Структура процесу оволодіння знаннями, уміннями й навичками, формування компетентності

Виходячи із закономірностей процесу пізнання й особливостей логіки навчального процесу, оволодіння знаннями, уміннями й навичками має чітку структуру, яка включає низку логічно вмо­тивованих компонентів. Основні етапи процесу учіння реалізу­ються за такою схемою (рис. 9).

Рис. 9. Етапи процесу учіння

Як бачимо, компоненти процесу учіння не можна розглядати як лінійну систему. Тут спостерігається діалектичний взаємо­зв'язок між усіма структурними компонентами. Тому моделювання процесу навчання на будь-якому рівні має спиратися на особ­ливості сяме такої структури.

Сприймання є початковою ланкою процесу учіння. Людина може сприймати явища й процеси навколишнього світу безпосеред­ньо за допомогою органів чуття чи інформацію про них у вигляді вербальної дії, друкованого тексту або комп'ютерного відтворення. Щоб процес був ефективним, треба, виходячи з логіки навчального процесу, забезпечити розуміння студентами необхідності тих чи тих знань. Тому вже на цьому етапі значну роль відіграє практика, ви­ступаючи своєрідної спонуки в організації процесу пізнання. Важ­ливе місце тут посідає мотивація пізнавальної діяльності.

Наступний етап — розуміння. Це, з одного боку, проникнен­ня в сутність явищ і процесів, установлення зв'язків між части­нами цілого, між фактами і процесами, з'ясування причин, що викликають те чи те явище. На цьому етапі формується свідомість особистості, розвиваються її інтелектуальні можливості та інте­реси. З іншого боку, розуміння — важлива сходинка до успішно­го запам'ятання. Тому не варто квапитись із запам'ятанням, ігно­руючи процес осмислення й усвідомлення. По-перше, це створює значний психологічний бар'єр перед запам'ятанням, по-друге, веде до догматизму в навчальній діяльності. Студентів необхідно спонукати запам'ятовувати не весь обсяг інформації, а найбільш суттєве, те, що становить основу оволодіння новим навчальним матеріалом і необхідне для формування наукового світогляду та конкретної практичної діяльності. Такий підхід зумовлений на­самперед тим, що процес оволодіння знаннями, уміннями та на­вичками, як уже згадувалося, відбувається у формі спіралі, в якій попередньо набуті знання, уміння і навички є основою, своєрід­ним щаблем для поступального руху в пізнавальній діяльності стосовно теми, розділу, навчальної дисципліни в цілому.

Завершується етап учіння узагальненням і систематизацією. Узагальнення передбачає уявне виділення й об'єднання окремих властивостей, що належать певному класу предметів, перехід від окремого до загального. Систематизація — мисленнєва діяльність, у процесі якої знання про виучувані об'єкти організуються в пев­ну систему на основі обраного принципу. Це можливо лише за умов достатньої розумової праці на попередніх етапах навчальної діяль­ності. Тут важливо сформулювати закони, правила, виділити за­кономірності, побачити їх взаємозв'язок з більш загальними яви­щами в логічній структурі навчальної дисципліни.

На всіх етапах процесу уміння своєрідним психічним і логіч­ним індикатором пізнавальної діяльності є практика. Застосуван­ня з'ч.пь, умінь і навичок є завершальним етапом циклу учіння. Якщо людина не бачить виходу знань у практику, це різко зни­жує мотивацію, породжує думку про абсурдність учіння, галь­мує пізнавальну діяльність.

У процесі формування компетентності фахівців необхідно до­тримуватися засад, які в єдності забезпечують успішність освіт­ньої діяльності у вищій школі: оволодіння знаннями, уміннями й навичками та формування соціальних якостей особистості. Ця єдність є визначальною умовою у процесі підготовки висококом-петентних фахівців (рис. 10).

Рис. 10. Модель умов забезпечення успішності реалізації освітніх завдань у вищій школі

Мотиви навчання

Успішність і ефективність навчальної діяльності залежать ще від одного соціально-психологічного чинника — мотиву навчан­ня. Мотив (фр. mofit, від лат. moveo — рухаю) — внутрішня спо­нукальна сила, що забезпечує інтерес особистості до пізнаваль­ної діяльності, активізує розумові зусилля. У ролі мотивів мо­жуть виступати передусім різноманітні потреби — фізичні, психічні, соціальні, а також інтереси, захоплення, схильності, емоції, установки, ідеали. Як підкреслює С.Л. Рубінштейн, "мо­тив як спонукач — це джерело дій"7. Але щоб стати таким, він має сформуватися. Виокремлюють кілька груп мотивів:

-соціальні, які мають широкий спектр прояву. Передусім
це прагнення особистості через учіння утвердити свій соціальний
статус у суспільстві та в конкретному соціальному колективі
(сім'ї, навчальному закладі, виробничому підрозділі) зокрема;

-спонукальні, які пов'язані з упливом на свідомість тих, хто
навчається, певних чинників — вимог батьків, порад, прикладів
викладачів, членів первинного колективу;

-пізнавальні, що виявляються у пробудженні пізнавальних
інтересів і реалізуються через отримання задоволення від самого
процесу пізнання і його результатів. Пізнавальна діяльність лю­
дини є провідною сферою її життєдіяльності. Звідси формування
пізнавальних мотивів — основоположний чинник успішності
пізнавальної діяльності, тому що через неї реалізується природ­
на потреба людини;

-професійно-ціннісні, які відображають прагнення сту­дентів отримати ґрунтовну професійну підготовку для ефектив­ної діяльності в різних сферах життя. Вони особливо важливі у
процесі навчання у вищих навчальних закладах;

-меркантильні, що зумовлені безпосередньою матеріаль­ною вигодою особистості. Не будучи вирішальними, діють лише
вибірково стосовно індивідуальних психологічних особливостей
конкретної людини. Хоча в умовах дії ринкових відносин мотиви цієї групи посилюють свій вплив на окремі страти людей, породжують асоціальні прояви поведінки.

7 Рубинштейн С.Л. Основьі общей пснхологин: В 2 т. — М.: Педагоги-ка, 1989. - Т. 2. - С. 42.

У педагогічній науці вироблено й інші підходи до класифікації мотивів навчання. Та це не змінює сутності значення цього чин­ника в пізнавальній діяльності людини. Педагоги (батьки, учи­телі, викладачі ВНЗ) мають цілеспрямовано працювати над фор­муванням дієвих мотивів навчання.