Молодший шкільний вік

ЛЕКЦІЯ - 12-13

ТЕМА 9: СІМ’Я І ДИТИНА: ВІКОВА ДИНАМИКА ВІДНОСИН

1. Формування батьківської позиції в період очікування дитини.

2. Новонародженість.

3. Ранній вік.

4. Дошкільний вік.

5. Молодший шкільний вік.

6. Підлітковий вік.

7. Юнацький вік.

 

Формування батьківської позиції в період очікування дитини.

Батьківська любов, навіть материнська, не є уродженою, інстинктивною. Батьківські почуття починають складатися задовго до народження дитини. Швидше за все, ці структури утворюються ще в дитинстві самого потенційного батька на основі раннього досвіду його взаємин у власній сім’ї, далі розвиваються протягом життя, з урахуванням еротичного досвіду, характеру подружніх відносин, рівня освіти і свідомо прийнятих рішень.

Становлення батьківства — тонкий, інтимний, особистісний процес. Воно може бути ускладнене або навіть порушене. Серед безлічі факторів, що утрудняють цей процес, — психічне або соматичне нездоров'я батьків, мотиваційна, когнітивна, поведінкова неготовність матері до здійснення батьківської ролі, особистісні особливості, порушення внутрішньосімейної комунікації, пріоритет інших, наприклад, кар'єристських, сексуальних, цінностей над батьківськими й ін.

Проблемні батьківські позиції можуть бути пов'язані з неадекватною мотивацією народження дитини: приписування особливої психологічної задачі дитині — пов'язування з її народженням надії на рішення яких-небудь внутрішньосімейних проблем (утримання чоловіка, скріплення сім’ї, відродження подружніх почуттів, здійснення помсти прабатькам за занадто строге виховання і т.п.) або заповнення емоційного дефіциту — вакууму почуттів, що утворився в жінки.

Новонародженість.

Деякі психологи надають особливого значення бондінгу — ранньому природному контактові з дитиною відразу після народження. Стверджується, що в людини існує уроджений механізм формування прихильності до своїх дітей і критичний (сенситивний) період у перші півтори години після народження. Взаємне пильне «розглядання», тілесний контакт, прогладжування, дотик сприяють появі у всіх членів сім’ї особливого теплого відношення до дитини, що відрізняється стійкістю і виявляє розвиваючий ефект у довгостроковому плані.

На початковому етапі розвитку вирішальна умова виживання немовляти — це доросла людина, що задовольняє всі його життєві потреби. Період новородженості критичний: дитина фізично відділена від матері, але фізіологічно зв'язана з нею, має гостру потребу у взаємодії.

У нормі у відповідь на випереджальну ініціативу близьких дитина вже наприкінці першого — на початку другого місяця життя починає реагувати зоровим зосередженням на обличчі й очах дорослого і так називаною «соціальною посмішкою». Емоційне пожвавлення, рухове устремління до дорослого, вокалізації, сміх — усі ці ознаки дитячого поводження дають батькам і іншим близьким відчуття розділення почуттів, симпатії, зміцнюють взаємну прихильність.

Дитинство.

Батьки на першому році життя не тільки доглядають за дитиною і задовольняють її основні життєві органічні потреби в їжі, сні, теплі, комфорті і т.д. Безпосередньо-емоційне спілкування з дорослим (насамперед з матір'ю) складає основу психічного розвитку в дитинстві. Обмінюючись вираженнями уваги, радості, інтересу і задоволення від взаємодії, дитина і батько знаходяться в ситуації нерозривної емоційної єдності.

Гармонійне, емоційно приймаюче, підтримуюче батьківське відношення, компетентне, упевнене і пластичне, сприяє формуванню в дитини базової довіри до навколишнього, інтересу до матеріального світу, до предметів, засвоєнню форм ділової взаємодії з іншою людиною.

Сам дорослий виступає як найбільш привабливий і зручний об'єкт сприйняття. Батьки піклуються про створення збагаченого середовища для удосконалювання сприйняття дитини, його зорових і слухових здібностей, тактильної чутливості: підбирають іграшки, допомагають розглянути, пощупати, простежити рух.

Батько емоційно заохочує, стимулює прогресивні рухи і дії дитини — хапання, утримання, маніпулювання іграшками, сидіння, повзання і т.д. Дорослий спеціально переключає увагу дитини із себе на предмет, показує конкретні способи дій з речами. Він виступає як «учитель» на підготовчому етапі мовного розвитку: навчає формам невербального спілкування, дає мовні, голосові, інтонаційні зразки; створює ситуації найбільш ясного віднесення слова до предмета.

Ранній вік.

Батько підтримує і схвалює нові здібності самостійного пересування дитини — ходьби, бігу, лазіння і спуску по сходах. Спочатку це важкі, хвилюючі, не завжди вдалі для дитини дії, і емоційна підтримка їй просто необхідна. Розширення доступного простору, прагнення досліджувати предмети по-новому ставлять питання надійної фізичної й емоційної безпеки дитини.

Самі головні досягнення в психічному розвитку в ранньому дитинстві пов'язані з освоєнням соціальних функцій і способів дій із предметами. Дорослий виступає як суб'єкт ситуативно-ділового спілкування, співробітництва, як зразок для наслідування, керівник, контролер, а також джерело емоційної підтримки. У цей період батьки повинні уважно придивлятися до того, якій руці — правій або лівій — віддає перевагу дитина при їжі, маніпулюванні об'єктами, малюванні, і делікатно запропонувати їй (але не наполягати, не змушувати!) користуватися правою.

На другому-третьому році життя виникають нові види діяльності дитини — ігрова, продуктивна. Батьки можуть допомогти зародженню гри — підібрати іграшки і підходящі предмети, вказати ігрові (символічні) дії, виявити жвавий інтерес, співучасть, порадити, як ускладнити, різноманітити гру.

Батьки можуть сприяти становленню малювання, ліплення, конструювання. Предметні дії, які виконують функцію зовнішнього орієнтування (підбору і з'єднання предметів по їх формі, величині, кольорові, розташуванню в просторі і т.п.), розвиває сприйняття дитини і також можуть стати предметом співробітництва маляти і мами.

Другий-третій роки життя — сензитивний період для мовного розвитку. Важливо створювати сприятливі умови для розуміння чужої мови і формування власної активної мови дитини: говорити чітко і ясно, коментувати словесно побутові ситуації, розглядати і називати реальні предмети і їхні зображення, залишати «місце» для висловлень дитини, звертатися до неї з проханнями, питаннями, що вимагають вербальної відповіді.

Необхідно заохочувати активність, самостійність дитини як суб'єкта спілкування і пізнання, її тенденцію до вольової форми поводження («Я сам»). Уже в перші роки батьки зіштовхуються з масою проблем при годівлі, приученні до охайності, укладенні спати, засвоєнні дитиною прийнятних способів поводження, дисципліни і повинні знайти способи справлятися з ними в рамках демократичного стилю виховання.

Дошкільний вік.

Орієнтуючись на назву віку, багато сучасних батьків вважають, що головне — це підготувати дитину до навчання в школі. А для цього потрібно по можливості раніш почати її учити — читати, писати, рахувати. Таке вузьке розуміння шкільної зрілості вже давно відкинуто в психології і педагогіці. Навіть якщо мати на увазі ціль домогтися шкільної готовності, то прийти до її реалізації можна лише створивши умови для повноцінного проживання дошкільного дитинства, розкриття його унікального потенціалу.

Необхідна не акселерація, а ампліфікація дитячого розвитку — широке розгортання і збагачення змісту специфічних дитячих форм ігрової, практичної, образотворчої діяльності, досвіду спілкування з дорослими й однолітками, максимальний розвиток «специфічно дошкільних» і разом з тим перспективних психофізіологічних якостей.

Дошкільний вік — сензитивний період розвитку образного пізнання навколишнього світу: сприйняття, наочно-образного мислення, уяви. Батьки повинні дбайливо відноситися до природної цікавості дитини, щоб не заглушити його надмірно ускладненими поясненнями або формальними відмовками, а сприяти формуванню допитливості, любові до пізнання.

При оволодінні сенсорним досвідом потрібно навчити дитину здійснювати дії, що приводять до виділення якостей і властивостей (таких, як форма, величина, колір, смак, запах, стан предметів, положення в просторі, відносини між предметами).

Неприпустиме відношення до дитячої гри як до порожнього, нікчемного заняття. Усвідомлення незамінного внеску гри в розумовий, мовний розвиток, розвиток почуттів, емоційної саморегуляції поводження, у формування довільності психічних процесів (довільної уваги, довільної пам'яті) повинно настроїти батьків на поважне відношення до ігрової діяльності.

Безумовно, необхідно заохочувати і розвивати й інші види діяльності: продуктивну, трудову і учбово-пізнавальну. Малювання, конструювання, ліплення, побутова праця важливі ще і тому, що сприяють формуванню спрямованості на одержання результату, навичок самооцінки, планування і керування поводженням.

