Тема 8. Психологія підприємництва

До властивостей підприємництва відносять мобільність і динамічність економічної діяльності, волю вибору і пошуку способів економічних дій, тактичні методи дій, їхню відносну короткочасність, постійний підприємницький пошук, високий рівень невизначеності, ризик, погрозу втрат, відповідальність. Усе це висуває специфічні психологічні вимоги до підприємця.

Багато західноєвропейських і американських дослідників намагалися скласти психологічний портрет підприємця, абстрагуючи від специфічних рис і якостей, зв'язаних, наприклад, з формою підприємництва (виробниче, комерційне, фінансове), або його рівнем (великий, середній, малий бізнес), а також з тим, чи є підприємець інноватором чи ні і, нарешті, чи сполучає він у собі функції власника з функціями менеджера [22, с.45].

Важливі для психологічного портрета підприємця якості об'єднаємо в три блоки [22. с.46]. В інтелектуальний блок входять компетентність, комбінаційний дарунок, розвита уява, реальна фантазія, розвита інтуїція, перспективне мислення. У комунікативний блок – талант координатора зусиль співробітників, здатність і готовність йти проти плину. У мотиваційнно – вольовому блоці – це схильність до ризику, відповідальність, прагнення бороти і перемагати, потреба в самореалізації і суспільному визнанні, виразність мотиву досягнення успіху. З огляду на, що підприємець, образно говорячи, ще і сам себе експлуатує, йому необхідні гарне здоров'я, невичерпна енергія й оптимізм [24, с.43].

Повний перелік наведених характеристик відноситься до портрета ідеального, а не типового підприємця. Але ж які необхідні сполучення якостей повинні обов'язково бути присутнім у портреті типового підприємця для забезпечення його успішної діяльності.

Літературні дані то дослідження виконані О.С.Дейнекою доводять лише обов'язкову наявність компонентів мотиваційнно – вольового блоку, тому що підприємець насамперед фігура діюча, активна, шукаюча. Перевага мотива досягнення успіху над мотивом уникання невдачі, схильність до ризику, потреба й уміння брати на себе відповідальність залишаються необхідними в психологічному портреті підприємця незалежно від форми, рівня або інших специфічних рис підприємництва. Інші характеристики не завжди збігаються у різних дослідників.

А.І Агєєв склав узагальнений особистісний портрет зарубіжних підприємців, який включає переважно інтелектуальні, комунікативні, вольові властивості і деякі ділові якості, необхідні для забезпечення успіху в підприємництві [25, с.235-236].

Таблиця 2.1 - Особистісний портрет зарубіжного підприємця

Основні типи (моделі) підприємців

Фахівці-психологи, педагоги і практики в галузі бізнесу (підприємницької діяльності) розрізняють такі чотири основні типи (моделі) підприємців:

Тип 1-й: персональний чи індивідуальний підприємець, приватний підприємець, підприємець-одинак. Це такий тип підприємця, котрий прагне винятково до особистих досягнень. Як правило, це підприємець, що працює в малому бізнесі і не володіє (або володіє, але в не яскраво вираженій формі) якостями керівника (менеджера).

До цього типу підприємців відносяться люди, яким необхідно щось робити і чогось досягати, їх головною метою є самореалізація. Вони зазвичай мають гарний потенційний шанс стати успішними підприємцями. Однак часто їхній підприємницький успіх не є лише результатом бажання щось робити і чого-небудь досягати, тобто — не є тільки результатом їхніх високих амбіцій. Головним чином підґрунтям і вирішальним фактором їхнього успіху є прагнення бути незалежними, самостійними, покладатися винятково на свій талант підприємця і власні сили, максимально використовувати для самореалізації і самоствердження гарантовані їм суспільством права, свободи, рівні можливості, ринкові відносини, переваги і цінності демократії і т.д. Це - класичні підприємці, які отримують радість і глибоке задоволення від того, що працюють самостійно і на себе, не відчуваючи чужого тиску, що можуть реалізувати те, що самі запланували, і від того, що, зрештою, досягають поставленої мети. Вони витрачають масу енергії для розвитку своїх підприємств, компаній, багато годин віддають роботі (як правило, наполегливо та інтенсивно працюють, незважаючи на час), їм необхідно бачити результат своєї праці, вони люблять планувати, ставити цілі для майбутніх здійснень і досягнень. Вони дуже ініціативні і віддані своїм підприємствам (організаціям, фірмам, компаніям). Вони винятково самостійні і вірять у те, що;самі роблять своє життя, контролюють його завдяки власним діям. Вони вірять у те, що вони не раби обставин чи дій інших людей, що їхня робота скерована власними цілями, а не завданнями, поставленими кимось. Вони, як правило, досягають успіху, наполегливо добиваючись своєї мети, послідовно прямуючи шляхом власних досягнень і перемог: доводять до кінця свої задуми, вгасять пожежі, переборюють кризи, намагаються бути агарними в усьому, беруться за велику кількість справ.

