Валютний курс і основні види котирування валюти

Валютний курс — співвідношення між грошовими одиницями двох країн, яке використовується для об­міну валют при здійсненні валютних та інших еконо­мічних операцій.

Валютний курс виконує низку важливих економічних функцій. З його допомогою долається національна обмеженість грошової одиниці певної країни. Локальна її цінність перетво­рюється в міжнародну. Відповідно до цього валютний курс ви­ступає засобом інтернаціоналізації грошових відносин, утворення цілісної світової системи грошей.

На основі валютного курсу зіставляються цінові структури окремих країн, розвиток їхніх продуктивних сил, темпів економічного зростання, а також торговельного і платіжного балансів. Зниження курсу національної грошової одиниці (девальвація) сприяє подорожчанню імпорту й зростанню експорту, і навпаки — зростання курсу (ревальвація) призводить до здешевлення імпорту і падіння експорту. Валютний курс є струк­турною ланкою механізму реалізації міжнародної вартості това­рів та послуг, адже через механізм валютних курсів відбувається перерозподіл національного продукту між країнами, які здійсню­ють зовнішньоекономічні зв'язки.

Валютний курс чутливий до чинників, що визначають полі­тичну й соціальну стабільність країни, її міжнародний авто­ритет. На валютний курс впливають такі фактори, як зміни обсягів ВВП, стан платіжного балансу країни, рівень інфляції, співвідношення попиту і пропозиції на валютному ринку, відсот­кові ставки. Усі ці обставини ускладнюють визначення і вибір режиму валютного курсу.

 

Котирування — це встановлення курсів іноземних валют у відповідності з практикою, що склалася, і за­конодавчими нормами.

У світовій практиці існує два методи котирування:

1. Пряме котирування, коли одиниця іноземної валюти прирівнюється до певної кількості національної валюти.

Наприклад, в Україні 1 долар США прирівнюється до певної кількості гривень, або у США 1 англійський фунт стерлінгів прирівнюється до певної кількості доларів чи центів. Таке котирування нині застосовується в більшості країн світу.

2. Побічне котирування, коли одиниця національної валю­ти прирівнюється до певної кількості іноземної валюти. Така си­стема застосовується в небагатьох країнах.

Конвертованість - це здатність валюти обмінюва­тися на інші валюти.

Це дуже важлива характеристика валюти. За ступенем конвертованості валюта поділяється на такі типи:

- вільно конвертована;

- частково конвертована;

- неконвертована;

- клірингова.

Вільно конвертована валюта (ВКВ) — валюта, що вільно та без обмежень обмінюється на валюти інших країн і застосо­вується у всіх видах міжнародного обігу. В наш час лише деякі держави мають вільно конвертовану валюту: Австрія, Великобританія, Данія, Канада, Нідерланди, Нова Зеландія, Сінгапур, Німеччина, Японія, Сполучені Штати Америки та інші. Вільна конвертованість у першу чергу свідчить про стійкість економі­ки країни, можливості її економічного зростання і, як наслідок, довіру до її національної валюти з боку іноземних партнерів. Деякі вільно конвертовані валюти є резервними валютами.

Резервними називають валюти, які переважно використовуються для міжнародних розрахунків і зберігаються Централь­ними банками інших країн. До них відносять долар США, фунт стерлінгів, швейцарський франк, японську ієну, євро. Ці п'ять валют становлять практично 100 % світових валют­них резервів. Наявність резервної валюти створює додаткові вигоди країні-емітенту, даючи змогу протягом тривалого тер­міну мати від'ємне сальдо в торговому і платіжному балансах без загрози національній економіці, бо така валюта не пред'­являється до оплати у вигляді вимоги на поставку товарів чи інших активів, а залишається в інших країнах у вигляді резервів.

Частково конвертована валюта обмінюється на обмежену кількість іноземних валют, у міжнародних розрахунках застосовується з обмеженнями. Наявність обмежень зумовлюєть­ся нестабільністю економічного стану країни і незбалансованістю платіжного балансу. Обмеження вводяться урядом або Центральним банком. Вони полягають у регламентації опе­рацій із валютою та валютними цінностями. Більшість країн світу, в тому числі й Україна, має частково конвертовану валюту.

Неконвертована (замкнена) валюта не обмінюється на інші іноземні валюти і застосовується лише на території країни. Неконвертованими є ті валюти, на які накладаються обме­ження щодо ввезення, вивезення, купівлі, продажу і до яких застосовуються різноманітні заходи валютного регулювання.

Клірингова валюта — розрахункові валютні одиниці, які існують лише як розрахункові гроші у вигляді бухгалтерських за­писів банківських операцій за взаємними поставками товарів та наданням послуг між країнами-учасницями клірингових розрахунків.

 

 

Валютні операції

 

Основними операціями, що проводяться суб'єктами ринку з валютними цінностями, є обмінні (конверсійні) операції, кредитно-депозитні операції, інвестиції в цінні папери, пономіновані в іноземних валю­тах, інші інвестиції. Обмінні операції тісно пов'язані з іншими опе­раціями, що проводяться учасниками валютного ринку і часто викликані необхідністю залучати валютні ресурси або здійснювати інвестиції в валюті. Крім того, обмінні операції часто пов'язані з виконанням зобов'язань перед нерезидентами щодо оплати товарів і по­слуг та іншими розрахунками. Іншими словами, обмінні операції пов'язані з обслуговуванням зовнішньоекономічної діяльності підприємницьких структур та розрахунками у валюті, що здійснюються фізичними особами — резидентами.

Для резидентів країн з вільно конвертованою валютою більшість операцій, що проводяться на валютному ринку, відрізняються від звичайних операцій на кредитному чи фондовому ринках наявністю валютного ризику і потребують для проведення знання інфраструк­тури валютного ринку та механізму проведення спекулятивних опе­рацій з валютою. Такі операції здійснюються через фінансових по­середників і не пов'язані з численними законодавчими обмеження­ми. Для проведення кредитно-депозитних операцій та інвестиційної діяльності на міжнародному ринку необхідні знання та використан­ня основних законів і механізмів функціонування кредитного, фон­дового ринку, основ інвестиційної діяльності та механізму управлін­ня валютним та кредитним ризиками.

Для резидентів України більшість операцій, що проводяться на валютному ринку, мають специфіку, яка обумовлена специфікою країни зі "слабкою" валютою та жорстко регульованим валютним ринком. Проведення будь-якої з валютних операцій потребує від учасника валютного ринку не тільки знання основ функціонування валютного ринку взагалі, а й вивчення та кваліфікованого застосування численних законодавчих та нормативних актів, що регулюють діяльність суб'єктів валютного ринку. На відміну від некоректної поведінки на кредитному чи фондовому ринках порушення валют­ного законодавства призводить у багатьох випадках до досить жор­стких штрафних санкцій, розмір яких визначається платежами у валюті, здійсненими не відповідно до чинного законодавства.

При розгляді прав резидентів і нерезидентів в операціях на валютному ринку України необхідно мати на увазі, що всі опе­рації, пов'язані з рухом іноземної валюти, поділяються на два види — поточні та пов'язані з рухом капіталу.

До поточних операцій належать:

- перекази в Україну або з України іноземної валюти для здійснення розрахунків без відстрочки платежу за експорт та ім­порт товарів, робіт, послуг, а також розрахунків, пов'язаних з кредитуванням експортно-імпортних операцій, на термін, що не перевищує 180 днів;

- отримання і надання фінансових кредитів на термін, що не перевищує 180 днів;

- перекази в Україну та з України відсотків, дивідендів та інших доходів за вкладами, інвестиціями, кредитами та іншими операціями, пов 'язаними з рухом капіталу;

- перекази неторгового характеру в Україну та з України, включаючи перекази сум заробітної плати, пенсій, аліментів, спадщини, а також інші аналогічні операції.