Молодший шкільний вік.

Задача батьків — сприяти сприйняттю дитиною майбутнього вступу в школу як бажаної і значимої події, свідчення дорослішання; сприяти створенню реального образу школи і правильного відношення до навчальної діяльності — відносини узятої на себе відповідальності.

Перехід до шкільного навчання супроводжується істотною перебудовою всієї соціальної ситуації розвитку дитини, розширенням кола значимих осіб. Центральною фігурою у важливій для дитини області шкільного життя стає вчитель, який виступає як представник суспільства, що пред'являє обов'язкові для виконання вимоги.

Шкільна успішність позначається на всій системі соціальних відносин дитини. Безумовна батьківська любов піддається іспитові першими численними шкільними труднощами. Щоб полегшити першокласникові освоєння позиції учня, потрібно:

• з самого початку ввести в сферу життя дитини, зв'язану зі школою, чіткі правила;

• не робити домашні завдання замість дитини, але і не вимагати спочатку повної самостійності і відповідальності;

• придати зборові портфеля, підготовці до наступного навчального дня статус ритуалу;

• виявляти підвищену цікавість до виконання шкільних заповідей;

• не ревнувати дитину до вчителя;

• з розумінням відноситися до «спалаху конформізму», що виражається словами «нам так сказали!» і зв'язаною саме з особливою цінністю правил і норм для новоспеченого школяра;

• стримувати побоювання з приводу недосконалості вчителів і шкільних програм;

• уважно поставитися до непорозумінь, до всіх перипетій взаємин з однокласниками, підказати варіанти реагування на жарти, обзивання, кепкування;

• звернути увагу на питання дитини після відвідування школи — адже саме ненароком, у вільному спілкуванні батьки передають їй свої тривоги, цінності й емоційні акценти. Допомагаючи дитині в рішенні однієї з основних задач молодшої школи — формуванні «уміння учитися», треба звернути її увагу на виділення навчальної задачі (що саме необхідно освоїти), використання підходящих навчальних дій (способів, методів розуміння і завчання), навичок планування, самоконтролю і самооцінки.

Але при цьому не пред'являти завищених вимог, не чекати стрімких результатів. А саме головне — уникати зайвої центрованості сім’ї тільки на шкільному аспекті життя дитини, не зводити своє відношення до неї переважно з погляду успіхів у навчанні; зберігати і підтримувати почуття безумовної любові і прийняття.

Підлітковий вік.

Цей віковий період дітей вимагає особливої уваги батьків до тих змін, що відбуваються зі зростаючою дитиною, особливої гнучкості їхньої педагогічної тактики, величезного терпіння, виваженості, уміння бачити позитивне і щире в зухвалій поведінці підлітка. Батько повинний враховувати складність підліткового періоду і для самого підлітка, характерні для етапу гормональної перебудови організму нестійкість настрою, фізичного стану і самопочуття, вразливість, неадекватність реакцій.

Теоретично визнати нові потреби і нові здібності дорослішаючих дітей батькам легко, але набагато складніше відмовитися від «дитячих» форм контролю, підібрати взаємоприйняті способи визнання подорослішання підлітка.

Відкритості у взаєминах з підлітком у сім’ї не можна домогтися силою, її можна тільки заслужити. Необхідно сприяти формуванню нового рівня самосвідомості, здатності до пізнання себе як особистості і становленню вибірковості інтересів, виділенню стрижневих, постійних особистісних інтересів, що характеризуються «ненасичуваністю».

Батьки повинні пам'ятати про такі істотні аспекти розвитку в перехідний період, як:

• нерівномірність фізичного і фізіологічного розвитку підлітків і можливість хворобливих переживань через затримку або надто стрімкі зміни пропорцій тіла;

• підвищена чутливість підлітка у відношенні змін власної зовнішності, фізичного вигляду, що вимагає коректності й обережності у висловленнях з цього приводу;

• яскраво виражена потреба підлітка бути «значимим» в очах однолітків, ствердитися серед них;

• часте виникнення відхилень самооцінки і рівня домагань убік надмірного заниження або завищення;

• схильність до невмотивованого ризику, до неадекватного реагування (аж до спроб суїциду) по, здавалося б, незначним приводам, невміння передбачати наслідки своїх учинків;

• підвищена імовірність загострення або виникнення патологічних реакцій, психічних захворювань