Знамениті алмази світу

У ювелірній практиці для імітації діамантів недавно стали використовуватися різні безбарвні і кольорові камені: циркон, корунд, топаз, гірський кришталь, демантоїд, шеєліт, а також нові синтетичні матеріали - фіаніт, ІАГ, ГГГ, фабуліт та ін. Протягом тривалого часу як імітації алмазів використовували так зване «свинцеве скло». Величезна різниця між вартістю справжніх діамантів та їх імітацій робить питання правильної діагностики дуже важливим.

Діагностичні ознаки алмазу і його найбільш розповсюджених імітацій представлено у додатку А.

Якщо алмаз ограновано правильно, то усе світло, що падає на нього через коронку, повністю відбивається від граней павільйону, так що і під час розглядання діаманта на світло видно тільки одну світлу цятку в колеті. Внаслідок повного внутрішнього відображення крізь діамант нічого не можна побачити, навіть коли він цілком прозорий («чистої води»). Високий показник заломлення алмазу під час його розглядання через площадку створює ілюзію значно меншої товщини каменю, ніж є насправді.

Основна відмінність алмазу від численних імітацій - його неперевершена твердість - 10. Ця властивість визначає характерну для діамантів наявність ідеально плоских граней і гострих ребер на їх стиках. На ряді імітацій, у тому числі й фіаніті, ребра зазвичай дещо «завалені» і присутня вертикальна штриховка на рундисті.

Досить важлива властивість під час діагностики алмазу - його щільність. Близьку до алмазу щільність мають лише топаз, шпінель, титаніт. Щільність інших імітацій помітно вища, ніж в алмазу. Різниця у щільностях алмазу та його імітацій дозволяє судити про справжність чи несправжність діамантів за їх масою для даного розміру. Наприклад, маса огранованого за допомогою брильянтового огранювання каменя того самого розміру буде дорівнювати: алмазу – 1, титанату стронцію – 1,45, ІАГ – 1,30, фіаніту – 1,60 кар.

На приладі «Diamond Probe» можна швидко ідентифікувати алмази за ознакою теплопровідності, яка у алмазів у багато разів перевищує теплопровідність імітацій.

Сапфіри і рубіни – це два різновиди благородного корунду. Своїм блиском, світлозаломленням і дисперсією вони значно поступаються алмазу, але жоден дорогоцінний камінь не може за кольором зрівнятися із синім сапфіром або вогненно-червоним рубіном. Колір благородного корунду може бути різним:

– безбарвним (лейкосапфір);

– червоним різної інтенсивності й відтінків (рубін);

– синім, блакитним, рожевим, зеленим, фіолетовим, жовтогарячим, жовтим, коричневим (сапфіри).

Зустрічаються камені з ефектом астеризму у вигляді шестипроменевої зірки або ефектом котячого ока. У Мінералогічному музеї Санкт-Петербурзького гірничого інституту зберігаються корунди з о. Шрі-Ланка більш як 40 різних кольорів і відтінків.

За хімічним складом корунд – це оксид алюмінію. Колір корундів залежить від домішок, за твердістю корунди займають друге місце після алмазів. Дисперсія показника заломлення – 0,018. Мають сильний дихроїзм. В ультрафіолетових променях рубін люмінесціює червоним кольором, сапфіри не люмінесціюють.

Рубін одержав свою назву від латин. «rubeus» – червоний. Санскритські назви рубіну («ратнарадж» – цар самоцвітів, «ратнанайяка» – вождь самоцвітів) свідчать про захоплене ставлення до цих каменів у Давній Індії. Червоний колір рубіну обумовлений домішками іонів Сг³⁺; вміст Сr₂О₃ у густо забарвлених каменях може сягати 4%. Забарвлення рубінів часто має нерівномірний характер. На цьому базується поділ рубінів на торговельні сорти: «файн» (чудовий), темний і світлий. Історично так склалося, що найкращі камені одержують з Бірми («файн»), Таїланду (темні, коричнуваті) і о. Шрі-Ланка (світлі), тому торговельні сорти почали називати бірманськими, сіамськими (Таїланд) і цейлонськими, що характеризує тільки колір каменю. Бірманські рубіни мають криваво-червоний колір – колір «голубиної крові», якщо вони більш темні, то їх називають рубінами «бичачої крові», якщо більш світлі – «вишневими». Колір сіамських рубінів варіює від фіолетового до коричнево-червоного; цейлонських – від ясно-червоного до фіолетово-червоного. Порівняно нещодавно з'явився новий торговельний сорт: «африканські рубіни» з Кенії й Танзанії, за якістю вони близькі до бірманських. Найбільш коштовні камені серед них – червоні з легким фіолетовим відтінком. Ціни на сіамські рубіни залежно від їх розміру та якості коливаються від 300 до 3000 дол. США/кар. Бірманські рубіни цінуються в кілька разів вище.

Сапфірами до XIX ст. називали усі сині камені. У наш час усі різновиди забарвлення корундів окрім червоних називають сапфірами. Забарвлення сапфірів може бути жовтим, помаранчевим, фіолетовим, синім, синьо-зеленим, зеленим; особливості забарвлення пов'язані з наявністю іонів заліза, хрому, титану, ванадію.

Найбільш коштовними вважаються волошково-сині (кашмірські, бірманські, цейлонські) сапфіри. Сапфіри із зеленуватим відтінком цінуються нижче. Особливим попитом користуються найрідкісніші зірчасті сапфіри. Рідкісними є і помаранчеві камені (кольору світанкового сонця ланкійські сапфіри «падпараджа»).

Родовища корундів:

– штати Квінсленд і Новий Південний Уельс в Австралії (у 70-х рр. ХХ ст. питома вага цих родовищ становила 80% світового видобутку сапфірів – це основне джерело видобутку сапфірів і в наш час);

– Його-Галч, штат Монтана, США (з 1886 р. видобуто близько 2,5 млн. кар. ювелірних і 14 млн. кар. технічних сапфірів);

– Таїланд і Кампучія;

– Могок, Бірма;

– штат Джамма і Кашмір в Індії;

– Урал, Хібіни, Російська Федерація;

– Ратнапура на о. Шрі-Ланка.

Характер забарвлення, набір включень та низка інших ознак дозволяють відрізняти природні рубіни і сапфіри з різних родовищ від їх синтетичних аналогів.

Діагностичні ознаки рубіну, сапфіру, їх аналогів та імітацій наведено в таблиці 3.

Таблиця 3