У нашому житті до такого типу підприємців можна віднести приватних підприємців, підприємців - човників (які задовольняють потреби ринку), невеликі сімейні й малі підприємства.

Тип 2-й - суперпродавець. Цей тип підприємця, як правило, обдарований талантом співчувати іншим людям, переживати, піклуватися про них, намагаючись допомогти їм усіма можливими шляхами. Звичайно це - підприємець-посередник, що не володіє (чи що володіє, але не в яскраво вираженій формі) якостями керівника (менеджера). Він може працювати як за наймом, так і самостійно (якщо сам є приватним підприємцем чи підприємцем-одинаком). Сфера його діяльності - малий і середній бізнес, часто — великий бізнес. Він є основою й еталоном ефективної торгівлі, її рушійною силою. Справжній суперпродавець - це геній продаж.

Підприємці цього типу гарні психологи: вони використовують м'який, ненав'язливий підхід до потенційного клієнта, намагаються йому догодити, без насильства акуратно і дуже талановито переконуючи його в перевагах запропонованої продукції, підштовхуючи його до бажання купити запропонований суперпродавцем продукт, як абсолютно необхідний для покупця. Вони мають унікальний підхід до реалізації продажів, і здійснюють продажі тому, що їхні споживачі (клієнти) хочуть їм якось віддячити за проявлені до них щиросердну увагу і такт. Іншими словами, клієнти купують запропоновану їм продукцію (товар, послуги) якоюсь мірою і тому, що хочуть зробити суперпродавцю послугу у відповідь. Суперпродавці уміло використовують подяку покупців. Для суперпродавців дуже важливі добрі взаємини з покупцями, вони люблять соціальні ситуації і спілкування з групами людей. Вони люблять спілкуватися з покупцями й дістають від цього задоволення. Вони вважають, що саме продажі є основною (дуже важливою чи найголовнішою) метою як для підприємства (фірми, компанії), в якому вони працюють (як хазяїн-володар чи за наймом), так і для них самих.

Вони народжені для торгівлі і здійснення продажів і нічого іншого в житті не вміють робити краще за це. Для того щоб досягти підприємницького успіху, їм потрібно займатися торгівлею - йти по шляху продажів, продавати якнайбільше, витрачаючи значний час на продажі. А для успішного ведення бізнесу в їхньому власному підприємстві (фірмі, компанії), необхідно шукати кваліфікованого менеджера, який міг би керувати співробітниками і вести справи.

Як приклад суперпродавців із нашого життя можна навести ринкових торговців, продавців приватних салонів і магазинів, рекламних агентів виробничих підприємств, торгових, туристичних, страхових, медичних і інших компаній та фірм. Зазвичай в народі природжених суперпродавців шанобливо називають торгашами.

Тип 3-й природжений (справжній, істинний) менеджер. Підприємці цього типу люблять брати відповідальність на себе, вони процвітають на корпоративних керівних позиціях, тому що виявляють яскраво виражені якості лідера. Завжди хочуть бути першими, тому люблять боротися за першість. Не бояться конкуренції, а навпаки, не мислять себе поза конкурентною боротьбою і змагаються тільки за першість. Усе їхнє життя - боротьба з конкурентами і суперниками, ціль їхнього життя — завжди перемагати й отримувати задоволення від перемоги. Вони, як правило, винятково амбіційні, сміливі і рішучі, поважають і шанують заслужений авторитет, тому орієнтуються на тих (і відкриті тим), хто має авторитет. Люблять владу, люблять керувати, люблять приймати рішення, що мають суспільний резонанс, люблять діяти від імені громадськості (відчуваючи себе частиною всього співтовариства). Часто вони приходять у підприємництво з великих компаній і як правило, стають успішними маркетологами, частково керуючи ринковим (маркетинговим) процесом. Однак частіше вони досягають значних успіхів завдяки відмінній організації торгівлі і продажів, добре розбираючись у торгівлі і будучи від природи гарними продавцями. Вони змушують (провокують, умовляють, примушують, схиляють) споживачів до покупки, нав’язують їм свою продукцію, чинять на покупців тиск і прес, використовуючи логіку і силу переконання, їхній агресивний підхід багато в чому відрізняється від м'якого, делікатного і ненав'язливого підходу суперпродавців. їхня внутрішня сила і впевненість керують зростанням під­приємств (фірм, компаній). Часто їм не потрібний генеральний менеджер, тому що вони самі є ним. їхній ідеальний шлях до успіху - це вміле керування середнім або великим бізнесом, їхня головне завдання — знайти чи самостійно розпочати досить великий бізнес (стати антрепренером), де б затребувався і реалізувався їхній управлінський талант.

