double arrow

Які існують форми універсальних акцизів?

3

Універсальний акциз може стягуватись у трьох формах: податок з продажу або з покупок, податок з обороту та податок на додану вартість.

Податок з продажу справляється тільки на одній стадії руху товару: виробництва, оптової або роздрібної торгівлі.

Друга форма складніша, оскільки оподатковується валовий оборот на всіх стадіях руху товару. До нього включаються суми податків, сплачені при купівлі товарів виробничого призначення, послуг. Це зумовлює кумулятивний ефект: податок утримується не тільки з обороту товарів і послуг, а й з податків, сплачених раніше, що негативно впливає на поділ праці. Перевагу мають фірми, у витратах яких переважає сировина, матеріали, напівфабрикати і послуги власного виробництва. А платники, які мають великі обсяги закупівлі товарів і послуг виробничого призначення, сплачують значні суми податку, оскільки тоді штучно збільшується оподатковуваний оборот. Більшість вчених визнають, що найважливішим недоліком податку з обороту є саме кумулятивний ефект. Він вважається головною причиною відміни цього податку в більшості країн та головним аргументом проти його введення в Україні. Податок з обороту широко застосовувався в СРСР.

Податок на додану вартість - це форма вилучення в бюджет частини приросту новоствореної вартості, яка створюється на всіх стадіях виробництва від сировини до кінцевого продукту та справляється на кожному етапі купівлі-продажу в процесі товарообігу. ПДВ визначається як різниця між вартістю реалізованої продукції та вартістю матеріальних витрат, які відносяться на витрати виробництва і обігу. Податок включається до ціни товарів, робіт, послуг, і, в підсумку, перекладається на їх кінцевого споживача (який є фактичним платником ПДВ). ПДВ є непрямим податком, який впливає на процес ціноутворення і структуру споживання.

Загальнодержавні:

а) прямі податки (податки на прибуток, на доходи фізичних осіб, на нерухоме майно, за землю і т. д.);

б) непрямі податки (ПДВ, акцизний збір, мито);

в) платежі за ресурси та інші обов’язкові платежі (збір за спеціальне використання природних ресурсів, плата за торговий патент, державне мито і т. д.);

г) внески до цільових фондів (на обов’язкове соціальне страхування, на державне пенсійне страхування, страхування на випадок безробіття і т. д.).

Місцеві податки встановлюються місцевими органами влади та управління. Можливі різні варіанти встановлення місцевих податків. По – перше, у вигляді надбавок до загальнодержавних податків. Рівень надбавки визначають місцеві органи відповідно до встановлених обмежень. По – друге, введення місцевих податків за переліком, що встановлюється вищими органами влади. Вибір податків здійснюється місцевими органами. По – третє, можливе впровадження місцевих податків на розсуд місцевих органів без будь-яких обмежень із боку центральної влади.

Органи місцевого самоврядування в Україні мають право:

а) запроваджувати тільки ті податки, що не перевищують граничних розмірів, передбачені законодавчими актами;

б) установлювати ставки, що не перевищують граничних розмірів, передбачених законодавчими актами;

в) установлювати додаткові пільги для окремих платників податків

(визначення ставки, нижчої за мінімальну, або повне звільнення від податку).

Місцеві податки і збори сплачують юридичні і фізичні особи.

 

4. Шляхи вдосконалення податкової системи

 

Податкова система, яка діє сьогодні в Україні, недостатньо враховує специфіку окремих галу­зей і недостатньо стимулює роз­виток бізнесу.

Податкова система за своєю суттю повинна формувати доходи державного бюджету, поряд з іншими економічними інстру­ментами (такими як ціни, зарплата, відсотки за кредит, бюджетне фі­нансування), еластичним важелем впливу на поведінку економічних та соціальних структур, господарські зв'язки та конкурентні відносини.

Сучасна система оподаткування спричиняє поглиблення економіч­ної кризи. По-перше, не виконується головне завдання податків - забезпечення надходження відповідного обсягу грошових коштів для фінансування державних витрат. Це відбувається, передусім у ре­зультаті скорочення виробництва, різкого звуження бази оподатку­вання. Спроби підвищити податкові ставки в Україні призводять до подальшого скорочення виробництва, приховування податків і, як наслідок, - до зменшення надходжень до бюджету.

По-друге, податкова система діє як конфіскаційний механізм, призводячи до викривлення соціально-економічних параметрів, що дуже відчутно в складних економічних умовах. Прикладом може бу­ти швидкий розвиток тіньової економіки.

По-третє, податкову політику в багатьох урядах сприймають як головний інстру­мент вирішення складних економічних проблем. За допомогою подат­ків пропонують забезпечити фінансову стабілізацію, стимулювати розвиток виробництва і забезпечити зростання інвестицій. Крім того, за рахунок збільшення податків передбачають дотувати окремі регіо­ни, надавати допомогу малозабезпеченим верствам населення, вирі­шувати інші проблеми. Багато з цих питань раніше вирішували різ­номанітними фінансовими і нефінансовими інструментами державно­го впливу.

По-четверте, не в повному обсязі використовують конкретні шля­хи підвищення надходжень від наявних та впровадження нових подат­ків. Це стосується акцизів, низький збір яких зумовлений тінізацією виробництва і реалізації підакцизних товарів (лікеро-горілчаних та тютюнових). Не впроваджено податок на нерухомість, який є голов­ним джерелом доходів місцевих бюджетів у розвинутих державах.

Основою розвитку податкової системи України повинна стати концепція, що передбачає еволюційний спосіб її реформування шля­хом поступового зниження податкового тягаря, удосконалення меха­нізму нарахування, обліку і сплати податків.