До валютних операцій, що пов'язані з рухом капіталу, належать:

- прямі інвестиції, тобто вкладення в статутний капітал підприємства з метою отримання доходу і прав на участь в управлінні підприємством;

- портфельні інвестиції, тобто придбання цінних паперів;

- переведення в оплату споруд та іншого нерухомого майна;

- надання і отримання відстрочки платежу за експортом та імпортом на термін, що перевищує 180 днів, а також надання і отримання фінансових кредитів на такий же термін.

Розрахунки за міжнародними операціями між безпосеред­німи учасниками здійснюються через банки, які розглядають валютні операції як один із способів отримання доходу. У зв'язку з цим при котируванні банки встановлюють два курси:

курс покупця — курс, за яким банк купує валюту;

курс продавця — курс, за яким банк продає валюту.

Для покриття витрат з обслуговування операцій та отриман­ня прибутку між цими курсами існує різниця, яка називається маржею.

При укладанні угод купівлі-продажу на валютному ринку використовуються такі види курсів:

Крос-курс — це співвідношення між двома валютами, яке встановлюється з їх курсу щодо курсу третьої валюти. Часто виникають ситуації, коли невигідно або неможливо здійснювати пряму купівлю певної іноземної валюти. Тоді використовують крос-курс.

Спот-курс — ціна одиниці іноземної валюти однієї країни, виражена в одиницях валюти іншої країни і встановлена на момент укладання угоди за умови обміну валютами банками-кореспондентами на другий робочий день із моменту укладан­ня угоди.

Форвард (терміновий курс) — ціна, за якою дана валюта продається або купується за умови передачі її на певну дату в майбутньому. Таким чином, при укладанні такого роду угод сторони намагаються передбачити рівень обмінного курсу.

Якщо на дату угоди курс відрізнятиметься від передбаченого в договорі, то одна із сторін отримає додатковий прибуток від курсової різниці, а друга зазнає збитків.

Ф'ючерс — курс у майбутньому, тобто ціна, за якою черездеякий час буде укладено угоду. Вона визначається в момент укладання контракту.

Курси, що використовуються при укладанні угод, цілком залежать від видів таких угод.

Угода "своп" - це продаж валюти на умовах спот-курсу, але з одночасним укладанням оберненої форвардної угоди. Своп-угоди застосовуються для покриття валютного ризику, а також отримання прибутку в майбутньому. Своп-угоди розповсюджені не лише у валютній сфері. Вони широко застосовуються в кре­дитних операціях як страхування від підвищення або знижен­ня відсоткових ставок.

Форвардні угоди виникли як форма страхування при зовнішньоторговельних операціях. Якщо товар продається в кредит, то експортер, прагнучи зберегти вартість своєї валютної вируч­ки, укладає термінову угоду на продаж валюти за сьогоднішнім курсом. Імпортер, купуючи товар у кредит і страхуючи себе від підвищення курсу валюти країни походження товару, може ви­ступити як покупець цієї валюти за фіксованим на момент укла­дання термінової угоди курсом.

Форвардні угоди укладають кредитори, що прагнуть застрахувати себе від можливого зниження курсу валюти, в якій надається позика.

Ф'ючерсні угоди виникли у вигляді торгових договорів із погодженою ціною товарів та їх поставкою на певну дату.

Крім вище перелічених, розрізняють такі види операцій, як валютний арбітраж та складний арбітраж.

Валютний арбітраж — одночасна купівля та продаж іноземної валюти на різних ринках. Прибуток виникає як різниця в курсах на валютних ринках.

Складний арбітраж передбачає роботу з низкою валют на різних ринках.

Арбітражні операції завжди пов'язані з ризиком затримки моменту перепродажу і втрати очікуваного прибутку.