На відміну від лідерів-керівників, у яких зовсім відсутні (або є, але неяскраво виражені) задатки (уроджені якості, риси характеру, схильності (нахили, прихильності), особливості психіки і т.п.) підприємця, природжений (істинний, дійсний) менеджер є підприємцем, що володіє яскраво вираженими якостями керівника (менеджера). Він відноситься до числа організаторів і керівників середнього і великого бізнесу. Розрізняють і суперменеджерів – керівників - організаторів підприємницької діяльності найвищої кваліфікації, найвищого рівня управління, наділених максимальними повноваженнями. До них відносяться і так звані головні виконавчі чиновники (ГВЧ) — менеджери, що організують виробничу діяльність підприємств, компаній і фірм, керують цією діяльністю, реалізуючи тактичні завдання бізнесу.

Як приклад, до природжених (істинних, дійсних) менеджерів можна віднести організаторів і керівників середніх і великих виробничих (промислово-індустріальних, сільськогосподарських) і невиробничих (сфера послуг, соціальна сфера) підприємств. Суперменеджери ж керують діяльністю транснаціональних корпорацій, міжнародних компаній, готельних і туристичних комплексів вищих категорій і т.п.

Тип 4-й — генератори великих ідей. Вони генерують нові ідеї, винаходять нові товари, знаходять нові ніші для бізнесу, розвивають нові процеси. І взагалі знаходять шляхи і можливості, як перегнати чи переграти
(обійти, випередити, передумати) конкурента. Вони є новаторами в
істинному підприємницькому розумінні, їх сильно захоплює світ ідей, вони
бажають і вміють творити. Але їхній ентузіазм може завести їх убік від
головної мети, і вони можуть зазнати невдачі, через те, що недостатньо
прораховують ризик (покладаючись в основному на інтуїцію). Для того щоб
зрівноважити (мінімізувати) ризик, до якого веде цей ентузіазм, необхідна,
у достатній мірі, серйозна (сконцентрована) увага і велика обережність.
Часто їм навіть потрібна зовнішня допомога хтось повинен їх підстраховувати, стримувати, допомагати бути уважними й обережними. Часто вони бувають занадто ідеалістичними і недостатньо практичними. На їхню думку, ідеальний для них шлях до підприємницького успіху генерувати нові ідеї, продумувати шляхи, як переборювати перешкоди, успішно проходити через різні ситуації, мати бачення перспективи розвитку для своєї справи і свого підприємства, фірми, компанії (іншими словами - передбачати майбутнє, тобто бути провидцями).

Досить часто генератори великих ідей займаються підприємництвом, пов'язаним з високими технологіями, новою технікою і винахідництвом.

Як правило, генератори великих ідей є антрепренерами і/або виробниками матеріального чи нематеріального (сфера послуг) продукту, які не володіють (або володіють, але в недостатньо яскраво вираженій формі) якостями керівника (менеджера). Серед них зустрічаються генії підприємницької справи, неабиякі особистості, що просувають уперед науково-технічний прогрес.

Відзначимо, що ці чотири типи (моделі) особистості підприємця далеко не однорідні. Деякі успішні підприємці характеризуються одним із цих типів (моделей), а в комусь поєднуються особливості декількох типів (моделей). Головне, якщо ви за своїми характеристиками відноситеся до якого-небудь типу (моделі) підприємця, ви досягнете успіху, якщо тільки виявитеся саме в тій ситуації, що відповідає цьому типу (цій моделі) і в якій ви зможете реалізувати себе, використовуючи свої якості і свою силу. Знайдіть цю ситуацію, і ви будете успішно працювати! Наприклад, якщо ви суперпродавець, не витрачайте багато часу на сидіння за столом, зай­маючись адміністративною роботою (управлінням). Якщо ж ви генератор великих ідей, не витрачайте час на менеджмент, продаж і господарські справи підприємства: займайтеся тим, до чого у вас лежить душа і що у вас краще виходить - творчістю і новаторством. Аби мати успіх, особистість підприємця і його поведінка повинні відповідати один одному. Іншими словами: не переробляйте себе, будьте таким, який ви є, і використовуйте свій тип моделі (свої якості і свою силу), робіть акцент у своїй діяльності на свій тип моделі - на свої сильні якості і свою внутрішню силу.

