Державний кредит як суспільна позикова система та причина існування державного боргу

Тема 6.

Державний кредит в системі міжнародних валютно-фінансових і кредитних відносин

 

Державний кредит як суспільна позикова система та причина існування державного боргу

 

Питання державного кредиту та дослідження державного боргу мають давню традицію як у зарубіжній, так і у вітчизняній фінансовій науці та продовжують залишатися надзвичайно актуальними і по сьогоднішній день.

Батьківщиною державного кредиту вважають Англію. Зокрема, вміле використання державного кредиту для фінансування суспільних потреб забезпечило Англії у XVII ст. велику славу, могутність і велич.

Державний кредит виникає як реакція на бюджетні дефіцити. Науковці обґрунтовують доцільність фінансування за рахунок позичених коштів таких державних витрат:

1) невідкладні видатки, викликані несподіваними чи форс-мажорними обставинами (війни, кризові явища, політичні потрясіння, стихійні лиха);

2) не витримуючі зволікання видатки соціального характеру, пов’язані із забезпеченням рівня добробуту і безпеки населення;

3) створення об’єктів інфраструктури державного значення (залізниці, аеропорти, автомагістралі, канали тощо).

Економіки більшості країн світу в сучасних умовах характеризуються дефіцитністю своїх бюджетів (із 208 країн світу дефіцитні бюджети мають близько 170 країн). Профіцити властиві передусім нафтовим країнам (Кувейт у 80-тих роках мав профіцит біля 60% ВВП), у 90-х роках профіцит бюджету мали Таїланд, Австралія, Гонконг.

Як економічна категорія державний кредит – сукупність економічних відносин між державою в особі органів влади і управління, з одного боку, і резидентами (фізичними та юридичними особами) та нерезидентами (у тому числі іноземними державами й міжнародними фінансовими інституціями), з іншого, при яких держава традиційно виступає у ролі позичальника (рідше кредитора і гаранта).

Конкретними формами прояву державного кредиту є державні позики (забезпечені випуском цінних паперів чи залучені на підставі угод) та гарантії.

Неминучим і закономірним наслідком застосування державного кредиту є державний борг. Державний кредит і державний борг і нині інтерпретують у категоріях добра і зла, то як запоруку процвітання, то як загрозу національним інтересам, а ставлення до боргів держави в науці і на практиці було і залишається неоднозначним.

А. Сміт застерігав, що збільшення кількості отриманих позик призводить до зростання державного боргу, що може спричинити банкрутство держави як позичальника.

Давід Рікардо (як до нього Д.Юм і А.Сміт) застерігав проти боргового фінансування державних видатків з тих міркувань, що позикові фінанси заохочують марнотратство. Д.Юм попереджав: "Одне з двох — або нація мусить звести державний борг до нуля, або державний борг знищить націю".

Жан Батист Кольбер описав механізм боргового фінансування таким чином: "Після позик потрібні будуть податки для їх уплати; і якщо не буде меж для позик, то і для податків їх не буде".

Король Людовік ХV: «Кредитори підтримують державу, як мотузка повішеного».

Англійський економіст Мальтус зазначав, що великий державний борг – це «пухлина, що роздирає політичне життя народу та його добробут» і яка неминуче, раніше або пізніше, занапастить державу.

Бенджамін Франклін: «Той, хто йде за позикою, йде за приниженням».

Карл Дітцель: «Державний борг – благословенний інститут, наймогутніший важіль розвитку економіки і культури, Архімедова точка опори для великих реформ і перетворень».

Дж. Б'юкенен у праці "Суспільні принципи державного боргу. Виправдання й підтвердження" (1958р.) обґрунтував реальні небезпеки нарощування державних боргів та закликав до їх скорочення. Так звану кейнсіанську революцію Дж. Б'юкенен звинувачує в зумисній переоцінці переваг дефіцитного фінансування, котре, насправді, створює ілюзорну безпроблемність і видимість макроекономічного регулювання та відкидає доказовість суспільної корисності боргових фінансів.

Проте більшість науковців і державних діячів засуджують лише ненормальні розміри та ірраціональні форми державної заборго­ваності. Наприкінці XX століття державний кредит залишається могут­нім засобом акумуляції коштів для фінансування потреб суспільства.