2017-12-16
1191
Ідентифікаційні ознаки перлів справжніх, культивованих та їх імітацій. Торгова класифікація перлів. Методи візуальної та інструментальної діагностики перлів. Ідентифікаційні ознаки коралу та його імітацій. Ідентифікаційні ознаки «слонової кістки». Ідентифікаційні ознаки бурштину справжнього, амброїду та його імітацій. Ідентифікаційні ознаки гагату.
Складання висновку експерта на ідентифікацію дорогоцінних каменів органогенного походження.
Перли – одні з найулюбленіших старовинних ювелірних каменів. Використовуються тільки в ювелірній справі. Їх утворення пов'язане з процесом життєдіяльності молюсків. Перлоносні молюски розповсюджені як у морських, так і в прісних водах, хоча не усі види двостулкових молюсків (як морських, так і річкових) здатні утворювати перли. Окрім видобування перлів, люди віддавна використовують для прикрас внутрішнє перламутрове покриття внутрішніх сторін черепашок двостулкових молюсків.
Виникнення перлини можна розглядати як захисну функцію молюска на проникнення під мантію чужорідних подразнюючих предметів: уламків стулок, піщинок і т. ін. Форма перлини може бути різною; правильною, сферичною (сферичні перлини), видовженою яйцевидною (овальні), напівсферичною (якщо перлина розвивається не у м’яких тканинах, а безпосередньо на черепашці), каплеподібною (грушоподібні), неправильною (барокко).
Морські молюски дають найкращі перли, особливо двостулкові молюски роду pinctada.
Молюски виду pinctada vulgaris зустрічаються уздовж узбережжя Червоного моря, Персидської затоки, Шрі-Ланки, півострова Малакка та острова Нова Гвінея. Розмір черепашки у молюсків цього виду – 6–7 см. Маса перлин не перевищує 12 гран (1 гран = 0,25 карата, а карат дорівнює 0,2 г) – це так звані «зернові перли».
Значно більшими є молюски pinctada maxima – їх черепашка має до 30 см у діаметрі, а маса молюсків сягає 10 кг. Вони спроможні виростити досить великі перлини (іноді розміром до голубиного яйця, діаметр 2–2,5 см), мешкають на північному та західному узбережжі Австралії і півострова Малакка.
Молюски pinctada margaritifera зустрічаються на мілководдях Тихого та Індійського океанів біля берегів Австралії, Нової Гвінеї та Нової Каледонії. Цінуються у цих молюсків передусім розкішні перламутрові покриття на черепашках, але в них іноді зустрічаються й дуже красиві, в тому числі й чорні перлини.
Pinctada martensii розповсюджені біля південних берегів Японії, а pinctada radiata – біля узбережжя Центральної та Південної Америки.
Молюски pinctada формують великі колонії, ведуть сидячий спосіб життя, прикріпляючись до підводних каменів, тривалість життя пересічно становить 3–11 років.
Найбільші ж у світі перлини дають найрідкісніші молюски Tridacna gigas. Маса цих молюсків може сягати 200 кг, розмір черепашок – до 1,4 м, а маса найбільших перлин може наближатися до 7 кг Тридакна живе біля берегів Австралії в Індійському та західній частині Тихого океанів.
У Середземному морі, в Тихому та Атлантичному океанах розповсюджений вид Pinna nobilis, який дає червонуваті, темно-коричневі, чорно-фіолетові та чорні перли.
Зустрічаються перлини також у черепашках морського молотка – малеуса, чорноморських мідіях, брюхоногих та головоногих молюсках.
Добування морських перлів має принаймні більш як 4000-річну історію. Але за весь цей час спосіб добування практично не змінився. Ловці перлів з човнів пірнають на 1,5 хв на дно моря і збирають черепашки в сітки або кошики. У місцях традиційного добування на 30–40 молюсків може припадати одна перлина. Часом в одній черепашці знаходять до трьох перлин. Відома унікальна знахідка біля берегів Індії, коли в одній черепашці було виявлено 87 дрібних перлин.
Прісноводні перлоносні двостулкові молюски відносять до роду uniо. Найбільш відомий вид margaritana, який живе в ріках Карелії, Прибалтики, Кольського півострова, Архангельської, Санкт-Петербурзької, Псковської, Новгородської, Тверської областей Росії, а також у ріках Фінляндії, Швеції, Норвегії, Ірландії, Великобританії, США.
Глибина, на якій живуть прісноводні молюски, становить приблизно 0,4–1 м, іноді – до 2,4 м. Тривалість життя margaritana – 40–50 років. Активний спосіб життя збігається з теплим часом року (7–9 місяців), взимку молюски впадають в анабіоз.
За розміром прісноводні перлини поділяють на пилоподібні (десяті долі міліметра), дрібні (до 2,5 мм по довшій вісі), середні (2,5–6 мм) та великі (більше 6 мм).
Найбільші ж перлини світу (усі вони морські) представлено у таблиці 1.
Таблиця1
Найбільші перлини світу
| Назва | Маса | Місце зберігання |
| «Перлина надії» | 2454 грани | Великобританія |
| Без назви | 1800 гранів | Геологічний музей Великобританії |
| Без назви | 320 гранів | Британський національній музей |
| «Пелігрина» | 252 грани | Належить іспанському королю Філіппу II |
| «Пилігримка» | 112 гранів (з лісовий горіх) | Приватна колекція |
| «Регент» | 345 гранів (з голубине яйце) | Приватна колекція |
| «Шах-Сафі» | 513 гранів | Приватна колекція |
| «Перлина Аллаха» | 6,4 кг | Приватна колекція |
«Перлина Аллаха» нагадує голову людини розміром близько 24×14 см, була витягнута з гігантської тридакни, маса якої наближалася до 300 кг, а оціночний вік становив 450 років. Але як ювелірні прикраси використовуються значно менші перли, котрі як правило збирають у намиста, причому не тільки як нашийні прикраси. Скажімо, у скарбницях Алмазного фонду Росії, а також Оружейній палаті у Кремлі зберігаються прикрашені рядами перлів унікальні витвори ювелірного мистецтва – "Шапка Мономаха", "Шапка казанська", "Шапка алмазна", оправи ікон, у тому числі й "Володимирська богоматір".