Крім цього, використовуючи свої сильні сторони, ви повинні блокувати і нівелювати (згладжувати) свої слабкі сторони. Якщо ви суперпродавець, котрий почав новий бізнес, вашою фірмою все одно потрібно керувати, і хтось повинний здійснювати менеджмент нею. Якщо ви генератор ідей, вашій фірмі потрібна система для того, щоб довести ваші задуми до ринку. Це - досить складні проблеми.

Якщо в підприємця яскраво присутні ознаки більш одного типу (моделі) і він характеризується рисами, притаманними двом чи більше типам, то це - комплексний підприємець. Як правило, найбільш відомі успішні підприємці мають ознаки відразу декількох типів (моделей).

Додатково виділяють ще два яскраво виражених типи підприємців - інтелектуалів - дійсних конструкторів підприємницької справи, що відносяться до генераторів великих ідей. Це - засновники нового бізнесу, що взнають як вміють і можуть відкрити (заснувати) новий бізнес, створити нові підприємства (фірми) і таким чином організувати нові робочі місця, їм байдуже, у якій сфері діяльності починати нову справу — усе одно це вдається. Потім вони набирають команду, наймають підходящого менеджера, і, або самі керують новим бізнесом, або продають (передають) цей бізнес (справу, підприємство, фірму) іншим хазяям (підприємцям-власникам чи менеджерам). Також до числа підприємців-інтелектуалів належать і видатні вчителі основ підприємницької діяльності — психологи і педагоги, що мають практичний досвід у галузі організації і ведення бізнесу і що заклали теоретичні основи науки про підприємництво (такі, як Д.Карнегі, Н.Хілл, Л.Б.Хельзел та ін.) [29, с.200].

Психологічні бар'єри розвитку підприємництва

Найсерйознішою проблемою розвитку масового підприємництва є психологічні бар'єри у тих людей, які могли б і повинні, кінець кінцем, зайнятися підприємництвом професійно, тобто для яких цей вид діяльності стане головним і навіть єдиним джерелом існування.

Ми свідомо відділяємо цю категорію осіб від того, тепер уже численного прошарку наших співгромадян, які підробляють на ниві підприємництва, в основному, перепродажем дрібних партій товарів або просто спекуляцією разом із заняттями основною професією.

Специфічні психологічні бар’єри – ті, які властиві ставленню людей саме до підприємництва, як особливого роду занять.

Ці бар’єри можна підрозділити на бар’єри:

- реальні (породжені дійсно існуючими причинами);

- уявні, міфічні, пов’язані із забобонами, упередженнями.

Це бар'єри-фантоми, в породженні яких не останню роль виконують масова свідомість, психологія натовпу, соціальні установки. Такого роду зв'язок в деякому розумінні типовий для нашого менталітету (достатньо пригадати масову колективізацію, стаханівський рух і т. п.). Її витоки — в недостатку культури масових і соціальних проявів у суспільстві, і навіть десь у відсутності потреби в такій культурі.

Історичний екскурс і соціокультурні порівняння японців, європейців, українців і росіян, їх вірування, традиції і навіть порівняльний аналіз улюблених ігор (дітей і дорослих) дозволяє прослідкувати деякі зв'язки між національно-психологічними типами і економічним успіхом. Узагальнюючи вищевикладене, можна виділити наступну типологію психологічних бар'єрів, що відображає істотні для підприємництва характеристики людської поведінки:

1. Бар'єри «особистої ініціативи». Охоплюють проблеми, пов'язані з труднощами прояву індивідуалізму і реалізації «духу підприємництва», опором змінам, заперечуванням пріоритету «особистого блага», здатністю до саморозвитку.

2. Бар'єри «помилкової установки». Містять всі аспекти соціальної і особистої «міфотворчості» з приводу підприємництва, цінності праці, матеріального блага і т. д., а також суперечності свідомості, властиві перехідним ситуаціям.

