Соціально-політичне становище Західної України в складі Польщі (1921-1939 рр.)

У міжвоєнний період західноукраїнські землі знаходилися у складі трьох держав: Галичина, Волинь, Полісся та Холмщина у складі Польщі, Закарпаття — Чехословаччини, Буковина-Румунії. Соціально-економічне становище цих територій у складі вище зазначених держав було дещо різне, але мало й багато спільного. Найбільшою політичною партією на підконтрольних Польщі територіях Західної України було Українське національно-демократичне об'єднання (УНДО) — партія центристського спрямування, що орієнтувалася на здобуття Україною незалежності, не вдаючись при цьому до терористичних актів, на демократичний розвиток України.

Свій вплив УНДО здійснювала у товариствах «Просвіта», «Рідна школа», «Союз Українок», «Сокіл», «Луч» та інші. Його представники були обрані до польського сейму (17 депутатів) й сенату (3 депутати).Другою за впливом була в Галичині Радикальна партія, що прагнула поєднати принципи демократичного соціалізму з перспективою національного відродження України, ЇЇ незалежного Існування. Здобуття незалежності радикали вважали необхідною передумовою земельної та інших реформ.Частина західноукраїнського суспільства схилялася до возз'єднання Західної України з радянською Україною у складі СРСР. Їхні інтереси відбивала Компартія Західної України (КПЗУ), яка була складовою частиною Компартії Польщі. Введення в Радянській Україні НЕПу і українізація сприяли посиленню в західній Україні прорадянських настроїв і зростання авторитету КПЗУ. Пізніше, коли почалися масова колективізація, голодомор, масові репресії, вплив КПЗУ швидко впав. Деякі члени КПЗУ виступали проти антиукраїнських акцій сталінського керівництва. Це було однією з причин розпуску КПЗУ, рішення про яке прийняв Комінтерн за прямою вказівкою керівництва ВКП(б). Існували також українська соціал-демократична партія (УСДП) та Українська соціал-радикальна партія (УСРП).Значна частина населення Західної України після поразки у визвольній боротьбі почала втрачати віру в традиційні цінності дйдної демократії та надії мирними методами, з допомогою дддідних країн досягти незалежності України. За участю в 1929 р. у Відні на З'їзді офіцерського об'єднання — української військової організації і радикальних студентських груп було утворено організацію українських націоналістів /ОУН). Керівником ОУН до 1938 р. був колишній командир корпусу січових стрільців полковник Є, Коновалець. А після його вбивства агентами НКВС — А. Мельник. Ідеологічною основою ОУН був «Інтегральний націоналізм», який розробив д. Донцов.Напередодні 1939 р. в ОУН було 20 тис. членів. ОУН вико­ристовувала різноманітні методи боротьби. Серед найдієвіших вважалися акти саботажу, терору, експропріації. Після вбивства оун:вцями в 1934р. міністра внутрішніх справ Польщі Б. Перацького були заарештовані майбутні лідери ОУН — С. бандера І М. Лебєдь.На Закарпатті, яке входило до складу Чехословаччини, політичне життя мало свої особливості. Суто української партії, що діяла цілком самостійно, тут не було. Політичні групи Закарпаття діяли під «дахом» близьких їм політичних партій.Українська течія була найвпливовішою, бо вона найглибше відбивала настрої і традиції українців Закарпаття.