Твердість перлів – 2,5-4,5, щільність – 2,60-2,78 г/см3.
Зустрічаються ледь прозорі перлини, які дуже високо цінуються. Важлива властивість перлин – їх виблиск. Найяскравішим виблиском із перламутровим відливом характеризуються перлини Персидської затоки і перлини зі Сходу. У зв'язку з цим найкращий сорт перлів називають орієнталь (від англ. оrіеnt – Схід).
Колір морських перлів окрім білого буває також жовтим, кремовим, рожевим, блакитним, червоним, чорним. На забарвлення швидше за все впливає хімічний склад морської води. Морські перли люмінесціюють в ультрафіолетових променях блакитним, білим, зеленуватим кольором.
Прісноводні перли також можуть мати різний колір: білий (з рожевим, золотистим, блакитним, сріблястим, сіруватим, бузковим відтінком), сірий, зеленуватий, коричневий, чорний, комбінований (білий із сірими смужками, коричневий із сірим пояском та ін.). Прісноводні перли люмінесціюють в ультрафіолетових променях блакитним або зеленуватим кольором.
Органічна речовина, присутня в перлах, може висихати і розкладатися, тому перли мають певний термін життя, після чого вони тьмяніють, розшаровуються і руйнуються. Однак при правильному зберіганні перли не втрачають своєї краси протягом багатьох років.
Щоб перли не старіли, їх треба носити. Крім того, не слід зберігати перли в дуже вологому або сухому місці, довго тримати на сонячному світлі.
Якщо перли тьмяніють, їх слід промивати в солоній воді та обробляти вуглекислим калієм, а потім ефіром, або промивати у слабкому розчині мильної води, а потім полірувати змоченими в соляній кислоті висівками чи пробковим борошном.
Перли здавна підфарбовували різними барвниками, щоб надати їм того чи іншого забарвлення. Цим завдавали перлам непоправної шкоди, оскільки барвники руйнують конхіолін. Підфарбовані перли вважаються фальшивими. У чорний колір перли фарбують слабким розчином азотнокислого срібла з наступним опромінюванням сонячним світлом або УФ-променями й поліруванням на кам'яному кружалі.
Сіре забарвлення можна отримати, опромінюючи перли гамма-променями. Можна фарбувати перли, вкриваючи їх тонким шаром фарби, в рожевий або будь-який інший колір.
Для ідентифікації таких перлів застосовують довгохвильове ультрафіолетове опромінювання: природні чорні та сірі перли при цьому відсвічують вишнево-червоним кольором. Штучно забарвлені – інертні або мають плямисте світіння.
Штучне забарвлення можна зняти ватою, змоченою у слабкому розчині оцтової кислоти.
Відрізнити штучне забарвлення можна й під мікроскопом – барвник розташовується на камені нерівномірно.
У наш час поширені культивовані перли. Метод культивування перлів був уперше запатентований у 1896 р. японцем Кокіхі Мікімото. Дослідник клав у черепашку молюска малу перлину, занурював молюска знов у воду і через декілька років перлини ставали крупнішими.
За сто років використання такого методу в Японії виросла ціла перлинна галузь промисловості, яка об'єднує тисячі фірм. Найбільшою є "Мікімото Перлз", яка виробляє культивовані перли на о. Хонсю, де створені плантації для культивування перлів. Розмір культивованих у Японії перлин діаметром 1–12 мм – це результат 2–3-річної життєдіяльності молюска. Частка штучно вирощених японськими компаніями перлів на світовому ринку становить 90%.
Існують два детально розроблених методи культивації:
«Ядерний» спосіб вирощування перлів. Як ядро використовувались піщинки та присадочна тканина, які вводяться під мантію молюска.
Без'ядерний спосіб вирощування перлів. У підріз мантії молюска вводять шматочки мантії іншого молюска. Після такої операції молюсків у металевій клітці з дрібними вічками занурюють у море, де вони живуть 3–7 років.
З кінця 1950-х рр. на світовий ринок почали надходити великі культивовані без'ядерні перли з Австралії. Для виготовлення таких перлів з Бразилії завозять черепашки молюсків, подрібнюють, формують кульки та вводять під мантію перлоносних молюсків. Це й буде ядро майбутньої перлини. Крім того, у подібний спосіб створюють вигадливі форми перлин нового дизайну.
Виробництвом культивованих перлів займаються у Китаї, Бірмі, Шрі-Ланці, Ірані, Індії, В'єтнамі, на Філіппінах.
Культивовані перли за своїм складом та властивостями в цілому відповідають природним. Проте ціни на природні перли незрівнянно вищі, ніж на культивовані. Масу натуральних перлів вимірюють у гранах (1 гран = 0,25 кар., 1 кар. – 0,2 г), культивовані ж перли вимірюють у момах (1 мом = 18,75 г). Мірою вимірювання розміру культивованих перлів є діаметр перлини в міліметрах.
Природні перли продають за базовою аукціонною ціною, тобто маса перлини зводиться у квадрат, а потім це число множать на базову ціну. Роздрібна ціна перлини залежно від розміру може досить сильно коливатись: перлини діаметром 3 мм – посередньо коштують 75 дол., а діаметром 8 мм – вже до 4 тис. дол. США.
У зв'язку з такою різницею в цінах на натуральні та культивовані перли виникає складне завдання їх ідентифікації.
Діагностика перлів. Природні перли мають шорстку поверхню, розчиняються з шипінням у соляній кислоті, колір люмінесценції – блакитний, білий, зеленуватий, жовтуватий, рожевий. Для ідентифікації різними вченими пропонується ряд методів.
Для ідентифікації круглих перлин використовується перлинний компас, який складається з потужного електромагніту, між полями якого згідно з кристалографічною структурою розташовують перлину. Під час вмикання електричного струму природна перлина залишається непорушною, а культивована частіш за все починає обертатись, доки шари її ядра не стануть паралельними силовим магнітам.
За допомогою луцидоскопа, запропонованого Сцилардом, досліджують прозорість шарів материнського ядра культивованої перлини, коли вони орієнтовані паралельно до променя сильного світла. Метод можна застосовувати тільки для перлів з тонким покриттям.
На спеціальному «перлинному» мікроскопі за допомогою дзеркально відполірованої голки або «ртутної голки», розташованої в отворі для нитки перлини, визначають товщину шару природного та перламутрового покриття штучних перлів. Внутрішній канал перлини досліджують на ендоскопі, оснащеному потужним джерелом світла.
Роберт Вебстер звертає увагу на те, що на ладеграмі культивованих перлів, на відміну від природних, можна побачити візерунок у вигляді мальтійського хреста.
Американський гемолог А. І. Олександер запропонував для ідентифікації природних перлів використовувати метод радіографії, вдосконалений у Лондонській торговельній палаті: на радіографіях культивованих перлів спостерігається чітка чорна риска навколо ядра (зародка). У природних перлів така риска відсутня.
6. Російські дослідники Бершов, Орлов, Сперанський пропонують спосіб діагностики природних морських та культивованих перлів методом електронного парамагнітного резонансу – ЕПР. У культивованих перлах у спектрах ЕПР виявляються лінії поглинання марганцю, а в природних морських перлах вони відсутні. Таким чином, метод ЕПР є найбільш надійним і дозволяє з великою точністю й швидкістю відрізняти природні перли від культивованих ядерних і без'ядерних перлів.
Для імітації природних перлів здавна застосовували порожнисті скляні кульки, вкриті зсередини тонким шаром перлинної есенції з риб'ячої луски й залиті воском (так звані бургундські перли), а також кульки з перламутру або вкритих перламутровим лаком пластмас.
Такі імітації легко відрізняються за щільністю, твердістю, люмінесценцією в ультрафіолетових променях.
Скляні імітації легко діагностуються завдяки прозорості в рентгенівських променях; наявності в них бульбашок газу, звилин під час мікроскопування. Щільність порожнистої скляної перлини, як правило, нижча 1,55 г/см3 (у перлів – переважно 2,6–2,78 г/см3), а твердість вища, ніж у перлів.
Назва корали в перекладі з грецької означає «невідомий». Корали належать до дуже давніх прикрас. Деякі зі знайдених намистин рожевого коралу належать до епохи палеоліту. Стародавні греки вважали корал символом безсмертя та щастя. У наш час корали також високо цінуються ювелірами цілого світу. Корали являють собою скелетні утворення колоніальних морських поліпів.
Найціннішим вважається червоний корал, рідше використовуються королівські чорні й блакитні корали. Корали живуть у теплих морях із середньорічною t° 13–16°С на глибині 3–300 м. Ростуть вони повільно, приблизно 75 мм на рік. Колір коралу рожевий, тілесно-рожевий, червоний, білий, блакитний, чорний.
Твердість коралів – 3,5–4, виблиск матовий, на полірованій поверхні – скляний, на зламі – жирний. В ультрафіолетових променях корали люмінесціюють блідо-фіолетовим або пурпурно-червоним кольором, щільність коливається від 2,7 до 1,32 г/см3, зменшується зі збільшенням вмісту органічної речовини.
Найбільш цінуються верхівки коралових гілок.
Коралові колонії поширені у Середземному морі (біля берегів Італії, Алжиру, Тунісу, Марокко, островів Сицилії, Корсики, Сардинії), в Червоному морі, біля узбережжя Малайського архіпелагу, Японії, Австралії, Гавайських островів.
Найбільшим постачальником коралів на світовий ринок є Туніс, де річний видобуток сягає 7–10 т. Понад 75% видобутих у Тунісі коралів постачається на експорт, головним чином в Італію, Францію, Японію. Велика популярність коралів призводить до їх хижацького винищення, адже ростуть вони значно повільніше. У наш час на видобуток коралів у Тунісі видається ліцензія, подібні заходи застосовуються і в інших державах.
На ринок надходять і корали зі штучно введеними барвниками. Як імітації використовують роги, кістки тварин, гіпс, скло, пластмаси, каучук.
Головними діагностичними ознаками коралів є реакція на соляну кислоту, наявність зонального чи сітчастого малюнку, особлива зерниста структура.
В останні роки французький дослідник П. Жильсон розробив метод отримання штучних коралів восьми кольорів: червоного, світло-рожевого, блідо-жовтого, білого, кольору бичачої крові, кольору сьомги, "шкіри ангела", шампанського, тобто тих кольорів, якими заведено називати комерційні кольори коралів в Італії.
При створенні таких коралів використовували кальцит з Нової шахти у Франції та барвник. Необхідні умови отримання – високий тиск та адекватні температури.