3. Бар'єри автономності. Їх взаємозв'язані сторони: незахищеність особистості (правова і соціальна); синдром «залежності» (зокрема, в ухваленні рішень).

4. Бар'єри досягнення. Містять аспекти, пов'язані з мотивацією досягнення, прагненням до успіху, труднощами в реалізації ухвалених рішень, зокрема:

- проблеми неадекватного прогнозування;

- недостатньої швидкості ухвалення рішень і реагування на ситуацію;

- невміння своєчасно відмовитися від невірного рішення;

- відсутністю варіативності в рішеннях і поведінці.

5. Бар'єри ризику. Містять раціональний (зважений ризик) і емоційний (відповідальний ризик) аспекти.

6. Бар'єри комунікації. Відображають перешкоди на шляху інформаційної доступності і проблеми довіри в діловому спілкуванні.

7. Бар'єри сприйнятливості до нового. Відображають професійний догматизм, «вузькість» освіти, неприйняття нових ідей і варіантів поведінки [30, с.199]

2. Умови розвитку підприємництва, психологічні проблеми підприємництва.Портрет сучасного підприємця для російського та українського суспільства.

До умов, що сприяють розвитку підприємництва, відносяться як об'єктивні можливості в суспільстві для підприємницької діяльності, так і суб'єктивні передумови в психології людей. Ті й інші утворять три основні категорії умов розвитку підприємництва. Ними є:

- політика держави по відношенню до приватного бізнесу;

- культура, або системи цінностей суспільства, що психологічно заохочує і підтримує дух індивідуальної ініціативи;

- схильності і здатності людей до підприємництва.

Вони породжують три психологічних проблеми підприємництва: політико-психологічну проблему взаємин підприємництва з державою, проблему образа підприємця в масовій свідомості і, нарешті, проблему вивчення психологічного портрета підприємця.

Підприємець і держава

Питання про відносини держави і підприємництва можна розглядати з позицій системного підходу. Діючи в умовах невизначеності, відсутності гарантій, створюючи нові, часто ризиковані комбінації, що дозволяють задовольнити суспільні потреби, підприємець бере на себе функцію ризику і прогресу в економіці. Функція контролю для того, щоб зберегти надійність і стабільність економіки, покладається на державу. Саме так розподіляються функції між цими необхідними взаємодоповнюючими один одного елементами господарського організму [22, с.41].

Порушення оптимального співвідношення і функціонування компонентів єдиної системи приводить до економічних криз. Від держави очікується така форма регулювання, що, з одного боку, давала б достатні можливості для прояву економічної ініціативи і творчості, з іншого боку - установлювала б в інтересах суспільства і споживача бар'єри проти свавілля.

Но відміну від населення США і Японії, що бачить у підприємці людину, яка обслуговує його потреби і створює джерела доходів для безлічі рук, у Європі образ підприємця в цілому є позитивним, це зв'язано і з деякою загадковістю його діяльності, схованої від очей громадськості; і з визначеними стереотипами сприйняття підприємця як спекулянта, ділка, експлуататора (особливо в умовах російської економіки, що тривалий час була ідеологізованою); і з деякою категоричністю поводження і спілкування підприємців в інтересах справи й у зв'язку з економічною необхідністю; а також із заздрістю з приводу його прибутку і доходів.

У дослідженнях образа підприємця одержала популярність «дистанційна гіпотеза» Шмельдерса, у якій проводиться розходження між образом підприємця «на відстані» і «поблизу». У першому випадку мова йде про більш-менш неусвідомлений масово – психологічний стереотип підприємця. Він закріпився в нас у понятті «нові росіяни». В другому випадку мається на увазі індивідуалізований образ, побудований з опорою на власний досвід. Це враження про конкретних знайомих людей з їхніми успіхами і проблемами. «Дистанційна гіпотеза» Шмельдерса означає, що думка «поблизу» складніше і позитивніще, чим стереотипний образ підприємця «на відстані» [22, с.43].

Дані соціологічних опитувань у Німеччині показали, що чим крупніше фірма, тим більше негативних оцінок давалося підприємцеві працівниками фірми. З позиції «дистанційної гіпотези» це порозумівається тим, що на великому підприємстві дистанція між найманим робітником і його головним шефом, що вважається підприємцем, як правило, значна, а відносини більш анонімні, чим на малому і середньому підприємстві. Щоб сховати дистанцію, використовуються доступні варіанти формального і неформального спілкування, наприклад, такий прийом, як персональне вітання підприємцем своїх працівників у день народження, або наприклад, свята фірми або корпорації, на яких присутні рідні і близькі підприємця і він з’являється в очах працівників у звичайних для всіх соціальних ролях (батька, чоловіка, сина). Спроби створити більш привабливий образ підприємця на великих підприємствах – складова частина сучасного керування на Заході [22, с.44].

