Бюджетна установа як підконтрольний об’єкт

ТЕМА 7. ІНСПЕКТУВАННЯ БЮДЖЕТНИХ УСТАНОВ.

План

1. Бюджетна установа як підконтрольний об’єкт.

2. Перевірка правильності складання та затвердження кошторису бюджетної установи, основні види порушень щодо кошторисів на стадії планування. Порядок внесення змін до кошторису і плану асигнувань бюджетної установи.

3. Перевірка правильності виконання кошторису.

4. Основні завдання та джерела ревізії грошових коштів бюджетної установи.

5. Ревізія касових операцій.

6. Ревізія операцій за рахунками, відкритих в установах Державної казначейської служби.

7. Ревізія розрахункових операцій бюджетної установи.

8. Контроль розрахунків з підзвітними особами.

9. Контроль розрахунків з оплати праці.

10. Завдання, основні напрями і джерела ревізії бухгалтерського обліку та фінансової звітності.

11. Перевірка організації облікової і контрольної роботи на підприємстві. Перевірка стану бухгалтерського обліку.

12. Перевірка достовірності звітності і стану звітної дисципліни.

 

Бюджетна установа як підконтрольний об’єкт.

Бюджетна установа – орган державної влади, органи місцевого самоврядування, а також організації, створені ними у встановленому порядку, що повністю утримуються за рахунок відповідно державного бюджету чи місцевого бюджету. Бюджетні установи є неприбутковими.

Бюджетна установа є основним суб'єктом господарювання у бюджетній сфері. Особливості порядку її фінансування визначають статус коштів і майна бюджетної установи, зумовлюють необхідність проведення посиленого фінансово-господарського контролю за її діяльністю.

Дії чи бездіяльність посадових осіб бюджетної установи у використанні її активів оцінюються, виходячи із статусу бюджетної установи, що тісно пов’язаний з поняттям власності.

Отже, право власності забезпечує власнику відповідну поведінку оточуючих осіб і тим самим надає змогу володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном. Всі інші особи мають утримуватися від вчинення будь-яких дій, які перешкоджають власнику здійснювати належне йому суб'єктивне право на свій розсуд і в своїх інтересах.

Відповідно до статті 141 Господарського кодексу до державного майна у сфері господарювання належать цілісні майнові комплекси державних підприємств або їх структурних підрозділів, нерухоме майно, інше окреме індивідуально визначене майно державних підприємств, акції (частки, паї) держави у майні суб'єктів господарювання різних форм власності, а також майно, закріплене за державними установами і організаціями з метою здійснення необхідної господарської діяльності, та майно, передане в безоплатне користування самоврядним установам і організаціям або в оренду для використання його у господарській діяльності.

Відчуження суб'єктом господарювання державного майна, яке належить до основних фондів, здійснюється у порядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України. Продаж суб'єктом господарювання державного майна, яке належить до основних фондів, здійснюється лише на конкурентних засадах.

До державної належать загальнодержавна та комунальна власність, суб'єктами права на які є відповідно держава в особі Верховної Ради України та адміністративно-територіальні одиниці в особі обласних, районних, міських, селищних та сільських рад. Суб'єкти права державної власності можуть покласти обов'язок управляти державним майном на відповідні уповноважені ними державні органи.

Право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, кошти місцевих бюджетів, інше майно, необхідне для забезпечення економічно-соціального розвитку відповідної території тощо належить територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах, які безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є у комунальній власності. Зазначені органи від імені та в інтересах територіальних громад наділені повноваженнями щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності.

Власником майна і коштів, які використовуються в діяльності бюджетної установи, є не безпосередньо бюджетна установа (в особі органу управління чи трудового колективу), а держава в особі органів державної влади та управління, або органи місцевого самоврядування.

Таким чином бюджетна установа щодо наявних у неї коштів і майна, зокрема бюджетного фінансування і залучених власних доходів, завжди ними володіє і користується, однак не завжди розпоряджається. Майно, що є державною власністю і закріплено за державною установою, яка фінансується з державного бюджету, належить їй на праві оперативного управління.

У передбачених законодавством випадках державні установи мають право самостійно розпоряджатися доходам від певної діяльності і майном, придбаним за рахунок цих доходів. Це передбачає закріплення повноважень керівника бюджетної установи щодо права управління коштами і майном у положеннях про установу чи організацію і є важливою відправною точкою для здійснення у бюджетній установі державного фінансового контролю. У процесі підготовки до контрольного заходу або безпосередньо на початку контрольних дій потрібно ознайомитися з повноваженнями посадових осіб бюджетної установи з управління коштами і майном, після чого проаналізувати наявні розпорядчі документи, що тією чи іншою мірою стосуються обігу фінансових, матеріальних і нематеріальних активів, з метою виявлення протиправних дій розпорядника бюджетних коштів.

Такими діями можуть бути:

– рішення про відчуження майна без згоди відповідного міністерства;

– надання майна у безоплатне користування;

– перерахування бюджетних коштів на депозитні рахунки в банки;

– кредитування бюджетними коштами суб'єктів підприємницької діяльності;

– перерахування бюджетних коштів на рахунки профспілкової організації та ін.

2. Перевірка правильності складання та затвердження кошторису бюджетної установи, основні види порушень щодо кошторисів на стадії планування.

Важливим етапом проведення контролю у бюджетній установі є перевірка дотримання законодавства під час складання, розгляду та затвердження її кошторису.

Кошторис бюджетної установи – основний плановий фінансовий документ бюджетної установи, яким на бюджетний період встановлюються повноваження щодо отримання надходжень і розподіл бюджетних асигнувань на взяття бюджетних зобов'язань та здійснення платежів для виконання бюджетною установою своїх функцій та досягнення результатів, визначених відповідно до бюджетних призначень.