Щільність білого та рожевого коралів, виготовлених за методом Жильсона, наближається до природного і дорівнює 2,6–2,7 г/см3, показник заломлення – відповідно 1,468 і 1,658. Штучні корали у сім разів дешевші від природних такого ж забарвлення та якості. Це найвдаліша імітація природного натурального каменю, яка дозволяє зберегти колонії коралів та задовольнити попит на корали.
Характерною ознакою штучних коралів П. Жильсона є відсутність сітчастого малюнку, притаманного природним натуральним коралам.
Перші згадки про бурштин дійшли до нас із до X ст. до н. е. У Британському музеї зберігається обеліск із клинописними записами про цей, можливо, перший із письмово засвідчених дорогоцінних каменів.
Бурштин утворився зі смоли давніх хвойних порід дерев. Назва «бурштин» походить від нім. «berstein» ("горючий камінь") – бурштин справді горить, виділяючи смолисто-хвойний, на загал, приємний запах. До України ця назва прийшла за посередництвом польської мови. Інша західноєвропейська назва – ambre (смола) – була у вжитку за часів пізнього Середньовіччя й Відродження. Давні греки називали цей камінь електроном (як і світлий золото-срібний ювелірний сплав), а давні римляни – сукцинум (від «succus» – «сік», звідси і наукова назва бурштину – сукциніт). Російська назва «янтарь» походить від литовського «гінтарас» (пор. також латис. «дзінтарс»).
Про бурштин згадує вже "Одісея" Гомера (VIII ст. до н.е.) в описі оздоблення кімнат царя Менелая, поряд із золотом, сріблом, слоновою кісткою. Цей камінь оспівували в усі часи найкращі поети і письменники.
Головний промисловий тип родовищ бурштину – морські та узбережно-морські розсипи. Найстародавніший спосіб видобутку бурштину дуже простий – збирання викинутих морем уламків. Завдяки низькій щільності (1,05–1,09 г/см3) бурштин можна знаходити безпосередньо у морській воді, де він плаває у зваженому стані. За орієнтовними підрахунками, хвилі Балтійського моря кожного року вимивають з дна і викидають на берег 36–38 т бурштину, не враховуючи дрібних уламків, що не підлягають сортуванню. За три тисячоліття на березі Балтійського моря було зібрано близько 125 тис. т самоцвіту.
Особливо багато каменю море викидало під час так званих бурштинових бур. Відомо, що восени 1862 р. на березі після нічної бурі було зібрано близько 2 т бурштину. З 22 на 23 грудня 1878 р. в районі нинішнього селища Янтарного хвилі винесли на берег таку величезну кількість бурштину, що мешканці збирали його протягом декількох років.
Найбільше родовище бурштину на Балтиці – в Калінінградській області. Воно не має собі рівних не тільки за обстеженими покладами, а й за концентрацією самоцвіту, яка в середньому становить 2 кг/м3. Калінінградське родовище і працюючий на його основі бурштиновий комбінат дає близько 90% світового видобутку цього каменю (до 1914 р. з 600 т світового видобутку бурштину це родовище давало 500 т). У музеї бурштину (м. Калінінград, Росія) зберігається колекція необробленого бурштину, яка нараховує 13 кольорових відтінків.
У Польщі видобуток бурштину становить близько 4 т на рік.
Історія використання бурштину на українських землях також має тривалу історію, сягаючи принаймні часів Київської Русі. По берегах річок археологами виявлені майстерні, які спеціалізувалися на обробці бурштину (у Києві, на Житомирщині). Причому йшлося не тільки про привізний бурштин з Балтики, а й використання місцевих, поліських бурштинів.
Поліський бурштин відрізняється значно ширшою кольоровою гамою, що пов’язано із впливом ґрунту на закам’янілі рештки смоли. Перші детальні наукові дослідження покладів бурштину в Україні проводилися у 1894–1910 рр. академіком Р. А. Гутковським. Він дає опис первинних і вторинних покладів бурштину в Житомирській області (Бараші, Гулянка), в Рівненській області (Кльосів, Березино, Дубровиця), у Волинській області (Кудри, Ведмеже, Журавичі).
У 1977 р. на півночі Україні почалися геологічні роботи в пошуках бурштину. Близько 100 кар'єрів бурштину дали геологам можливість виділити в Балтійсько-Дніпровському регіоні бурштиновий басейн Прип'яті та в ньому бурштинову зону Кльосова. Басейн охоплює території північної частини Волинської, Рівненської, Житомирської, Київської та Чернігівської областей України. Сьогодні бурштинове родовище Кльосова розглядається як краще родовище України, воно обстежене і на ньому з травня 1993 р. державним підприємством "Укрбурштин" ведеться видобуток цього каменю.
Бурштин родовищ України – різновид сукциніту, який хімічно мало чим відрізняється від бурштину Прибалтики та Польщі. Однак український бурштин характеризується більшою різноманітністю розмірів, забарвлення та форм. Розміри окремих екземплярів сягають 150 мм і більше, переважна кількість зразків бурштину має розмір 10–100 мм, який відносять до ювелірного. Колір українського бурштину на поверхні свіжого зламу змінюється в широкому діапазоні – від білого фарфороподібного через відтінки жовтого, оранжевого, зеленого до майже чорного. Зустрічається бурштин жовто-зеленого забарвлення. Кольорова гама бурштину з Прип'ятського басейну дуже різноманітна: від прозорого і білого з різними жовтуватими відтінками до медово-жовтого; надзвичайно рідко зустрічаються шматочки блакитного кольору.
За висновком Польської академії наук, такий бурштин є унікальним і характерний тільки для Кльосівського родовища України.
