цілеспрямовано працюва­ти над розвитком колективу на засадах гуманізму, використову­вати колектив як джерело соціально-психологічного розвитку особистості, її соціальної захищеності.

Будь-яка діяльність окремої людини чи певної спільноти може бути ефективною лише за умов наявності й усвідомлення мети. А.С. Макаренко писав: "Справжнім стимулом людського життя є завтрашня радість. У педагогічній техніці ця завтрашня радість є одним з найважливіших об'єктів роботи. Спочатку треба орга­нізувати саму радість, викликати її до життя і поставити як ре­альність. По-друге, треба наполегливо перетворювати простіші види радості в складніші і значні для людини... Виховати люди­ну — значить виховати в неї перспективні шляхи. Методика цієї роботи полягає в організації нових перспектив, у використанні тих, що вже є, в поступовій постановці цінніших"0.

Формуючи колектив, виховуючи особистість у колективі, тре­ба дбати, щоб перспектива окремої особи збігалася певною мірою з перспективою колективу. За визначенням А.С. Макаренка, пер­спектива може бути близька, середня і далека. Майстерність ви­хователя у формуванні колективу має виявлятися в організації системи перспективних ліній з урахуванням можливостей членів колективу, реальних соціальних обставин. У процесі організації перспектив варто дотримуватися таких вимог:

· перспектива має бути зримою і реальною;

· необхідно передбачати, щоб перспектива була доступною і посильною для досягнення;

· слід постійно стимулювати і заохочувати діяльність колек­тиву і його членів у їхніх зусиллях, спрямованих на досягнення
перспективи.

Суттєвим структурним компонентом, що сприяє розвиткові колективу, його впливу на особистість, є актив і органи самовря­дування. Майстерність педагога-куратора має бути спрямована на формування актину, стимулювання його діяльності. В активі педагог мне. бачити своїх помічників і спільників. А.С. Макаренко, приділяючи велику увагу активові, писав: "Актив с тим здо­ровим і необхідним у виховному дитячому закладі резервом, який забезпечує наступність поколінь у колективі, зберігає стиль, тон і традиції колективу. Підростаючий актив змінює в громадській роботі вихованців, які закінчили заклад, і таким чином забезпе­чується едність колективу"'.

Вихованців-активістів треби включити в конкретну діяль­ність, покладати на них окремі обов'язки і функції вихователів, вчити методам і засобам їх виконання. Це забезпечує, соціальне зростання особистості.

Актив е основою, па якій формуються органи самоврядуван­ня як уповноважені колективу. Органи самоврядування мають обиратися на демократичних засадах. Куратор спільно з активом визначає функції органів самоврядування, його підрозділів, ство­рює умови для самостійної і відповідальної діяльності, вчить членів органік самоврядування ефективно працювати у цих підрозділах, розв'язувати певні педагогічні завдання. Робота ви­хователя в органах самоврядування г, доброю школою соціально­го становлення особистості.

А.С. Макаренко визначив передумови, за яких діяльність органів самоврядування буде актуальною й ефективною:

1. адміністрація закладу, в тому числі педагогічна, не повинна підміняти органи самоврядування;

2. рішення органів самоврядування повинно бути обов'язко­во виконане;

3. якщо рішення хибне, то керівники закладу мають апелю­
вати до загальних зборів і домагатися його скасування, а не ска­совувати таке рішення;

4. вилив на органи самоврядування необхідно здійснювати на
демократичних засадах через педагогів, які користуються пова­гою у студентів;

5. робота в органах самоврядування не помийна займати у сту­дентів багато часу, щоб не бути переобтяжливою;

6. необхідно постійно мести ретельний обпік роботи органів
самоврядування.

 

Колектив вирізняється згуртованістю, внутрішньою силою, поряд а іншими чинниками, соціально значимими традиціями. Традиція(лат. traditio — передача) — це різновид або форма зви­чаю, що характеризуєтся особливою стійкістю і спрямованими зусиллями людей зберегти незмінними форми поведінки, успад­ковані від попередніх поколінь.

У кожному навчально-виховному закладі колективи повинні працювати над створенням морально-ціннісних традицій, їх збе­реженням і примноженням. Традиції мають бути тривалими, стійкими, наповненими багатством моральних впливів на осо­бистість.

Життя колективу, ефективність його впливу на особистість залежить також від стилю і тону відносин у колективі. Оскільки суттєвою ознакою колективу є спільна діяльність, спрямована на досягнення мети, то і стиль має характеризуватися діяльністю, діловитістю. Діловий стиль може виявлятись у різних сферах життя колективу: навчанні, праці, грі, дозвіллі та ін. Тому не можна допускати в колективі безпідставної галасливості, без­діяльності, невпорядкованості дій.