Бюджетна установа для забезпечення своєї діяльності складає індивідуальний кошторис, план асигнувань загального фонду бюджету, план надання кредитів із загального фонду бюджету, план спеціального фонду за кожною виконуваною нею бюджетною програмою (функцією), а вищі навчальні заклади та наукові установи також індивідуальні плани використання бюджетних коштів та індивідуальні помісячні плани використання бюджетних коштів.

Зведені кошториси, зведені плани асигнувань загального фонду бюджету, зведені плани надання кредитів із загального фонду бюджету та зведені плани спеціального фонду – це зведення показників індивідуальних кошторисів, планів асигнувань загального фонду бюджету, планів надання кредитів із загального фонду бюджету, планів спеціального фонду розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня, що складаються головним розпорядником для подання Мінфіну, Міністерству фінансів Автономної Республіки Крим, місцевим фінансовим органам. Зведені кошториси не затверджуються.

Кошторис має такі складові частини:

– загальний фонд, який містить обсяг надходжень із загального фонду бюджету та розподіл видатків за повною економічною класифікацією видатків бюджету на виконання бюджетною установою основних функцій або розподіл надання кредитів з бюджету за класифікацією кредитування бюджету;

– спеціальний фонд, який містить обсяг надходжень із спеціального фонду бюджету на конкретну мету та їх розподіл за повною економічною класифікацією видатків бюджету на здійснення відповідних видатків згідно із законодавством, а також на реалізацію пріоритетних заходів, пов'язаних з виконанням установою основних функцій, або розподіл надання кредитів з бюджету згідно із законодавством за класифікацією кредитування бюджету.

У двотижневий строк з дня прийняття закону про Державний бюджет України, відповідного рішення Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад Мінфін, Міністерство фінансів Автономної Республіки Крим, місцеві фінансові органи доводять до головних розпорядників лімітні довідки про бюджетні асигнування.

Лімітна довідка про бюджетні асигнування – це документ, який містить затверджені бюджетні призначення (встановлені бюджетні асигнування) та їх помісячний розподіл, а також інші показники, що згідно із законодавством повинні бути визначені на основі нормативів, і видається відповідно Мінфіном, Міністерством фінансів Автономної Республіки Крим, місцевим фінансовим органом, головним розпорядником.

Показники лімітної довідки доводяться до відома головних розпорядників, розпорядників нижчого рівня для уточнення проектів кошторисів і складання проектів планів асигнувань загального фонду бюджету, планів надання кредитів із загального фонду бюджету, планів спеціального фонду, планів використання бюджетних коштів (крім планів використання бюджетних коштів одержувачів), помісячних планів використання бюджетних коштів. Форма лімітної довідки затверджується Мінфіном.

Установам можуть виділятися бюджетні кошти тільки за наявності затверджених кошторисів, планів асигнувань загального фонду бюджету, планів надання кредитів із загального фонду бюджету, планів спеціального фонду, а вищим навчальним закладам та науковим установам також за наявності затверджених планів використання бюджетних коштів і помісячних планів використання бюджетних коштів.

Контроль виконання кошторисів бюджетних установ, перш за все, передбачає перевірку наявності затвердженого кошторису бюджетної установи на відповідний рік і його відповідності вимогам Постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2002 р. №228 «Про порядок складання, розгляду, затвердження та основні вимоги до виконання кошторисів бюджетних установ».

Зокрема потрібно визначити:

– чи мав право відповідний орган влади затверджувати кошторис конкретної бюджетної установи;

– чи відповідає сума надходжень із загального фонду бюджету, зазначена в кошторисі, даним лімітної довідки про бюджетні асигнування, доведеної до головного розпорядника чи розпорядника нижчого рівня Мінфіном, Міністерством фінансів Автономної Республіки Крим чи місцевим фінансовим органом;

– чи підтверджена дохідна частина спеціального фонду кошторису розрахунками доходів за всіма їх джерелами;

– чи врахована у видатковій частині кошторису об'єктивна потреба в коштах, виходячи з основних виробничих показників і контингенту, які встановлено для бюджетної установи (кількості класів, учнів у школах, ліжок у лікарнях, дітей у дошкільних закладах тощо), обсягу виконуваної роботи, штатної чисельності, необхідності реалізації окремих програм і визначених заходів щодо скорочення витрат у плановому періоді;

– чи забезпечено першочергово бюджетними коштами видатки на оплату праці з нарахуваннями, а також на господарське утримання установи (видатки на придбання обладнання, капітальний ремонт приміщень, культурні заходи тощо, які не є першочерговими, можуть передбачатися лише за умови забезпечення коштами невідкладних витрат і відсутності заборгованості);

– чи обґрунтовано показники видатків у кошторисі відповідними розрахунками за кожним кодом економічної класифікації;

– чи правильно визначено видатки спеціального фонду кошторису, які здійснюються за рахунок власних надходжень (повинні плануватися в такій послідовності: за визначеною метою, на погашення заборгованості установи та на проведення заходів, пов'язаних з виконанням основних функцій, які не забезпечені (або частково забезпечені) видатками загального фонду).

Водночас під час перевірки правильності складання і затвердження кошторису необхідно перевірити:

– чи складено і затверджено разом з кошторисом (на підставі лімітної довідки) план асигнувань і штатний розпис установи;

– чи відповідає чисельність працівників установи визначеному фонду оплати праці, а інші видатки – іншим встановленим асигнуванням таким чином, щоб забезпечити виконання покладених на установу функцій.