Перші пошукові та пошуково-оціночні роботи на території Кльосівської бурштиноносної зони були проведені протягом 1979–1985 рр. За часів існування СРСР Кльосівське родовище було оцінене як малоперспективне.
Першими звернули увагу на український бурштин тіньові комерційні структури. У Сарнівському, Дубровицькому районах з'явилися перекупники з Литви, Польщі, які, скуповуючи бурштин за безцінь у населення, з 1988 р. вивозили його у значних кількостях. Через перекупників український бурштин потрапив до Європи. Майстри-ювеліри з Європи одразу відзначили ряд важливих суттєвих позитивних властивостей бурштину України: вищу щільність, однорідність і головне – значно ширшу від прибалтійського гаму кольорів. Кожного року на Кльосівському родовищі видобувається понад 100 кг бурштину, з якого 95% відноситься до категорії ювелірно-виробного. Сортують бурштин у Володимирі-Волинському (Житомирська обл.).
Властивості бурштину. Прозорість – властивість бурштину, обумовлена його здатністю пропускати світлові промені. Зараз виділяють п'ять різновидів бурштину за прозорістю:
1. Прозорий – безбарвний з легким відтінком жовтого кольору.
Димчастий – ледь замутнений, місцями прозорий.
Бастард – середньої прозорості, жовтого кольору з темним відтінком.
Кістяний – непрозорий, кольору слонової кістки.
Пінистий – непрозорий, пористий, схожий на застиглу піну.
Іноді в одному уламку сполучаються усі ці різновиди з багатьма перехідними формами. Наприклад, прозорий бурштин часто буває не безбарвним, а солом'яно-жовтим з густотою забарвлення аж до медового відтінку, і лише зрідка він цілком безбарвний, чистий, як кришталь, у ньому частіше зустрічаються включення рослин і тварин (на рис. 9 зображено уламок із комахою).
Напівпрозорі бурштини (димчасті й бастард) мають значну кількість повітряних бульбашок і в поєднанні з неправильною формою сприяють своєрідному внутрішньому відбиттю та заломленню світла – створенню вигадливих димчастих візерунків, що здавна вражають уяву людини. Якщо в прозорому бурштині спостерігаються хмаристі помутніння – це хмаристий бастард.
Непрозорі бурштини мають білуватий колір, подекуди вони містять дуже багато повітряних бульбашок (до 50% об'єму каменя). Велика кількість щільно розташованих бульбашок надає каменю пемзоподібного вигляду – це пінистий бурштин. Непрозорі бурштини, як правило, білі, молочно-білі, до фарфороподібних, іноді жовтуваті, нагадують віск, такі бурштини використовуються для створення скульптурної мініатюри.
Для покращення властивостей бурштину здавна застосовували різні методи облагороджування.
1. Просвітлювання. Непрозорий бурштин просвітлюють кип'ятінням у льняній або суріпковій оліях.
Під час кип'ятіння бульбашки повітря заповнюються олійним жиром і починають пропускати світло. Необхідно, щоб нагрівання і охолодження масла з бурштином відбувалися повільно – тільки так можна отримати чистий скляно-прозорий камінь, придатний для виготовлення збільшувальних стекол, окулярів, призм, запалювальних дзеркал. Між іншим, запалювальне дзеркало з просвітленого бурштину викликає спалах пороху швидше, ніж дзеркало зі скла.
2. Фарбування. Ще у другій половині XVIII ст. бурштин не тільки просвітлювали, але й фарбували у червоний, синій, фіолетовий, пурпурний, зелений колір. У Стародавньому Римі пофарбований у червоний колір бурштин цінували на вагу золота.
3. Прожарювання. Для просвітлювання бурштину прожарюванням його шматочки кладуть у пісок і прогрівають там тривалий час при t° вище 100оС. У результаті нагрівання камінь розм'якшується, бульбашки повітря, що замутнюють його, зливаються. Відбуваються локальні мікровибухи порожнин, що сприяє утворенню віялоподібних райдужних блискіток. Такий бурштин майстри називають бурштином із золотими променями, він вважається найдорожчим, вироби з такого бурштину оздоблюються тільки золотом.
Як уже вказувалося, природа щедро наділила бурштин усіма барвами та їх відтінками: безбарвний як гірський кришталь, білий як кістка, сірий, жовтий, зеленуватий, блакитний, рожевий, червоний, коричневий і навіть чорний. Нерідко в одному шматку можна зустріти відтінки всіх кольорів веселки, інколи різко розмежовані, інколи такі, що плавно переходять один в інший.
Найпоширенішим і таким, що має переваги перед усіма бурштинами завдяки природному забарвленню, як вважали ще у XVIII ст., є жовтий або золотавий бурштин.
Давно відомі зелені та блакитні бурштині. На них звертали увагу ще більше двох сотень років тому. Але цілком зелених бурштинів практично не зустрічається, мова може йти тільки про зеленуваті. Серед кльосівських українських бурштинів зустрічаються ясно-зелені і темно-зелені смужки в жовтих бурштинах.
Ще рідше трапляються блакитні самоцвіти. Красиві блакитні прожилки містить бірманський "бурштин" золотистого кольору, він чистіший і твердіший від балтійського.
Досить рідкісними є рожеві та червоні бурштини. В Україні досить довго шляхом прожарювання під тиском з бурштинового порошку отримували штучно вироби яскравого вишневого кольору. Наприкінці XIX ст. неподалік від Львова були знайдені рубіново-червоні, вишневі та багряні бурштини, які нагадують полум'яніючий захід сонця. Коли дивишся на них, виникає образ полум'я на вугіллі. Подібні бурштини знаходять і на Сицилії, в Австралії, Угорщині, Японії, на північному березі Африки.
Винятково рідкісним є чорний бурштин.