Рейтинг підприємця підвищується також з ростом добробуту населення. У цьому випадку в багатства більше можливостей легитимізації, на підприємця не покладається відповідальність за бідність.

Визначення підприємництва, акцентує увагу на самостійності діяльності, що припускає вибір, ризик, відповідальність. Дослідження представників малого і середнього бізнесу які були виконані колективом під керівництвом Дейнеки О.С. показали, що в молодих російських підприємців симптомокомплекс самостійності й автономності виражений особливо яскраво. Правда, високі показники самостійності нерідко сполучаться зі зниженою відповідальністю [22, с.47].

Крос – культурні дослідження (тобто порівняльні дослідження будь якого явища, проведені в різних культурах, зокрема, у різних країнах) також показали, що російські підприємці малого і середнього бізнесу в більшому ступені відчужені від суспільства і психологічно захищені від соціального несхвалення, чим німецькі. Це зв'язано з тим, що російське підприємництво розвивається в умовах незбалансованого ринку при відсутності реальної і послідовної підтримки з боку держави і соціокультурному середовищі несхвалення, часто демонструючи відкрите протиставлення бізнеса державі і крайній прояв індивідуалізму.

Для кожного суспільства характерний свій психологічний тип підприємця, що формується і змінюється в результаті пристосування і добору під впливом фактора культури і соціальної атмосфери. Як підкреслює Г.К. Гінс, цей процес створює пануючі в даній нації або країні тип підприємця і форми підприємництва [22, с.47].

У сучасній Росії і Україні можна виділити три хвилі підприємництва:

1 «Природжені підприємці». Це — «цеховики», «тіньовики». Вони почали займатися підприємницькою діяльністю давно, ще при соціалізмі, у формі спекуляції, нелегального виробництва.

2 «Начальство». Представники цієї хвилі підприємництва основні капітали сколотили в ході незаконної, грабіжницької приватизації. Для цього вони користувалися близькістю до розподільної годівниці, оскільки займали ключові позиції в структурах власті і виробництва.

3 «Масові підприємці». Велика частина населення, залишившись в ході реформ без роботи, зарплати і коштів для існування, вимушена зайнятися підприємництвом, щоб вижити і прогодувати сім'ю і дітей. До «масових підприємців» відносяться і бабусі, що поширюють газети, і широко відомі «човники». Масове підприємництво зовсім не означає дій в масі, у групі, спільно. Навпаки, мається на увазі саме підприємництво на основі індивідуальної ініціативи, пов'язане з особистими якостями кожної людини. Термін «масове» зручний нам у двох планах.

По-перше, як свідчення того, що психологічні умови, чинники і бар'єри, що спостерігаються в індивідуальних формах бізнесу, носять масовий характер, тобто не дивлячись на індивідуальні відмінності, зустрічаються у всіх підприємців у тій або іншій мірі.

По-друге, як показник приналежності масового підприємництва До масових явищ, зі всіма витікаючими звідси психологічними особливостями: пов'язаністю з психологією натовпу, феноменами масової свідомості, зокрема міфологізацією реальних явищ, залежністю від масової пропаганди і т. д [24, с.227].

З'явилися дослідження особистісних якостей і нових російських підприємців. Вони значно відрізняються від того соціального типу підприємця, що виробляла російська трудова культура протягом сторіч і який остаточно склався до початку ХХ століття. У них шановане те що колись різко засуджувалося: паразитизм, спекуляція, лихварство. Стверджують, що на етику нових підприємців вплинув слабкий розвиток самого підприємництва, що ще не заробив принцип саморегулювання, а в підприємництва бракує здорових сил для очищення своїх рядів від несумлінних ділків.

