Взаємозв'язок стилів виховання і особливостей становлення особистості дитини

Важливою умовою дії механізмів впливу єавторитет батьків. Розрізняють такі види авторитету:

• формальний, що визначається особливостями соціальної ролі;

• функціональний, що спирається на компетентність, ерудицію, досвід;

• особистий, що залежить від особистісних якостей.

Види помил­кового авторитету: авторитет пригноблення, авторитет чванства, авторитет підкупу.

Справжній авторитет ґрунтується на любові, повазі до особистості дитини в поєднанні з високою вимогливістю до неї.

Дослідники Ф. Кован і К. Кован виявили, що когнітивний розвиток дитини найсильніше корелює з особливостями її на­вчання у процесі спілкування в підсистемі "батько — дитина", а поведінкова сфера найбільшою мірою пов'язана з поведінкою батьків один щодо одного при спільній сімейній взаємодії.

Особливо важливими для розвитку особистості дитини є дві пари ознак, які визначають поведінку батьків: прийняття (тепло, любов) — неприйняття (ворожість), що задають емоційний тон стосунків, і тер­пимість (самостійність, воля) — стримування (контроль), що визнача­ють переважаючий у сім'ї тип контролю і дисципліни.

Вплив неадекватного батьківського ставлення до дитини на відхилення в її психічному й особистісному розвитку.

Сукупність установок батьків, їх емоційного ставлення до дитини, прийняття дитини батьками і відповідних способів поводження з нею утворюють стиль сімейного виховання.

Психолог Е. Шефер розрізняє кілька стилів сімейного виховання, що пов'язані, на нашу думку, з авторитарним, ліберальним і демократичним стилями.

Оптимальним для практики сімейного виховання вважається демократичний стиль, що характеризується високим рівнем вербального спілкування між дітьми і батьками; включеністю дітей в обговорення сімейних проблем; урахуванням їхньої думки; готовністю бать­ків у разі потреби прийти на допомогу дітям, одночасно з вірою в їх успішну самостійну діяльність, адекватним батьківським контролем. Відхилення від демократичного стилю в бік авторитаризму, лібераль­ної вседозволеності чи надмірної центрації на дитині спричинює відповідні деформації її особистості.

Так, В. Гарбузов вирізняє три типи неправильного виховання, що практикуються батьками дітей, хворих на неврози:

• А (неприйняття, емоційне відторгнення);

• Б (гіперсоціалізація);

• В ("кумир сім'ї").

Дослідники А. Лічко і Е. Ейдеміллер припускають крім виховання за типами "кумир сім'ї" (у їхній інтерпретації — "поблаж­лива гіперпротекція") і "емоційне відторгнення" існування таких сти­лів виховання (особливо несприятливих для підлітків з акцентуаціями характеру і психопатіями):

• гіпопротекція;

• домінуюча гіперпротекція;

• підвищена моральна відповідальність.

Найбільшою мірою шкодять дитині непослідовний, змішаний стиль виховання, неузгодженість і суперечливість установок батьків на процес виховання, оскільки постійна непередбачуваність реакцій батьків позбавляє дитину відчуття стабільності оточуючого світу, породжую­чи в неї підвищену тривожність.