Виблиск у полірованих бурштинів скляний, але теплий; у необроблених – восковий, матовий, жирний виблиск. Ціни на бурштин мають постійну тенденцію до зростання.
Твердість бурштину за шкалою Мооса дорівнює 2,2. Однак помічено, що при поступовому збільшенні навантаження твердість бурштину зростає, це залежить від складу бурштину, кількості елементів-домішок.
Показник заломлення бурштину непостійний. У звичайного бурштину – 1,535–1,557, у вивітреного – 1,542–1,561. Найбільш високий показник заломлення у бурштинів Львівського та Київського родовищ. Іноді в бурштині спостерігається подвійне променезаломлення.
В'язкість балтійського бурштину становить 5×108 Па при t° 200°С, що відповідає полімерам із сітчастою структурою молекули. Бурштин добре розпилюється, обточується, свердлиться, обробляється терпугом, чудово шліфується і полірується (на верстатах за допомогою повстяних кругів та спеціальної полірувальної пасти).
При t° близько 100°С бурштин можна згинати. Бурштин також здатний розколюватись при ударі уздовж площинних шарів на окремі уламки.
Щільність бурштину коливається від 1,0 до 1,22 г/см3 і приблизно дорівнює щільності морської води. У прісній воді самоцвіт тоне, у солоній плаває у зваженому стані або й спливає на поверхню. Тому він і викидається так легко з дна моря на берег.
З невисокою щільністю бурштину пов'язана одна з його цікавих властивостей – нестираність. Адже оскільки у морській воді у зваженому стані самоцвіт не торкається дна і внаслідок цього уникає контактів з іншими тілами, це й має наслідком дуже незначне стирання. Ось чому за довгі роки перебування бурштину у водному середовищі він не перетворився на порошок.
Постійної точки плавлення у бурштину немає, що пов'язано з несталістю його складу. Прикраси з прибалтійського та українського бурштину м’якшають при t° в діапазоні 125–178°С, при подальшому ж нагріванні камінь плавиться, виділяючи пари з ароматичним хвойним запахом, що чимось нагадує запах ладану. Горіння бурштину супроводжується видозміною запаху в бік приємного гвоздичного. Після нагрівання до 140–150°С без доступу повітря камінь стає пластичним. З цією властивістю пов'язаний один зі способів обробки бурштину – пресування.
Бурштин електризується від тертя.
Прозорі бурштини в ультрафіолетових променях мають блакитне світіння різної інтенсивності. Зі зменшенням прозорості воно слабшає. Димчасті бурштини люмінесціюють блідо-блакитним кольором, у ньому добре видно струменистість та помутніння. Бастард світиться матово-білим кольором з помітним жовтуватим відтінком. Кістяні бурштині (кольору слонової кістки) люмінесціюють білим, матово-білим з м'яким блакитним чи блакитно-білим відтінком. Кістяні ледь жовтуваті й пінисті бурштини світяться матовим жовтувато-білим кольором.
Імітації бурштину. Однією з близьких імітацій природного бурштину є пресований бурштин – амброїд, вперше отриманий у 1881 р. двома австрійськими фірмами.
Амброїд можна ідентифікувати за кількома ознаками:
у поляризованому світлі при обертанні він не змінює характер освітленості, тоді як у природному бурштині помітні ділянки загасання;
в амброїді спостерігаються подовженої форми газові включення, звилини, згустки барвника;
в ультрафіолетових променях у амброїда спостерігається яскраво-біла люмінесценція;
під дією ефіру поверхня амброїда розм'якшується, стає липкою, тоді як поверхня природного бурштину мутнішає.
Другою найпоширенішою імітацією є копал (недозріла викопна смола, яка не містить бурштинової кислоти).
Колір копалу здебільшого світло-, медово-, винно-жовтий з близькими відтінками. Щільність, твердість, показник заломлення наближені до природного янтарю.
Однак і копал можна ідентифікувати за такими ознаками:
– розм'якшується під дією нагрітої голки (на відміну від природного бурштину);
– під час тертя не електризується;
– копал, покладений на тліюче вугілля, виділяє схожі на лікарські неприємні випари;
– люмінесціює білим кольором;
– на поверхні має численні тріщинки;
– крапля ефіру на поверхні копалу після випаровування залишає плями.
Практичне заняття 7
Тема: Визначення діагностичних ознак та експертиза перлів, бурштину та інших ювелірних каменів органогенного утворення.
Мета: Засвоїти відмінні ознаки природних, культивованих (морських і річкових) перлів і їх імітації, відпрацювати навички в експертній оцінці перлів, засвоїти відмінні ознаки природних бурштину, коралів, слонової кістки та їх імітацій; відпрацювати навички з їх діагностування.
Матеріальне забезпечення:
навчальна колекція ювелірних каменів;
діагностичні таблиці;
роздатковий матеріал;
лупи, пінцети;
гемологічні прилади;
спирт, бавовняні серветки;
10 % розчин NaCl;
азотна кислота або соляна кислота.
Література: 1, с. 386–412; 11, с. 200–213; 21, с. 107–114; 25, с. 210–275.
Питання для підготовки
1. З яких каменів, відповідно до нашого законодавства, складається група дорогоцінного каміння органогенного утворення?
2. У чому полягає особливість утворення каменів цієї групи?
3. Хімічний склад перлів.
4. Особливості внутрішньої будови перлів.
5. Види молюсків, які виробляють перли.
6. Класифікація перлів.
7. З чого може бути утворено ядро перлини?
8. Як утворюються без’ядрові перлини?
9. Райони добування натуральних і культивованих морських перлів.
10. Особливості утворення, склад бурштину.
11. Основні родовища бурштину на Україні.