Узагальнені висновки соціологічних досліджень особистісних якостей підприємців і відношення до них населення створюють картину невтішну, насичену тривогою за долю нової хвилі національного підприємництва. По - перше, основна маса населення психологічно, професійно і матеріально не підготовлена до підприємницької діяльності такого типу. При цьому досить яскраво виявляється розходження в сприйнятті різними народами Росії принципів ринкової економіки західного зразка. У росіян їхнє відображення виражене найбільше явно. Психологічно не підготовлено до відтворення нової реальності, насамперед російське населення, а воно складає 80% жителів країни. У той же час спостерігається більш активне просування в сфері бізнесу окремих етнічних меншостей. По - друге, населення в цілому позитивно відносяться до підприємництва у недержавному секторі. Але сприйняття дрібного бізнесу і володіння дрібною трудовою приватною власністю більш лояльно, чим сприйняття великого бізнесу і володіння великою нетрудовою приватною власністю. Третє, відношення населення до самих підприємців більш негативно в порівнянні з відношенням до підприємницької діяльності як такої. В – четвертих, у населення існує різка ворожість до їх марнотратства, соціальної короткозорості, кримінальних проявів. Недовіра до підприємців підкріплюється тим, що вони часто замішані в злочинних махінаціях і нечесних господарських угодах, жертвою яких стає населення. Такі висновки не стали несподіванкою. Нинішніх підприємців створений урядом штучно. У їхніх рядах виявилося чимало субпасионаріїв, людей з порушенням стереотипів поводження.

У загальній масі підприємців виділяють кілька груп, що розрізняють не стільки за часом входження в бізнес, скільки мотивами і соціальною метою. У першу групу включають тих, хто колись займався нелегальним підприємництвом і мав досвід комерційної діяльності. У цій групі виділяють дві категорії осіб. Перша – це працівники торгівлі, сфери обслуговування і представники «тіньової економіки». вони утворили першу хвилю кооператорів і збільшили свої капітали, використовуючи надані кооператорам пільги і відсутність у той час правового середовища, що відповідає ринковій економіці. До неї примикає й інша категорія – керівники приватизованих підприємств роздрібної торгівлі, сфери послуг, транспорту, будівельної індустрії. Вони прийшли в бізнес трохи пізніше, ставши власниками на хвилі приватизації. До другої групи відносять тих, хто мав досвід легальної, але досить вільної по поняттях того часу комерційної і господарської діяльності і встиг вклиниться в систему господарських зв'язків різних галузей до руйнування економіки країни. Називають керівників об'єднаних студентських будівельних загонів, представників молодіжних організацій, що мають доступ до комерційних справ. Їх ціль – розбагатіти, використовуючи сприятливу ситуацію. Трохи обособленно існують третя і четверта групи підприємців. У третю входять ті, хто мав гарний досвід управлінської й економічної роботи на промислових підприємствах і зміг одержати якийсь капітал від приватизації. Їм вдалося пустити в хід якусь частину продуктивного капіталу, використовуючи по причині відсутності обігових засобів бартерні угоди. Вони мали на меті реалізувати себе, самоствердиться. Четверта група по мотивації примикає до третьої. До неї віднесені ті, хто, на відміну від «човників», маючи виробничий досвід і наукові знання, прагнув прикласти їх до виробництва товарів і послуг, розраховував тільки на свої вмілі руки і розумну голову. Це народні умільці, представники технічної інтелігенції і прикладної науки. Їх ціль – працевлаштування, реалізація свого трудового і науково – технічного потенціалу. Вони представляють здорові сили в підприємництві, але економічно не захищені.

З'явилися і перші російські олігархи. В їхніх руках „ненавмисно” виявилася величезна економічна влада, що підштовхує їх до знаходження політичного впливу на суспільство. Олігархів улаштовує держава, позбавлена економічної влади. Вже перші кроки держави по відродженню власна економічної міцності викликає з їх боку запеклий опір.

Моральні якості підприємців нажаль, викликають у населення негативні емоції – така суспільна оцінка морально – етичної сторони сучасного українського та російського підприємництва, що піднялося на хвилі реформ. Тому одне з найважливіших проблем це відродження культури та морального обличчя сучасного вітчизняного підприємця.

Сучасна підприємницька діяльність може ефективно здійснюватись і розвиватись за умови належного дотримання вимог не тільки економічного, а й соціально-духовного та політичного характеру.

Будь-який підприємець, безперечно, повинен уміти професійно (і завдяки цьому успішно) вести справу у своїй фірмі, постійно брати активну участь у задоволенні потреб ринку щодо нових товарів і послуг за можливо низькими (помірними) цінами. Зрозуміло, що це вимагає від нього новаторського підходу до власної діяльності та ретельного обліку витрат виробництва.

