2017-12-16
505
На початку першої світової війни прямий майновий і податковий ценз для активного виборчого права зберігався у небагатьох країнах. На сучасному етапі розвитку виборчого права майновий ценз відсутній, однак зберігається віковий та ценз осідлості. Спочатку треба сказати, що існує активне і пасивне виборче право, а потім — про різницю між цими видами.
У розвинених країнах Заходу існує різниця між активним (право обирати) і пасивним (право бути обраним) виборчим правом, а також різниця між виборами до нижньої і верхньої палат парламенту. Наприклад, на виборах до нижньої палати парламенту Великобританії віковий ценз для активного виборчого права становить 18 років, для пасивного — 21 рік, у Франції відповідно — 18 і 23 роки, у Бельгії, Італії, Канаді, Нідерландах, США та деяких інших країнах 18 і 21 рік, у Японії — 20 і 25 років. У Фінляндії та Швейцарії віковий ценз для активного і пасивного виборчого права одинаковий.
Щодо виборів до верхньої палати, то віковий ценз для пасивного виборчого права значно вищий, ніж до нижньої палати. Так, у США він становить 30 років, Бельгії, Італії — 40, Франції — 25, Японії — 30 років. Ценз осідлості запроваджено у багатьох країнах. У США він становить місяць, в Австралії, ФРН та Японії — три, у Канаді та Фінляндії — 12 місяців. Цей термін передбачає необхідність проживання виборця на території відповідного округу.
|
|
|
Крім вимоги певного терміну проживання на території виборчого округу, виборче право деяких країн встановлює і термін проживання у цій країні. Наприклад, у Норвегії та Ісландії для активного виборчого права термін осідлості становить п'ять років, у Австралії — півроку.
Виборче право цивілізованих країн на сучасному етапі можна вважати загальним, за винятком деяких оптимальних обмежень. Майнові, статеві, а також освітні цензи у виборчому праві відсутні, хоч час відміни деяких із них можна віднести до повоєнного періоду. Скажемо, у США до 1964 р. існував податковий ценз, а до 1970 р. — ценз грамотності.
Крім вікового цензу і цензу осідлості, існують певні обмеження для громадян, які скоїли злочини або відбувають тюремне ув'язнення. Деякі країни, зокрема Франція, Великобританія, як певне обмеження для громадян встановлюють виборчу заставу. Вона повертається лише тоді, коли кандидат у депутати набере передбачену законом кількість голосів.
Наприклад, у Великобританії виборча застава становить 500 фунтів стерлінгів. Вона може бути повернена кандидатові у депутати, коли той набере п'ять відсотків від загальної кількості голосів.
У деяких країнах законодавство проголошує обов'язкове голосування. Виборчі закони Австралії, Бельгії, Люксембургу та Нідерландів передбачають штрафні санкції за неучасть у голосуванні, в Австрії та Греції — кримінальну відповідальність. Такі норми, безумовно, суперечать принципам вільного волевиявлення громадян.
|
|
|
Крім принципу загальності, виборче право зарубіжних країн закріплює принцип рівності. Це означає, що кожний виборець має один голос і всі громадяни беруть участь у виборах на рівних підставах. При цьому передбачається створення рівних за чисельністю виборчих округів. У багатьох країнах встановлюється мінімум, а інколи — максимум, від якого обирається визначена кількість депутатів. Але на практиці є істотні відхилення від встановленої законом норми, оскільки, як правило, виборчі округи збігаються з адміністративно-територіальними одиницями.
У Великобританії, наприклад, найбільший за кількістю населення округ перевищує найменший у чотири рази. Деякі правлячі партії намагаються шляхом різноманітних маніпуляцій з виборчими округами забезпечити собі більше представництво. Ця практика дістала назву «джерімендер» — за прізвищем губернатора штату Масачусетс — Джері, який за рахунок перекроювання округів забезпечив своїй партії утричі більше представництво.
Подібне спостерігається і нині, оскільки правлячі партії з допомогою визначення структури округів прагнуть дістати перевагу в «своїх округах».