12. Види бурштину.
13. Вкажіть інші камені органогенного утворення.
14. Особливості утворення, склад коралів.
15. Види коралів.
16. Що розуміють під поняттям «слонова кістка»?
Завдання 1. Вивчення фізичних та естетичних властивостей перлів.
Перли – це продукт життєдіяльності окремих видів молюсків, які утворюються в результаті обгортання стороннього для молюска предмету – «подразника» – спеціальною ізолюючою субстанцією, яка складається з карбонату кальцію (82–92 %), органічної речовини конхіолін (4–14 %) та води (2–4 %). Конхіолін та вода зумовлюють недовговічність перлів порівняно з мінеральним коштовним камінням (у середньому 100 років).
За походженням перли бувають природні та культивовані (утворюються в молюску внаслідок втручання людини).
За середовищем мешкання розрізняють морські та прісноводні перли.
За способом утворення та типом ядра перли поділяють на:
ядрові (ядро – намистина з перламутру),
без’ядрові (ядро з мантійної тканини, яке розчиняється в процесі росту перлини),
перли блістер (утворюються на внутрішній стороні раковини у вигляді пухирів),
складені перли мабе (ядро зі стеарину, форма блістер і нижня частина закривається накладкою з перламутру),
перли кеші (морські природні без’ядрові, неправильної форми і утворюються довільно при вирощуванні культивованих перлів).
За кольором виділяють перлини рожеві (максимально ціняться), білі, сріблясті, кремові, жовті, блакитні, чорні з різноманітними відтінками. Мінімально ціняться перли без відтінку та жовті й блакитні.
Блиск перлини оцінюють за 5 критеріями: інтенсивний, сильний, середній, слабкий, дуже слабкий (тьмяний).
За формою виділяють 5 типів перлин: ідеально круглі, округлі (трохи несиметричні або овальні), напівокруглі, напівбарокко (нагадують грушу, яйце або гудзик), барокко (дуже спотворена та несиметрична форма). Характеристика культивованих перлів наведена в табл. 24.
Таблиця 24
Загальна класифікація перлів
| Середовище вирощування | Метод культиву- вання | Торгова назва | Місце культиву-вання | Розміри, мм | Колір | Форма |
| Морські басейни | Ядрові | Акойя | Японія, Китай | 2–9,5 | Білий, рожевий, кремовий | Кругла, округла |
| Південних морів | Моря півден-носхідної Азії (від Бірми до Австралії) | 9–20 | Білий, рожевий, кремовий, жовтий, золотистий | Бароко, напівбароко, напівокругла | ||
| Таїтянський | о. Таїті | 8,5–15 | Чорний сірий, синій, зелений | Всі форми | ||
| Прісноводні басейни (річки, озера) | Безядрові | Японський прісноводний (бива) | Озера Японії | До 14 | Будь-які, окрім чорного, зеленого, синього | Бароко, напівбароко |
| Китайський рисовий | Річки та озера Китаю |
Робота 1.1. Скласти загальну схему класифікації перлів.
Робота 1.2. Уважно оглянути за допомогою лупи 3–5 перлин з навчальної колекції. Визначити походження, колір, форму, ступінь блиску.
Під час визначення походження перлини слід пам’ятати таке:
натуральні перли дуже рідкісні і практично не зустрічаються в сучасних ювелірних виробах;
культивовані морські перли, як правило, ядрові, тому при огляді отвору в ньому спостерігається чітка лінія на межі ядра та шару перламутру;
культивовані прісноводні перли, як правило, без’ядрові і при огляді отвору в середині перлини спостерігається ряд концентричних ліній (лінії росту);
культивовані морські перли мають більший блиск порівняно з культивованими річковими;
прісноводні перли дуже рідко мають сферичну форму і, як правило, це барочні перлини;
на поверхні натуральних і культивованих перлів під лупою помітні малі зігнуті лінії (лускоподібна поверхня); імітації мають зернисту поверхню;
природна (натуральна або культивована) перлина скрипить між зубами і шершава на дотик язиком, що зумовлено будовою перламутру, який складається з тонких лусочок арагоніту, імітації мають гладку поверхню;
натуральна перлина набагато триваліше та ритмічніше підстрибує на твердій поверхні, ніж культивована.
Результати роботи оформити у вигляді табл. 25.
Таблиця 25
Характеристика перлів
| № зразка | Форма | Колір | Відтінок | Блиск | Хар. отвору | Тип перлини (морська, прісноводна) |
Завдання 2. Оцінювання перлів.
Ціна на перли формується з урахуванням наступних характеристик:
1) розміри, вага;
2) колір і відтінки;
3) форма;
4) ступінь блиску;
5) якість поверхні;
6) товщина перламутрового шару.
Розміри, вага. Розмір сферичної перлини визначається її діаметром у міліметрах в діапазоні 0,5 мм, наприклад: 7–7,5 мм.
Розмір несферичних перлів визначають за максимальною довжиною і шириною, наприклад: 4 × 6,5 мм.
Маса натуральних перлів оцінюється в гранах шляхом зважування на каратних терезах і подальшого перерахунку.
1 гран = 0,25 кар. = 0,05 гр. = 50 мг.
1 карат = 4 грана = 0,2 гр.
1 грам = 5 кар.
Окрім того, маса в гранах може бути розрахована за формулами, виходячи з відомих діаметра та походження перлини (натуральна чи культивована):
– для натуральних: 
– для культивованих: 
Коефіцієнти залежать від щільності перлин, яка для природних і культивованих у середньому становить 2,67 г/см3 і 2,72 г/см3 відповідно.