Діловий стиль характеризується певними відтінками тону (лат. tonus — звук, напруження). Тон здорового колективу маг такі ознаки:

· мажорність, що виявляється в бадьорому, радісному на­строї, готовності до раціональної дії. Мажорний тон допомагає наповнити життя кожного студента і колектив у цілому позитив­ними емоціями, виливає на згуртування колективу на засадах внутрішнього задоволення і внутрішньої радості;

· гідність за свої: становище в колективі, відповідальність за
справи всіх членів колективу;

· єдність колективу, дружні взаємини між його членами, які
особливо яскраво проявляються під час виконання важливих
завдань;

· відчуття захищеності кожного члена колективу від прини­жень, насильства, знущання. Це повинно стати законом колек­тиву. Кожен студент мас бути впевненим, що у разі необхідності
його захистять колеги, педагоги;

· здатність гальмувати свої негативні дії або вчинки, які мо­жуть завдати шкоду товаришам чи колективу взагалі. Звичка
гальмувати мас бути виявом внутрішньої культури студентів.

 

Джеролом формування стилю і тону відносин у колективі має бути передусім діяльність педагогів.

Завдання для самостійної роботи

1. Ознайомтесь із поглядами А.С. Макаренка на колектив і
його роль у формуванні особистості. З цією метою зверніться до
тематичного збірника А.С. Макаренка "Коллектив и воспитание личности"(М.: Педагогика, 1972).

2. Із праці В.О. Сухомлинського "Методика виховання колективу" (Вибрані твори: В 5 т. — Т. 1. — К.: Рад. шк., 1976) випишіть 5—6 міркувань про колектив, його місце у формуванні особистос­ті. Порівняйте погляди на колектив А.С. Макаренка і В.О.Сухо­млинського.

3. Проаналізуйте особливості розвитку колективу, який ви
добре знаєте, з погляду діалектики його становлення.

4. Сформулюйте 10—15 правил для керівника первинного сту­дентського колективу з погляду стадій розвитку цього колективу.

5. Сформулюйте 8—10 правил ставлення керівника колективу до органів самоврядування.

6. Проаналізуйте діалектику ставлення керівника первинно­
го колективу до його членів залежно від стадії розвитку цього
колективу.

7. Сформулюйте 10—12 правил визначення перспективних
ліній, які б забезпечили ефективність розвитку того колективу,
членами якого ви є.

Завдання й запитання для роздумів і самоконтролю

1. Який сенс ви вкладаєте у поняття "колектив"?

2. Назвіть основні ознаки колективу.

3. За яких умов сім'ю можна назвати колективом?

4. Який колектив, на вашу думку, має кращі можливості для
розвитку — одновіковий чи різновіковий?

5. Чи варто зважати на гендерні аспекти розвитку колективу?

6. Назвіть і схарактеризуйте основні види колективів.

7. Зіставте ознаки колективу на різних стадіях його розвитку.

8. Як має змінюватися лінія поведінки керівника колективу залежно від стадій його розвитку?

9. Чи тотожні поняття "актив" і "органи самоврядування"?

10. У чому має виявлятися педагогічна мудрість педагога при
переході колективу від першої до другої стадії розвитку; від дру­гої до третьої стадії?

11. Яке місце у життєдіяльності колективу має займати лідер?

12. У чому має виявлятися педагогічна мудрість керівника
при розробці перспективних ліній становлення колективу?

13. Проаналізуйте зміни статусу членів колективу залежно від
стадії його розвитку.

14. Назвіть основні умови успішності розвитку студентсько­го колективу.

15. Чи є доцільним автономне функціонування колективів
студентів і викладачів?

16. Змоделюйте особливості певних дій первинного колекти­ву і його керівника залежно від стадії розвитку (виконання гро­мадських завдань; організація дозвілля; визначення заохочень
та стягнень і под.).

17. Ознайомтесь із працею В.О. Сухомлинського "Сто порад
учителеві" (поради 88, 89) і висловіть свою думку стосовно його
міркувань: що можна і чого не можна розглядати в студентсько­
му колективі.

Література

Аникеева Н.П. Психологический климат в коллективе. — М.: Просвещение. 1989.

Бойко В.В., Ковалева А.Г. Социально-психологнческий кли­мат коллектива и личность. — М.: Мьісль, 1983.

Вітвицька С.С. Основи педагогіки вищої школи: Метод, посіб. для студ. магістратури. — К.: Центр навч. літ., 2003.

Красовицький М. Проблеми дитячого колективу в аспекті гу­манізації школи // Рідна шк. — 1995. — № 2—3.

МакаренкоА.С. Коллектив и воспитание личности. — М.: Педагогика, 1972.

Освітні технології: Навч.-метод, посіб. / О.М. Пєхота, А.З. Кіктенко, О.М. Любарська та ін.; за заг. ред. О.М. Пєхоти. — К.:

А.С.К.,2001.

Павлова М.П. Педагогическая система А.С. Макаренко. —М.: Высш.шк., 1972.

Педагогика и психология высшей школы: Учеб. пособие. — Ростов н/Д.:Феникс, 2002.

Петровский А.ІІ. Личность. Деятельность. Коллектив. М.: Политиздат, 1982.

Сухомлинський В.О. Методика виховання колективу // Ви­брані твори: В 5 т. — К.: Рад. шк., 1976. — Т. 1.

Якунин ВА. Педагогическая психология: Учеб. пособие. — 2-е изд. — СПб.: Изд-во В.А. Михайлова, 2000.

 

Тема 7