Проте до конкретних дій підприємця господарська реальність висуває не менш важливі вимоги (критерії оцінки діяльності) морально-етичного і духовного характеру. Йдеться проте, що у своїй діяльності підприємець має обов'язково керуватися усталеними у всіх цивілізованих країнах нормами поведінки.

Ясна річ, підприємницька діяльність значною мірою регулюється комплексом норм законодавства (трудового, господарського тощо). Проте далеко не всі норми можуть бути строго (точно, достатньо, достатньо повно) сформульовані. У практичній діяльності підприємця великого значення набувають неформальні контакти між бізнесменами, створення особливої атмосфери довіри, чесності та порядності у ділових стосунках, вірність слову, поважанні заюнів і традицій, тобто тих неписаних правил поведінки і дій, котрі становлять суть поняття „етика підприємництва". Без чесності і порядності в системі відносин між фірмами, банками та окремими фізичними особами ефективна і тривала підприємницька діяльність просто неможлива.

Етика підприємництваозначає здійснення господарської діяльності фірми, її керівництва, окремого підприємця відповідно до етичних, тобто ціннісних (духовних) критеріїв поведінки, соціальне відповідальних дій у дусі того культурного середовища, до якого підприємець тяжіє.

Як свідчить досвід країн з розвиненою ринковою і соціальне спрямованою економікою, протягом останніх років триває широка дискусія з питань культури підприємництва як в теорії, так і в практиці господарювання. В поняття „підприємницька культура" вкладають неоднаковий зміст, але вихідною позицією неодмінно залишається уявлення про культурний світ як про світ людської гідності.

Культура підприємництва має привертати увагу передусім до етичного і поведінкового начал у діяльності підприємця як засобів легітимізації підприємницької влади. Вона є важливим чинником гуманізації сучасного бізнесу. Однак це залежить від того, яке місце у підприємницькій діяльності займатимуть традиційні й набуті цінності й навички.

Підприємницька культура охоплює широкий спектр питань ділової етики та етикету. У кожній галузі чи сфері підприємницької діяльності існують свої правила поведінки, але майже у всіх конкретних випадках вони базуються на:

- чесності й законослухняності підприємця;

- забезпеченні високої якості й технічного рівня своєї продукції;

- забезпеченні безпеки праці;

- чесних і порядних відносинах з постачальниками, клієнтами, партнерами по бізнесовій діяльності.

Варто звернути увагу на те, що ділова етика (етика бізнесу) є одночасно і духовною, і економічною категорією. На думку зарубіжних підприємців, існують певні усталені етичні норми бізнесу, котрих треба обов'язково дотримувати. Основні з них такі:

- найвища продуктивність і найбільший прибуток не повинні досягатися за рахунок завдавання шкоди довкіллю;

- конкуренція має здійснюватися чесно, за встановленими правилами;

- необхідно, щоб техніка слугувала людині, а не навпаки;

- морально-етичні норми завжди мають перевагу перед економічними інтересами.

Висока культура підприємницької діяльності є неодмінною умовою досягнення великого господарсько-комерційного успіху на багатьох (якщо не на більшості) підприємствах.

Відомі такі передумови виховання високої культури підприємництва:

- наявність позитивних прикладів;

- забезпечення молоді можливості ознайомлення з основами бізнесової діяльності, її привабливістю і корисністю для всіх верств населення ще у період професійного навчання;

- створення системи навчання й виховання, яка б сприяла розвитку підприємницьких нахилів протягом усього періоду формування особистості;

- наявність і постійна підтримка сімейних контактів і особистих знайомств з успішно працюючими бізнесменами.

Професійна репутація підприємця створюється роками, її нелегко набути, але втратити можна миттєво.

Підприємець з високим рівнем культури має пам'ятати і виконувати певні «заповіти»:

перше - у своїй діяльності керуватись насамперед інтересами клієнтів;

друге - постійно працювати над власним бізнесом, а не в ньому;

третє - використовувати дійову рекламу безпосереднього реагування;

четверте - гарантувати клієнту повне задоволення його потреб;

п'яте - щотижня мати звіт про прибуток і збитки, ніколи не залишатись без готівкових коштів;

шосте - заохочувати дії, що відповідають інтересам власного бізнесу;

сьоме - організовувати власний бізнес, виходячи з виконуваних ним функцій, а не „припасовуючи" його до окремих особистостей;

восьме - не ототожнювати фінансове благополуччя і власні успіхи, пам'ятаючи, що благополуччя й успіх - не те саме.