Колір і відтінки. Основний колір перлів слід визначати на фоні ультрабілого паперу по зовнішньому краю перлини. Відтінок легко визначити спостерігаючи випуклу поверхню перлини в розсіяному світлі.
Колір і відтінок перлів оцінюють за коефіцієнтами, наведеними в табл. 26.
Таблиця 26
Оцінка перлів за кольором (культивовані Акойя)
| Колір | Відтінок | Оцінка, % |
| Рожевий | Рожевий | |
| Рожевий і блакитний | ||
| Рожевий і зелений | ||
| Зелений | 90–80 | |
| Білий | Рожевий | 100–90 |
| Рожевий і блакитний, Рожевий і зелений, Рожевий і сріблястий | 85–80 | |
| Зелений | 60–50 | |
| Без відтінку | 20–30 | |
| Сріблястий | Рожевий | 95–90 |
| Без відтінку | 40–30 | |
| Ясний кремовий | Рожевий | 85–80 |
| Рожевий і зелений | 70–65 | |
| Кремовий | Рожевий | 75–65 |
| Рожевий і зелений | 60–50 | |
| Темний кремовий | Рожевий | 60–45 |
| Без відтінку | 35–30 | |
| Жовтий або золотий | Рожевий | 35–30 |
| Зелений | 30–25 | |
| Без відтінку | 15–10 | |
| Блакитний, сірий | Без відтінку |
Форма. Максимально ціняться перлини ідеально круглої форми. При наявності відхилень від круглої форми враховують коефіцієнти знижок, наведені в табл. 27.
Таблиця 27
Оцінка перлів за формою
| Форма перлини | Оцінка, % |
| Ідеально кругла | |
| Округла | 95–70 |
| Напівокругла | 60–50 |
| Напівбарокко | 45–30 |
| Барокко | 25–10 |
Блиск перлів залежить від товщини перламутрового шару: чим товщий шар нарощеного перламутру, тим сильніший блиск перлини. Блиск також оцінюється за допомогою коефіцієнтів знижок (табл. 28).
Таблиця 28
Оцінка перлів за блиском
| Ступінь блиску | Оцінка, % |
| Інтенсивний | |
| Сильний | 95–75 |
| Середній | 70–50 |
| Слабкий | 45–35 |
| Дуже слабкий (тьмяний) | 30–25 |
Якість поверхні перлів оцінюється за вадами (здуття, напливи, пошкрябини, плями, зморшки та ін.) із застосуванням коефіцієнтів знижок (табл. 29).
Таблиця 29
Оцінка перлів за недоліками поверхні
| Недоліки поверхні перлів | Оцінка, % |
| Відсутні або ледь помітні | |
| Дрібні, не помітні з першого погляду | 95–80 |
| Помітні | 60–45 |
| Серйозні недоліки, видимі неозброєним оком | 35–25 |
Товщина перламутру зумовлює блиск і, в деякій мірі, міцність перлини. Визначається шляхом обстеження отвору перлини за допомогою спеціальної лупи з нанесеною на неї шкалою.
Оптимальною вважається товщина перламутру:
для перлів Акойя – 0,4 – 0,5 мм;
для перлів східних морів – 5 мм;
для чорних перлів – 1 мм.
Слід пам’ятати, що, незважаючи на найменшу товщину перламутру, перли Акойя характеризуються найкращим блиском.
Відхилення від оптимальних значень вираховують за допомогою коефіцієнтів (табл. 30).
Таблиця 30
Оцінка товщини перламутрового шару
| Критерій товщини перламутру | Товщина перламутру, мм | Оцінка, % |
| Дуже товстий | Не менше 0,5 | |
| Товстий | Приблизно 0,5 | 95–90 |
| Середній | 0,35 | 85–80 |
| Тонкий | 0,25 | 75–60 |
| Дуже тонкий | Менше 0,25 | 55–25 |
Робота 2.1. Оцінити 5–6 культивованих перлин з навчальної колекції та скласти експертний висновок (додат. Г).
Методика оцінки перлів
1. Визначити діаметр перлини в мм.
2. Визначити колір і відтінок та оцінити їх в процентах за табл. 30.
3. Визначити форму перлини і оцінити її в процентах за табл. 31.
4. Визначити та оцінити ступінь блиску перлини за табл. 28.
5. Визначити та оцінити якість поверхні перлини за табл. 33.
6. Визначити та оцінити товщину перламутра за табл. 30.
7. Розрахувати коефіцієнти кожного показника шляхом ділення кожної процентної оцінки на 100.
8. Розрахувати загальний коефіцієнт якості перлини шляхом перемноження всіх отриманих коефіцієнтів.
9. Визначити ціну перлини 100 % якості за діючим прейскурантом залежно від діаметру. Для вирішення навчальних задач користуватись табл. 31.
10. Визначити вартість оцінюваної перлини шляхом множення прейскурантної ціни на загальний коефіцієнт якості (п. 9 × п. 8).
Таблиця 31
Вартість культивованих перлів ідеальних характеристик
(у німецьких марках)
| Діаметр, мм | Вартість за 1 шт | Діаметр, мм | Вартість за 1 шт | Діаметр, мм | Вартість за 1 шт | ||
| 2–2,75 | 5,5–5,75 | ||||||
| 4,5 | 8,25 | ||||||
| 3,25 | 6,25 | 8,5 | |||||
| 3,5–3,75 | 6,5 | 8,75 | |||||
| 7,5 | 6,75 | ||||||
| 4,25 | 8,5 | 9,25 | |||||
| 4,5 | 7,25 | 9,5 | |||||
| 7,5 | 9,75 | ||||||
| 5,25 | 15,5 | 7,75 |
Приклад заповнення експертного висновку наведено нижче.