 

5. Становлення та зміцнення банківської системи України

 

Успіх реформування національної економіки багато в чому залежить від ефективної роботи фінан­сово-кредитного комплексу, основою діяльності якого є банківська система.

Становлення незалежної банківської системи в Україні розпоча­лося з прийняттям Верховною Радою України Закону «Про банки і бан­ківську діяльність» (20 березня 1991 р.). Закон започаткував створен­ня Національного банку України на базі українського республікансь­кого відділення Держбанку СРСР.

Національний банк юридично є центральним банком нашої держави. Основою формування банківської системи України стала класич­на дворівнева банківська система.

Основні функції НБУ:

1) розробка і впровадження разом із урядом ефективної кре­дитно-грошової політики;

2) здійснення грошової емісії та контроль за грошовим обігом;

3) здійснення міжбанківських розрахунків, в т. ч. і в міжна­родних відносинах;

4) продаж кредитних ресурсів комерційним банкам, кредитування уряду;

5) регулювання та контроль за діяльністю комерційних банків та інших кредитних організацій;

6) здійснення валютного регулювання і забезпечення конвертованості національної валюти;

7) зберігання та регулювання золотовалютних резервів;

8) управління державним боргом.

Важливою функцією комерційних банків є посередництво у фінансовій та кредитній сфері й обслуговування фінансово-господарських операцій.

Важливим аспектом процесу державного нагляду за комерцій­ними банками та регулювання їхньої діяльності є запобігання банкрутству та розумне обмеження концентрації капіталу в окремих бан­ках, не допускаючи монопольного контролю з їхнього боку за грошо­вим ринком.

 

6. Грошово-кредитне (кредитно-грошове) регулювання

 

Суб’єктом грошово-кредитної політики є Національний банк України.

Об’єктом грошово-кредитної політики є пропозиція та попит на грошовому ринку.

Національний банк очолює банківську, регулює кредитну та грошову системи країни, має монопольне право на грошову емісію і здійснює кредитно-грошову політику в інтересах націо­нальної економіки.

Грошова система охоплює: обіг грошової маси (монет і паперових грошей); чеків, які створюються на основі депозитних вкладів у комерційних банках; інших фінансових документів та платіжних засобів.

Кредитна система пов'язана з операціями щодо використан­ня позичкового фонду грошових ресурсів, які стають тимчасово вільними у процесі обігу товарних та грошових засобів. Крім банків кредитні операції здійснюють страхові компанії, пенсійні фонди та інші фінансові установи.

Кредитно-грошова політика — діяльність держави, спря­мована на забезпечення економіки повноцінною і стабільною на­ціональною валютою та регулювання грошового обігу відповідно до потреб економіки з метою стимулювання економічного зро­стання при низькому рівні інфляції і безробіття, вирівнювання платіжного балансу країни.

Держава застосовує кредитно-грошові інструменти: емісія грошей, проведення облікової політики, кількісні обмеження кредиту, встановлення розмірів обов'язкових резервів для комер­ційних банків, операції на відкритому ринку, валютне регулювання.

 

7. Державне регулювання ринку цінних паперів України

 

Ринок цінних паперів є багатоаспектною соціально-економічною системою, на основі якої функціонує ринкова економіка в цілому. Він сприяє акумулюванню капіталу для інвестицій у виробничу і соціаль­ну сфери, структурній перебудові економіки, позитивній динаміці соціальної структури суспільства, підвищенню достатку кожної лю­дини шляхом володіння і вільного розпорядження цінними паперами, психологічній готовності населення до ринкових відносин.

Функції регулювання і контролю за ринком цінних паперів здійс­нюється державою шляхом:

1) формування спеціальних структур, пов'язаних з контролем за розкриттям обширних масивів інформації;

2) вида­чею ліцензій та спеціальних дозволів;

3) організацією реєстрації випусків цінних паперів і професійних учасників фондово­го ринку;

4) необхідністю постійної адаптації законодавства та підзаконних норм в індустрії цінних паперів, яка швидко розвивається і змінюється;

5) необхідністю для широких верств інвесторів створення органу, який здатен захистити їх інтереси, а також цілим рядом інших обставин.

Можна виділити основні моделі регулювання державою ринку цінних паперів.

Перша модель - регулювання фондового ринку зосе­реджується переважно в державних органах, і лише невелика частина повноважень щодо нагляду, контролю, встановлення обов'язкових правил поведінки передається державою самоврядним організаціям професійних учасників ринку. Такий підхід, наприклад, застосовуєть­ся у Франції.

Друга модель - максимально можливий обсяг повноважень пере­дається самоврядним організаціям, значне місце в контролі займають не жорсткі нормативні приписи, а переговорний процес, індивідуаль­ні узгодження з професійними учасниками ринку, і при цьому держа­ва зберігає за собою основні контрольні функції, можливості в будь-який момент втрутитись у процес саморегулювання. Яскравий при­клад такої моделі - ринок цінних паперів Великобританії.

Контрольні й регулятивні функції здійснює також Національний банк України.

Антимонопольний комітет України здійснює контроль за придбанням крупних пакетів акцій підприємств.

Певні регулятивні функції здійснюють також Міністерство юс­тиції, Міністерство економіки, Державна податкова інспекція та Державний митний комітет.

Крім того створено Державну комісію з цінних паперів та фондово­го ринку.

 

8. Вплив держави на ціни і ціноутворення

 


Понравилась статья? Добавь ее в закладку (CTRL+D) и не забудь поделиться с друзьями:  


3

Сейчас читают про: